Власник групи компаній «ТЕКТ» Вадим Гриб — постать на фондовому ринку більш ніж відома. 15 років роботи принесли йому цілком вагому репутацію. Його хвалять і лають, із ним торгуються і сваряться, а дехто — навіть разом плаває під кригою. Однак у професіоналізмі і компетентності не сумніваються навіть його опоненти. А його бачення перспектив розвитку ринку, як мінімум, варте того, щоб Вадима Гриба уважно вислухали.
Перспективи ринку цінних паперів і національної безпеки
Україна — велика європейська країна, це не банальність, це — факт...
На жаль, фактом є і те, що своїх можливостей ми не використовуємо навіть на третину. На фондовому ринку, як найбільш гнучкому і чутливому, це особливо помітно. За останніми оцінками британського індексного агентства FTSE Group, ми відстаємо від Ботсвани та Нігерії. Тобто як приклад для наслідування нам уже стали пропонувати африканські країни.
Україна вже кілька років тупцює на рівні Frontier Market (тобто пограничного ринку). Це ринки нижчої категорії, з маленькими розмірами, низькою ліквідністю і великими перешкодами для інвесторів. Природно, це нас аж ніяк не прикрашає. Більше того, за рівнем розвитку ринку ми перебуваємо в рейтингу поруч із такою країною, як Нігерія. І це після майже 20 років розмов про необхідність прискорення розвитку фондового ринку! Якщо й далі рухатися таким чином, то через десяток років не буде про що говорити, конкуренти ринок просто задушать.
Треба розуміти, що капіталу потрібно десь працювати, і якщо ми не зможемо створити зручні правила гри, то він працюватиме у Варшаві, Відні або Москві. Тобто там, де ці умови є. Тож ми або створимо їх, або станемо постачальниками акцій для чужих майданчиків. Власне, таке перетікання вже дедалі відчутніше й відбувається. Буквально днями Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР) дала дозвіл на продаж контрольного пакета найбільшої в Україні фондової біржі «ПФТС» власникам Московської міжбанківської валютної біржі (ММВБ).
Проблема не в росіянах. Торік розвиток із їхньою участю «Української біржі» привів до зростання конкуренції на ринку і запуску нових цікавих інструментів. Але там у них нема контрольного пакета. Зараз же відбувається продаж за зовсім смішною ціною, контрольний пакет викуплять… аж за 10 млн. дол.
Така угода — пряма загроза перспективам фондового ринку країни. Більше того, новий власник — група ММВБ — напівдержавна структура (64% акцій належать центробанку Росії та держбанкам). Виникає ситуація, коли російські чиновники знатимуть усе про наші підприємства. З погляду національної безпеки це, м’яко кажучи, проблема… Більше того, у Москві вже прийняте рішення про злиття двох бірж — ММВБ і РТС. Якщо казати про інтеграцію, то робити це потрібно з європейськими майданчиками, адже євроінтеграція — основний вектор України.
Поки ж нові власники мають намір розгорнути на ПФТС торгівлю і російськими цінними паперами, тобто виникає ймовірність того, що наш капітал потече в Росію, тому що обороти там значно вищі. Взагалі-то це питання до регулюючих органів, але у них, вочевидь, є інші справи. Дії органів влади щодо ринку не є системними, а відбуваються радше за принципом «гасіння пожеж».
Кілька років тому було створено робочу групу, котра розробила перелік негайних заходів із розвитку ринку цінних паперів. У підготовці необхідних дій взяли активну участь представники і ринку, і державних органів. Так з’явилися «Стратегія розвитку фондового ринку України на 2010—2015 роки» і проект постанови Кабміну «Про негайні заходи щодо розвитку фондового ринку України».
Хочеться сподіватися, що після виборів розвиток фондового ринку стане одним із пріоритетів. Тому обговорення і затвердження стратегії розвитку ринку і ухвалення урядом плану конкретних заходів щодо її реалізації — давно перезріле питання.
Який фондовий ринок нам потрібен
Країна потребує інвестицій, для них необхідний ефективний фондовий ринок. У всіх розвинених країнах фондовий ринок — найоптимальніший спосіб залучення коштів. Треба розуміти, що через неефективність ринку інвестицій не отримують цілком конкретні підприємства. А без цього розмови про модернізацію металургії чи енергетики так розмовами й залишаться. До речі, держава має визначитися з пріоритетними галузями, в які необхідно залучати капітал.
Як основу для стратегії та плану розвитку ринку ми пропонуємо взяти вищезгадані проекти стратегії та постанови Кабміну. Тим більше що ми не пропонуємо нічого такого вже нового. У світі накопичено великий досвід, і вимоги до ринків, що розвиваються, було вироблено десятки років тому.
Це — розвинена розрахунково-депозитарна система обліку прав власності на цінні папери. Тобто нам потрібен єдиний, працюючий за чіткими правилами центральний депозитарій, з ефективним механізмом клірингу та можливістю використання іноземними інвесторами рахунків номінального власника. Природно, що для цього потрібно вивести інфраструктуру і регулювання ринку на рівень ринку, що розвивається. Крім того, потрібен широкий спектр інструментів, який передбачає наявність довгострокових державних облігацій і операцій із похідними цінними паперами.
Необхідно різко підняти ліквідність ринку. Це має забезпечуватися залученням інвесторів, у тому числі іноземних, включаючи глобальних. Потрібно пам’ятати, що саме ставлення до іноземних інвесторів впливає на рейтинги міжнародних агентств. І поки вони будуть низькими, годі очікувати припливу інвестицій ззовні. Поки ситуація зберігається, з нами працюватимуть тільки спекулянти, які розраховують на отримання швидкого прибутку. Тим часом рейтинг окремого підприємства не буває вищим від рейтингу країни, тобто навіть найбільш передове підприємство не зможе отримати дешевих ресурсів…
Та все ж основний упор потрібно зробити на внутрішніх потужних інституціональних інвесторів і широке коло фізичних осіб. А це потребує докорінного перегляду ставлення до захисту прав інвестора, причому передусім малого.
Великий акціонер, тим більше пов’язаний із менеджментом, як показує практика, ще менш захищений. Слід виходити з того, що будь-який акціонер, і малий, і великий, — це інвестор для підприємства. І що він має право в обмін на вкладені кошти вимагати розкриття інформації про підприємство, вимагати дивідендів або зростання ринкової вартості акцій. Йому має бути гарантоване право ставити незручні запитання менеджменту й отримувати на них конкретні відповіді.
Потрібна культура спілкування між великим і малим акціонером. Найчастіше менеджмент сприймає останніх як прикру перешкоду: за великої розпорошеності акцій підприємство часто йде під контроль менеджменту. Поки існує така практика, не слід очікувати припливу грошей. Тим часом на руках у населення зараз перебуває не менш як 40 млрд. дол., тобто більше, аніж Україна залучила прямих іноземних інвестицій за весь час незалежності. За вищого рівня корпоративної культури у населення з’явиться довіра, і ці гроші через інвестиційні і пенсійні фонди прийдуть на ринок.
Ринку потрібна відкритість, прозорість діяльності підприємства, в яке робляться інвестиції. Тільки отримуючи достовірну інформацію і порівнюючи її з показниками аналогічних підприємств галузі, інвестор може оцінити рівень корпоративного управління і перспективи розвитку підприємства, отже, спрогнозувати орієнтовний рівень доходу від своїх інвестицій. В іншому разі він закладає свої ризики в занижену вартість акцій.
Потрібен якісний ривок
На Сході недругам бажають: «Щоб ти жив в епоху змін», в Україні ж зміни — процес безперервний. Власне, для будь-якого ринку, що розвивається, наявність проблем — це в певному сенсі нормально. Важливо, щоб був центр, який відреагує на ці проблеми, оцінить і виробить разом із ринком шляхи їхнього розв’язання.
Таким центром має бути Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку. Проте сьогодні комісія працює за принципом гасіння пожеж і далеко не завжди професійно; системний стратегічний підхід відсутній. Потрібна чітка концепція розвитку ринку цінних паперів, однаковою мірою прийнятна і зрозуміла як регулятору, так і професійним учасникам ринку.
Робота ДКЦПФР має бути орієнтована на розвиток ринку і створення правил ведення публічного бізнесу. Загалом потрібна ефективна діяльність регулятора, що включає активний моніторинг ринку, справедливий захист прав міноритарних акціонерів. Комісію не повинні розглядати як учасника корпоративних війн.
Окреме і болюче питання — роль судів. Ситуація, коли суди загальної юрисдикції розглядають корпоративні спори, не маючи необхідного досвіду і знань, країну точно не прикрашає. Необхідна спеціалізація судів із навчанням їх основ корпоративного права. І в цьому напрямі теж має працювати комісія. А то сьогодні будь-яка купівля-продаж акцій розглядається як незаконне захоплення підприємства.
На виході ми повинні отримати якісний стрибок обсягів біржових операцій. Ситуація, коли обсяг щоденних торгів акціями на біржах становить кілька десятків мільйонів гривень, не зовсім нормальна. У розрахунку на одного жителя країни — це близько гривні на день. Для порівняння: в Європі цей показник вищий у тисячу разів, у Росії — у десятки.
Нам необхідно домогтися збільшення обсягу біржових торгів мінімум у сто разів порівняно з поточним рівнем. При цьому не менш як 70% обсягу торгів українськими акціями має залишатися усередині країни.
Потрібен вільний і добре розвинений ринок акцій, включаючи прозорі й прості процедури входу та виходу іноземних інвесторів. Загалом усе це неодноразово говорилося, але сьогодні проблему треба вирішувати комплексно.
Взагалі головне завдання — у найближчі п’ять років перейти від статусу пограничного ринку до статусу ринку, що розвивається (Emerging Market) або, як мінімум, такого, що просунуто розвивається (Advanced Emerging Market). Або ми зробимо ривок, або нас зімнуть. Гроші потечуть туди, де є ліквідність і обсяги торгів, що, власне, вже й відбувається. І потрібні ясна та чітка мета і воля для її реалізації на найвищому рівні.
Наша проблема полягає в тому, що в Україні надлишок популістів і гостро бракує професіоналів, котрі зможуть визначити і вирішити стратегічні питання. З іншого боку, цю проблему розв’язали в десятках країн, а чим ми гірші?
Вадим Валентинович Гриб народився 4 червня 1961 року у м. Екібастузі Казахської РСР. 1982-го закінчив Вище будівельно-командне училище в Тольятті. Кандидат економічних наук.
З 1992 р. — голова наглядової ради Волзької асоціації професійних учасників ринку цінних паперів, член наглядової ради Самарської фондової біржі, генеральний директор ФІФ «ТЕКТ» (Тольятті).
У 1995 р. переїхав в Україну.
У 1995—2004 рр. — генеральний директор інвестиційної компанії «ТЕКТ».
У 2000—2001 рр. — член ради Нацдепозитарію, голова ради директорів ПФТС. Жовтень 2000 р. — травень 2001 р. — радник прем’єр-міністра на громадських засадах.
Квітень—жовтень 2004 р. — заступник голови Ради підприємців при КМ України.
2004—2005 рр. — генеральний директор ЗАТ «КУА «ТЕКТ». Квітень—травень 2005 р. — в.о. міністра фінансів Криму. Травень—вересень 2005 р. — віце-прем’єр із питань економіки уряду Криму.
У даний час — голова наглядової ради групи компаній «ТЕКТ», член біржової ради «Української біржі», член наглядової ради «Всеукраїнського депозитарію цінних паперів».