У документі є також новації, що можуть істотно вплинути на функціонування значущих ринків сільгосппродукції — зернових і технічних культур (пшениці, ячменю, кукурудзи, соняшнику та ріпаку). Йдеться, зокрема, про можливе скасування відшкодування ПДВ тим, хто експортує ці культури.
Деякі громадські організації, збиті з представників аграрного бізнесу, спершу радо зааплодували. Дехто намагався навіть приписати авторство цієї новації собі. Мовляв, правильно! А то безпідставно шпиняють зернотрейдерів за те, що вони «каламутять» зерновий ринок, паразитують на ПДВ.
Та згодом прихильники кабмінівської ідеї позадкували: скасування ПДВ — річ, звісно, революційна, але ж збитків зазнають саме сільгоспвиробники. А ми — за них горою! Отож, не чіпаймо ПДВ! Виявляється, не все так просто із ним...
Спершу потішу вас. У розділі «Загальні положення» проекту Податкового кодексу пункт 14.1.237 так трактує термін «сільськогосподарська продукція»: продукція тваринного і рослинного походження, що підпадає під визначення груп 1—24 УКТ ЗЕД, одержана в результаті відокремлення від біологічного активу (тварини або рослини), призначена для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.
Якщо так, то цілісна туша забитого кабанчика не може бути сільгосппродукцією, а лише розчленована. Ошийок — уліво, окіст — управо, нутрощі — в ночви...
Як не може бути сільгосппродукцією і цибуля у лушпинні. А от без нього — зовсім інша річ. Як на мене, це визначення неповне. Забракло «науковцям» з аграрного відомства ударної кінцівки: відокремлені від біологічного активу частки можуть вільно пересуватися у закритому та відкритому просторі. Тобто у корівнику (свинарнику, овочесховищі тощо) та поза ним.
А, власне, задля чого город городити? Адже свого часу, готуючи законопроект про державну підтримку сільського господарства України, його розробники вперше конкретизували розмите поняття «сільськогосподарська продукція». Вони окреслили її групою 1—24 з класифікатора УКТ ЗЕД. Відтак, сільськогосподарською продукцією (сільськогосподарськими товарами) почали називати ту, що вирощують, відгодовують, виловлюють, збирають, виготовляють, виробляють, переробляють, а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції).
До сільськогосподарської продукції (товарів) законодавці зарахували і відходи: органічні добрива (гній, перегній, пташиний послід, полову, бадилля), суміш органічних та мінеральних добрив, а також усе біологічне паливо та енергію, отримані при переробці й утилізації сільськогосподарської продукції (товарів) та їх відходів (біогаз, біодизель, етанол, тверде біопаливо).
Нинішні ж «коригувальники» цим чималим переліком просто знехтували як непотребом, і сільгосппідприємства, що займаються обробкою (переробкою) зазначеної продукції (товарів), не підпадатимуть під дію спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. Власне, якщо послуговуватися чиновницьким «новотвором» про сільськогосподарську продукцію, яка може бути лише «відокремленою від біологічного активу», то продукти обробки (переробки) взагалі, за логікою клерків, не вважаються сільськогосподарськими товарами.
Така ж довільність і в дефініції «сільськогосподарський суб’єкт». У розділі Податкового кодексу про фіксований сільгоспподаток зазначено, що це — «сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків». А в розділі про спеціальний режим оподаткування ПДВ уже фігурує сільськогосподарське підприємство.
Чи можна назвати проект кодексу у цій частині гармонізованим, якщо за подальшого застосування податкових норм виникатиме різночитання? Тим більше за двох режимів оподаткування: фіксованого податку та спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість. Та тут сам чорт ногу зламає! Виходить, не міністрам із заступниками треба закінчувати гарварди й оксфорди, а сільським бухгалтерам, аби розбиратися у тому всьому.
Дещо простішим, на перший погляд, видається звільнення від ПДВ експортних операцій із зерном, соняшником та ріпаком. Мені зрозуміла позиція держави, що хоче вислизнути з боргової петлі, яку затягують зернотрейдери, вимагаючи щороку відшкодувати 7,5—8 млрд. грн. ПДВ за вивезене за межі України збіжжя. Отже, скасувавши ПДВ для зернотрейдерів, держава заощадить чималий фінансовий ресурс. Тим більше нині зерновий ринок настільки «розігрітий», що підтримка у вигляді експортного ПДВ абсолютно зайва. Тобто заощадження бюджетних коштів на цих операціях можна вважати позитивом.
Проте уряд анулює ПДВ не по всьому зерноекспортному ланцюжку. «Покаравши» трейдерів, він усе-таки «зігрів» сільгоспвиробників преференцією — правом «першого продажу», з якого їм нараховується ПДВ. Ці кошти (за підсумками 2009 року вони становлять 3,3 млрд. грн.) аграрії можуть акумулювати на спеціальних рахунках і в подальшому використовувати на виробничі потреби. Це також запишемо в плюси. Але...
Із селянами, котрі у виграші, зрозуміло. Зернотрейдери ж намагатимуться якимось чином компенсувати відібрані у них державою 20% ПДВ. А кошти, нагадаю, чималі — 7,5—8 млрд. грн. Частково, наполовину чи на всі 20% перекладуть їх на плечі сільгоспвиробників, передбачити важко. Але хто втратить — і так зрозуміло.
Якщо сьогодні у трейдерів є стимул купувати зерно в юридичних осіб — платників ПДВ, оскільки при експорті цей ПДВ їм відшкодовують, то після набрання чинності урядового рішення про скасування цієї норми трейдери переорієнтуються на... фізичних осіб. По-перше, останні не обтяжені сплатою ПДВ. По-друге, в них можна купити дешевше і за готівку.
Інший варіант: трейдери залучатимуть до операцій «пепешки» — приватних підприємців. Сільгосппідприємству байдуже, кому збути збіжжя: все одно воно продає його з ПДВ, яке продавцю зараховують до податкового кредиту. А вже ПП, на якого списали збитки або через якого конвертували готівку, перепродує зерно компанії-експортеру. Остання, у кінцевому підсумку, виходить «чистою», без будь-яких обтяжень-зобов’язань по ПДВ.
Можлива й інша схема. Не секрет, що чималу частину сільгосппродукції керівники агроформувань не оприбутковують. Засіяв озимою пшеницею тисячу гектарів, прозвітував про 600. А з чотирьохсот урожай утаїв і продав тій же експортоорієнтованій фірмі.
Перелічені варіанти спровокують тіньовий розвиток ринків сільськогосподарської продукції, спонукатимуть до готівкових розрахунків. Тому, чи справді аграрії виграють від отих 3,3 млрд. грн., чи збитки їх перевершать?
Цікаво, як податківці трактуватимуть норму «першої реалізації» за умови, що сільгосптоваровиробники самі експортуватимуть вирощене зерно? Щоправда, сьогодні з транснаціональними компаніями конкурує хіба що «Нібулон» — знаний національний виробник і зернотрейдер. Вирощуючи власне зерно, він експортує його за багатьма адресами без посередників. То чи відшкодовуватимуть йому ПДВ за «першого продажу», хай навіть за кордон?
Якщо так, то це стимулюватиме власне трейдерів інвестувати у виробництво зернових. Тобто вирощувати самим, щоби потім експортувати урожай із гарантованим поверненням ПДВ із бюджету (по праву «першої реалізації»). Або ж виступати своєрідними агентами з надання експортних послуг, укладаючи контракти із сільгосппідприємствами.
Допоки ми вели мову про експорт зерна. А що ж зміниться на внутрішньому ринкові за дії тієї ж пільги «першої реалізації», коли держава відшкодовуватиме ПДВ лише сільгосптоваровиробникові? Покупцем у нього вже виступатиме вітчизняне переробне підприємство, пекарня, комбікормовий завод, яким ПДВ не компенсуватимуть, бо всі подальші операції із зерном звільняються від оподаткування.
Зрозуміло, що власники цих підприємств частину (яку саме — важко спрогнозувати) неодержаного ПДВ перекладуть на собівартість комбікормів, а отже, молока і м’яса, круп, борошна, хлібобулочних виробів. І купуватимемо ми їх уже здороженими. Бо навіть сьогодні частина пекарень при випічці масових сортів хліба працює із рентабельністю у 3%. У них уже не зосталося «ніш», по яких можна порозпихати збитки.
Урядовці, носячись із скасуванням вхідного ПДВ на зернові та технічні культури, зовсім забули про ще одного державного суб’єкта — агента, який, за законом, мусить проводити фінансово-товарні інтервенції на ринку зерна. Йдеться про Аграрний фонд, якому селяни продаватимуть збіжжя із ПДВ, який у вигляді збитків ляже на «погони» цієї установи. Ну, а далі на кого АФ цей податок перекладе? На бюджет?
І як гармоніюватиме «селянська» ціна із ПДВ із ціною, за якою здійснюватиме товарні інтервенції фонд? Як у цьому разі формуватиметься мінімальна і максимальна закупівельна ціна? Із податковим «приварком» чи без нього?
Уряд розглядає кілька розв’язків із експортним ПДВ на зернові й технічні культури. Нульова ставка, занижена ставка ПДВ у розмірі 12%, повна відміна... Кожен варіант має свої плюси і мінуси. Який із них кращий? Винести такий вердикт не наважився жоден із моїх співрозмовників. Діюча схема відшкодування ПДВ сприяє експорту і підтримує на внутрішньому ринкові ціни вітчизняного сільгоспвиробника, що також можна записати до активу.
Класична ж модель ПДВ працює лише за умови, коли податок задіяний по всьому маркетинговому ланцюгові. Якщо ж його половинити, чвертувати, тоді й постають проблеми. І, природно, кожна зі сторін шукає можливість розв’язати їх з якнайменшими втратами для себе. Тому найголовніше — аби «полегшене» для уряду зерно не стало обтяжливим для аграріїв та споживачів.