Протягом останнього місяця гострі дискусії точилися навколо українсько-російського газового конфлікту, що відволікло увагу суспільства від проблематики економічної кризи та заходів щодо її стримування. Хоча саме на цьому напрямку терміново потрібна консолідація всіх політичних сил в парламенті та чітка координація дій усіх гілок влади. Йдеться насамперед про виклики та загрози, що дедалі частіше поширюються в інформаційному просторі стосовно нібито переддефолтного стану України.
За даними рейтингових агентств і доповіді про економічну ситуацію у світі, підготовленої експертами ООН, в Україні спостерігається доволі невтішна ситуація. Хоча слід брати до уваги той факт, що базувалася доповідь на жовтневих даних і прогнозах, які відтоді істотно погіршилися. Наприклад, ЄБРР та Світовий банк погіршили попередній прогноз зростання світової економіки з 2,5 до 0,5%. Водночас зазначені експертами висновки повною мірою стосуються України та потребують негайної реакції її влади.
Так, справді, в Україні спостерігається спад промислового виробництва протягом останнього кварталу попереднього року (-18,8% у жовтні, -28,6% у листопаді, -26,6% у грудні до відповідного місяця 2007 року), але спад виробництва спостерігається і в світі (в Європейському Союзі — -8,1%, у США — -5,7, в Японії — -15,7% у листопаді 2008-го до листопада попереднього року).
Дійсно, в Україні висока інфляція у 2008 році (приріст споживчих цін сягнув 22,3%), але значна інфляція і в наших сусідів. Зокрема в Росії інфляція за січень ц.р. прогнозується на рівні 2,4%.
В Україні спостерігаються одні з найвищих серед європейських країн темпи знецінення національної валюти, але в умовах світової кризи девальвації не уникла жодна валюта.
Ми маємо різке зростання дохідності українських державних облігацій (за останні чотири місяці 2008 року — до 30%, причому ціни страховок від дефолтів за українськими облігаціями за попередній рік зросли більш як у десять разів — із 238 до 3200 базисних пунктів). Хоча слід відзначити й певні позитивні тенденції: стабілізацію ситуації в Промінвестбанку, позитивну динаміку скорочення дефіциту рахунку поточних операцій, який з 1 млрд. 172 млн. у листопаді 2008 року скоротився до 218 млн. у грудні того ж року, та скорочення дефіциту балансу товарів і послуг (1645 млн. дол. у листопаді та 378 млн. — у грудні). Все це пов’язано з комплексом факторів — починаючи від зростання виробництва в металургії і завершуючи скороченням імпорту через різку девальвацію національної валюти.
Відсутні ознаки стабілізації ситуації у банківській системі. Днями Національний банк запровадив тимчасову адміністрацію в Укрпромбанку та призначив куратора в АКБ «Надра». Обидва банки належать до групи найбільших. Рейтингове агентство Fitch знизило рейтинг дефолту низки українських банків (АКБ «Надра», Кредитпромбанку, «Родовід банку»). Встановлено прогноз «негативний» за рейтингами всіх банків, які мають українських власників, що пов’язується із складним операційним середовищем.
Антикризові заходи Національного банку, спрямовані на вирішення двох основних завдань — підтримки ліквідності банківської системи шляхом її рефінансування та забезпечення прогнозованої динаміки обмінного курсу — на обох «фронтах» виявилися малоефективними.
Політика рефінансування НБУ повинна була:
1) забезпечити стабільність банківської системи, її здатність витримати пікові навантаження, в тому числі після припинення дії безпрецедентних заходів у вигляді мораторію на дострокове повернення депозитів;
2) сприяти відновленню кредитування економіки;
3) запобігти безпідставному перетіканню грошових ресурсів на валютний ринок, чим забезпечити якщо не стабільність обмінного курсу, то хоча б його прогнозованість і передбачуваність.
Жодного прогресу на цих ключових напрямах ми не домоглися. Пишаючись тим, що не збанкрутував жоден банк, ніхто не бере до уваги, що ризики для банківської системи продовжують накопичуватися, ознаки її розбалансування наростають.
Дискусії навколо роботи Національного банку і парламентської комісії з розслідування його діяльності зводяться до того, кому роздано гроші. Але ж проблема — не тільки і не стільки в цьому, а у відсутності загальновизнаних принципів: прозорості, рівного доступу до рефінансування, надання його на поворотній основі під заставу ліквідних активів або майнових прав, застосування комбінованого підходу, коли кошти рефінансування поєднуються з коштами акціонерів або іншими залученими ресурсами.
Головну мету підтримки банківської системи — відновлення кредитної підтримки реальної економіки — повністю знівельовано.
Серйозні питання виникають і до політики регулювання обмінного курсу. Навряд чи може бути визнаний обгрунтованим такий підхід Національного банку до курсоутворення, за якого в грудні минулого року, коли необхідно було розраховуватися за газ, НБУ допустив різке падіння курсу гривні, а в поточному році спрямовує на підтримку гривні по 0,5 млрд. дол. щотижня. Згідно з офіційними даними, лише з 20 по 23 січня було використано понад 362 млн. дол. золотовалютних резервів, а з початку цього року по 28 січня включно — понад 1,4 млрд. дол. Такі величезні кошти вочевидь потребують більш ефективного використання.
Повністю дискредитував себе запроваджений Національним банком з метою обмеження попиту з боку імпортерів механізм валютних аукціонів (про неефективність якого експерти попереджали від самого початку його застосування). Задовольняючи заявки лише тих покупців, які запропонували найвищий обмінний курс іноземної валюти до гривні, НБУ штучно збільшує розрив між офіційним та ринковим курсом, тоді як слід виконувати прямо протилежне завдання — усунення множинності курсів.
Баланс попиту та пропозиції на валютному ринку має бути забезпечений шляхом формування рівноважного обмінного курсу із застосуванням у разі потреби інтервенцій НБУ, а не через штучне обмеження доступу контрагентів. Останнє призвело лише до того, що обмінний курс в українських реаліях повністю втратив об’єктивний характер і роль одного з ключових макроекономічних індикаторів.
Проаналізувавши зазначені системні недоліки, рада Національного банку розробила й одноголосно підтримала низку рекомендацій, реакцію на які буде розглянуто на засіданні ради після 5 лютого. Пропонується, зокрема:
— надати доступ до нових депозитів, які було відкрито після введення в дію постанови НБУ №319, оскільки рада вважає, що на них обмеження цієї постанови не повинні поширюватися.Як свідчать дані, наведені у доповіді першого заступника голови НБУ А.Шаповалова на засіданні Верховної Ради 26 січня, близько 60 млрд. гривень зникли з банківської системи, а відтак, мораторій не дав очікуваних результатів і його продовження є недоцільним;
— скасувати валютні аукціони і відновити формування офіційного курсу за результатами відкритих торгів на валютній біржі;
— забезпечити прозорість політики інтервенцій, які слід спрямувати на згладжування різких кон’юнктурних коливань обмінного курсу, але в жодному разі не на штучну, не обгрунтовану станом платіжного балансу зміну тенденцій його динаміки;
— розглянути доцільність розробки та внесення законопроектів щодо скорочення термінів повернення валютної виручки і запровадження обов’язкового продажу її частини на міжбанківському валютному ринку;
— кардинально змінити процедуру розгляду заявок комерційних банків та прийняття рішень щодо надання їм рефінансування, поклавши в її основу систему об’єктивних критеріїв, а отже, виключивши прийняття правлінням НБУ індивідуальних рішень по окремих банках;
— встановити жорсткий контроль за використанням комерційними банками ресурсів, отриманих від НБУ. Відповідні дані мають бути публічними.
Серед рекомендацій ради, які після прийняття спрямовувалися до правління НБУ, було виконано лише єдину — зарахування 1 млрд. грн. з позапланових надходжень Національного банку до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Увесь світ знає, яке рефінансування отримали американські чи європейські банки від ФРС чи Європейського центрального банку. Тільки український центробанк своєю втаємниченістю руйнує останні залишки довіри до себе — коли навіть рада Національного банку та інші державні інституції отримують інформацію не від нього, а із ЗМІ. Хоча відповідальності НБУ за навмисне приховування від уповноважених органів суспільно значущої інформації, а також за її безпідставне віднесення до банківської таємниці, законодавством не передбачено.
Обмеженість ресурсів, які можуть бути спрямовані на рефінансування комерційних банків без небезпечних інфляційних наслідків, диктує необхідність більш зваженої політики залучення рефінансування з боку самих банків. Варто навести приклад відмови британського банку Barclays від рефінансування, що негайно позитивно вплинуло на курс його акцій.
Одним із пріоритетних завдань є розв’язання проблеми повернення валютних кредитів. У цьому питанні має бути досягнутий компроміс між інтересами боржників і кредитних установ, інакше перші залишаться без заставленого майна, другі — без грошей, що означатиме повернення до сумнозвісних часів 1993—1995 років. У виграші залишаться тільки колекторські агентства.
Слід законодавчо врегулювати механізми вирішення проблем позичальників, які отримали гроші у валюті, зокрема тих, у кого після сплати відсотків залишається коштів менше, ніж прожитковий мінімум. Це — звичайна європейська практика.
Нарешті, необхідно вжити низку заходів до розблокування грошового обігу в країні шляхом відновлення безперешкодного кредитування надійних позичальників. «Тромб», який утворився у банківській системі на шляху грошей в економіку, має бути видалений. І на цьому напрямку слід користуватися досвідом розвинених країн і знижувати ставку рефінансування, а не збільшувати її, як це робить Національний банк.
Я як голова ради Національного банку України завжди уникав спроб давати оцінку діяльності правління НБУ та втягувати раду в протистояння, оскільки ситуація, що склалася в українській економіці і фінансовій сфері, вже не просто потребує, а вимагає припинення безладдя і політичних чвар.
Консолідовані зусилля Нацбанку, уряду, парламенту і президента мають бути спрямовані на реалізацію спільного завдання — відновлення довіри до банків як ключової умови стабілізації, відвернення загрози дефолту (яка наразі, на моє переконання, є суто гіпотетичною) і створення умов для виникнення паростків майбутнього посткризового зростання.