Інвестор не приходить в Україну, оскільки Україна свідомо ігнорує його бажання. Інвестор чекає верховенства права, захисту власності, нульової толерантності влади до корупції, простих регуляцій, стабільного законодавства та конкурентних переваг у регіоні. Україна у відповідь пропонує: приватизацію, концесії, індустріальні парки, інвестиційних няньок і підтримку малого бізнесу. Ці паралельні прямі ніколи не зустрінуться. От чому так пригнічує чергова Економічна стратегія уряду, покликана, між іншим, залучити до 2024 року дахозносні 50 мільярдів доларів прямих інвестицій і прискорити темп зростання нашої економіки до 7% на рік.
По-перше, усе перелічене в стратегії, за винятком інвест-няньки, - це наші стратегічні пріоритети від часів Яценюка. Тут впору хоча б замислитися, чому дотепер нічого не виходило ні з приватизацією, ні з концесіями, ні з індустріальними парками. Може, варто спочатку розібратися з базовими перешкодами, про які й кажуть наші потенційні інвестори? І які заважають не тільки їм тут працювати, а й нам створити нормальні умови для бізнесу.
По-друге, джентльменський набір із приватизації, концесії та інвест-няньки, поклавши руку на серце, взагалі не стратегія. Що ми з його допомогою розвиваємо? Яку економіку будуємо? Серед яких країн Україна бачить себе після того, як приватизація завершиться, а індустріальні парки запрацюють? Від такого прогресивного та молодого уряду хотілося б почути про кроки, що наближають Україну до шостого технологічного укладу, а не набір кліше про додану вартість, людський капітал і дерегуляцію. Усе перелічене й без стратегії можна реалізувати, навіть уваги не акцентуючи.
Наша мета не наздоганяти розвинені країни, ми вже не зможемо цього зробити. Ми маємо стрибнути в їхнє майбутнє, і стандартні рецепти для цього не підходять. Але прем'єр Гончарук, який очікує інвестора в Україні, вважає, що у вітчизняного фінсектора два пріоритети: дешеві кредити та доступність фінансових послуг. Це він каже про фінсектор, що на 80% складається з банків, до яких доважком ідуть мертвий фондовий ринок, купка страхових і недержавних пенсійних фондів.
Припустимо, інвестор вирішить прийти в Україну, пане Гончарук. Що він тут робитиме? Адже він звик працювати в нормальних фінансових умовах, а не в українських. Він хоче робочу біржу, а бажано, кілька, асортимент інвестиційних інструментів, звичну фінансову інфраструктуру, можливість вільно розпоряджатися своїми грошима. Він не їде сюди за доступним дешевим кредитом, йому не потрібна "пральня" на виплату. Для нормального інвестора банківський кредит - це лише один із багатьох способів отримати гроші, а банківський депозит - один із найгірших способів ці гроші приростити. І, повірте, допоки під боком є Варшавська біржа, наші кредити з депозитами мало кому будуть цікаві. От чому, коли прем'єр каже, що добре розуміє, що потрібно робити з фінсектором, охоплює відчай.
Звичайно, судова реформа та боротьба з рейдерством - це складно. Набагато простіше нагородити індустріальних парків і на відкотах протягнути кілька концесій. Знову-таки капітальні витрати додадуть зростання ВВП. Але навіщо інвестору йти в український індустріальний парк, якщо поруч є готові польські або словацькі? З пільгами, нормальним фінсектором, здоровим правосуддям, дерегуляцією та українськими робітниками. У чому наша конкурентна перевага? ОВДП під 9% річних можна продавати й без індустріальних парків.
Прості регуляції - це теж не про Україну, тут гланди видаляють лише через задній прохід. Оскільки що складніше, то ширше поле для корупції й тиску, для відвертого вимагання та шантажу. Зі стабільністю законодавства те саме лихо. Але ж пообіцяй уряд замість інвест-няньки п'ятирічний мораторій на зміни податкового законодавства, і це реально оцінили б. А нянька - це опудало в городі. Погано, що вона взагалі тут потрібна. Що звичайного штату співробітників недостатньо, щоб працювати на цьому ринку. І в чому тут наші конкурентні переваги? Наша дерегуляція - це вічна перспектива, а в більшості наших західних сусідів - давно завершена реформа.
Чому до нас підуть? Заради "Центренерго", якого й місцеві брати не хочуть? Чи задля ОПЗ, щоб потім повертати величезні борги підприємства? Заради землі, яку з великою ймовірністю скуплять місцеві агрохолдинги? Задля робочої сили, дешевина якої з надлишком компенсується рівнем оподаткування? Для кого уряд робив гарну, сповнену цифр, але позбавлену смислів презентацію? Щоб довести, що не ухайдокали насправді?
А тепер чесно: обсяги промислового виробництва 2019-го скоротилися на 8%, гірше було тільки 2014-го; темп зростання ВВП у четвертому кварталі - до 1,5%; прямих іноземних інвестицій торік залучили 2,5 мільярда доларів, і головним інвестором залишається Кіпр, що повертає до України з України ж виведені гроші; дефіцит зведеного бюджету України становив 84,3 мільярда гривень і фінансувався за рахунок продажу держоблігацій у середньому під 11% річних у гривні; реальна зарплата (з урахуванням інфляції) за рік зросла на 11%, при цьому споживчий попит - єдиний драйвер економічного зростання; чверть нашої економіки - у "тіні". Ми маленька, відкрита, сировинна економіка, якій треба дуже постаратися, щоб залучити навіть 5 мільярдів доларів прямих інвестицій, не те що 50.
Наприкінці минулого року Олександр Савченко писав у DT.UA про те, що потрібно для прискорення зростання ВВП до 7% на рік (https://zn.ua/ukr/zepovit/40-zrostannya-vvp-ukrayini-elementarno-334089_.html). І розпочав він зі зниження податкового навантаження, а закінчив створенням реальної фондової біржі. І ставку він пропонував робити не на зовнішні ресурси, а на внутрішній. Але влада, як і багато хто з нас, перебуває у своїй інформаційній бульбашці, не чуючи ні критики, ні слушних порад.
Минулого тижня президент, ще один інвестиційний закликальник, зустрічався з бізнесом. Відбувся традиційний "відкритий і чесний" діалог. Президент запевнив присутніх, що особисто боротиметься за кожного підприємця та кожну копійку, інвестовану в Україну. Присутні запевнили президента, що так добре, як нині, їм ніколи не було: зміцнення гривні - дуже позитивний тренд, економіка країни в руках справжніх професіоналів, яких усі підтримують, гроші залучаються під дуже вигідні відсотки, співробітництво з МВФ окриляє, і навіть відсутність реальних інвесторів - це не проблема, а перспектива.
Маячня, звичайно. Зміцнення гривні призвело до невиконання держбюджету та скорочення експортної виручки. Відсотки за нашими держоблігаціями вигідні тільки тим, хто їх купує, але не державі, яка повинна потім їх оплатити. Поточна програма з МВФ не виконана й закінчується днями, а нова чи буде взагалі? А відсутність інвестицій дорівнює відсутності перспектив.
Та нісенітницю цю президенту городили дуже умовні бізнесмени - інвестбанкіри, бізнес-асоціації та транснаціональні корпорації. На зустрічі не було тих, хто скорочував виробництво через зростання тарифів на електроенергію. Тих, хто примудрився виграти суди в податкової, але не може домогтися виконання цих рішень, теж не покликали. Забули й про жертв рейдерів, - навіщо вони потрібні, адже в них уже немає бізнесу. Не прийшли на зустріч айтішники, щоб розповісти президенту, чому вони реєструють свої компанії в інших країнах і не хочуть тут платити податки. Промисловців теж не було. Їх узагалі не існує для нової влади, "хто труси хлопцям шиє" - нікому не цікаво.
Ні президент, ні прем'єр й досі не зрозуміли, що залучення інвестицій - це торгівля на висококонкурентному ринку. Тут треба й про сусідів знати все, і про самих себе, а не жити в альтернативній реальності та чути лише те, що подобається. Утім, навіть у повній тиші король зрозуміє, що він голий, коли змерзне його зад. Отже, почекаємо даних щодо наповнення держбюджету в лютому та темпів зростання ВВП у першому кварталі.