UA / RU
Підтримати ZN.ua

ВЕЛИКІ ПРОБЛЕМИ МАЛЕНЬКОГО РИНКУ

«Була епоха — золоте століття надійності. Все розраховано на вічність, і держава — вищий гарант цієї постійності...

Автор: Олександр Барановський

«Була епоха — золоте століття надійності. Все розраховано на вічність, і держава — вищий гарант цієї постійності. Валюта стійка. Кожен знав, скільки він має, скільки йому належить, що дозволено, що заборонено. Все мало норму, розмір і вагу. Бюджет родини чітко передбачав витрати
на житло, харчування, літній відпочинок, розваги.
Квартплата, ціни на воду, опалення стояли десятиріччями незмінними. Надійність була надбанням мільйонів.
Століття надійності стало золотим століттям страхової справи. Будинок страхувався від вогню й пограбування, поле від граду і дощу, тіло — від нещасних випадків та хвороб,
на схилі років отримували довічну ренту, дівчаткам
у колиску клали страховий поліс — на придане».

Стефан Цвейг про Австро-Угорську імперію Габсбургів перед Першою світовою війною.

Вітчизняний страховий ринок ще не набув статусу впливового соціально-економічного чинника. Його розвиток в Україні стримується багатьма об’єктивними та суб’єктивними чинниками, головні серед яких — відсутність платоспроможного попиту на страхові послуги через низький рівень життя населення, обмеженість корпоративних фінансів та нестійкість податкової системи.

Цим проблемам і було присвячено аналітичну доповідь Центру Разумкова «Страховий ринок в Україні: стан, проблеми, перспективи», представлену в червні ц.р. на «круглому столі» «Чи працює вітчизняний страховий ринок в інтересах громадян України». Нині ми пропонуємо увазі читачів найважливіші фрагменти дослідження.

Стан справ

За даними Міністерства фінансів, на 1 січня 2003 року в Україні було зареєстровано 338 страхових компаній (СК), до державного реєстру внесено 68 страхових брокерів. Чисельність зайнятих на страховому ринку, за оцінкою ЛСОУ, досягла майже 38 тис. осіб.

Сукупний обсяг сплачених статутних фондів СК на початок ц.р. становив 1,55 млрд. грн. (291 млн. дол.), або в середньому на одну компанію — майже 4,6 млн. грн. (0,86 млн. дол.). При цьому понад половину СК мали статутний фонд менше 500 тис. євро; менше третини — 1 млн. євро і більше. Цього дуже мало, оскільки, за експертними оцінками, для успішної конкуренції на світовому ринку статутний фонд має сягати щонайменше 50 млн. дол. Такого «статутника» не має жодна українська СК (найбільший серед non-life компаній становить 20,6 млн. дол., life-компаній — 1,9 млн. дол.).

На початок 2003 року сукупний власний капітал СК становив 3,18 млрд. грн., або 596 млн. дол. А в середньому на одну СК — 1,76 млн. Проте такий розрахунок більш ніж позірний, бо експерти відзначають нерівномірність зростання власного капіталу компаній, а також загальне уповільнення його темпів.

Коли говорити про сукупний обсяг наявних активів СК, то торік він становив 4,1 млрд. грн. (769 млн. дол). У середньому на одну СК — 12,1 млн. грн., або 2,3 млн. дол. Активи розміщуються переважно на поточних банківських рахунках і депозитах (майже 40%), далі йдуть акції та облігації, в які інвестовано 33,3% активів. Тоді як у державні цінні папери вкладено лише 0,8%. Інвестиції в економіку за напрямами, визначеними урядом, практично не здійснюються.

Загальний обсяг сформованих страхових резервів на початок поточного року досяг майже 1,9 млрд. грн. (356 млн. дол.). Переважна їх частка розміщена на розрахункових рахунках (45,5%) та депозитах (24,4%). Зростання обсягів страхових резервів є позитивною тенденцією. І, за ідеєю, воно мало б свідчити про підвищення фінансової стійкості та інвестиційних можливостей СК — якби не існувало практики звітування про резерви завдяки одноденним кредитам.

2002 року загальна сума страхових премій становила 4,44 млрд. грн. (833 млн. дол.). Майже 2/3 її припало на перші 30 СК, на 50 — 4/5, а на найбільшу СК «Лемма» — десята частина. Водночас лише 51 страховик мав надходження страхових премій понад 20 млн. грн., 85 — від 5 млн. до 20 млн., 118 — від 500 тис. до 5 млн., 49 — від 10 тис. до 500 тис., 34 — до 10 тис. грн.

Частка премій за договорами, укладеними безпосередньо із страхувальниками-громадянами, становила 9,9% їх загального обсягу, або 438 млн. грн.. На одного жителя України торік припадало 93 грн. (17 дол.) загального обсягу премій; а страхових премій, сплачених страхувальниками-громадянами, — 9,1 грн. (1,7 дол.). Обсяг премій за добровільним страхуванням життя у розрахунку на одного жителя становить близько 50 коп. Частка премій із добровільного страхування життя залишається на вкрай низькому рівні — 0,5% загального обсягу страхових премій три роки поспіль. Це свідчить про неналежний рівень виконання страховим ринком соціальної функції та дає підстави припустити, що існує тенденція до перерозподілу ринку на користь тих видів страхування, де є місце для «сірих» фінансових схем.

Загальний обсяг страхових виплат у 2002 році становив 543,1 млн. грн. (102 млн. дол.). Найбільша їх частка припадає на добровільне майнове страхування (41,9%), найменша — на державне обов’язкове страхування (9,6%) та страхування життя — 0,5%. Рівень виплат із добровільного майнового страхування становив 7%; з добровільного страхування відповідальності — 16, з добровільного страхування життя — 11%, тоді як у країнах Західної Європи нормальним вважається рівень страхових виплат із ризикових видів страхування в обсязі не менш як 70% загальної суми страхових премій.

2002 року перестрахування становило 2,1 млрд. грн. (394 млн. дол.), або 47% загального обсягу отриманих страховиками премій. При цьому 1,32 млрд. грн., або 62,9%, передано на перестрахування нерезидентам, з них 60% — до Латвії та Молдови, тоді як на відомі ринки (Велика Британія, Німеччина, Швейцарія) — близько 15%. Експерти оцінюють частку «фінансового» перестрахування у половину — дві третини цієї суми.

Найбільша в Україні СК «Лемма» на початок 2003 року мала «статутник» у 110 млн. грн., активи — 465,7 млн. грн., страхові резерви — 177,4 млн. грн., отримала 2002 року майже 449 млн. грн. страхових премій. Для порівняння: найбільший за капіталізацією страховик світу — American International Group — має «статутник» 58 млрд. дол., страхові резерви — 30 млрд. дол. Ceska pojistovna (найбільший страховик Чехії) 2001-го зібрала близько 1 млрд. дол. страхових премій, російська СК «РОСНО» 2002-го — 345 млн. дол.

На страховому ринку спостерігається значна концентрація ресурсів. На першу десятку non-life СК припадає понад чверть сукупного обсягу статутного фонду і сукупного власного капіталу, майже третина сукупних активів та загального обсягу сформованих резервів.

Страховики значно програють банківській системі у залученні фінансових ресурсів. Сукупні активи СК на початок 2003 року більш ніж у 16 разів поступалися активам банківської системи; сплачені «статутники» страховиків майже вчетверо менші, ніж у банках, а власні капітали — утричі. Резерви банків під активні операції більш ніж удвічі перевищують сформовані страхові резерви (середній обсяг страхових резервів на одну СК становить 5,6 млн. грн., або 1,1 млн. дол., тоді як середній резерв під активні операції на один банк — 24,7 млн. грн., або 4,6 млн. дол.). Доходи банків перевищують доходи страховиків у 1,7 разу. Якщо 2002 року вклади населення в банках у національній валюті зросли на 4,96 млрд. грн., а в іноземній — на 2,9 млрд. грн., то страхові премії від страхувальників-громадян — лише на 0,23 млрд. грн.

Незважаючи на номінальне зростання головних показників страхового ринку, він залишається вкрай незначним за обсягами статутних фондів, власного капіталу, активів, резервів. Інвестиційна функція страхування залишається нереалізованою як через незначні обсяги акумульованих страховиками фінансових ресурсів, так і з огляду на відсутність у переважної більшості компаній можливості точно прогнозувати настання страхових випадків.

Непрозорі схеми, недоліки контролю та фінансової звітності, нераціональні форми використання резервів значною кількістю СК є передумовами спотворення функцій страхових накопичень, формування віртуальних обсягів статутних фондів і резервів. Це заважає об’єктивній оцінці реального стану страхового ринку в Україні.

Регулювання страхового ринку

Для будь-якого ринку, що перебуває у процесі становлення, роль державного регулювання важко переоцінити. Проте аналіз програми діяльності уряду, цільових державних програм свідчить, що довгострокову державну політику в сфері страхування досі не сформовано.

По-перше, немає чітко визначених і стабільних концептуальних засад державної політики стосовно страхування. Їх не визначили ні перша програма розвитку страхового ринку (1998 року), ні друга (2001 року). Невирішені питання соціально-економічних пріоритетів страхування; не визначений баланс між соціальним страхуванням та страхуванням на цивільно-правових засадах.

По-друге, залишається невирішеним питання моделі державного регулювання страхового ринку, про що свідчить неодноразова зміна статусу уповноваженого наглядового органу.

По-третє, політика держави стосовно страхування непослідовна і суперечлива, окремі заходи декларуються без попереднього фінансово-економічного обґрунтування. Так, Програма розвитку страхового ринку України на 2000—2004 рр. передбачала заміну обов’язкового державного страхування безпосереднім відшкодуванням із держбюджету за рахунок коштів на утримання державних органів. Однак практика обов’язкового державного страхування окремих категорій працівників триває. Не створено електронного банку даних страховиків і страхових посередників.

По-четверте, держава не виконує взятих зобов’язань, що служить додатковим чинником посилення недовіри громадян і суб’єктів господарювання до системи страхування. Так, Закон України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001— 2004 рр.» передбачає, що не менше 50% виплаченої страхувальником суми повинна компенсувати держава. 2002 року передбачалася компенсація в розмірі 50 млн. грн., 2003-го — 100 млн. грн., але в бюджетах на ці роки таку норму не закладено. Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» передбачає повернення громадянам грошових заощаджень у колишньому «Укрдержстраху» у розмірі 7,77 млрд. грн. Безпосередньо у держбюджеті коштів на це немає.

По-п’яте, страхування великою мірою залежить від загальної соціально-економічної ситуації в суспільстві. Тож хоч би яким досконалим було програмне забезпечення реформування страхової діяльності, воно не буде результативним без узгодження з програмами розвитку інших сфер і галузей в межах/на основі єдиної, несуперечливої довгострокової соціально-економічної стратегії.

Аналіз нормативно-правових актів із питань регулювання страхової діяльності дає підстави говорити про два істотних недоліки. По-перше, законодавство щодо страхування не має системного характеру та є фрагментарним. У базовому законі відсутні чіткі визначення понять. Окремі питання страхування регулюються не базовим законом, а іншими. Є «білі плями» та неузгодженості і в кабмінівських постановах із питань страхування. Це призводить до можливості різночитань. Не здійснено кодифікації всіх нормативно-правових актів, що тим чи іншим чином стосуються страхової діяльності. По-друге, окремі положення нормативно-правових актів не адаптовані до вимог законодавства ЄС, що може негативно позначитися на процесі євроінтеграції України.

Проблеми, що стримують розвиток

Їх можна умовно розподілити на кілька блоків.

Серед економічних проблем — низький платоспроможний попит фізичних та юридичних осіб на страхові послуги, незначні обсяги й недосконала структура капіталу СК, відсутність надійних інвестиційних інструментів для довгострокового розміщення страхових резервів.

За даними Держкомстату, у березні 2003 року на одного працівника було нараховано 415 грн. зарплати, а наявні доходи в розрахунку на одну особу становили 206 грн. — за середнього прожиткового мінімуму 342 грн. Водночас колосальні відрахування з фонду оплати праці спричиняють приховування реальної зарплати, подальшу тінізацію економіки.

За підсумками 2002 року, майже 2/5 підприємств були збитковими. Окрім того, на 1 квітня ц.р. дебіторська заборгованість підприємств та установ становила 243,2 млрд. грн., а кредиторська — 307,9 млрд. грн.

Незначні обсяги доходів населення та фінансових ресурсів господарюючих суб’єктів гальмують поступальний розвиток страхування. А недостатність початкового капіталу, повільні темпи його нарощування, розмір сформованих резервів переважної більшості вітчизняних СК зумовлюють, у свою чергу, їх вкрай низькі можливості з покриття великих збитків.

Сьогодні в Україні не існує привабливих для страховиків довгострокових інвестиційних інструментів. Інтерес до ОВДП втрачено, а акції та облігації інвестиційно привабливих підприємств вкрай важко придбати. Це не тільки гальмує зростання інвестиційної діяльності самих компаній, збільшення доходів від неї, а й позбавляє економіку значних обсягів «довгих» грошей.

Про організаційно-правові проблеми ми вже побіжно згадували. Це відсутність цілеспрямованої державної політики у сфері страхування; недосконалість чинної нормативно-правової бази; слабкий розвиток інфраструктури; протекціонізм, галузевий монополізм; надмірна кількість видів обов’язкового страхування та неадекватність їх фінансового забезпечення; недостатній рівень державного регулювання страхового ринку тощо.

Законом України «Про страхування» передбачено 34 види обов’язкового страхування, що навіть не мають зарубіжних аналогів. Рішення про їх запровадження прийнято поспіхом, без належного соціально-економічного обгрунтування. Окремі види такого страхування чітко законодавчо не врегульовані, оскільки мають відсильні норми або не визначені в українському правовому полі поняття. Майже для 2/3 видів обов’язкового страхування немає необхідної нормативної бази.

2002 року зібрано лише 405,6 млн. грн., при збільшенні, порівняно з 2001-м, обсягів недержавного обов’язкового страхування на 73,7 млн. грн. і скороченні державного на 18,5 млн. Страхові ж виплати торік зросли лише на 0,4 млн. грн. Це зумовлено як законодавчими прогалинами, так і відсутністю необхідних для обов’язкового страхування коштів.

У регулюванні страхового ринку також залишається ціла низка невирішених проблем:

— недостатня узгодженість дій державних органів, що опікуються питаннями страхування, між собою, а також цих органів і СРО;

— недостатній обсяг повноважень державних органів на санкції та притягнення винних до відповідальності за порушення законодавства, що не сприяє підвищенню рівня відповідальності професійних учасників ринку;

— відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю СК, що обмежує можливості потенційних інвесторів і споживачів страхових послуг щодо вибору СК, зменшує можливості ринку з мобілізації вільних ресурсів, зростання обсягів страхового посередництва.

Негативним чинником є наявність кептивних компаній, що обстоюють виключно корпоративні інтереси, будуються за галузевою ознакою та працюють під опікою різних міністерств і відомств, місцевих органів влади. Інколи банки вимагають від клієнтів страхувати заставне майно в афільованій з ними СК. Все це спричиняє монополізацію окремих сегментів ринку відомчими страховими компаніями.

Сьогодні ринок посередників дуже слабкий і незначний, взаємовідносини між ними і СК прямо протилежні прийнятим у світі, чинна нормативно-правова база їх діяльності містить чимало застарілих вимог.

До функціональних проблем належать відсутність середньо- і довгострокового планування діяльності; низький рівень кваліфікації кадрів тощо.

Топ-менеджери у більшості випадків не допускаються до процесу прийняття кінцевих рішень і не досить зацікавлені в результатах діяльності компанії. Це призводить до хаотичності розвитку окремих СК, частої зміни курсу, відсутності бачення перспектив.

Страховий ринок відчуває гостру потребу у вузькоспеціалізованих професіоналах. Інколи СК простіше підібрати висококласного топ-менеджера, ніж грамотного спеціаліста середньої ланки. Все це негативно позначається на обсягах і якості страхових послуг, призводить до зловживань і правопорушень.

Серед інформаційно-аналітичних проблем — значна інформаційна закритість страхового ринку, що вважається однією з найбільш закритих зон ринку фінансового. Оприлюднення інформації відстає у часі, недосконалі форми обліку спричиняють її викривлення, внаслідок чого неможливо простежити динаміку розвитку конкретних видів страхування, приймати своєчасні та ефективні управлінські рішення.

Звітні дані не дозволяють достовірно судити про реальний фінансовий стан і результати діяльності СК. Це зумовлено тим, що: 1) окремі показники, які істотно впливають на фінансовий стан СК, згідно із законодавством просто не вносять до звітності; 2) звітні показники трактуються компаніями по-різному. Водночас чинна звітність містить низку зайвих даних, що не дають точного уявлення про результативність діяльності страховиків.

Немає і банків даних про недобросовісних страхувальників. Немає досконалих рейтингів СК, які б полегшували оцінку стану страховиків.

Страховому нагляду бракує аналізу фінансового стану власника; проголошення небажаними певних видів страхової практики; прийняття рішень про фінансове оздоровлення СК; практики недопущення до управління СК осіб, винних у фінансових зловживаннях.

Нестача доступних інформаційно-аналітичних матеріалів про діяльність СК, недостатня реклама страхових послуг спричиняють неінформованість переважної більшості населення про страхування, його правила і в кінцевому підсумку — зумовлюють низьку страхову культуру громадян. За результатами загальнонаціонального опитування соціологічною службою Центру Разумкова у червні 2003 року, 76,5% громадян не знають суті страхування відповідальності перед третіми особами. Лише 10,4% опитаних вважають, що цей вид страхування має бути обов’язковим, а більшість (69,1%) громадян бачать його виключно добровільним. Впровадження обов’язкового страхування власників автотранспортних засобів має підтримку лише 40,4% громадян; 34% опитаних не вбачають необхідності такого кроку.

Є в страхування й соціально-психологічні проблеми. Тут уже вкотре доводиться повертатися до питання про довіру чи недовіру, спричинену не тільки систематичним невиконанням державою взятих зобов’язань чи загальновідомими фактами створення страховиками «фінансових пірамід». Мусимо говорити й про відсутність належної системи гарантування страхових виплат; часто занижені, а тому не привабливі для потенційних клієнтів, розміри страхових компенсацій.

Саме недовіру до СК називають громадяни, які не мають жодного страхового полісу, головною причиною свого небажання страхуватися. Це підтвердили 55,8% опитаних з числа незастрахованих (зауважмо, відсутність грошей є головною причиною відмови від страхування лише 23,8% респондентів). Довіру до страховиків засвідчили лише 10,7% громадян; до державних фондів соцстраху — 17,5%, недержавних — 4,7%. Для порівняння: державним банкам довіряють 23,7% опитаних, недержавним — 7,8%.

Однак більш глибинна, ніж недовіра до СК, причина низького рівня страхування — невпевненість громадян у майбутньому, втрата соціальної перспективи. 76% громадян засвідчили, що вони не бачать зараз своєї соціальної перспективи в Україні, і лише 11,9% дотримуються протилежної позиції. Тільки 17,3% опитаних планують своє життя на більш-менш значну перспективу: на три-п’ять років — 6,9%, 5—10 років — 4,7, 10—15 років і більше — 5,7%.

Перспективи

Наголосивши на відсутності розвиненої мережі СК, необхідної системи страхування інвестиційних ризиків, Президент України у своєму посланні до парламенту «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 рр.» закликав протягом одного-двох років усунути ці недоліки.

У програмі діяльності уряду «Відкритість, дієвість, результативність» декларується необхідність поліпшення стану соціального, пенсійного, медичного та екологічного страхування. Конкретні ж пропозиції стосовно запровадження економічних та інституційних механізмів, що забезпечували б відчутний прогрес у всій сфері класичного страхування, відсутні.

У прийнятій 2001 року Програмі розвитку страхового ринку України на 2001— 2004 рр. йдеться про зростання обсягу страхових платежів до 3,5—4% ВВП вже у 2005 році. На думку ж першого віце-прем’єр-міністра України М.Азарова, потенціал страхового ринку на ближчі роки можна визначити принаймні на рівні 10% ВВП.

Однак і в урядових документах, і у висловлюваннях посадовців ідеться про здійснення важливого, але не достатнього комплексу заходів, що не дасть змоги усунути першопричину стагнації страхового ринку та надати імпульс його поступальному розвитку. Ця першопричина полягає у відсутності фінансового підґрунтя для формування страхового ринку — підвищення реальних фінансових можливостей населення та юридичних осіб.

На думку експертів Центру Разумкова, можливі два сценарії розвитку подій у страхуванні: 1) при збереженні наявних тенденцій розвитку, 2) лише за умов кардинальних політичних і соціально-економічних реформ, що супроводжуватимуться і вдосконаленням страхової справи в нашій державі. Головними чинниками, які визначатимуть розвиток вітчизняного страхового ринку найближчим часом, будуть:

— істотно обмежена платоспроможність споживачів страхових послуг;

— відсутність реальних перспектив для стрімкого підвищення рівня фінансової стабільності вітчизняних СК ;

— неможливість швидкого створення привабливого інвестиційного клімату;

— відсутність активної державної політики у сфері страхування;

— підвищення вартості перестрахування;

— інерційність здійснення пенсійної реформи та відсутність позитивних зрушень у реформуванні сфери медичного обслуговування;

— активізація діяльності Держкомісії з регулювання ринків фінансових послуг;

— невизначеність ситуації під час передвиборних перегонів.

Якщо нинішні тенденції формування вітчизняного страхового ринку збережуться, марно очікувати революційних змін у найближчій перспективі. При збереженні темпів зростання експерти Центру вважають цілком імовірним досягнення нижньої межі обсягу страхових премій до ВВП, передбачених Програмою розвитку страхового ринку на 2001—2004 рр. Коли щорічний приріст відношення обсягу страхових премій до ВВП становитиме 0,5 в.п., то у 2003 році воно сягне 2,5%, 2004-му — 3%, 2005-му — 3,5%.

Тобто досягти 10% відношення страхових премій до ВВП вдасться не раніше 2018 р. І в кращому випадку (а щодо цього є великі сумніви) — лише через 15 років Україна за розвитком страхового ринку зможе досягти рівня розвинених країн.

Втім, за умов запровадження найближчим часом дієвих економічних та інституційних механізмів можливі й інші сценарії розвитку страхового ринку. У такому разі можна сподіватися на істотні зрушення в найближчі 5—10 років.

Держава має усвідомити: формула її взаємовідносин зі страховиками — «Ми вас контролюватимемо» — малоефективна. Необхідно впроваджувати іншу: «Ми стимулюватимемо вас». Лише за умови створення системи стимулювання та мотивації діяльності страховиків і страхувальників можливі реальні позитивні зрушення.

Становлення страхування життя базуватиметься на підвищенні рівня добробуту населення України, розширенні практики корпоративного страхування життя.

Розвиток добровільного медичного страхування визначатиметься реформуванням сфери охорони здоров’я, прийняттям відповідного законодавства. Саме добровільне медичне страхування, як свідчать результати соціологічних досліджень, матиме найбільшу суспільну підтримку — 58%. Іще 17,1% громадян упевнені, що медичне страхування має бути і обов’язковим, і добровільним. Впровадження медичного страхування як обов’язкового підтримують лише 16,1% респондентів.

Як свідчать результати опитування, поліс із будь-якого виду добровільного страхування мають лише 8,4% громадян; лише 5,1% — зі страхування своєї квартири, відтак можна припустити, що потенціал попиту на страхові послуги величезний.

На думку експертів Центру Разумкова, вступ України до СОТ у короткостроковій перспективі істотно не позначиться на стані вітчизняного страхового ринку — оскільки й сьогодні, попри законодавче скасування обмежень, кардинальних зрушень у присутності іноземного капіталу не сталося. Його прихід відбуватиметься поступово, а відтак у вітчизняних СК буде час і можливість підвищити власну фінансову спроможність.

Першочергові кроки

Головними завданнями формування повноцінного страхового ринку в Україні є розробка та реалізація дієвої державної політики у сфері страхування, приведення чинного законодавства у відповідність до вимог ЄС; вдосконалення державного страхового нагляду. Для цього необхідно:

у сфері концептуального забезпечення

— створити фахову комісію для розробки проекту Концепції розвитку страхового ринку в Україні на період до 2010 року, яку подати на розгляд парламенту та схвалити в рамках загальної стратегії соціально-економічного розвитку України;

— підготувати проект Програми реформування галузі, в якій передбачити: визначення міри охоплення існуючих ризиків страхуванням та потенційних можливостей розвитку окремих сегментів страхового ринку; заходи з удосконалення його структури; створення Національної страхової гільдії і розробку Кодексу корпоративних правил поведінки на страховому ринку; сприяння запровадженню прогресивних форм і методів страхування; наступну лібералізацію страхового бізнесу;

у сфері нормативно-правового забезпечення

— провести парламентські слухання на тему «Страхування в Україні: стан, проблеми, перспективи»; за результатами слухань переглянути в Законі України «Про страхування» перелік видів обов’язкового страхування; унормувати визначення страхових тарифів у цій сфері; вирішити питання заміни обов’язкового державного страхування окремих категорій громадян на систему компенсаційних виплат за рахунок бюджетних коштів, виділених для цього відповідним міністерствам і відомствам;

— прийняти закони України «Про обов’язкові види страхування»; «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»; «Про фонд гарантування страхових виплат», «Про єдиний соціальний податок», «Про страхування життя», «Про страхування зовнішньоекономічної діяльності», «Про страхових посередників»;

у сфері організаційно-методологічного забезпечення

— розробити пропозиції стосовно вилучення з оподаткування коштів, що спрямовуються на розширення клієнтської бази, а також підвищення професійного рівня страхової діяльності та страхової культури населення;

— здійснити економічне обґрунтування та розробити план заходів із запровадження системи гарантій з довгострокового страхування життя; розглянути питання про об’єднання наявних соціальних фондів в один і доцільність приватизації останнього у середньостроковій перспективі;

— розглянути питання про випуск спеціальних інвестиційних інструментів під розміщення довгострокових страхових резервів;

— розробити регламент злиття СК; методичні рекомендації зі здійснення страхових і перестрахових операцій з участю страхових посередників; переглянути порядок і форми їх звітності; методику оцінки обсягу страхового ринку за показником нетто-премій; методику аналізу діяльності СК;

— створити незалежний інститут експертизи договорів страхування та страхових випадків;

— сформувати дієву систему попереднього, поточного та наступного контролю над фінансовим станом СК;

— переглянути положення з формування та розміщення страхових резервів;

— стимулювати створення в СК служб внутрішнього контролю та аудиту;

у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення

— розширити обсяг, підвищити якість і прискорити публікацію відомостей про стан страхового ринку;

— перейти на міжнародні стандарти бухобліку; розробити механізми впровадження електронного документообороту;

— створити на телебаченні регулярну інформаційно-освітню програму про страхування;

— з метою зміцнення довіри населення до СК систематично оприлюднювати інформацію про виплати страхових відшкодувань, практику розміщення страховиками своїх коштів тощо;

— створити національну базу даних недобросовісних клієнтів;

— запровадити факультативне вивчення учнями загальноосвітніх шкіл засад страхової справи.