Уявіть собі, що на вітрині супермаркету ви бачите розфасовані цукерки із зазначенням їхньої ціни. А на касі вам кажуть, що до цієї ціни буде додано комісії за розфасовку, доставку з підсобки в торговельний зал, розкладання на вітрині, прокат візка та вибивання касового чека. У банківській діяльності нерідко так і відбувається, тому що до оплати за одержувану клієнтом послугу штучно підкручуються комісії за не потрібні клієнтові внутрішньобанківські технологічні операції.
Була певна надія на те, що коли оновлятимуть Закон «Про захист прав споживачів» (далі - Закон), це питання урегулюють. До оновлення Закону в парламентаріїв цього року руки справді дійшли, але про комісії в результаті знову промовчали. Ухвалений у липні поточного року відповідний законопроект №7351 одержав вето президента, щоправда, з причин, не пов’язаних з правами споживачів. Просто за нашою традиційною звичкою, до предмета Закону - прав споживачів - «приписали» низку ніяк не пов’язаних із ними речей. Зокрема, скасування мораторію на відчуження держмайна та деякі інші, з якими і не погодився глава держави. У вересні законопроект підчистили, і от він уже знову очікує президентського підписання та набуття чинності.
Найменше хочеться облити новий Закон чорною фарбою. У ньому чимало потрібних і позитивних новел. Насамперед, на думку автора цих рядків, заборона валютних споживчих кредитів. А також низка положень, які базуються на ідеології Директиви Європейського парламенту й Ради (2008/48/ЄС від 23 квітня 2008 року), що регулює споживчі кредити. Це можливості відстрочки платежу; об’єктивні індекси із розрахунку відсотків при плаваючій ставці за кредитом; більш ретельно прописані обов’язки банку цілком інформувати позичальника про повну реальну вартість кредиту, включаючи комісії; заборона ускладнювати сприйняття невигідних позичальникові умов договору, маніпулюючи зі шрифтами і кольорами в бланку договору. При цьому відразу зазначимо, що директива 2008/48/ЄС ніяк не уніфікувала банківських комісій, пов’язаних зі споживчим кредитуванням. Загальний підхід європейського документа до них такий: це має вирішувати кожна країна сама для себе.
В останній версії нашого Закону справді є заборона брати гроші за те, що не є послугою в розумінні цього документа. Так, у його тексті записано, що «кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього закону», а відповідні умови договорів, які передбачають здійснення таких платежів, є нікчемними.
Однак що є послугою, а що ні, у законі прямо не написано. Фактично він говорить тільки про те, що має бути зв’язок послуги з укладанням кредитного договору, одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту. Проте в ці безрозмірні параметри можна втиснути будь-що! Що ж конкретно є послугою - у Законі замовчується.
Що ж усе-таки є послугою, закон опосередковано говорить у нормі про те, що має включати кредитний договір:
«Детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у відсотковому значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом і вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту».
Тобто спрямованість закону в цьому контексті - більшою мірою інформаційна. Пропонується інформувати позичальника, що правильно і добре, але немає заборони жодної комісії по суті, окрім комісії за дострокове погашення кредиту, якої можна було б і не забороняти. Тож твердження, що закон нібито наводить порядок із комісіями, - правдиве лише почасти, у тому розумінні, що їх тепер заборонено приховувати. Але самих по собі комісій закон не заборонив.
Для наочності узагальнено скажемо, що йдеться про такі комісії (назви можуть трохи видозмінюватися залежно від винахідливості кожного конкретного банку):
- за ініціювання кредиту;
- за оцінку гарантій, застав;
- за обговорення умов інструменту;
- за підготовку, обробку документів і проведення операції;
- за оцінку фінансового стану позичальника;
- за відкриття позикового рахунку;
- за відкриття, ведення поточного рахунку (у т.ч. карткового), розрахунково-касове обслуговування;
- за надання, видачу (одержання) кредиту;
- за операційне обслуговування;
- за обслуговування кредитної заборгованості;
- за зняття кредитних коштів готівкою;
- за страхування життя і здоров’я позичальника на користь банку;
- за ведення кредитної справи (договору);
- за надання інформації про стан заборгованості;
- за неповне використання кредитної лінії;
- за повне або часткове дострокове повернення кредиту;
- за надання консультаційних (або юридичних) послуг;
- за прострочення платежів за договором.
Список, на жаль, не вичерпний.
Нерідко можна побачити рекламу банківських кредитів, у яких комісії якщо й зазначають, то взагалі без згадування, за що ж їх беруть? Дійшло до того, що деякі банки декларують відсоткову ставку за кредитом, близьку до нуля, але все одно нараховують шалені накрутки, фактично повністю підмінюючи відсотки липовими комісіями.
Слід зазначити, що в регулюванні прав позичальників за споживчими кредитами саме на законодавчому рівні Україна значно випередила Росію. Однак питання про банківські комісії було порушене і дуже активно дискутується і у наших північних сусідів. Ініціатором дискусії став «Роспотребнадзор», який почав штрафувати банки за комісії за відкриття та ведення позикових рахунків, стверджуючи, що це ніяка не послуга, а всього лише ведення банком свого бухгалтерського обліку, до якого позичальник не має ну абсолютно ніякого стосунку. Потім дійшли руки і до інших комісій. При цьому штрафи стали накладати вже за сам факт внесення їх у кредитні договори.
Виявилося, що якщо є реальне бажання захищати права позичальників, то це цілком можна робити, не грузнучи в дискусіях про розподіл повноважень центробанку і державного органу із захисту прав споживачів. Поки існує інститут банківського нагляду, певне накладання зазначених повноважень існуватиме завжди - і що з того?
Після кількох розглянутих справ президією Вищого арбітражного суду Росії (зокрема, щодо банків «Русский стандарт» і «Сбербанк») 19 травня ц.р. було скликане засідання президії з питань кредитних правовідносин із запрошенням представників державних органів, банків, учених. Усіх дуже уважно вислухали. При цьому метою самого заходу зовсім не було заявити, що банки - погані, а позичальники й органи захисту прав споживачів - хороші. Останні теж далеко не завжди праві, і щодо низки досить важливих питань їх зупинили. У реальному житті бувають ситуації, коли «зариваються» банки (якби вони завжди поводилися чесно й прозоро, то законодавство про захист прав споживачів у відповідній частині було б просто не потрібне). Однак виникає чимало ситуацій, коли правота банків не підлягає сумніву, тоді як стосовно їхніх позичальників цього не скажеш.
Тому важливим є справедливий баланс інтересів сторін. У банківських комісіях він пов’язаний із тим, що їх не можна скидати в купу - треба розбиратися з кожною окремо. Перший критерій оцінки - чи створює те, за що береться комісія, безпосередньо для клієнта окреме, самостійне, ізольоване майнове благо, інтерес, корисний ефект? По-простому, чи може бути в реальному житті ситуація, коли клієнтові знадобилася виключно ця конкретна дія банку. Можливий і другий випадок, коли комісія припустима: якщо непередбачені, але правомірні дії клієнта при виконанні договору призводять до недоодержання банком розумно очікуваного прибутку.
Напевно, справді найбільш нагальна проблема - комісії з фізосіб за споживчими кредитами. Але тільки ними питання зовсім не вичерпується. Якщо якісь комісії несправедливі, абсурдні за своєю суттю, то їх так само не можуть «дерти» з юридичних осіб. У захисті прав фізосіб і юросіб ніякої принципової різниці в цьому питанні немає.
У діючому вітчизняному Законі «Про банки і банківську діяльність» є згадування про комісії, але в трохи інших аспектах. За що конкретно їх можна брати, а за що - ні, цей закон теж не передбачає.
Коли на початку 2006 року набула чинності нова редакція Закону «Про захист прав споживачів» з нормами про споживчі кредити, Нацбанк мав затвердити і деталізовані правила в цій сфері. Вони з’явилися тільки через півтора року, коли були затверджені постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року №168 (злі язики кажуть, що найактивніші в споживчому кредитуванні банки півтора року гальмували їх прийняття як могли, заробивши за цей час, не розкриваючи реальної вартості кредитів, колосальні суми). Згодом незадоволені банкіри ще довго намагалися оскаржити нові правила в судах, щоправда, безуспішно.
Про ці правила, до речі, можна сказати чимало хорошого - свого часу вони стали в багатьох питаннях кроком уперед порівняно з тим, що було до їхнього впровадження. Однак розмите, суперечливе регулювання комісій у документі не дало можливості обмежити «креативність» банків у цих питаннях. У підпункті 3.6 правил деякі комісії начебто і заборонили, але про покарання когось за порушення цієї заборони не чутно (якщо ми неправі, то нехай регулятор оголосить, які банки і скільки разів були за чотири роки, з 2007-го по 2011-й включно, покарані за порушення саме цього підпункту правил)? До того ж будь-які комісії можна обгрунтувати посиланням на підпункт 3.1 цих самих правил, у якому прямо визнано правомірними комісії за обслуговування кредитної заборгованості, за розрахунково-касове обслуговування, за юридичне оформлення тощо. А по суті, і будь-які інші комісії, пов’язані з «наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту». Можливо навіть, що це стало результатом негласного компромісу між регулятором і банками, щоб останні хоча б почали розкривати реальну вартість своїх кредитів.
Під час обговорення законопроекту №7351 один з народних депутатів, Ксенія Ляпіна, порушила питання про комісії. Але інші парламентарії до неї не прислухалися.
У результаті все було зроблено з точністю до навпаки. До останніх виправлень законопроект фактично забороняв тільки одну комісію - за дострокове повернення кредиту протягом 14 днів після надання позичальником згоди на його одержання. Виправлення до законопроекту тільки подовжили строк заборони на цю комісію, не дозволяючи стягувати її і надалі, після 14 днів. Заборони якихось інших комісій у Законі як не було, так і немає. Хоча, що примітно, саме комісія за дострокове погашення кредиту після закінчення 14-денного «пільгового» періоду справедлива. Більш того, прямо згадана у Директиві 2008/48/ЄС як цілком можлива. Так, треба було в Законі обмежити її граничний розмір, а також прописати формулу розрахунків, що базується на незалежних від сторін об’єктивних критеріях (за аналогією з плаваючою відсотковою ставкою), зокрема, на загальній сумі кредиту, сумі дострокового повернення, загальному строку кредиту і строку, який минув після його одержання. Саме так зробили, наприклад, Італія і Литва.
Також слушна, приміром, комісія за неповне використання кредитної лінії, тому що банк резервував гроші і обгрунтовано очікував прибутку, виходячи з того, що кредитну лінію буде використано повністю. Щоправда, цієї комісії Закон не заборонив, і зазвичай вона застосовується в кредитуванні корпоративних клієнтів, на яких дія вищезгаданого документа поки що не поширюється.
Однак мало не всі інші комісії з наведеного вище повного списку несправедливі та необгрунтовані. Завжди або як мінімум у багатьох випадках. Рамки статті не дають змоги докладно зупинитися на кожному пункті списку, тому скажемо лише про кілька.
Наприклад, усі комісії за ведення позикових рахунків - це насправді плата за внутрішній бухоблік банків. Чому позичальник має його оплачувати?
Украй сумнівне також стягнення комісії за страхування життя і здоров’я на користь банку в короткострокових кредитах. Формально їх одержує страхова компанія, а не банк - та чи велика різниця? Адже платить позичальник. Так, при іпотеці на багато років ця комісія зрозуміла і справедлива - невідомо, що трапиться з позичальником за багато років. Зрозуміле її стягнення і при видачі автокредитів, адже власники засобів пересування за нашої високої аварійності на дорогах - група підвищеного ризику для життя і здоров’я. Але у нас що, позичальники, які купують у кредит на півроку-рік побутову техніку, потім масово раптово вмирають чи стають інвалідами? А ці комісії на практиці немаленькі. І жодних критеріїв вибору страхової компанії закон не визначив. Злостивці кажуть, що це просто спосіб заробітку додаткових грошей для власників банків через дружні страхові компанії.
Комісії за прострочення платежів - це просто спосіб обійти законодавче обмеження неустойки подвійною дисконтною ставкою НБУ. Хоча фактично такі комісії - це ті самі звичайні неустойки. У результаті й виникають ситуації, коли позичальник, допустивши прострочення на місяць чи два, або не спромігшись оплатити якусь комісію (про яку міг навіть не знати), потім отримує «лист щастя», що повідомляє про значне збільшення суми боргу через здійснені надзвичайні накрутки.
Усі розрахунково-касові послуги як такі позичальнику теж не потрібні - йому потрібна позика. На якій підставі беруться величезні комісії за зняття готівки з карток у межах кредитного ліміту? Беріть відсотки за кредитом. Навіть якщо взяти до уваги, що при розрахунках цією ж карткою в магазині банк одержить плату від торговця або платіжної системи, і міркувати за аналогією, то чому комісія за зняття готівки у багато разів вища? Тим більше не можна дозволяти стягувати плату за «розрахунково-касові послуги» у тих ситуаціях, коли кредит береться на купівлю конкретного товару у наперед відомого продавця.
До слова, нині дедалі активніше впроваджується новомодний спосіб обдурювання населення з допомогою комісій - через ув’язування розрахунково-касових та інших банківських послуг у ситуаціях, коли клієнтові потрібні тільки останні. Спостерігаються дуже неприємні тенденції, пов’язані з розрахунково-касовими послугами: за потурання регулятора їх почали підв’язувати під депозити. Як відомо, у 2010 році «Родовід Банк» установив комісію в 2% за повернення депозитів під виглядом плати за «розрахунково-касове обслуговування». Національний банк фактично став на бік тимчасової адміністрації, відповідаючи вкладникам: «Так ви ж погодилися заплатити комісію» (те, що інакше депозитів не віддавали, НБУ «не помічав»). Перейнявши цей досвід, тепер уже інший великий проблемний банк бере за тією ж таки «розрахунково-касовою схемою» (щоправда, менше - 1%) за повернення депозитів, ще й переводячи валютні депозити в гривню за взятим мало не зі стелі і не вигідним для клієнта курсом. Але ж фактично це не що інше, як прихована комісія за конвертацію. Втім, на цій ниві не відстає і ще один дуже великий банк - великий шанувальник міжнародних платіжних систем, курс конвертації якого за проведеними за кордоном картковими розрахунками ой який далекий від ринкового.
Що ж потрібно для справедливого балансу інтересів банків і клієнтів? Для цього необхідно встановити на законодавчому рівні такі правила:
- клієнт оплачує тільки ту послугу, яка має для нього окремий самостійний інтерес, корисний ефект;
- не може існувати платежів за звичайні внутрішні технологічні операції банку;
- за одне й те саме не можуть стягуватися відсотки та комісії одночасно;
- комісії існують тільки за правомірні дії клієнта, не може бути комісій за його неправомірні дії, за які мають бути передбачені штрафи.