Не задля корисливості...
Коли 1998-го в Україні запроваджували одновідсотковий збір на купівлю готівкової валюти, у країні лише відбушувала фінансова криза, і заборгованість держави перед пенсіонерами сягнула загрозливих розмірів. Збір із валютообмінних операцій характеризувався як захід вимушений і тимчасовий, покликаний дати додаткові кошти для погашення цього боргу.
Хоча вже тоді песимісти попереджали, що нововведення може мати негативі наслідки для фінансової системи, «виштовхнувши у тінь» значну частину готівкових операцій. Однак мета декларувалася хороша — захист пенсіонерів, тому будь-які здорові економічні аргументи відкидалися із вигуками про «буржуїв», котрі не бажають допомогти простим людям.
Однак навіть погане не вічне: економічна ситуація в країні поліпшилася, заборгованість держави перед пенсіонерами була погашена (багато в чому — зусиллями уряду Віктора Ющенка). Проте збір на купівлю готівкової валюти вирішили зберегти. Цього разу — під приводом боротьби за підвищення пенсій.
При цьому навіть не пригадали, що уводився-то він законом «...до погашення заборгованості». Що навіть із формальної, юридичної точки зору, — не що інше, як казус.
Збір «у законі»
Тепер розглянемо економічне підгрунтя проблеми. Купівля безготівкової валюти в основному здійснюється з метою імпорту. Тому 1% збору з операцій з купівлі безготівкової валюти можна трактувати як додатковий, непрямий «податок на імпорт». З точки зору імпортерів, сума ця незначна, вона не впливає на ціну товарів і не є критичною.
А от 1% збору в Пенсійний фонд із готівкових валютних операцій є ні чим іншим, як додатковим податком на фізичних осіб, які повинні бути настільки правослухняними, щоб віддавати державі горезвісний відсоток зі своєї кишені. На ділі виходить саме навпаки, оскільки в жодній країні світу (і Україна тут — радше правило, аніж виняток) населення не квапиться віддавати державі свої гроші незрозуміло «навіщо» і «чому». Якщо є можливість уникнути «чесного забирання коштів у населення», це саме населення без усякого жалю їх знайде. У даному разі — піде купувати валюту «із рук», тобто до операторів «тіньового» ринку, контрольованого кримінальними структурами.
Ні для кого не секрет, що пункти обміну валют, в основному працюючі на агентських угодах, — це джерело порушень закону, про які постійно торочать і Мінфін, і податкова, і Нацбанк. На практиці йдеться про приховування не лише доходу, одержуваного обмінниками від самої угоди купівлі-продажу валют, а й сум збору, чесно сплаченого законослухняними громадянами, котрі ці ж долари і євро купували.
Інакше кажучи, завдяки зусиллям держави на ринку операцій із готівковою валютою створено й успішно функціонує механізм, що дозволяє кримінальним структурам «на законних підставах» стягувати «данину» із фізичних осіб. Ось чому більшість обмінників процвітає, установлюючи мінімальну маржу на операції купівлі-продажу валют (на рівні однієї копійки, а то й менше). І це — лише одне джерело кримінальних доходів. А крім обмінних пунктів є ще й «міняйли», котрі отримують абсолютно не підконтрольні державі прибутки від готівкових валютних операцій. Встановив свою маржу на рівні 0,5% — і людині уже вигідніше купити валюту у нього.
Ціна питання
Офіційно за минулий рік населення купило готівкової валюти на 831 млн. дол. США в еквіваленті. Наскільки реальна ця цифра? Аби це зрозуміти, необхідно визначити, хто і на які цілі купує в країні іноземні грошові знаки.
Головними покупцями готівкової валюти є «човники». Як правило, вони займаються неофіційною, «тіньовою» торгівлею (так званим «сірим імпортом» — від контрабанди сигарет, сиру й одягу до напівлегального розмитнення іномарок). Навіть з урахуванням лише цієї категорії покупців 831 млн. куплених доларів США виглядає як мінімум смішно — за найпесимістичнішими прогнозами обсяг «сірого імпорту» в Україні коливається від 2 до 4 млрд. доларів (залежно від статистичних методик). Наприклад, статистика експорту Туреччини в Україну в кілька разів перевищує офіційні показники обсягів українського імпорту з цієї країни. А ми ще не казали про тих, хто їде за кордон відпочивати, на заробітки тощо.
За різними оцінками, на «тіньовому» ринку готівкової валюти обертаються від 2,5 до 3,5 млрд. дол. США. Виходить, уболіваючи про благополуччя пенсіонерів, які щороку отримують завдяки стягуванню 1% збору з Пенсійного фонду додаткову прибавку в 45 млн. гривень, держава віддає кримінальним структурам не менш як 100—150 млн.?
Такий стан справ не є секретом для державних органів. Однак забагато зацікавлених у поділі пирога цих тіньових доходів. Причому пиріг настільки великий і апетитний, що у сидячих за столом вистачає коштів, щоб оплачувати тих, хто активно бореться з високих трибун за збереження статус-кво. Звісно ж — винятково в інтересах простого народу. Як там у Леоніда Філатова — «Утром мажешь бутерброд, сразу мысль: «А как народ?»
А уже від захисту народних інтересів пряму матеріальну вигоду (і це природно) найчастіше отримують саме найбільш ідейні «борці». Плюс кримінальні й «тіньові» структури, котрі оплачують їхню діяльність.
Чим не лакмусовий папірець?
Дивує позиція Пенсійного фонду України. В офіційній довідці цього державного органу, підготовленій до обговорення в парламенті бюджету на 2003 рік спеціально для Міністерства фінансів, замість реальних 45 млн. гривень, що, відповідно до офіційної статистики НБУ, мають надійти в Пенсійний фонд від одновідсоткового збору, звідкись з’явилися 97 млн. гривень.
Такий поворот сюжету навіває сумні думки: або Пенсійний фонд зумисне спотворює інформацію в інтересах якихось структур, або мимоволі помилився. Однак і в цьому разі виходить, що на користь тих же структур, а аж ніяк не пенсіонерів, про благо яких покликаний піклуватися.
Так, розміри пенсій найчастіше не відповідають прожитковому мінімуму — їх необхідно підвищувати. Однак державним мужам, які уболівають нібито про бідолашних пенсіонерів, слід задуматися — чи варто боротися за 45 млн. гривень від збору з купівлі валюти, якщо кримінальні структури «зароблять» на цьому в три-чотири рази більше?
Зрештою, ці 45 млн., вичавлені державою з ні в чому не винних громадян, — не більше 5% від суми, сплаченої в Пенсійний фонд банками з безготівкових валютних операцій. Якщо збільшити суму збору з безготівкових валютних операцій із 1 до 1,1%, а збір із готівкових операцій у розмірі 1% скасувати взагалі, обсяг коштів, отриманих у результаті введення такого механізму, майже вдвічі перекриє втрату 45 млн.
Цей крок дозволить не лише вивести з тіні значну частину операцій, створити умови для формування прозорого валютного обміну, а й зробити невигідними правопорушення в цій сфері, позбавивши простих громадян необхідності платити «данину» кримінальним структурам.
Єдиною переможеною стороною у цьому разі виявиться кримінал, який при нинішньому стані справ єдиний буде у виграші. Хоча ні — ми ледь не забули про людей, котрі із завзяттям, гідним кращого застосування, під виглядом турботи про простих пенсіонерів, відстоюють збереження збору в його нинішньому вигляді.
То, може, варто назвати речі своїми іменами — елементарні підрахунки чітко говорять про те, хто сьогодні отримує вигоду від ситуації, що склалася на ринку готівкової валюти. І якщо у Верховній Раді офіційно існує інститут представників Президента і прем’єр-міністра, може, деяким державним чиновникам слід подати заявку на реєстрацію в ролі представників «тіньових» структур? Результати ж голосування по «валютообмінному» питанню поіменно покажуть, хто з депутатів чиї інтереси захищає. Прикриваючись інтересами малозабезпечених стариків.