Останнім часом ми дедалі частіше чуємо заклики окремих політиків і навіть найвищих посадовців в уряді обмежити незалежність Національного банку України. Зокрема, нещодавно пролунала пропозиція зменшити повноваження правління НБУ у реалізації монетарної політики, передавши його прерогативу щодо встановлення облікової ставки Раді з фінансової стабільності.
На жаль, у багатьох політиків, від яких тією чи іншою мірою залежить макроекономічна стабільність у державі, дуже коротка пам'ять. Можна нагадати 1993 р., коли Національний банк надавав прямі кредити Кабінету міністрів під фінансування окремих галузей. І одночасно уряд визначав для НБУ вартість цих кредитів. Дуже швидко це призвело до гіперінфляції. Зокрема, у 1993 р. вона становила 10100%, тобто ціни в Україні виросли більш як у
100 разів лише за один рік. А Національний банк незабаром почав друкувати купюри номіналом у 1 мільйон купоно-карбованців (рис. 1), але їхня реальна купівельна спроможність була дуже малою.
Майже всі українці одночасно стали "мільйонерами" , але за ці мільйони мало що можна було купити. Економіка перестала працювати, і реальний ВВП у 1994 р. скоротився на 23%! Україна довго ще долала наслідки цього гіперінфляційного піке, і реальне зростання економіки відновилося лише наприкінці 1999-го. Тому перш ніж намагатися щось змінювати, важливо визначити та усвідомити, що розуміється під терміном "незалежність" центрального банку, і які у разі тих чи інших змін можуть бути наслідки для економіки та населення. З формальної точки зору, також у цьому випадку де-факто буде порушено статтю 99 Конституції України, згідно з якою Національний банк повинен виконувати свою основну функцію - забезпечення стабільності грошової одиниці.
Світовий досвід свідчить, що саме незалежність центрального банку є гарантією того, що буде забезпечуватися цінова стабільність, тобто інфляція перебуватиме під контролем. І водночас залежний від примх уряду або політичної влади центральний банк є генератором високої інфляції, девальвації місцевої валюти, зростання волатильності та втрати зрештою макроекономічної рівноваги в економіці. Повчальним є сучасний сумний досвід африканської країни Зімбабве, де центральний банк повністю втратив незалежність, і, як наслідок, тільки місячна інфляція у 2008 р., за оцінками експертів, досягла десятків мільярдів (!) відсотків (офіційні органи статистики припинили підраховувати індекс інфляції у цей період). А Резервний банк Зімбабве надрукував купюру 100 трильйонів зімбабвійських доларів, яка залишиться в історії сумним артефактом недолугої макроекономічної політики влади (рис. 2).
Сучасна концепція незалежності центрального банку визначається як закріплена законодавчо інституціональна спроможність здійснювати монетарну політику для досягнення визначених цілей незалежно від директив або будь-яких інших форм втручання з боку політиків, уряду або інших груп інтересів. Одночасно це має бути гарантований законом захист від політичного тиску стосовно не тільки монетарної політики, а й усіх без винятку функцій центрального банку як регулятора (пруденційний нагляд і регулювання, платіжні системи тощо).
Аргументи на користь незалежності центрального банку здебільшого базуються на схильності політиків вирішувати проблеми соціального характеру, зайнятості та економічного зростання не за рахунок структурних реформ, що потребує часу довшого, ніж політичний цикл. А швидше, за рахунок надлишкової монетизації економіки, яка може дати видимість покращення у короткому періоді, але має наслідком втрату цінової стабільності у перспективі. У довгостроковому періоді такі дії, як правило, призводять до стійкої інфляції, не забезпечуючи при цьому додаткової зайнятості, а також до зниження реальних доходів населення.
Іншим вагомим аргументом на користь незалежності центрального банку є те, що зміни відсоткової ставки діють на економіку із значними часовими лагами в умовах суттєвої невизначеності. Для України цей період може становити до року або навіть більше. Тому рішення мають базуватися на перспективній оцінці економічної ситуації, яка зроблена професійними експертами, а не під тиском поточної кон'юнктури.
Слід звернути увагу, що незалежність може поділятися на цільову та операційну, або інструментальну. Цільова незалежність надає центральному банку право самостійно вибирати власну ціль. Але існує ряд країн, де цільові параметри центральний банк визначає разом із урядом. У цьому випадку це передбачає високий ступінь координації політик уряду та центрального банку. Встановлення єдиної цілі створює кращі передумови для забезпечення підзвітності як центрального банку, так і уряду щодо досягнення цільових показників по інфляції.
Разом з тим у світі існує беззаперечний консенсус, що інструментальна або операційна незалежність є, з одного боку, найважливішим аспектом загальної незалежності, тобто спроможності центрального банку використовувати весь спектр монетарних інструментів без втручання та обмежень з боку інших органів державної влади. А з іншого боку, вона має бути законодавчо підкріплена персональною та фінансовою автономією центрального банку.
Іншим боком медалі незалежності є прозорість і підзвітність. Прозора монетарна політика - це політика, яка є чітко визначеною (за правилами), зрозумілою та простою, а також базується на регулярній комунікації центрального банку із суспільством. Фактично прозорість має розв'язувати проблему асиметричної інформації між ним і суспільством. Це зменшує невизначеність у прийнятті рішень суб'єктами економіки та підвищує репутацію центрального банку. Прозорість фокусується на достовірності економічної інформації, описує процес прийняття рішень і надає аргументацію стосовно цих рішень, робить оголошення стосовно рішень оперативним і для всього суспільства.
Елементи підзвітності включають оприлюднення та публікацію регулярних звітів щодо монетарної політики, обговорення та слухання в органах влади, засобах масової інформації, а також конференції, семінари та інші канали комунікації із суспільством.
Тому незалежність обов'язково має супроводжуватися посиленням прозорості та підзвітності у діяльності центрального банку. А обмеження незалежності НБУ перш за все вдарить по реальних доходах населення через більшу інфляцію та її нестабільність.