Курс гривні до провідних світових валют обґрунтовано відіграє роль головного й загальноприйнятого індикатора економічного стану України. Цей індикатор актуальний для всіх - і людей, обтяжених професійними знаннями у світі фінансів, і менш підкованих в економіці громадян, різнорідних суб'єктів господарювання, резидентів і нерезидентів, експортерів і імпортерів, індивідуальних та інституціональних інвесторів, органів влади й міжнародних фінансових організацій.
Значно меншою мірою цікавлять населення України зростання/
падіння ВВП, рівень безробіття, динаміка прямих іноземних інвестицій тощо. Зате курс стосовно долара і євро цікавить ЗАВЖДИ. Відповідно, різка девальвація гривні (а в економічній історії України ми ЗАВЖДИ маємо справу саме з різкою девальвацією національної валюти) еквівалентна всесвітньому лиху.
Чим же викликана така національна особливість?
Долар в Україні давно вже перетворився з грошової одиниці на якусь сакральну цінність. Бізнесмени й чиновники, правоохоронці та пенсіонери при перших ознаках нестабільності дружно купують валюту. Універсальна порада: "у будь-якій незрозумілій ситуації купи долар і сховай". Багато в чому таке ставлення до американської валюти склалося на початку 90-х років минулого століття. Гіперінфляція вимагала пошуку вартісного орієнтира, а за відсутності у той час хоч якогось товару для українців таким вартісним орієнтиром став долар. Спочатку він слугував засобом страхування від гіперінфляції, потім перетворився на неофіційний засіб оплати товарів, а після здійснення грошової реформи і фактичного дефолту, що відбувся невдовзі після неї, став традиційним засобом накопичення та заощадження.
При цьому в період бурхливого зростання економіки долар поступався гривні своїми позиціями як засіб інвестування. Відсоткові ставки у національній валюті завжди були вищими з багатьох причин, і громадяни воліли інвестувати в банківські депозити в гривні. Періоди стабільності валютного курсу сприяли таким інвестиційним настроям. Значною мірою несвідомо населення знайшло формулу максимально безпечного й ефективного способу збереження накопичень, інвестуючи в гривневі банківські депозити на короткі терміни й конвертуючи цю гривневу масу у валюту у разі можливої нестабільності, наприклад під час проведення виборів. Досить висока сума повернення коштів з Фонду гарантування вкладів фізосіб також сприяла популярності саме такого виду масових інвестицій.
З іншого боку, держава так і не змогла за багато років запропонувати населенню якийсь інший вид інвестицій. Пріснопам'ятні трасти надовго відбили так званий апетит до ризику у дрібного й середнього інвестора. А відсутність будь-яких гарантій повернення хоча б основної суми при операціях на фондовому ринку не сприяла бажанню поцікавитися можливими дохідностями портфельних інвестицій.
Таким чином, склалася ситуація, коли донедавна найбільшою довірою населення користувалася банківська система України. І Національний банк значився серед державних органів з довірою значно вищою за середню. І хоча НБУ не випускав власних інструментів для інвестування, ті ж валютні казначейські облігації, наприклад, знайшли свого покупця.
Варто зробити застереження, що, згадуючи про валютні казначейські зобов'язання, ми все ж таки говоримо про інструмент, який явно виражений в іноземній валюті. І його випуск був кроком розпачу, оскільки довіри до подібних інструментів у національній валюті у населення не спостерігалося. Національний інвестор хоче бачити дохідність у валюті і хоче мати фізичний доступ до своїх інвестицій.
Не слід вважати, що таке бажання інвестора - це національна особливість українця. У жодній країні світу масовий інвестор не кидався вкладати кошти в економіку країни після затяжної кризи. Першочерговим завданням фінансової влади завжди було відродження довіри до національної грошової одиниці. Звичайно, неважко свого часу було відродити довіру до рубля в Росії, коли туди щодня заходили мільярди нафтодоларів. Додатний торговельний баланс досить швидко приводить до того, що населення забуває про іноземну валюту як про засіб накопичення та заощадження. А якщо ще у депозитних ставках в банках є різниця на користь національної валюти, то розмови про іноземну залишаються тільки під час обговорення зовнішньоекономічної політики держави.
В Україні ж, на превеликий жаль, з торговельним балансом справи трохи інакші.
Та ще й треба враховувати такий досить важливий аспект: відсутність інструментів хеджування, зрозумілих цінових орієнтирів, значних валютних резервів і політизованість питання курсоутворення часто призводить до того, що девальвація в Україні відбувається не поступово, а дуже різко, стрибками. Вгадати й пристосуватися до них досить складно.
На нашу думку, однією з можливих причин було певне лукавство уряду й керівництва НБУ, які завжди прагнули "тримати курс до останнього". А інакше чим пояснити економічно необґрунтовану "стабільність" курсу гривні протягом значних часових проміжків, коли ВСІ (а не лише нинішнє керівництво НБУ та нинішній уряд) говорили про нереальність такого курсу?
Це й зрозуміло: різка девальвація гривні має найширший суспільний резонанс, а отже, несе чимало неприємностей уряду у вигляді комісій ВР з розслідування, заслуховування пояснень керівництва країни та інших "принад". І, більш того, може суттєво вплинути на настрої виборців.
Так чи інакше, але девальвація гривні відбулася. Всесвітній потоп стався (і, напевно, ще триває. - Ред). Усі очікувано, дружно, професійно і не дуже взялися критикувати політику НБУ. І, загалом, є за що, хоча при цьому, безумовно, особливого задоволення критикам додає наявність суб'єктивного особистісного фактора у них самих. Проте реалістичної альтернативної програми у вигляді набору зв'язаних заходів економістами, опозиціонерами і громадськими активістами поки що не запропоновано.
Без такої програми можна спостерігати не завжди послідовні, іноді хаотичні й нерідко погано зважені, але в окремих випадках досить ефектні (або й ефективні) дії центрального банку, у т.ч. погоджені з учасниками ринку під час численних робочих зустрічей.
Автори теж не потішать читачів наявністю тієї самої програми. Разом з тим наявність плавзасобів допомагає не так сильно боятися потопу. Тому пропонуємо зупинитися на корисності для економіки анонсованого НБУ запуску валютних деривативів як частини державного антидевальваційного плану. Тим більше, що цей факт залишився майже непоміченим критиками.
То що ж робити державі з від'ємним торговельним балансом?Як відродити довіру до національної грошової одиниці?
Розглядаючи світовий досвід, пропонуємо звернути увагу на експеримент бразильського центрального банку. Не маючи можливості забезпечити бізнес і населення так званою фізичною валютою (через недостатні золотовалютні резерви), ЦБ Бразилії запропонував доступ до прогнозованого курсу національної одиниці. Адже часто суб'єкти економіки купують валюту не тому, що вона необхідна тут і зараз, а тільки через побоювання не купити валюти в майбутньому. Фіксуючи курс купівлі валюти через рік, корпорації втрачають інтерес до поставки цієї валюти тут і зараз. Звичайно ж, такі операції не скасовують потреби у валюті для поточних платежів, але значно скорочують поточний попит на неї для платежів у майбутньому.
Можливість здійснення таких операцій було відкрито не лише для корпорацій, а й для населення, щоб, розміщуючи депозити в національній грошовій одиниці, кожен інвестор міг спрогнозувати дохідність своєї інвестиції та не турбуватися про неможливість купити валюту для страхування основної суми інвестиції. Подібні операції для гривні також були популярні серед іноземних інвесторів на світовому ринку, вони називаються "безпоставкові форвардні операції" (NDF - non-deliverable forward). Курси NDF часто публікувалися в економічній пресі, при цьому журналісти вказували на ці курси як на показник того, що інвестори не довіряють українській валюті в майбутньому. Але в реальності курси NDF відображають дохідність вкладень інвесторів і готовність пожертвувати частиною цієї дохідності заради одержання гарантованого прибутку.
У разі, якщо відсоткові ставки у національній валюті суттєво перевищують ставки у валюті іноземній, то курс NDF на майбутню дату також буде суттєво вищим від поточного курсу валют. Але це не означає, що курс у майбутньому дорівнюватиме тому курсу, який зафіксовано сьогодні на майбутню дату. Все ж таки на стан валютних ринків впливає значно більша кількість факторів, ніж тільки різниця у відсоткових ставках. Можливість зафіксувати курс на майбутню дату і в такий спосіб визначити дохідність здійснюваної інвестиції критично важлива для інвестора - чи то велика міжнародна корпорація, чи то пенсіонер, який відкладає на чорний день. Бразильський центробанк розв'язав цю проблему шляхом проведення торгів з використанням інструменту NDF і водночас зміг відкласти інвестиційний попит на іноземну валюту та обслужити поточні торгові платежі бразильських експортерів й імпортерів без значних втрат міжнародних валютних резервів.
Наскільки застосовувана світова практика до української дійсності в умовах сьогоднішньої кризи? Український досвід показує, що довіра до гривні відновлюється лише у разі постійної стабільності національної грошової одиниці до долара. Та чи така важлива ця стабільність? І наскільки вона реальна? Адже той самий український досвід, а разом із ним ще й досвід Білорусі, Аргентини, Казахстану та багатьох інших країн свідчить про те, що слідом за дивною сталістю валютного курсу приходять не менш дивні його рухи. Нині перед українським центральним банком відкрита унікальна можливість відродити довіру до національної грошової одиниці без фіксації курсу на певній величині. В умовах, коли масовий інвестор сам шукає можливості якось застрахувати свої заощадження, необхідно запропонувати весь можливий інструментарій для такого страхування. Насамперед страхування валютних ризиків шляхом здійснення операцій у майбутньому.
Чи готовий Національний банк запропонувати цей інструментарій?
Попри багаторічні обговорення, спеціальний закон про похідні фінансові інструменти (деривативи) в Україні так і не прийняли, а для такого складного і для багатьох нового сегмента фінансового ринку цей закон вочевидь не завадив би. Водночас є досить докладне регулювання на рівні податкового й бухгалтерського законодавства, зокрема, достатньо докладна інструкція НБУ про облік похідних фінансових інструментів.
Крім того, традиційно виникають питання і до регулювання на рівні явно застарілого валютного законодавства. Пункт перший статті 1 декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", прийнятого на світанку незалежності (19 лютого 1993 р.), дає визначення поняття "валютна цінність" і наводить дуже широкий перелік активів, які підпадають під це визначення, але прямого згадування похідних фінансових інструментів у цьому визначенні все-таки немає.
Зовсім нещодавно довелось почути думку чиновників про те, що похідні інструменти є валютними операціями. Логічно припустити (і така логіка знаходить своє підтвердження в п. 2 ст. 1 декрету), що в результаті валютної операції сторона операції набуває якісь права власності на таку валютну цінність. Але при безпоставковій валютній операції жодна зі сторін угоди прав на валютні цінності не набуває. Більш того, у визначенні прямо сказано, що операції, здійснювані резидентами у валюті України, не є валютними операціями, але ж по суті має місце саме така ситуація: виконання операції відбувається шляхом виплати різниці в гривневому еквіваленті. Таким чином, декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютний контроль" не регулює операцій з безпоставковими похідними фінансовими інструментами.
Безсумнівним проривом слід визнати прийняття постанови НБУ від 4 грудня 2014 р. №793 про порядок узгодження типових форм деривативів. Але чи можна сказати, що всі питання вирішено, і фінансовий ринок приречений на успіх? Мабуть, не наважимося.
Зовсім нещодавно на фінансовому форумі в Україні зарубіжний експерт озвучив, здавалося б, просту думку: "Не так важливо дериватив укласти, як важливо його виконати".
Справді, надійна система розрахунків (причому надійна і з погляду розпещеного зарубіжного інвестора) - неодмінна умова успішного ринку деривативів. Але з цим в Україні поки що є проблеми. Керівництво інституції під назвою "Розрахунковий центр", на яку багато хто покладав надії як на надійного центрального контрагента (ще б пак, адже 78% цього банку належить НБУ!), несподівано заявило про небажаність для себе брати участь у розрахунках за деривативами.
І цю проблему, як і інші, треба вирішувати. Адже поточна ситуація така, що в Україні інструменти покриття валютного ризику в цілому (так само, як і ризику конвертованості) для переважної більшості економічних суб'єктів практично відсутні. Якщо банки можуть укладати форвардні операції на міжбанківському валютному ринку, а також для нечисленних учасників фінансових ринків донедавна існувала можливість укладати контракти NDF на зовнішніх ринках, то переважна більшість рядових інвесторів і суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності таких можливостей позбавлені. Для деяких клієнтів фінансових організацій, які мають доступ до ринку NDF, хеджування валютних ризиків ефективне, але пов'язане із значними витратами і труднощами через валютне регулювання.
Внутрішній біржовий ринок валютних безпоставкових операцій має спростити та здешевити доступ населення і суб'єктів господарювання до інструментів хеджування, розширити кількість учасників ринку, зробити курс національної валюти не лише більш прогнозованим (за рахунок постійної наявності прогнозного ф'ючерсного курсу), а й більш обґрунтованим завдяки зростанню ліквідності ринку, адекватнішим зовнішнім курсовим орієнтирам, і таким чином все ж таки відновити довіру до національної грошової одиниці.