Глава центрального банку Індонезії Анвар Насутіон, безсило спостерігаючи за неухильним ослабленням національної валюти своєї країни, не може позбутися почуття дежа вю. За першу половину поточного року рупія втратила 25% своєї ваги, перетворившись на найменш надійну грошову одиницю в світі. При цьому подібні темпи падіння спостерігалися тільки в найгірші для країни часи — у 1997—98 роках.
Ознаки повторення азіатської фінансової кризи трирічної давності можна знайти й в інших країнах регіону. У своєму щорічному звертанні до нації президент Філіппін Джозеф Естрада звинуватив нову «азіатську валютну інфекцію» в падінні місцевої грошової одиниці — песо — за шість місяців поточного року на 10%. Дійсно, після торішньої стабілізації, більшість національних валют Південно-Східної Азії (ПСА) знову стали «худнути» на очах. До компанії Філіппін та Індонезії приєдналися їхні найближчі сусіди: від початку року сінгапурський долар подешевшав на 5%, а таїландський бат — на 8%.
Ця ж тенденція помітна й у Північно-Східній Азії, хоча темпи здешевлення національних валют тут незрівнянно менші. Корейський вон «упав» лише на 1%, тайванський долар — на 2%, а японська єна — на 5%. І якщо ці валюти демонстрували звичну «флуктуацію» (зростання змінювалося зниженням і навпаки), то грошові одиниці країн ПСА тільки зменшувалися, причому «найкрутіший» часовий відрізок їхнього падіння припав на період із травня по липень.
Ознаки нового економічного гальмування в регіоні помітні не тільки в поведінці національних валют. У своїй останній доповіді експерти Азіатського банку розвитку назвали три чинники, здатні викликати нову кризу економіки Південно-Східної Азії. До них відноситься зростання відсоткових ставок у США, чекання негативних наслідків процесів, пов’язаних із реструктуризацією та радикальними перетвореннями ключових галузей держав регіону, а також так звані спеціальні чинники, начебто політичної та соціальної нестабільності в азіатських державах.
Варто зазначити, що обсяги закордонних інвестицій у держави ПСА також ніяк не можуть повернутися до значень напередодні кризи. Відповідно до даних останнього річного звіту Агентства економічного планування Японії, прямі закордонні інвестиції в азіатські країни торік продовжували скорочуватися, хоча й не такими темпами, як два роки тому, у період апогею кризи. Так, у Індонезії з 1997-го по 1998-й вони знизилися на 60 і ще на 20% — торік, а на Філіппінах ці показники дорівнювали відповідно 60% і 30%. Навіть у Китаї, який протягом усього минулого десятиліття знаходився в зоні пильної уваги іноземних інвесторів, у період із 1998 по 1999 рік приплив закордонного капіталу скоротився на 11%.
Азіатський фондовий ринок також переживає не найкращі часи. З січня цього року в Таїланді він пережив падіння на 36%, на Філіппінах — на 31, у Індонезії — на 25, на 24% у Південній Кореї та на 14 — у Сінгапурі. Рівень безробіття в цих країнах також свідчить про тривалий економічний застій. Армія безробітних зменшилася лише в Кореї, в Японії їхня кількість не змінилася, а на Тайвані й Філіппінах — збільшилася. Причому стан справ в останній країні виглядає взагалі гнітюче: на початку року рівень безробіття тут становив 9,3%, а в квітні він досяг уже 13,9%.
Виходить, практично вся Азія переживає економічну недугу, за винятком хіба що Південної Кореї й Сінгапуру. Причому розвиток подій нагадує ситуацію трирічної давності, коли першою ознакою катастрофи, що наближається, було різке здешевлення таїландської національної валюти, на яке мало хто з економістів звернув серйозну увагу.
Проте навряд чи події першої половини поточного року можуть бути провісником повторного поштовху фінансового землетрусу 1997 року, що зруйнував азіатське економічне диво. Навіть за умови одночасної нестабільності кількох національних валют держав регіону, передумови поширення неприємностей на Гонконг, Корею і Тайвань сьогодні геть-чисто відсутні. Дійсно, високі американські відсоткові ставки створюють серйозні проблеми для керівників центральних банків азіатських країн й уповільнюють процес економічного одужання останніх. Проте головні причини азіатських неприємностей варто шукати в політичній невизначеності деяких держав — нестабільності правлячих режимів у Індонезії та на Філіппінах і непередбачуваності виборів у Таїланді — й в специфічних економічних проблемах кожної з країн.
З часу кризи 1997—98 років в Азії багато чого змінилося. Тоді загрозливо високі обсяги короткострокових зовнішніх боргів і серйозні прорахунки в управлінні економічними організмами азіатських країн змусили закордонних інвесторів і кредиторів у паніці натовпами залишати регіон. Більшість із них ніколи вже сюди не повернуться. Причина цього банальна — тут уже немає «гарячих грошей», усі вони зникли три року тому. І сьогодні на місцеві національні валюти тиснуть не зарубіжні хедж-фонди, а місцеві компанії й фінансові організації. Усвідомлюючи, що працювати їм доводиться в умовах політичної нестабільності та невирішених економічних проблем, вони намагаються захистити себе від можливого різкого падіння курсів валют держав регіону.
Найяскравіше такі тенденції виявляються в Індонезії. Представники місцевих компаній, що мають борги в твердій валюті, термін виплат за якими минає найближчими кількома місяцями, у масовому порядку скуповують долари США. Чому? Бо передчувати, що до кінця серпня, коли на президента країни Абдурахмана Вахіда чекало голосування про вотум довіри його економічному курсу, індонезійська валюта знеціниться ще більше. Додатковим негативним чинником, який посилив занепокоєння великих індонезійських бізнесменів, стала недавня відставка міністрів торгівлі й інвестицій уряду Вахіда.
Подібні політичні потрясіння збільшуються за рахунок загострення релігійних протиріч між народами, котрі населяють архіпелаг. Негативно впливає на ситуацію й відставання Індонезії від графіку реалізації кредитів і активів, конфіскованих в оточення колишнього президента країни Сухарто, що залишають в національному бюджеті незакриту «діру» в 5 мільярдів доларів.
Таїланд — не Індонезія, проте в нього свої власні проблеми. У листопаді в цій країні мають пройти вибори. Зрозуміло, напередодні такої події інвестори воліють займати очікувальну позицію, тим більше, що економіка країни не встигла оправитися від наслідків кризи й не позбулася проблем, породжених нею. Незважаючи на те, що, за оцінками експертів, валовий національний продукт Таїланду цього року повинен зрости на п’ять відсотків, а експорт збільшитися на одинадцять, купівельна спроможність місцевого населення становить лише п’яту частину від докризового рівня. Реально не функціонуючі позики (за якими не виплачуються відсотки) досягають 36% від загального боргу країни. На додачу уряд недавно оголосив про те, що він помилився в підрахунках розміру зовнішнього боргу Таїланду — він становить не 70, а 90 мільярдів доларів.
Стосовно ж Філіппін, то головним винуватцем місцевих економічних негараздів є президент країни Джозеф Естрада. На думку багатьох спостерігачів, цим і пояснюється його бажання шукати причини філіппінських проблем у регіональних тенденціях, а не у власних принципах керівництва. Філіппінам вдалося уникнути головного удару кризи трирічної давності, тому очікувалося, що ця країна зможе використати ослаблене становище своїх сусідів і перетворитися на головного експортера регіону. Проте поставки напівпровідників, які становлять дві третини експорту країни, впродовж останніх півроку знизилися на 19%. І це відбувається тоді, коли світовий ринок електроніки зростає не щодня, а щогодини! А економічне зростання Філіппін, досягнувши торік свого піка в 5,9%, постійно знижується: наступного року воно навряд чи зможе дотягти до половини минулорічного значення.
Причиною того, що відбувається, експерти називають несподіваний спад у надходженні нових інвестицій, незважаючи на стрімкий розвиток світового ринку електроніки. Річ у тім, що закордонні інвестори, переконавшись у некомпетентності уряду Естради й налякані безкінечною кризою з заручниками на півдні країни, воліють утримуватися від вкладання коштів у філіппінську економіку.
Хоча слабкі валюти допомагають виживати місцевим експортерам, вони болісно впливають на ринки акцій азіатських країн. Інвестори не бажають вкладати свої гроші в активи, виражені в рупіях і батах, прекрасно знаючи, що місцеві центральні банки не встигатимуть за зростанням курсу долара США. Саме тому показники фондових бірж Південно-Східної Азії є одними з найнижчих у світі. А значить компаніям, які працюють у регіоні, дуже складно знайти кошти для нових інвестицій — ані закордонні, ані місцеві банки не хочуть відновлювати їх кредитування.
Проте політики вважають, що час застосування жорстких антикризових заходів в Азії поки що не настав. Менш за все вони хотіли б штучного переривання процесу поступового економічного відродження регіону. Утім, якщо негативні тенденції найближчим часом не вдасться зламати, в справу знову може вступити «команда рятувальників» із Міжнародного валютного фонду.