З нового року банки платитимуть до Фонду гарантування вкладів більші відрахування, суми будуть різними, але в середньому зростуть на 15%. Рішення очікуване, неготовність системи гарантування до тих викликів, з якими зіштовхнувся банківський сектор, була очевидною, як і нездатність уряду й регулятора надати Фонду грамотну підтримку.
За останні три роки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатив вкладникам понад 85 млрд грн. Щоб здійснити ці виплати повною мірою й оперативно, Фонд залучив кредитні кошти в НБУ і Міністерства фінансів, і тільки щоб оплатити відсоток за цими кредитами, йому потрібно 2,5 млрд грн на рік. Борг Фонду перед Мінфіном - це майже 60 млрд грн, і на момент його остаточного погашення у 2028 р. сума відсотків перевалить за 85 млрд. У таких умовах недивно, що ФГВФО пішов на зміну порядку розрахунку зборів. Його пропозиції, незважаючи на всі претензії, раціональні, здорові і були б доречні, якби у 2018 р. ми входили з реформованими держбанками, питання вкладів Ощадбанку й докапіталізації Приватбанку були закриті, а перекоси банківського сектора, половина якого належить державі, - оперативно усувалися. Поки ж складається враження, що держава, яка володіє половиною банківської системи, як мінімум створює неконкурентні умови для роботи банків з приватним капіталом.
Ще влітку Фонд гарантування через Незалежну асоціацію банків розіслав фінустановам проект змін до порядку розрахунку зборів, щоправда, без самих змін - на той момент не було ні методики визначення показників, ні балів, ні коефіцієнтів. Звісно, банки на пропозицію Фонду обговорити запропонований варіант відреагували мляво. Обговорювати було нічого, з надісланого проекту було зрозуміло, що зміни будуть, але незрозуміло, які саме.
Уже на початку листопада Фонд гарантування ознайомив банки не лише з намірами змінити перерахунок, але й з конкретними пропозиціями, як саме це зробити, і методикою розрахунків показників, спираючись на яку, кожен банк уже міг обчислити суму своїх відрахувань. Після чого провів зустріч із представниками банків, заслухавши вже аргументовані, засновані на розрахунках заперечення, і повідомив, що оскільки методику затверджено, набір показників все одно змінювати ніхто не буде, а всі незгодні мали би вступати в дискусію влітку. Звичайно, банки з ряду об'єктивних, і не тільки, причин незадоволені. Вони погоджуються з концепцією змін, запропонованих Фондом, але деякі підходи до самих розрахунків їх, м'яко кажучи, бентежать.
Пропозиції Фонду гарантування, як і все в Україні, ґрунтуються на найкращих світових практиках. З тією лише відмінністю, що банківські системи країн, які створюють найкращі світові практики, дуже відрізняються від української.
Методика, запропонована ФГВФО, сама по собі непогана й базується на тому, що Фонд оцінюватиме фінансовий стан кожного конкретного банку і залежно від результатів оцінки визначатиме його внесок. Відповідно, що гірший стан банку, то більші його відрахування в систему. Справедливо й поки що посперечатися нема з чим, це гарна спроба реформувати нинішню систему. Але у представників банків є претензії до складових елементів визначення стану банку, а ще є підозра, що деякі з них з'явилися в ньому тільки тому, що держава не в змозі вирішити проблеми своїх же держбанків.
Перший блок запропонованих Фондом показників - це кількісні індикатори, що характеризують рівень капіталу. Перший показник - усім відомий норматив достатності капіталу (Н2). До нього самого жодних претензій, однак є питання до того, як будуть нараховуватися бали за цим нормативом. Наприклад, якщо Н2 менше 10 (тобто банк вимоги НБУ не виконує), то банк справедливо одержує нуль балів, але якщо у банку Н2 від 10 до 20, він одержує 5 балів, а якщо вище 20 - то 10 балів.
На практиці для будь-якого банку різниця між 10 і 20 колосальна, і фінансовий стан двох таких банків дуже різнитиметься, але балів вони одержать рівну кількість. Тобто оцінка банків буде, м'яко кажучи, умовною. Більш того, що вищий Н2, то менше доходів на капітал одержують акціонери. У цивілізованому світі аналогічний показник (capital adequacy ratio) вважається нормальним, якщо він перебуває в діапазоні 12–14. В Україні ж склалася парадоксальна й почасти неприродна ситуація, коли у багатьох банків значення Н2 вище і 20, і 30, і 60. Але це свідчить швидше про те, що наша банківська система переживає кризу.
Другий показник, до якого є претензії, - це співвідношення статутного капіталу до регулятивного. Саме по собі повернення до цієї норми - дуже суперечливе рішення. Основна складова регулятивного капіталу - статутний капітал і накопичений прибуток минулих років. Відповідно, якщо у банку не було збитків, у нього завжди буде регулятивний капітал більший, ніж статутний. Після першої кризи 2008-го банки України зазнали чималих збитків, і їхні прибутки минулих років перетворилися на збитки минулих років. Ці збитки акціонерам довелося компенсувати за рахунок внесення коштів у статутний капітал, і він суттєво збільшився, а регулятивний при цьому залишився на докризовому рівні. З цим зіштовхнулися багато банків, після чого цю норму із Закону "Про банки та банківську діяльність" прибрали. Наступна криза цей розрив ще більше посилила. І тут виникає запитання: основне завдання цієї нової методики - оцінювати банки об'єктивно чи просто збільшити їхні внески до Фонду? Адже в цьому разі формула "хто ризиковіше веде бізнес, той більше платить" не спрацює - ризиковими виявляться всі.
Та найбільша кількість питань у банкірів до індикаторів, які характеризують якість активів банку. Вага балів, набраних у цьому блоці, буде визначальною для банку, і саме від цих показників залежить підсумкова сума внеску, який доведеться заплатити. Внаслідок кризи, анексії Криму й АТО банки зазнали великих втрат, їхні кредитні портфелі стали значно гіршими. Звісно, резерви під ці втрати формувалися, акціонери вносили гроші, капітал на покриття збитків було збільшено. Ситуація, за ідеєю, контрольована. Але Фонд для оцінки якості кредитів банку пропонує брати всі недоходні кредити й ділити на активи банку, не враховуючи при цьому резервів. А відмова від урахування резервів сильно спотворить картину.
У кулуарах чиновники Фонду пояснюють те, що трапилося, тим, що не всі банки сформували резерви однаково, і деякі збільшили свій капітал не живими грошима, а облігаціями. Насправді "не всі" - це один-єдиний Приватбанк, його резерви - це держоблігації. І цю норму виписано таким чином виключно для того, щоб рівень платежів Приватбанку не змінився, адже "Приват" - не лише найбільший банк, а й платник №1. Із загальної суми щорічних відрахувань до Фонду порядку 3–4 млрд грн більше третини - це внесок Приватбанку.
У результаті всіх розрахунків загальна сума, яку банки платять до Фонду гарантування, збільшиться приблизно на 14%, тобто зміни цієї методики коштуватимуть усій банківській системі ще близько 500 млн грн. Це чималі гроші, враховуючи непросту ситуацію, в якій перебуває сектор. І, до речі, це приблизна частка державного Ощадбанку, який продовжує внесків до Фонду не платити взагалі, а лише обіцяє розпочати. Так само, як Мінфін обіцяє реформу держбанків і стратегію їх розвитку, що вже рік, як "днями з'явиться". І всі вищеописані проблеми з новою методикою відрахувань - не злий намір, а закономірний наслідок того, що банківський сектор порівну розділений на державні банки й банки з іноземним капіталом. І останнім дедалі складніше працювати у диктованих конкурентами умовах.