Україна переживає найгіршу кризу в історії своєї незалежності. Сумно, але за показником ВВП на душу населення ми вже скотилися до рівня Монголії та Анголи.
Сьогодні в країні також системна банківська криза. Це вже друга криза в нашій банківській системі за останні шість років. Вирішення подібних криз банків у багатьох країнах обійшлося в більш як 20% від ВВП. Нам коштуватиме значно більше. Щоб зрозуміти, як лікувати цю хворобу, важливо розуміти її причини.
Анексія Криму та війна в Донбасі лише прискорили негативні процеси в економіці, закладені набагато раніше. Без війни вони просто проявилися б трохи пізніше.
Ще до виникнення цієї кризи наші ключові експортери почали втрачати світові ринки. Тільки в металургії обсяги експорту з 2007-го по 2013 р. зменшилися на чверть, а ціни впали на 30%. Аналогічна картина в хімічній галузі та частково - у машинобудуванні.
Ми не змогли використати фазу світового буму для модернізації старих локомотивів і створення нових. Залишається сільське господарство - одна з небагатьох галузей, спроможних забезпечити надходження валюти в країну. Воно чи не єдине за умов війни показало невелике зростання - на 2,8% 2014 р. Але переважно сировинний АПК слід розглядати не як мету, а як засіб для акумулювання ресурсів для розвитку нових галузей з високою доданою вартістю. І не можна залишати його без держпідтримки.
Російська економічна блокада ще до гарячої фази війни зменшила наш експорт до РФ майже на 30%, до Казахстану - більш як на 50%. Скасування імпортних мит з боку ЄС не могло та не зможе компенсувати падіння за цими напрямами. За цих умов рівень безробіття перевищив 9% на кінець минулого року.
У результаті економіка України ввійшла в зону стагфляції - економічне падіння на тлі значної інфляції. А зростання цін було викликане в основному триразовим падінням курсу гривні та підвищенням тарифів. Але тільки не зростанням попиту. На скільки стало біднішим населення, свідчать цифри зниження роздрібного товарообігу за 2014 р. - майже на 23%.
Банківська система, яка відображає ситуацію в реальному секторі економіки, постраждала також від помилкових дій уряду та Національного банку. Ми спостерігали надмірне емісійне фінансування дефіциту держбюджету, значне й непрозоре рефінансування банків, фактичну фіксацію обмінного курсу та помилки в регулюванні. У результаті маємо:
- надзвичайне знецінення гривні;
- "чорний" ринок валюти;
- критичне зменшення резервів;
- паніку серед населення;
- зупинку кредитування економіки.
Наша банківська криза зумовлена й іншими фундаментальними факторами:
- базою кредитного буму 2005–2008 рр. стали зовнішні борги банків, які за 3,5 року зросли в 16 разів;
- через поганий нагляд і регулювання, а також значну частку валютних кредитів під час кризи 2008–2009 рр. серйозно зросли неякісні активи банків;
- не було системних реформ, у тому числі в банківській сфері. Навіть після попередньої кризи регулювання та нагляд залишилися слабкими й вибірковими. Не відбулося ні "очищення" банківської системи, ні консолідації. З 180 банків на початок минулого року значна кількість залишалася маленькими непрозорими "кишеньковими" установами, з неприпустимою практикою кредитів пов'язаним особам;
- оскільки на початок 2014-го понад третина всіх кредитів були валютними, нові хвилі девальвації гривні вкотре погіршили якість кредитного портфеля банків;
- економічний спад, анексія Криму та бойові дії в Донбасі підвищили рівень неякісних активів до майже 28% уже влітку минулого року (це за методологією МВФ), і вони продовжують зростати;
- неефективна економічна політика попередніх років призвела до накопичення внутрішніх і зовнішніх дисбалансів - високих дефіцитів держбюджету та рахунку поточних операцій, значного зростання зовнішнього боргу. У свою чергу, поганий стан банківського сектора та низький рівень кредитування підприємств (і високі ставки) поглибили поточну економічну кризу;
- у результаті величезного відпливу депозитів упродовж 2014 р. наш банківський сектор втратив третину ресурсів. Банки гостро потребували та мають потребу в збільшенні капіталу. Торік після стрес-тестів 35 найбільших банків НБУ заявив, що необхідно 66 млрд грн. Експерти ж оцінили потребу в 130–170 млрд, і відтоді ситуація не поліпшилася. За січень 2015 р. кількість коштів у гривні на депозитах (юридичних і фізосіб) зменшилася на 7,87 млрд - до 357,9 млрд. Для порівняння дані за січень 2013-го: зростання на 12,6 млрд грн, до 578,9 млрд.
Однак за умов кризи та проблем із доступом до зовнішніх ринків капіталу докапіталізація акціонерами або продаж банків виглядають проблематичними.
То що ж робити?
Нинішнього року підтримка банківської системи через Фонд гарантування вкладів фізосіб і капіталізацію банків може становити 56 млрд грн. У Мінфіні сподіваються, що більше не знадобиться. Але, вважаю, це трохи оптимістичний погляд. У таких випадках міжнародний досвід передбачає залучення істотної зовнішньої допомоги. Наприклад, Аргентина у 2000–2001 рр. одержала від МВФ та інших зовнішніх кредиторів 23,1 млрд дол. (8,1% ВВП), Туреччина - 33,8 млрд (17% ВВП), Бразилія в 1998–1999 рр. - 32,9 млрд дол. (4,1% ВВП).
Однак тільки зовнішні кредити нас не врятують. Потрібні послідовні та рішучі кроки зі стабілізації всієї економіки та реалізації структурних реформ.
У НБУ, по суті, є два варіанти для розв'язання проблем із простроченою заборгованістю позичальників банків. Перший - покладатися на нових менеджерів або власників банку для його "очищення", тобто максимально підвищити збір коштів за простроченими кредитами. Другий варіант - відокремити безнадійні кредити та передати в новостворене державне агентство (або банк) з відновлення активів, який буде спеціалізуватися на стягненні простроченої заборгованості. Пропоную розглянути можливість створення такого органу для вирішення питання проблемних активів банків (аналогічно Трастовій компанії для врегулювання в США). Ключове питання - у ціні, за якою активи буде викуплено. Важливо мінімізувати навантаження на держбюджет.
Третій шлях - покласти всі втрати банків на державу, тобто на платників податків, - для нас неприпустимий. Усі громадяни не повинні платити за багате життя власників банків.
Також ми маємо сприяти реструктуризації проблемних кредитів, передусім валютних. Ряд категорій громадян точно потребують допомоги з боку влади. Наведу приклад із безлічі звернень до фінансового комітету парламенту.
Світлана, мати трьох дітей. У 2006 р. узяла в кредит 28 тис. дол. на купівлю двокімнатної квартири (54 кв. м). Це єдине житло. За вісім років виплатила вже 34 тис. дол., залишок тіла кредиту - 17,8 тис. дол. Зарплати та допомоги катастрофічно не вистачає, і вона вже не може платити на місяць близько 280 дол. Банк передає справу до суду.
Скажу правду: поки що не вдається вийти на прийнятний варіант і для банків, і для уряду, і для позичальників. Але ми зобов'язані знайти компроміс! І прийняти закон, який допоміг би людям виплатити кредити, не втративши єдиного житла.
Тестування. Наприкінці минулого року ми ухвалили закон про спрощення капіталізації та реструктуризації банків. Він передбачає обов'язкову діагностику проблемних установ. Але життя показує, що коли проблеми видно неозброєним оком, то вже занадто пізно. Пропоную провести стрес-тести в усіх банках без винятку та за результатами зобов'язати їх підготувати плани резервного фінансування. А вже після "генеральної чистки" здійснювати такі тотальні зовнішні обстеження раз на півроку.
Ліквідація "хворих" банків. Розуміємо, що врятувати всіх не вийде. Втратою чотирьох десятків криза не закінчиться. Але ми вимагаємо від регулятора чітких і зрозумілих публічних критеріїв, за якими надалі визначатимуться неплатоспроможні банки. Це важливо не лише для банкірів, а й для користувачів банківських послуг. Непрозорість процесів дуже негативно позначається на довірі до системи. Випадки абсолютно непродуманих кроків із виведення з ринку відносно стійких банків, які були здатні продовжувати роботу після мінімальної підтримки, усе ще вимагають пояснень. Суспільство не розуміє, чому до одних банків застосовують пряник, а до інших - батіг, відправляючи їх на ліквідацію.
Гарантії вкладів населення. Зростання кількості проблемних банків змушує нас уже сьогодні шукати додаткові кошти для Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ми також зобов'язані кардинально підвищити якість його роботи з повернення коштів громадян. Від цього залежатиме швидкість відновлення довіри до банківської системи.
Рефінансування. Профільний комітет вітає кроки Нацбанку з відкриття даних із підтримки банків. Але потрібно запровадити чіткі та прозорі критерії виділення рефінансування та процедуру оперативного інформування громадськості.
Посилення відповідальності власників і менеджменту. Ми не повинні допускати в майбутньому видачі кредитів пов'язаним компаніям і виведення активів власниками у разі погіршення ситуації в банку. Загалом слід підтримати ініціативи, які містяться в законопроекті №2085. Однак дуже важливо, щоб цей механізм не використали для нахабного перерозподілу власності.
Останнім часом кількома законами ми надали НБУ цілий ряд додаткових повноважень. І тепер ми зобов'язані підсилити контроль над самим Нацбанком з боку парламенту та всього суспільства. Корупція надзвичайно гальмує наш розвиток. А корупція у фінансовій сфері ще й остаточно руйнує довіру, яку ми зобов'язані відновити.
А від НБУ потрібна щоденна кропітка робота з банками та оперативна реакція на кризові ситуації в окремих установах.
Щоб справді досягти фінансової стабілізації, обов'язковою є постійна координація дій на рівні уряду, Нацбанку та парламенту. І профільний комітет уже став майданчиком для такої співпраці й закликає до неї надалі.
Хочу наголосити: наша спільна головна мета - відновити економічне зростання. На жаль, дотепер зроблено дуже мало кроків у цьому напрямі.
Наприклад, є хороша ідея експертів про спеціальні сесії НБУ з викупу валютної виручки експортерів, які гарантували б автоматичне повернення ПДВ. Таким чином, можна було б переспрямовувати емісію з дефіциту бюджету на пряму підтримку товаровиробників. Це сприяло б підвищенню зайнятості та збільшенню податкових надходжень. Уже не кажу про зменшення корупції в сфері повернення ПДВ.
Фракція Радикальної партії пропонує створити цілу систему стимулів для експортерів. Від страхування та пільгового кредитування до зменшення податку на прибуток у разі пропорційного зростання експортних доходів упродовж року. Це не тільки збільшить надходження валюти, а й позитивно вплине на торговельний баланс і загальну економічну ситуацію.
Важливо збільшити державну підтримку малого та середнього бізнесу, який завжди допомагає країнам пережити кризи з найменшими соціальними втратами.
Ми маємо поступово відродити кредитування, яке торік практично зупинилося. Підвищення дисконтної ставки НБУ майже до 20% - вимушений крок. Але він навряд чи допоможе зміцнити курс національної валюти. Ми маємо поступово зменшувати ставки після надходження коштів від МВФ.
Однак міжнародні кредити не можна знову проїсти. Важливо зупинити зростання боргів і прискорити реформи. Ми зобов'язані домогтися прогресу в боротьбі з корупцією, особливо в судовій системі. Далі - проводити поступову дедоларизацію та відроджувати довіру до вітчизняної фінансової системи. Згодом необхідно розвивати її в такий спосіб, щоб максимально залучити заощадження населення та перетворити їх на головний інвестиційний ресурс. Зарубіжні інвестиції - це добре. Але вони не зроблять нашу країну багатою. Японія, здолавши післявоєнну розруху, перетворилася на другу економіку капіталістичного світу за рахунок внутрішніх ресурсів. Частка іноземного капіталу там до кінця 70-х років минулого століття не перевищувала 2,5% капітальних інвестицій. Так, ми повинні залучати в Україну інвесторів. Але виключно в модернізацію існуючих і створення нових виробництв із достатньою доданою вартістю.
Звичайно, багато чого залежатиме від ситуації в Донбасі. Але ми не маємо права все списувати на війну. Тільки загальна відповідальність, помножена на щоденні спільні зусилля, здатні привести до помітного поліпшення стану вітчизняної фінансової системи.