UA / RU
Підтримати ZN.ua

Усі податки шкідливі, але ПДВ — найшкідливіший

Чому схеми з ПДВ будуть завжди і чи можна цьому зарадити.

Автор: Костянтин Швабій

Податки - це "необхідне зло", без якого не може існувати держава, тому де-факто ми завжди стоїмо перед вибором, в якому найкраща альтернатива є меншим злом. Але перш ніж сформулювати питання і зробити вибір, давайте, як у школі, запишемо умови задачі: мала і відкрита сировинна економіка, збиткова та неефективна, з великим тіньовим сектором, зі схильною до корупції системою державного управління в цілому та адміністрування податків, зокрема. Запитання: виходячи з майже тридцяти років функціонування ПДВ у нашій економіці, чи відповідає цей основний бюджетоутворюючий податок за своїми характеристиками потребам описаної вище економіки?

Почнемо з найпростішого. Якось за красивими фразами про реформи і структурні трансформації економіки ми забули просту річ: економіка - це система, спрямована на використання обмежених ресурсів з метою створення продуктів чи послуг у найбільш ефективний спосіб. На жаль, мусимо констатувати, що наша економіка в цьому контексті одна з найбільш неефективних у світі. Для порівняльного міжнародного аналізу можна взяти з десяток показників і складних індексів, але цілком достатньо двох. Перший - це енергетична інтенсивність економіки, він розраховується як відношення одного долара створеного ВВП до витраченої на це електроенергії. В Україні цей показник буде мінімум удвічі більший, ніж у країн ЄС і наших найближчих сусідів (понад 3 кВт∙год/дол.).

Другий показник - коефіцієнт "затрати-випуск". У хрестоматійній леонтьєвській таблиці "затрати-випуск" подано розподіл усіх об'єктів і баз оподаткування за галузями економіки, структуру економіки через матрицю повних і прямих витрат галузі. Ця таблиця добре описує структуру кожної окремої економіки, в динаміці дозволяє простежити зміни цієї структури, а також оцінити саме продуктивність економіки загалом чи по галузях шляхом розрахунку просто коефіцієнта "затрати-випуск", який показує, скільки у грошовому вимірі створено доданої вартості на одну грошову одиницю матеріальних витрат. При цьому всі міжнародні порівняння коректні, адже методологія формування таблиць однакова для всіх країн, а вартісний вимір не має значення.

З використанням джерел статистичної інформації (ДКСУ, ДПС, UEROstat та ОЕСDstat) було оцінено такі коефіцієнти для вибірки з 34 країн за 2000-й і 2014 роки. У проміжку між ними є всі роки, але далі оцінки наведено для крайніх, оскільки в середині часового інтервалу зміни неістотні. 2014 рік останній, тому що таблиця складна для розрахунків статистичними відомствами країн і надається з лагом до року. Так, у РФ вона розраховується раз на п'ять років. Отже, на рис. 1 представлений результат, і ми бачимо, що коефіцієнт "затрати-випуск" в Україні найменший (його зміни в часі - в межах статистичної похибки) і дорівнює приблизно 0,5. Це означає, що для створення 50 копійок доданої вартості потрібна 1 гривня матеріальних витрат, яка в таблиці "затрати-випуск" представлена квадрантом "проміжні витрати".

ZN.UA

Образно кажучи, більшість передових держав світу використовують економічний двигун з ККД, що наближається до 1, а ми все ще експлуатуємо паровий двигун. До речі, цей коефіцієнт менший лише в Естонії, на яку ми так звикли рівнятися в своїх реформаційних задумах.

База оподаткування ПДВ визначається як різниця між вартістю товарів, робіт чи послуг з урахуванням усіх податків і зборів та матеріальними витратами підприємства. Якщо середньостатистичне підприємство в країні виробляє продукції на 100 грошових одиниць (без ПДВ) з коефіцієнтом "В/З" = 1, то нетто ПДВ до бюджету (податкові зобов'язання мінус кредит) становить 10 грошових одиниць (100х0,2 – 50х0,2=10). Якщо коефіцієнт 0,5 (матеріальні витрати до доданої вартості відносяться приблизно як 66 до 34), то нетто ПДВ до бюджету - лише 7 грошових одиниць (100х0,2 – 66х0,2≈7). Іншими словами, продуктивність економіки напряму впливає на фіскальну ефективність ПДВ. Це без урахування поведінкового ефекту платників податків, а він у нас великий і додає ще втрат бюджету.

Це не всі "гарні" новини. Вище у переліку характеристик вітчизняної економіки поряд з її неефективністю ми згадали про її відкритість. Кожна друга одиниця створеного ВВП експортується і приблизно в такій самій пропорції завозиться в Україну для проміжного (формуючи податковий кредит з ПДВ) та/або кінцевого споживання. В сумі експорт та імпорт приблизно дорівнюють обсягу українського ВВП.

Раніше ми вже втратили 30% фіскальної ефективності ПДВ для економіки країни, в якій коефіцієнт "затрати-випуск" становить 0,5. Тепер давайте поглянемо, що відбувається з нетто ПДВ (надходження з урахуванням бюджетного відшкодування), якщо додана вартість створюється в галузі, яка експортує свою продукцію. Оскільки до експорту застосовується нульова ставка ПДВ, то у наведеній таблиці ми бачимо цифри, що описують нетто ПДВ до бюджету для галузі, замкнутої на внутрішній попит, і для галузі, яка створює продукцію на експорт.

DT.UA

В Україні кількість ланцюгів від сировини до продукції, яка експортується, становить 3–4 виробничі етапи. У таблиці підсумок нетто ПДВ для бюджету для замкнутої галузі та експортної виділено кольором. Цифри говорять самі за себе!

Що в реальності? Переробна промисловість України формувала у 2017–2018 роках у середньому 22% бази оподаткування ПДВ, 54% цієї продукції прямує на експорт, галузь отримує пропорційно до цього більш як 50% усього бюджетного відшкодування. Зокрема, 2017 року галузь отримала 56%, 2018-го - 48, 2019 року - 51%. З оптовою торгівлею в нас узагалі нонсенс. Друге місце за обсягами відшкодування ПДВ з бюджету посідає галузь G."Оптова і роздрібна торгівля" - в середньому за останні три роки близько 30% усього обсягу при частці експорту цієї галузі в загальному обсязі менш як 1%! Мабуть, це в нас такі передові "бізнес-моделі", про які трохи нижче.

Очевидно, що підприємства, особливо великі та ті, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю, використовують цей податок виключно з метою відшкодування коштів з державного бюджету для своїх потреб. Відомий ефект ПДВ фіскальної девальвації, можливо, є позитивним в окремих випадках, але в цілому руйнівний для економіки, оскільки призводить до технологічної деградації та вимивання коштів з державного бюджету.

З огляду на це виникає логічне запитання: звідки ж тоді беруться надходження від сплати ПДВ до бюджету? А це в середньому за останні роки близько 10% ВВП, або більш як 30% усіх надходжень державного бюджету України. Відповідь криється в тих самих структурних диспропорціях і непродуктивності, в буквальному сенсі, вітчизняної економіки, про які тут ідеться. Зокрема, за останні десять років надходження від сплати ПДВ на імпорт (проміжне та/або кінцеве споживання) в середньому в 3–4 рази більші, ніж від ПДВ на товари вітчизняного виробництва. При цьому саме у разі проміжного споживання імпорту так само, як описано в таблиці, за виробничим ланцюгом формується податковий кредит, який зменшує суму нетто ПДВ для бюджету для замкнутої галузі або доводить до нульових чи від'ємних значень - для галузі, що працює на експорт. Значна частина надходжень формується за рахунок не дохідної складової економіки, а, навпаки, витратної, з усіма неприємними наслідками. Інша невеличка частина доходів від сплати ПДВ, близько чверті, формується за рахунок кінцевих споживчих витрат населення.

На рис. 2 наведено динаміку ПДВ (%ВВП) з розбивкою по джерелах його походження (внутрішній та імпортний) в Україні та Німеччині. Порівняння очевидні і не потребують додаткових пояснень. "Пухлина" ПДВ із доброякісної давно перетворилася на злоякісну, в економічному організмі от-от з'являться метастази! Тут негайно потрібне радикальне лікування.

ZN.UA

Аби зробити корисні висновки для цілей формування державної податкової політики, здається, варто перейнятися питанням, чому провідна країна ЄС, економіка якої є найпотужнішою, а головне, одна з найбільш технологічно розвинених, має в довгостроковому періоді сталу пропорцію у ВВП як ПДВ, так і його складових? Рисунок 3 підтверджує такий факт: за 2000‑2018 роки приріст частки ПДВ у ВВП в Україні був найбільший із досліджуваної нами вибірки країн.

ZN.UA

Описані тенденції та наведені дані не схожі на простий збіг обставин чи хибну кореляцію, але на цьому треба завершувати, оскільки є важлива ремарка і щодо вад адміністрування ПДВ.

Відомою є істина, що податки залежні від економіки, а технології адміністрування податку - від механізму або моделі податку. Історія адміністрування ПДВ в Україні - красномовне тому свідчення. Аби бодай якось боротися з ухилянням від сплати податків, держава постійно вигадувала технології протидії такій практиці, ефективність яких залишає самі лише запитання. Скільки було вигадок і новацій у процесі боротьби з податковими ямами та фіктивними кредитами, апофеозом якого стало створення СЕА ПДВ. Насправді ця система закрита, надскладна, витратна як для платників податків, так і для податкових органів. Це постійно викликає нарікання з боку сумлінних платників, яких точно більшість. Саме закритість цієї системи безвідносно до намірів безпосередніх адміністраторів створює підґрунтя для корупційних ризиків. Насправді ця система - не перевага адміністрування, як зазначав уже колишній голова ДПС, а її основний недолік. Постійно працюють якісь робочі групи, які щось у ній вдосконалюють. І кінця й краю такому "вдосконаленню" не видно. Ми давно пішли хибним шляхом ускладнень, а потрібно було в слабкій і схильній до корупції країні створювати інституції, які не залежатимуть ані від добрих, ані від поганих намірів політиків та інших суб'єктивних факторів. Думка не нова і належить К.Попперу, який свого часу перейнявся саме таким запитанням: "Як би нам так організувати політичні інститути, щоб погані чи некомпетентні правителі не могли заподіяти великої шкоди (нашому суспільству. - К.Ш.)?". Це запитання релевантне не лише для політичних, а й для технократичних інституцій. Найкращим рішенням тут може бути застосування такого податку, який забезпечуватиме, що називається, compliance by design. У нашій практиці є приклади такого рішення, зокрема, ПДФО на трудові доходи.

Свідомо не роблю жодних, хоча й очевидних, висновків. По-перше, елементарно для них не залишилося місця. По-друге, вважаю, що це не моя справа. Це справа людей, які формують державну податкову політику в цій країні. Хочу звернути увагу, що це не критика, яка ґрунтується на оціночних судженнях, а сутнісна аналітика, цифри, які краще за будь-які слова засвідчують найбільшу шкідливість і невідповідність ПДВ нашій економіці та бюджету через те, що не тільки обсяг податкового навантаження, а й сам механізм формування і передавання за виробничими ланцюгами податкового тягаря цього податку не відповідають структурі вітчизняної економіки, рівню її продуктивності та умовам функціонування.

Попереджуючи критику, хочу звернути увагу на слова Макіавеллі, який колись казав, що в історії та політиці ніщо не правильно само по собі, все з огляду на обставини. Ми "дореформували" і "довдосконалювали" систему адміністрування податків уже до того, що називаємо "бізнес-моделлю" економічний процес перетворення одягу, фруктів та іграшок на пшеницю, масло й кукурудзу. Будь-який писаний людиною закон, доведений до абсурду, не може бути законом надалі. Може, настав час розплющити очі та побачити очевидне?

Усі статті Костянтина Швабія читайте тут.