UA / RU
Підтримати ZN.ua

«УКРАЇНА», КОРОЛІ ТА «КАПУСТА»

Банкрутством українського банку здивувати важко. За десять років кількість банківських установ, які канули в небуття або перетворилися на філії щасливіших побратимів, уже підібралася до дев’яти десятків...

Автор: Ігор Маскалевич

Банкрутством українського банку здивувати важко. За десять років кількість банківських установ, які канули в небуття або перетворилися на філії щасливіших побратимів, уже підібралася до дев’яти десятків. Зникнення більшості з них майже ніхто не помітив, хвилі ж від краху інших, того ж таки «Відродження», INKO або «Слов’янського», довго баламутили ринок.

Проте випадку, коли банк закривали на рівні парламенту, Кабміну й мало не всіх міжнародних фінансових організацій, ще не було. Отож похорон акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» обіцяє стати тривалим і видовищним. Тим більше що кінцеві побажання сторін, кого призначити винним за ситуацію, дуже різні, але в поточній оцінці ситуації всі сходяться: «Цього банку вже немає».

У принципі, всі згодні й з тим, що основною причиною краху банку стало банальне розкрадання його активів. Простіше кажучи, кредити часто-густо видавалися фірмам, які навряд чи збиралися їх повертати. Що також у банківській практиці не рідкість. Та й рідна держава відзначилася — банк сильно (мільйонів на триста) «влетів» на конверсії ОВДП 1998 року. Не кажучи вже про кредити (на настійні «прохання» Кабміну та іже з ним) різним КСП, ТОВ... — так і проситься на язик: МММ...

Нині належить відповісти на два споконвічні запитання — «хто винен» і «що робити». Ось тут усе й починається: у списку потенційних «козлів відпущення» чимало українських політичних зірок першої величини. Отож розгляд, попри всі заклики не політизувати ситуацію, з самого початку має — і чим далі, тим більше матиме — переважно політичний характер.

Під удар потраплять одразу кілька політичних фігур. Передусім постараються дістати колишнього главу НБУ, згодом прем’єра, а тепер потенційного кандидата, хоча не зрозуміло, на що,— Віктора Ющенка. Його звинувачують у потуранні колишньому керівництву банку, що призвело до розкрадання кредитних ресурсів взагалі й самого НБУ зокрема, а також у зволіканні з вирішенням «українського» питання під час перебування на посаді прем’єра.

Відбиватися буде важко — банк справді ходив у мазунчиках НБУ. Тим більше що й багато хто зі співробітників Нацбанку, зокрема й сам Ющенко, — вихідці з «України». Отож, коли там почалися труднощі, Нацбанк доклав до реабілітації фінансової установи безліч зусиль. І насамперед грошових — у списку одержувачів кредитів НБУ «Україна» традиційно посідає провідне місце. На початок року на балансі агропромбанку значилося 579 млн. грн. кредитних коштів. І хоча в заставу НБУ передано більшість приміщень фінансової установи, що успішно тонула, пристойну частину кредитів усе одно можна вважати втраченими. Так, свою частку стусанів та гуль Ющенко отримає.

Крім того, запровадження торік у вересні в банку тимчасової адміністрації вочевидь не справдило сподівань. Цим, до речі, і пояснюється весняна спроба її змінити, що також закінчилася невдачею.

Проте, хоч би як хто силкувався, все звалити лише на Нацбанк навряд чи вдасться. Що б не казали про помилки, банк усе-таки не державний, а стовідсотково приватний. І його власникам доведеться також відповідати за наслідки...

Приватизація банку завершилася років зо два тому, після придбання ЗАТ «Укррос» останнього (12,7%) держпакета акцій. З тієї хвилини банк фактично перейшов під контроль цієї структури, а її глава Володимир Сацюк невдовзі очолив спостережну раду. Його колегами стали й нардеп Олександр Волков, і Віктор Ющенко з Ігорем Мітюковим.

На думку пана Сацюка, вони прийшли надто пізно, щоб урятувати банк. Виступаючи у Верховній Раді, депутат заявив, що всі неповернені кредити видано до березня 1998 року (тобто він за них не може відповідати). А з кінця 2000-го банком взагалі керує тимчасова адміністрація. Проте реально ситуація не така проста. Те ж ЗАТ «Укррос» вперто фігурує у всіх списках 20 найбільших боржників банку.

До речі, про списки, — юридичне їх оприлюднення, як мінімум, некоректне, але навряд чи хтось оскаржуватиме такі дії. У власників фірм, котрі потрапили до «списку двадцяти», будуть справи важливіші — ними займуться впритул і серйозно, хоча й з різними цілями.

За даними РНБОУ, сума прострочених і сумнівних кредитів становить 959,9 млн. грн. (80% загального обсягу кредитних вкладень). Близьку до наведеної цифру назвав і сам пан Сацюк — 812 млн. грн. прострочених кредитів (тобто 72,6% «кредиторки»). Інакше кажучи, своєчасне повернення кредитів в «Україні» — нині рідкісний виняток із правил. На початок червня 2001 року 116 комерційних структур, які одержали кредити в банку «Україна», заборгували йому 827,8 млн. грн. І це не враховуючи того, що протягом останніх трьох років банк зазнав 365 млн. збитків.

На цьому тлі дрібними пустощами видається більш як мільйонна заборгованість десятка колишніх працівників банку, котрі також відщипнули по крихті від рідної установи.

Надліберальне ставлення до боржників породжує низку сумних запитань до менеджменту та великих акціонерів: хлопці, чим ви тут займалися і скільки це заняття коштує (можна в умовних одиницях)?

Але найцікавішим моментом у цій історії буде, хто саме з простих фізичних осіб — громадян України — стоїть за особами юридичними. Поки що названо лише два прізвища — Володимир Сацюк («Укррос»), ну й подружжя Супрунів (асоціація «Інтерагро»). До речі, й цього вже досить, аби зрозуміти, наскільки захоплюючим може стати парламентське дослідження на тему «хто з’їв наше сало».

Принаймні справа аж ніяк не обмежиться двома простими «накочуваннями» на Віктора Ющенка (плюс нинішнє керівництво НБУ) та Олександра Волкова (по лінії «Волков — Сацюк»). Якщо трішки напружитися, можна пригадати, що пан Сацюк обирався до парламенту за списком блоку соціалістів і аграріїв (привіт тов. Морозу?). До «Відродження регіонів», тобто, перепрошую, до «Демсоюзу» Володимир Миколайович потрапив уже пізніше. Ну а подружжя Супрунів пов’язували тісні стосунки з іще одним аграрієм — Олександром Ткаченком. Взагалі, на думку голови терміново створеної парламентської слідчої комісії щодо банку «Україна» Віктора Короля, зараз у сесійному залі ВР перебуває 18—20 депутатів, причетних до фірм — боржників банку. Тим із них, хто планує балотуватися ще раз, найближчим часом доведеться пройти захоплюючу процедуру очищення перед виборцями: «Я не злодій. Просто так розпорядилася доля-лиходійка». Прикрощів буде стільки, що, можливо, варто спробувати повернути гроші?

Втім, прикрощів слід чекати лише спекотної передвиборної осені. Влітку депутатів розважали спробами вивести з банку те, що ще можна врятувати. Передусім ішлося про розгалужену й багато в чому унікальну філіальну мережу: у сільських районах в «України» немає серйозних конкурентів. До речі, банк збанкрутував саме завдяки головній конторі: на місцях більшість дирекцій і філій прибуткова.

Пропозиції уряду та НБУ зводилися до того, що в обмін на зобов’язання державних структур перед банком і частково на філіальну мережу (більшу частину якої заставлено тому ж таки НБУ) випускаються ОВДП на суму 450 млн. грн. терміном на три роки. Далі ці папери мали передаватися до державного Ощадного банку й використовуватися для виплати грошей вкладникам — фізичним особам. Щодо філій, то на їхній основі планували створити іпотечний Земельний банк із державним контрольним пакетом. Проте в парламенті схема відразу забуксувала.

Депутати цікавилися, чому це раптом борги перед вкладниками комерційної структури має погашати держава. Відтак обидві спроби провести проект через Раду було заблоковано. Завалили й проект Наталії Вітренко — до речі, він також передбачав погашення боргів банку (за рахунок бюджету, кредитів Світового банку й вибивання коштів з великих боржників) з подальшою його націоналізацією.

На сьогодні ситуація патова. Всім зрозуміло, що банк впав і вже не підведеться (тим більше що в ньому вже два тижні зависають платежі — у перші дні липня сума значно перевищувала 400 млн. грн.). Відверто кажучи, це ідеальний момент для виведення ще вцілілих активів, і те, що процес уже йде повним ходом, засвідчує реакція НБУ. Нещодавно своєю телеграмою він попередив комерційні банки, що «вживе заходів для визнання недійсними договорів про передачу окремими дирекціями банку «Україна» в оренду іншим банкам приміщень філій банку «Україна».

Тепер уже очевидно, що банк ліквідуватиметься на підставі стандартної процедури банкрутства. Про це кажуть і представники НБУ, зокрема його голова Володимир Стельмах.

При цьому досить болючим питанням буде доля вкладів населення. Власне, їх не так уже й багато — 271 млн.(6% загальної суми вкладів в українські банки), і чутки про великі соціальні потрясіння видаються дуже перебільшеними. Попри те, що вкладників багато (1,8 млн. чоловік), переважна більшість тримала в банку до 50 грн. Щоправда, в основному це сільські жителі, і для більшості ці гроші зовсім не зайві. Крім того, є й цілком пристойні вклади. Проте до соціального вибуху на селі не дійде...

Гірша ситуація з бюджетними організаціями — у банку зависли понад 100 млн. їхніх коштів. Коли, скажімо, у місті Малин на Житомирщині працівникам дитсадка тижнями затримують і так мізерну зарплату — це вже серйозна проблема, яка виникла, до того ж, не з їхньої вини, — люди цей банк не вибирали... І таких випадків будуть тисячі. Отож Нацбанку доведеться знайти схему максимально швидкого розв’язання цієї проблеми. Частково цього можна досягти за рахунок погашення наявних у банку держоблігацій і казначейських векселів на суму 136 млн. грн.

А ось банки постраждають порівняно мало. «Україна» падала довго, і до цього всі звикли, вживши захисних заходів. Ланцюгової реакції не буде. Втім, із зникненням банку постане запитання, хто ж працюватиме з селом. Звісно, найбільш ласі кусні цього ринку радо підхоплять інші банки, але в деяких районах банківське обслуговування може й припинитися. З огляду на напівнатуральний характер нинішнього села, це не смертельно, та все ж неприємно.

Найближчі перспективи бачаться такими. Парламент, так нічого, крім створення комісії, і не вирішивши, з приємним відчуттям виконаного обов’язку йде на канікули. До початку наступної сесії слідча комісія «накопає» досить багато матеріалу, який із задоволенням буде використано під час передвиборної кампанії 2001/2002 року. Ну а сам банк тим часом потихеньку закриватимуть, відбираючи ліцензію, переводячи рахунки (це цілком у компетенції НБУ й тимчасової адміністрації), борючись із розтягуванням філій та ін. За все це пан Стельмах восени одержить прочухана від Наталії Михайлівни та інших захисників трудового народу. Проте робити щось треба, інакше до 1 жовтня, крім вивіски банку, нічого не залишиться...