Запропоновані новації збурили суспільство, бізнес та експертне середовище. В плановому та позаплановому порядку було проведено щонайменше з десяток форумів, конференцій і круглих столів з приводу податкової реформи. Спостерігаючи за цими процесами, можна зробити кілька важливих, на нашу думку, зауважень.
Першочерговому реформуванню підлягають елементи податків (бази, ставки, пільги тощо), можливо, структура податкової системи, а не механізм і процедури адміністрування податків. Варто, мабуть, нагадати, що система адміністрування є похідною від структури податкової системи, обраних моделей податків тією ж мірою, як останні - від економіки та потреб суспільства. Умовно кажучи, навіщо запроваджувати РРО, якщо дискусійним є питання збереження в існуючому вигляді спрощеної системи оподаткування взагалі, яка часто використовується для мінімізації податкових зобов'язань? Або навіщо потрібна в тому вигляді, що існує, СМКОР ПДВ, якщо не вдається подолати "скрутки"? Навіщо потрібен моніторинг за контрольованими операціями, коли існує проблема "нетипового експорту"? І таких запитань можна сформулювати велику кількість.
З огляду на це абсолютно логічним кроком було б проведення ревізії всієї податкової системи на предмет відповідності реаліям нашого життя і задекларованим цілям розвитку, адже за великим рахунком останні десять років у самій системі оподаткування мало що змінювалося концептуально.
Кешбек, РРО, усунення "технічних і логічних неузгодженостей" - це все прекрасно, але, як бачимо, нічого позитивного, крім запеклих дискусій, ні платники податків, ні держава не отримали. Нам треба дбати про відновлення довіри як фундаментальної підвалини ефективної реалізації будь-якої державної політики - бюджетної, монетарної, податкової тощо, а ми, навпаки, ставимо її під загрозу шляхом прийняття досить суперечливих рішень. Одностайності і кооперації за таких умов точно не досягнеш, і ми, що називається, продовжуємо перебувати в стані поганої рівноваги, коли йде боротьба всіх проти всіх. Як відомо, така ситуація обертається лише додатковими витратами для всіх агентів, а в сукупності - втратами ефективності економічної системи взагалі. Поки що в тій інформаційній какофонії, яка нас оточує, не спостерігається й натяків на консолідацію думок, рішень і дій, які так потрібні для того, аби розірвати та вийти з того порочного кола соціально-економічних проблем, в якому опинилась Україна. З цього випливає той факт, що все потрібно спрощувати, а ми, навпаки, все ускладнюємо.
Справа полягає в тому, що омріяна якість податкової системи будь-якої країни в сучасному світі - це її простота. Причому в усіх її проявах. І в розумінні законодавства, і в сплаті податків. Спрощення, прозорість, відсутність подвійних стандартів і, відповідно, зрозумілість податкових норм і правил важливі як для великих гравців на ринку, про залучення яких ми весь час мріємо, так і для пересічних платників податків - фізичних осіб, заради яких власне зчинився весь цей гармидер з реформами і побудовою держави суспільного добробуту. Ці якості податкової системи стають в глобалізованому світі ще більш затребуваними, оскільки сучасний світ динамічний і взаємозалежний.
Як ніколи раніше, податковий фактор у системі світової економічної системи стає дедалі вагомішим чинником перерозподілу доходів і капіталів. Найвідоміший приклад - Ірландія, яка буквально протягом одного покоління перетворилася з аграрної країни на потужну сучасну інноваційну економічну систему світу завдяки сприятливим податковим умовам, створеним для іноземних інвесторів у країні. І поки Європейська комісія з'ясовує всі обставини ірландського кейсу, шукаючи тонку грань між доброзичливою і шкідливою податковою конкуренцією, добробут громадян цієї країни збільшився в рази, а отже, певні завдання вони вирішили і, очевидно, поставлених цілей досягли. Для нас цей приклад означає те, що податкову реформу слід спрямувати не просто в русло спрощення правил гри, а зробити їх такими, які надавали б саме нашій економіці конкурентні переваги принаймні в східно-європейському регіоні. Податкова система України має бути простою і конкурентоспроможною порівняно з податковими системами наших сусідів - Білорусі, Грузії, Молдови, Румунії та ін. Можемо ми зараз сказати про це? Мабуть, ні, адже законодавство суперечливе, система адміністрування складна, а основні напрями наших реформ постійно змінюються.
Пару тижнів тому в Лондоні відбулася щорічна конференція Міжнародної податкової асоціації (IFA), на якій порушувалися питання розвитку податкових систем світу, в тому числі й застосування правил BEPS. Один із важливих висновків полягає у тому, що застосування цих правил призводить до збільшення навантаження як на платників, так і на податкові органи, а результативність загалом низька, адже більшість пропонованих правил оціночні (дискреційні), що спричиняє посилення невизначеності, а в наших умовах високої корупції та недостатньої компетенції контролюючих органів - до втрати ефективності системи відразу за кількома напрямами.
Так, витрати платників податків збільшуються за рахунок зростання так званих compliance costs (підготовка звітів по контрольованих операціях, послуги консультантів, аудит тощо), а з боку контролюючих органів - це зростання витрат за рахунок адміністративних витрат цих органів, результативність роботи яких залишається незадовільною. У новому звіті фахівців Інституту соціально-економічної трансформації та Центру соціально-економічних досліджень CASE-Ukraine з посиланням на звіт ДФС наведено такі дані: з контрольованих операцій обсягом більш як 10 млрд грн за 2013–2017 рр. донараховано податку на прибуток лише на 632 млн. При цьому за зазначений період, за оцінками тих же експертів, з України щороку в офшорні юрисдикції виводиться від 120 до 200 млрд грн прибутків, а недонадходження податків становить відповідно 22–36 млрд грн. Таким чином, уся складна, але малоефективна система контролю за трансфертними цінами не може запобігти переміщенню прибутків.
Застереження щодо податкової невизначеності та дискреції звучать на різних фахових майданчиках. Торік улітку у Відні на робочій зустрічі з представниками наукової спільноти з різних країн з проблематики трансфертного ціноутворення було озвучено аналогічну думку. Зокрема, жваво дискутувалося питання неможливості привести до єдиного знаменника умови порівнянності контрольованих операцій у багатьох практичних випадках у межах однієї юрисдикції.
Отже, з подачі G20 проблема визначеності податкових приписів перебуває нині у центрі уваги ОЕСР і МВФ, які з 2017 р. спільно працюють над пошуком дієвих шляхів зменшення або навіть запобігання негативним наслідкам неузгодженості податкових вимог і широкої дискреції при прийнятті рішень податківцями. Так, в ОЕСР 16 вересня ц.р. уперше провели День податкової визначеності - захід, який об'єднав представників податкових адміністрацій з 53 розвинених країн і країн, що розвиваються.
Висновок очевидний: у світі відбувається жвава дискусія щодо цього, і кожна країна прагне відстояти свою позицію. А ми залишаємось осторонь цих процесів і при цьому весь час чомусь намагаємось імплементувати в наше податкове законодавство невідповідні нашим реаліям механізми з міжнародної практики і правила, консенсусу щодо яких у світовому експертному середовищі годі шукати.
От один із прикладів. На тлі пристрастей навколо найбільш дискусійних моментів законопроєкту №1210 не дуже багато уваги приділяють змінам підпункту 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу, в якому зазначається, що "постійне представництво визначає обсяг оподатковуваного прибутку, отриманого протягом звітного (податкового) періоду, відповідно до принципу "витягнутої руки". Оподатковуваний прибуток постійного представництва має відповідати прибутку незалежного підприємства, яке здійснює таку саму або аналогічну діяльність в таких самих або аналогічних умовах і діє в повній незалежності від нерезидента, постійним представництвом якого воно є. Обсяг оподатковуваного прибутку постійного представництва розраховується відповідно до методології, визначеної статтею 39 цього Кодексу".
Такі зміни не стали неочікуваними в світлі стандартного підходу ОЕСР до визначення прибутків постійних представництв, закріпленого у ст. 7 Модельної податкової конвенції ОЕСР. Тим не менш імплементація такого підходу має і свій темний бік, на який варто зважати. Якщо коротко і по суті, то проблема полягає у тому, що план дій BEPS пропонує пошук універсальних рішень, наприклад, у частині оподаткування постійних представництв. А ми всі різні. Розвинені, перехідні економіки, emerging markets. У кожній країні своя структура економіки, розподіл факторів виробництва, ступінь інтегрованості, історичний трек тощо.
З цієї причини, наприклад, Індія послідовно і принципово не погоджується з потребою слідувати відповідним стандартам ОЕСР і пропонує свій формульний підхід, який ґрунтується на врахуванні сутнісних економічних показників: обсяги продажів, наймана робоча сила, ресурси, що використані компанією в кожній країні, аніж на базі того, де саме вони розміщують свої різні функції (постачання, маркетинг, фінансування тощо) і декларують свою інтелектуальну власність.
Отже, негативне ставлення Індії до запропонованого ОЕСР підходу засноване на тому, що при визначенні прибутку постійного представництва мають враховуватися не лише фактори, які визначають пропозицію, але й фактори, які впливають на попит. Лише у такому разі віднесений до постійного представництва прибуток відображатиме зрозумілий і справедливий порядок розподілу прав на оподаткування доходів резидента однієї держави, отриманих ним від діяльності постійного представництва на території іншої держави. Але з індійського кейсу для нас головне навіть не це, а те, що ця країна послідовно відстоює свої національні економічні інтереси, в тому числі й у сфері оподаткування, ґрунтуючись на усталеному у світі розподілі факторів виробництва та особливостях своєї економіки. Ніхто там не збирається сліпо копіювати чужий досвід, а всі рішення приймаються значно більш зважено.
Мало хто сперечатиметься, що економічно, інституційно, за рівнем інновацій і технологічного розвитку Україна значно відстає від провідних країн світу. Разом із тим ми намагаємося впроваджувати правила гри, які через наявність цього відставання приречені на свою неефективність, а згодом і на знецінення самої своєї суті, а це небезпечно як для самих реформ сьогодні, так і для перспектив усієї країни в майбутньому.