Ось тобі, бабуню, і Юріїв день! Ось тобі й обіцяний ковток свіжого повітря в зморщені легені вітчизняної економіки. Не встигли висохнути чорнила під законом «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», як до нього збираються вносити зміни. Виявляється, Президент поставив свою візу під документом із застереженням — норма закону, що передбачає списання безнадійних боргів підприємств перед державою, має бути скасована. На тому ж наполягає і Міжнародний валютний фонд. Точніше, спочатку — МВФ, а потім — Президент.
Якщо конкретно, то їм обом не сподобалася стаття 18, що, за іронією долі, набуває чинності першою (тобто з моменту опублікування закону). Комізм поточної ситуації, коли текст закону нарешті оприлюднено, полягає в тому, що підприємства-боржники (а їх, за оцінками податкової адміністрації, ні мало ні багато — близько 127 тис.) вже сплять і бачать, як їм відкривають доступ до банківських рахунків і прощають «бородаті» борги, а Кабмін у той же час повним ходом готує законопроект, аби скасувати це списання. Хто раніше?
То млинець
чи грудка?
Із набуттям чинності закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» можна з абсолютною упевненістю вважати, що податкова реформа почалася. Принаймні пілотна її частина. Адже нинішній документ є однією з цеглинок у підвалини багатостраждального Податкового кодексу і концептуально повністю увійде в нього. Принаймні, це обіцяє заступник глави ДПА Олексій Шитря, котрий брав найактивнішу участь у підготовці даного законопроекту.
Шкода лише, не встигли зробити відповідний запис у книзі реєстрації актів громадянського стану, як новонародженому закону вже пророкують негайне хірургічне втручання. Але ж у дію вступили тільки три сторінки (із наявних 75) — на них помістилася лише одна стаття 18 «Списання і розстрочення податкового боргу». Інші статті закону введуть у дію порціями протягом року — 1 квітня, 1 жовтня, а також 1 січня 2002-го. Експерти переконані: чим далі в ліс підемо, тим більше шишок зберемо.
«Ми зобов’язані списати старі борги, інакше вони залишаться зашморгом на шиї промисловості. Ви тільки уявіть собі, на сьогодні сукупна кредиторська заборгованість становить три ВВП країни. Треба щось робити», — говорить заступник голови бюджетного комітету Інна Богословська. Саме задля цього «щось робити» і писалася стаття 18 закону про порядок погашення зобов’язань платників податків. Вона, за словами народного депутата Миколи Кульчинського, має вберегти економіку від масових банкрутств і навести порядок у взаєминах «платник податків — держава» після скасування картотеки №2: 1) списанню підлягають податкові борги (окрім пені та штрафних санкцій), що виникли за станом на 31 січня 1999 року і не були оплачені на момент вступу в дію даної статті; 2) податковий борг, що накопичився за період із 1 січня 2000 року до 1 січня 2001 року дозволяється розстрочувати за бажанням боржника; 3) борг, що виник у січні—квітні 2001 року, підлягає оплаті в січні—квітні цього ж року відповідно до встановлених термінів оплати поточних податкових зобов’язань.
Крім того, підлягає списанню безнадійна податкова заборгованість. До цієї категорії боржників відносяться юридичні особи, визнані банкрутами, або ті, стосовно боргів яких минув термін позовної давності.
Здавалося б, усе поставлено на свої місця — податковій адміністрації залишилося провести належну інвентаризацію і почати списання або реструктуризацію заборгованості платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами. Але зрівнялівка, передбачена в законі, не всім до душі...
Економічна розпуста
Досвідчений керівник вітчизняного підприємства, напевно, воліє ходити в боржниках у держави, аніж розраховуватися перед нею сповна. Навіщо їй платити? Адже в нашій державі виходить, що на те вони й борги, щоб їх час від часу списували.
Принаймні, черговою борговою амністією в Україні навряд чи когось здивуєш — така практика давно перетворилася на традицію. Можна сказати, вона стала правонаступницею славнозвісної радянської традиції списання боргів колгоспам, що жила-була десятиліттями. Хоч як намагалися свого часу, наприклад, у законі про списання та реструктуризацію податкової заборгованості станом на 31 березня 1997 року відгородитися від спокуси повторення податкових амністій, однак не вдалося — на те вона й трясовина, щоб засмоктувати.
За словами депутата Віктора Суслова, автора того, трирічної давнини закону, від спокуси не вберегла навіть спеціальна норма закону, яка присягалася, що таке списання є разовим актом і надалі не повинно допускатися. «Те, що потім уже кілька разів списували борги різним підприємствам і цілим галузям, а тепер ще раз прийняли загальне рішення про списання і реструктуризацію заборгованості, по-перше, суперечить раніше прийнятим законам, по-друге, знову засвідчує, що податки платити не обов’язково — можна просто почекати чергового списання», — зауважив Віктор Суслов.
На захист дисциплінованих платників податків і повноти податкових надходжень до бюджету (від чого чималою мірою залежить доля заборгованості самої держави) виступив Міжнародний валютний фонд. Не личить, мовляв, панове українці, одною рукою брати в нас у борг, а іншою без розбору списувати мільярдні борги першому-ліпшому. Ви вже, будь ласка, розберіться між собою, що вам важливіше. Скільки можна прощати борги, розбещуючи тим самим останніх свідомих платників податків? За словами заступника голови комітету Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності Сергія Терьохіна (він же — автор закону), пан Джон Одлінг-Смі, він же директор Другого європейського департаменту МВФ, пропонує не стригти всіх під одну гребінку, а розібратися з кожним боржником в індивідуальному порядку і при цьому не особливо їх балувати тривалими термінами реструктуризації накопиченої заборгованості.
Звісно, в умовах, коли Україна покриває дефіцит бюджету зовнішнім кредитним фінансуванням, такі подарунки суб’єктам підприємництва неприпустимі. Фонд по економічній суті цілком має рацію, наполягаючи на припиненні ганебної традиції марнотратного всепрощення. Зрештою, існує загальносвітова практика на випадок, коли нереально одержати борги. Тоді нездатного заплатити по рахунках оголошують банкрутом, його майно продають, а виручені кошти направляють на розрахунки з кредиторами.
Дивно, але позицію МВФ поділяють підприємницькі структури. Хоча, здавалося б, вони мають радіти, що «шара» привалила: держава тільки спише близько 4—5 млрд. грн., ще приблизно на таку ж суму запропонує «розстрочку». Так, Ксенія Ляпіна, координатор аналітичної групи Координаційного експертного центру об’єднань підприємців України, вважає, що передбачене законом прощення боргів лише відтягне смерть підприємств-трупів. «Нехай мине ще рік — ці підприємства все одно стануть боржниками і неминуче потраплять під дію закону про банкрутство. Ті ж підприємства, що можуть вижити, не потребують такого прощення боргів. По-перше, їм ніхто не забороняє реструктуризувати заборгованість або, по-друге, оголосити себе банкрутом, пройти санацію, подати ефективний бізнес-план відродження своєї справи і, відповідно до закону про банкрутство, списати певну частину заборгованості. Автоматичне ж списання не стимулює до життя», — запевняє Ксенія Ляпіна.
Метушня
під килимом
Позиція МВФ фактично поставила державу перед вибором: або одержання довгожданих траншів кредиту розширеного фінансування, або списання боргів. Президент зробив свій вибір: він підписав закон, попри те, що після візиту пана Одлінга-Смі стало абсолютно ясно, що Фонд категорично проти введення в дію 18-ї статті. Так, Леонід Данилович не скористався правом вето, хоча, за словами народних депутатів, у цьому випадку можна було б швидко ще раз прийняти закон уже без горезвісної статті. Водночас Президент, візуючи документ, поспішив дати доручення уряду про підготовку законопроекту з відповідними доповненнями і змінами до закону, що вступає в дію.
Кабмін близько трьох тижнів б’ється, немов риба об лід, над цим дорученням. Попередньо відомо, що пропонується скасувати списання боргів перед Пенсійним фондом, по ПДВ і акцизному збору. «Уряд, маючи намір стимулювати акуратну сплату поточних податків, згоден на розумну реструктуризацію податкових зобов’язань, списання пені і штрафів. Але ми проти списання основної суми бюджетної недоїмки», — заявив прем’єр-міністр Віктор Ющенко.
Щоправда, настрої депутатського корпусу однозначно свідчать, що навіть коли такий законопроект з’явиться в стінах парламенту, шансів у нього практично немає. Такі популістські заходи, як списання боргів, дуже популярні у ВР, і про це добре відомо виконавчій владі. Це дає можливість Віктору Суслову стверджувати: «Не сумніваюся ні хвилини, що Президент свідомо підписав закон. Якби він справді хотів, а не просто вдавав, що проти цього закону, то мав би прямо скористатися правом вето. Тому введення в дію цього закону — досить відверте протиставлення української позиції Фонду і, власне, провокування МВФ на відмову від подальшого фінансування України за програмою розширеного фінансування. Це було настільки принципово і важливо, що якби уряд справді хотів продовження цієї програми, то вето було б накладено».
Відлік пішов
Хай там як, а закон, точніше, поки лише його 18-та стаття вже діє. «Хоч я й не поділяю зазначеної норми прийнятого закону, але на місці суб’єктів підприємницької діяльності подавала б прямо до суду у випадку відмови списати заборгованість, — радить Ксенія Ляпіна. — Я дуже сумніваюся, що уряд тепер щось зможе протипоставити закону, у якому прямо записано — списати».
Однак розслаблятися вітчизняним підприємцям не варто. По-перше, ніхто не дасть 100-відсоткову гарантію, що урядовий законопроект не буде підтримано — у Віктора Ющенка, попри всі проблеми, є чимало прибічників у парламенті. По-друге, нагадаю, окрім списання, 18-та стаття припускає ще й розстрочення податкової заборгованості, що не менше цікаво, хоча й менш прозоро, адже умови «розстрочки» багато в чому визначатимуть працівники фіскального відомства.
Ясно, що податковій службі не дуже хотілося, щоб борги було реструктуровано аж на 60 місяців (п’ять років!), як це дозволяє закон. «За нинішньої інфляції 15—20% на рік за п’ять років від сьогоднішнього боргу нічого не залишиться», — справедливо резюмує Олексій Шитря. У тому-то й нюансик: щоб легко позбутися боргів, співчуття співробітників податкової служби виявиться аж ніяк не зайвим. Адже, за законом, ще потрібно буде довести, що підприємство-боржник справді гідне розстрочення або навіть відстрочки боргу. Для цього доведеться гарненько потрудитися...
Але головне — усвідомити: податковий орган не має права відмовити платнику податків укласти договір про розстрочення його боргу, якщо письмове повідомлення платника буде направлене в податкову інспекцію протягом 60 днів із дня набуття чинності 18-ї статті закону «Про порядок погашення зобов’язань...» Гаяти час не варто — а раптом це справді остання податкова амністія?
Тільки ось у підсумку Україна в цілому ризикує втратити заступництво такого заможного і впливового кредитора, як МВФ. Дуже ймовірно, що після своїх настійних попереджень Фонд просто не зможе (навіть якщо захоче) відкрити фінансування. Інше свідчитиме про його м’яку політику, що зараз йому не властиво. Але не це найстрашніше. Жили без кредитів МВФ більше року і могли б жити далі. Гірше те, що ми, демонстративно не виконуючи вимоги Фонду, формально залишилися в позі прохача, якому так і не пішли назустріч. А отже, можемо покарати самі себе, відсрочивши прихід інших іноземних кредитів й інвестицій. Чи не краще було відкрито заявити про свою відмову від МВФівських грошей? Тоді іноземні інвестори, принаймні, могли б подумати, що вітчизняна економіка вже не потребує кредитів, а держава зміцніла настільки, що саме зайнялася кредитуванням. Причому своїх невиправних боржників.
Думка податкової
Олексій ШИТРЯ, заступник глави ДПА:
— Загальна сума недоїмки на 1.01.2001 року — трохи більше 10 млрд. гривень. Вважаю, що потрібно було виваженіше підійти до списання заборгованості, зокрема по ПДВ й акцизному збору. Оскільки це не гроші платника податків, це гроші, що сплачені покупцями товару. Якщо виробник отримав за свій товар сповна, отже, і списувати те, чого він не втратив, не зовсім правильно. Однак закон увібрав у себе все — у нього навіть потрапила заборгованість по податках на заробітну плату.
На жаль, документ вже набув чинності, і податковій адміністрації нічого не залишається, окрім як зробити, щоб він запрацював. Для цього видано спеціальний наказ №44 по ДПА, де розписано кожний пункт. Сьогодні на узгодженні в Мін’юсті, Мінфіні і Мінекономіки знаходяться три законопроекти: 1) про порядок нарахування й оплати пені; 2) про списання і розстрочення податкового боргу; 3) про порядок розгляду скарг платників податків органам ДПА.
Позиція МВФ
Анрі ГЕСК’ЄР, старший постійний представник МВФ в Україні:
— Амністія, передбачена статтею 18 (закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і цільовими фондами»), винагороджує тих платників податків, які порушили свої зобов’язання, і підриває дисципліну серед платників податків на майбутнє. Що стосується України, то МВФ уже тривалий час висловлюється проти практики якогось особливого ставлення до тих чи інших груп платників податків, оскільки це призведе до запровадження ще більшого податкового пресу щодо непривілейованих платників податків. Натомість МВФ віддає перевагу стабільній системі оподаткування з нижчими податковими ставками, що застосовуються до ширшої бази й до всіх однаковою мірою.
Що стосується статті 18, то ми не бачимо в даному випадку жодних підстав для прощення заборгованості, хоча ми можемо передбачити розстрочку для погашення податкових зобов’язань за попередній період, але максимум два роки і лише для тих платників податків, які дисципліновано погашають свої поточні зобов’язання зі сплати податків.