У Білорусі не скиглять: криза, криза… Там не врізають бюджетних видатків на розвиток агропромислового комплексу, як у нас. Навпаки, обсяги державної підтримки білоруського села 2010 року зростуть на 5,8% проти минулого і становитимуть 2,645 трлн. білоруських рублів. Це підтвердив указ президента Олександра Лукашенка №25 від 18 січня. Основну частину коштів — 867 млрд. рублів — спрямують на компенсацію втрат банків, що надають пільгові кредити підприємствам АПК. Порівняно з 2009 роком обсяг коштів за цією статтею зріс одразу на 70%.
Сільськогосподарське виробництво живило ще одне джерело — Фонд підтримки сільгоспвиробників, який наповнювався за рахунок 2% збору від виручки майже всіх білоруських підприємств та організацій. Із цього року його скасували, але спорожнілу нішу компенсують за рахунок збільшення ПДВ із 18 до 20%. Оскільки ПДВ — найстабільніше джерело доходів бюджету, то перебої із фінансуванням пріоритетних галузей, зокрема і сільського господарства, малоймовірні. Та й зовнішні інвестори не відвернулися від аграрної Білорусі.
Навій, вітре, інвестицій!
Лоренц-Петер Штотц — маєтний аграрний бізнесмен, котрий на батьківщині — у Німеччині, й у Білорусі хазяйнує на 15 тис. гектарів ріллі і виробляє лише молока 26 млн. кг на рік. Порівняно з нашими земельними аристократами, котрі розкошують на площах удесятеро-удвадцятеро більших, він — пішак. Зате щодо ефективності Штотцового бізнесу, врожайності, надоїв, добових приростів, то наші і в підметки йому не годяться.
Не думайте, що ці статки впали Лоренц-Петеру прямо з неба. Він стягував гектар до гектара впродовж сорока років. Закінчивши Народну школу у містечку Хандевітт на півночі Німеччини, підлітком почав працювати будівельником у тата-фермера. А наприкінці 60-х років обрав самостійний шлях, організувавши невеличку машинно-тракторну станцію. Згодом вона стала надавати платні послуги місцевим і довколишнім бауерам, а після об’єднання Німеччини філія Штотца розгорнула діяльність і на сході, на землях Мекленбург-Передня Померанія.
Та на техніці не зійшовся світ клином. Лоренц-Петера зацікавило садівництво, і він більше року стажувався у компанії «Пауль Мартін», пізніше пізнав технологію виробництва солом’яних компостів. Не минув жодної сфери сільгоспвиробництва. Щоби не виглядати простачком серед «просунутих» бізнесменів-аграріїв, вивчив менеджмент, тонкощі банківської системи, складові сучасного ринкового механізму.
У 1996 році фірма «Штотц Агро-Сервіс» була вже знана як солідний імпортер-експортер сільськогосподарської техніки із розгалуженими регіональними службами сервісного обслуговування не лише на теренах Німеччини, а й за її межами. Водночас її організатор «вдарився» у… молочне скотарство. І доволі успішно. Поекспериментувавши із молочним кооперативом «Крепелін», а пізніше — із двома, Штотц побудував сучасний корівник на 700 голів і зайнявся виробництвом молока, яке не полишає і донині.
2001 рік Лоренц-Петер зустрів як керівник однієї з найбільших в Європі міжнародних агросервісних компаній, що обслуговувала понад 1800 фермерських господарств та агроформувань загальною площею 70 тис. гектарів ріллі.
У Білорусі «Штотц Агро-Сервіс» прописаний більш як 15 років. Але до 2000 року присутність компанії була номінальною та обмежувалася періодичними поставками зарубіжної сільгосптехніки. А Лоренц-Петер жадав дій. Тому і взяв в оренду нокаутований економікою колгосп «Ленінський шлях» Смолевицького району під Мінськом. Його не злякали ні захмарна заборгованість перед кредиторами, ні мізерні
15-центнерні врожаї зернових, ні 1,5-тисячні надої від охлялих корів, ні калікуваті трактори-комбайни.
Ті, хто пам’ятає «убитий» колгосп «Ленінський шлях», після трьох років в оренді не впізнали його. Господарство ожило за рахунок інвестицій німецької компанії. Повністю оновили машинно-тракторний парк, на 5 тис. гектарів угідь упровадили найсучасніші технології та прогресивні інновації. На реконструйованих фермах утримують майже 3 тис. голів великої рогатої худоби. Середньодобовий приріст бичків на відгодівлі добирається до кілограма. На трьох молочнотоварних комплексах від кожної із майже 800 корів надоюють понад 5 тис. кг молока. У рослинництві і тваринництві працює більш як 200 чоловік. Не німців, а смолевицьких селян, донедавна безробітних. Штотц реанімував не лише виробничу сферу, а й соціальну.
Він уподобав Заболоття і зробив колись занепале село центральною базою своєї компанії у Білорусі, своєрідним плацдармом пропаганди сучасного агротехнічного мистецтва. Черговою Попелюшкою, з якої Лоренц-Петер випещує «лялечку», стало господарство у селі Митьковщина Оршанського району. За три роки розмір статутного фонду цього підприємства із нуля зріс до 1,3 млрд. білоруських рублів. Ще трохи, і воно стане таким же, як і в Заболотті, — високорентабельним агроформуванням сучасного типу.
Судячи з розмаху, йдеться не про мікроскопічні інвестиційні впорскування, а про потужні фінансові ключі, які б’ють із кишень Штотца. Нишпорити по них, чужих, — справа невдячна. Та Лоренц-Петер і не криється: за період своєї діяльності вклав в аграрний сектор Білорусі майже 20 млн. євро. Так ризиковано «відстібувати» із власних статків таку суму у країну, якою править, за висловами тих же європейців, «останній диктатор Європи»?
Президент Олександр Лукашенко, відповідаючи на моє запитання про експансію білоруських харчів на українському ринку, зауважив: «Сільськогосподарські великотоварні комплекси (СВК) — це благо, у тому числі і для іноземних інвесторів. І сьогодні вони дякують нам за те, що зберегли їх первозданними, не подрібнили на куці наділи чи фермерські господарства». Лоренц-Петер Штотц — один із тих, хто промовляє ці слова подяки.
Сьогодні основу аграрного сектору Білорусі становлять близько 1600 великих господарств — видозмінених колгоспів і радгоспів, які обробляють 86,3% усіх сільгоспугідь. Середній розмір таких агроформувань — майже 4 тис. гектарів, що втричі більше, ніж в Україні.
— У Білорусі спостерігається тенденція до укрупнення господарств. Як на мене, дуже розумно. Адже що більше підприємство, то ефективніше можна використовувати на його землях сучасну потужну техніку й новітні технології. Цілісні земельні масиви заохочують вкладати кошти й одержувати вагому віддачу. У тих же грошах, намолотах, надоях… Білорусь у цьому плані — благодатний грунт, з якого витинаються пагони зронених тобою зерен. Та й місцеве ділове аграрне середовище з готовністю всотує нове та прогресивне.
Другий момент: гарантія економічної стабільності. Чому я, з українським корінням по матері, не інвестую у ваш аграрний сектор? — Лоренц-Петер запитально глянув у вічі. — Після розпаду СРСР Україну заполонило чимало зарубіжних донорів. Так, тоді в її економіку справді легко було ввійти. Одначе як у ті часи, так і в нинішні у вас немає таких сильних державних гарантій для приватного капіталу, як у Білорусі. Тут я працюю спокійно і надалі розширюватиму власне виробництво. Головна формула: землю із собою за кордон не забереш. А от змінити підходи у роботі на ній можна і потрібно.
Таких, як Штотц, підтримують білоруський президент та уряд. У серпні минулого року Олександр Лукашенко видав декрет «Про створення додаткових умов для інвестиційної діяльності у Республіці Білорусь». У ньому міститься низка принципових позицій, серед яких — трирівнева система, диференційована залежно від компетенції органу, який приймає рішення щодо укладання інвестиційного договору, визначений мінімальний набір можливих пільг, умов та спеціальний режим здійснення інвестиційної діяльності.
Це і спрощення при одержанні земельних ділянок в оренду, без проведення аукціону і стягнення плати за укладання договору оренди; встановлення фіксованого розміру орендної плати за землю; поетапне оформлення матеріалів із відведення земельної ділянки одночасно з будівництвом на фактично зайнятих землях, спорудження об’єктів з одночасним проектуванням чергових етапів будівництва. Декрет передбачає пільги зі сплати мита і податку на додану вартість при ввезенні товарів, необхідних для будівництва, устаткування об’єктів інвестиційного проекту.
Білорусь запровадила інститут інвестиційних агентів. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, як резиденти, так і нерезиденти. Вимога одна — володіти практичними навиками підготовки інвестиційного проекту до реалізації, мати професійні та ділові якості. Особливий статус дає змогу контактувати з потенційними інвесторами найвищого рівня — великими транснаціональними компаніями, світовими банками, всесвітньо відомими брендами. Усе це стимулює широкомасштабну інвестиційну активність.
За таких гарантій і незмінної інвестиційної політики «Штотц Агро-Сервіс» працює без остраху, більше того, творчо. Компанія ввезла до Білорусі майже 4 тис. одиниць сільськогосподарської техніки. Але якої? Лише тієї, яку Лоренц-Петер особисто випробував та експлуатує на німецьких полях. Отже, надійної, ефективної. У результаті постійного «селекціонування» різних типів і марок відомих західноєвропейських виробників він зробив ставку на техніку фірм Claas, Amazone, Strautmann.
Зерно- та кормозбиральні комбайни, преси, трактори Atles, Xerion фірми Claas, грунтообробні агрегати, сівалки, розкидачі мінеральних добрив фірми Amazone — це та техніка, що не лише бездоганно виконує операції, а й значно заощаджує пальне. Отже, і Штотц дослухається до напучувань білоруського президента: економте енергетичні ресурси! Ми — не Росія!
Однак завезти техніку — це половина справи. Штотц пішов далі і задля гарантованої її експлуатації створив сервісно-технічний центр (СТЦ), який обслуговує 883 суб’єкти господарювання. Розквартирувався він (із головною диспетчерською службою) у Заболотті, а філії розосереджені у Гродненській, Брестській, Гомельській та Могилевській областях. Кожен інженер СТЦ — мобільний: на колесах, із комп’ютером, що, як стетоскоп, «прослуховує» бортові модулі сільгоспмашин. Устаткування на спеціалізованих аварійних автомобілях «Форд» та «Мерседес» дає змогу виконати необхідні слюсарні, токарні та зварювальні роботи безпосередньо у полі. Золоте правило компанії: перегін техніки в майстерню під час польових робіт недопустимий!
Із запчастинами теж немає проблем. По-перше, ходова номенклатура для всіх модельних рядів машин та агрегатів є в наявності на центральному та периферійних складах. По-друге, для термінової її доставки з Німеччини фірма використовує три мікроавтобуси, дві вантажівки, один легковик і… літак. Така організація сервісу влаштовує найвибагливіших клієнтів.
Техніка технікою, але щоб домогтися ефективного землекористування, за якого знижується собівартість продукції, потрібні ще і високоякісний посівний матеріал плюс надійні засоби захисту. Тому «Штотц Агро-Сервіс» надає своїм клієнтам пакетні технології вирощування сільгоспкультур, ставши в останні роки ключовим партнером провідних селекційно-насінницьких фірм Європи та світових концернів з виробництва засобів захисту рослин. І супроводжує новітні технології протягом усього періоду вегетації професійною консалтинговою підтримкою, агрономічним наглядом.
Ще одна складова успіху «Штотц Агро-Сервісу» — навчання механізаторів та інженерів, котрі експлуатують імпортну техніку. Наприклад, підготовку на комбайнах Lexion, Mega, Medion, Jaguar протягом року пройшли 180 чоловік. Стільки ж механізаторів опанували трактор Atles-946 RZ лише у Могилевській області.
Тож чи нехтуватимуть такою співпрацею білоруські хлібороби? Або власне держава Білорусь? Звісно, 20 млн. євро, інвестованих Лоренц-Петером в аграрний сектор республіки, — дещиця порівняно з майже 5 млрд. дол. загальних іноземних вкладень, що на третину більше, ніж 2008 року. Але вони не розтанули безслідно у цій гущі, а обернулися реальними результатами.
Я погано знаю метеорологічну ситуацію у Білорусі, як там діє «роза вітрів». Але те, що інвестиційний вітер працює на користь держави, — очевидно. На відміну від нас, де відчувається інвестиційне похолодання. Тому нам залишається хіба що наспівувати: «Повій, вітре, на Вкраїну».
Три НЕПи
Олексій Скакун — селянин від Адама. У четвертому класі на запитання вчительки «Ким станеш, Альошо, коли виростеш?», без запинки відповів: «Ходасом». Ні, він не гаркавив. Ходас тоді головував у місцевому колгоспі. Умілий організатор, чуйний вихователь, душевна людина… У кожній хаті тільки й чути було: «Ходас сказав… Ходас попередив… Ходас похвалив». І йому, хлопчакові, захотілося стати таким же — щоби всі знали і поважали. Та для цього довелося, як кажуть сябри, «набиваць» як житейського, так і професійного досвіду.
Студентом четвертого курсу Гродненського сільгоспінституту Олексій замінив тата, завідувача тваринницької ферми. А по закінченні вузу три роки працював зоотехніком, два — заступником голови колгоспу «Молода гвардія», а потім п’ять років головував у «Дружбі» Івановського району Брестської області. І вивів останнє із лежачого у передове. Більш як удвічі зросла урожайність і продуктивність тваринництва. Полюдніли села, на центральній садибі розквітло сучасне агромістечко. Олексія Скакуна нагородили орденом Трудового Червоного Прапора і запропонували очолити районне управління сільського господарства. Щоби зростав угору, по вертикалі.
І хоча на новій посаді все клеїлося, його доймала рутинна паперова й адміністративна круговерть, за якою, бувало, губилися конкретні справи. Ну, не його це стихія: видавати накази, повчати з трибуни, пекти раків перед високим начальством за чужі промахи. Усе це гнітило, тоді як душа рвалася на волю: до землі, людей…
Саме в ту пору газета «Правда» надрукувала листа Миколи Василевича, котрий розповів, чому посаду начальника Слуцького райсільгоспуправління змінив на посаду голови колгоспу «Ленінський шлях». У цьому ж номері містився і коментар Миколи Дементея, тодішнього секретаря ЦК Компартії Білорусії по сільському господарству. Микола Іванович підтримував ініціативу, назвавши її цінною і корисною для держави.
«Підходящий момент», — вирішив Скакун і вранці з газетою зайшов до першого секретаря райкому партії.
— Я особисто це питання вирішити не можу. Звернися в обком партії.
Хід заяві дав перший секретар обкому Єфрем Соколов:
— У відсталий колгосп підеш?
Олексій Скакун і Петро Климук в яблуневому саду площею 300 гектарів |
— Коли з’являться у продажу?
— Інспектори затягують із висновками. Шукають залишки металів… Ні, свіжі яблука не перевіряють, а сушені.. Я їв, Олександр Григорович Лукашенко дегустував — і нічого! Живі! Які докази їм іще потрібні? — відповів Скакун у властивій йому манері.
Цього року Олексій Степанович до кожного деревця підведе крапельне зрошення. І назве своє дітище на честь земляка і частого гостя, космонавта Петра Климука. Кажуть, цей славетний тандем спроможний вивести «Остромечево» на нові космічні висоти.