Прийнято вважати, що коли якесь урядове рішення згодом скасовується, то все просто повертається на круги своя. Е, ні — не все.
Тільки цього року держава (в особі Кабміну) спробувала було:
заборонити підприємцям-єдиноподатникам брати з покупців ПДВ — змушуючи їх тим самим платити ПДВ постачальникам за власний кошт;
оподаткувати податком на прибуток то колишні збитки підприємств, то курсові різниці, по суті — запроваджуючи черговий податок на інфляцію;
заборонити зменшення ПДВ за «застарілими» податковими накладними (при тому, що вчасно їх використовувати КМУ теж не дозволяє, зобов’язуючи чекати сплати ПДВ постачальником, і про цю сплату треба ще якимось чином дізнатися!) —
а потім усе це (крім вимоги чекати на сплату ПДВ контрагентом) скасувала — вже в особі, як правило, президента, в поодиноких випадках — суду чи самого уряду, що схаменувся.
І що ж — думаєте, вийшли в підсумку на нуль?
Аж ніяк.
По-перше, з усіх цих диких речей дещо (те, що в дужках) таки вціліло.
По-друге, ті, що злякалися, встигли втекти в тінь, а ця дорога — в один кінець.
Назад звідти вже не повертаються. Хабарі роздано, питання вирішено, стежину второвано — і ні КМУ, ні Муму їм тепер не зашкодить вести чесний тіньовий бізнес із його набагато стабільнішими правилами. Іноді, втім, ці правила теж коригуються з урахуванням інфляції, але все одно не так безсоромно, як це робить держава з тими, хто здуру залишився на світлі. І хто ж після цього повернеться? З раю до пекла добровільно, з любові до цієї самої держави?
І вона (держава) потім іще хоче, щоб їй довірили щасливу старість, сплачуючи в ім’я цієї старості до Пенсійного фонду сьогоднішніми живими грошима зі своїх убогих спорадичних випадкових доходів?
А хто кому тоді що має платити у зв’язку з НЕвипадковими підприємницькими збитками внаслідок перекручування законів — ще й заднім числом... І далеко не будь-яким скасуванням вдалося загоїти ці криваві рани бізнесу, особливо малого.
З іншого боку — бізнес винен і сам, що частково навіть зараз залишився на світлі. Хоч би як його до тіні держава заганяє, а він усе одно десь продовжує їй вірити! Гроблячи, між іншим, своєю тупою вірою залишки економіки.
Я не розумію, на що розраховують ті, хто залишається на світлі в епоху безладу? Ті, кого змушують переплачувати податки мало не на рік уперед, кому відшкодовують ПДВ, тільки якщо вони ще більше одразу ж переплатять, кому розповідають, якими були податки за певний період, вже після того, як цей період закінчився! І їй, державі, все одно вірять...
Це вже не підприємці, це — паства. Вона зневажає — вони залишаються.
Усім їм, хто не втік до тіні навіть у такі дикі непевні часу, нормальна влада просто зобов’язана буде потім дати орден.
За віру і... За віру і дурість.