Державна податкова адміністрація України останнім часом стала так наполегливо підштовхувати підприємства до отримання прибутку, що буде дуже дивно, коли жодне з них після цих доброзичливих штовхань не розквасить собі носа.
Дуже довільно трактуючи судові рішення, що стосувалися конкретних ситуацій з особливо нахабними підприємствами, котрі до того ж тупо свою нахабність демонстрували, ДПАУ вирішила (на власний розсуд) судовий досвід поширити на всіх, через що влаштувала невеличку податкову революцію — на зміну власних колишніх листів, хоча в законодавстві за цей час нічого (стосовно цього) не помінялося.
Утім, хіба вперше зміна тлумачень буває значнішою від змін самих законів…
Отож, із листа ДПАУ від 27.04.2004 р. № 7522/7/23-6217, підписаного заступником її голови С. Лекарем, випливає, що:
1) витрати за збитковими операціями не можуть відноситися до валових витрат (для податку на прибуток) і до податкового кредиту (для ПДВ);
2) однак питання про визнання/невизнання витрат повинне вирішуватися окремо «у кожному конкретному випадку». Тобто на «1)» можна за певних умов і закрити очі, та чи повинні ці умови демонструвати відмінність ситуації від випадків, що стали причиною негативних судових прецедентів, чи ж потрібне щось інше — незрозуміло.
Тобто ДПАУ залишає за собою — ні багато ні мало — право визначати, коли визнавати валові витрати та податкові кредити, а коли — не визнавати. Може, це самовільно присвоєне собі право вона трансформує й в інше — визначати ціну, починаючи з якої продаж визнаватиметься «повноцінним» (себто — «за повною ціною»), а отже таким, що дозволяє зберігати вже відображені витрати?
Отож, «влетіло» підприємство мимоволі чи спеціально — на зло кондукторові (тобто ДПАУ) — визначатиме той самий кондуктор? І це його доведеться переконувати, що якусь продукцію продали дешево зовсім не для того, щоб насолити державі зменшенням податків, а просто тому, що дорожче ніхто не брав?
Між іншим, Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» у пп. 1.20.2—1. 20.4 і 12.20.6 вказує на випадки, коли і «нестандартна» ціна (чи така, що «нестандартною» здається) може бути для цілей оподатковування звичайною. У листі ж кондукторів про це немає ані слова, та й навіщо їм закон?
Адже в тому самому листі є фрагмент і ще більш незаконний — з приводу того, що ПДВ не відшкодовується, якщо він не був сплачений продавцеві або якщо товар від продавця не було отримано. І чхати на принцип «першої події», котрий розумний Терьохін увіпхнув у наше законодавство, забувши, де живе; цей принцип діє у нас тільки для податкозбільшень, але аж ніяк не для податкозменшень.
Утім, тут якраз усе зрозуміло: відшкодовувати ПДВ у держави просто немає грошей, а якщо так, то годяться всі засоби, зокрема й відверте нехтування законом. Депутати ж все одно змовчать, їм же зараз не до того!
Та навіть з урахуванням мовчазного непротивлення законодавця — чи не забагато центральний податковий орган бере на себе? Адже кондуктор уже не просто тягне на себе ковдру (ну чого уві сні не трапиться...), а намагається кермувати! Однак чи кондуктора це справа — вести тролейбус? Він повинен продавати квитки пасажирам, а якщо сам додумався заборгувати тому, хто давно зійшов, то це — проблема тільки його, а не тих, кому пощастило їхати з ним зараз.
Загалом, не навчившись збирати гроші так, щоб залишалося щось окрім боргів, столичні кондуктори лізуть за кермо. А кондукторята на місцях, про все це знаючи, збиткуються навіть із тих, хто не їде, а просто стоїть на зупинці, чекаючи свого тролейбуса, і за прибутком поки що не женеться.
Ось лише кілька фрагментів із цидулки (ДСК!) місцевої ДПІ, котра теж бореться за чужий прибуток:
«На протязі 2001—2003 років працівниками відділу прямих податків проводилася робота по забезпеченню рівномірності надходжень податку на прибуток. Щоквартально на протязі минулих років бюджетоутворюючим (! — О. К.) підприємствам надсилалися листи щодо сплати податку на прибуток не нижче середньомісячних нарахувань за попередній рік (!! — О. К.) із дотриманням подекадної (!!! — О. К.) сплати».
Як вам?
А ось що далі:
«По платниках, які зменшили нараховані суми по податку на прибуток, проведено пофакторний аналіз і ...> матеріали ...> передані ...> до відділу податкової міліції».
До речі, про неї:
«У ДПІ у ...> районі приймання податкової звітності по податку на прибуток з від’ємним значенням об’єкта оподаткування здійснюється разом із представниками податкової міліції».
!!!
Може, було б іще простіше за відсутності об’єкта оподаткування просто направляти всіх працівників підприємства до в’язниці? Ну принаймні за «від’ємного сальдо»?
І нарешті, все з тією ж шляхетною метою змусити заробляти прибуток «працівниками відділу у взаємодії з відділом обліку платників проводиться робота по скасуванню державної реєстрації по платниках, які не проводять господарської діяльності».
Отакої!
Звісно, головний кондуктор такого не нашкрябає — це можуть собі дозволити тільки нездари на місцях; та й у них вистачає розуму видавати таке не відкрито, а «ДСК». Та чи легше від такого тайнопису підприємствам? Адже топлять їх Герасими на місцях, а не київські (хоча для когось і Київ — місце).
Так чи інакше, оподаткування починається/закінчується зовсім не там, де воно має починатися/закінчуватися. Мінус — мінусом, а податок має бути з плюсом. При цьому нижню межу належних надходжень до бюджету встановлюють, вдаючись мало не до зґвалтування. Може, інакше й не вміють?