Проблема трудової міграції для нас актуальна як ніколи: втрачаючи людський ресурс, нарощувати виробництво неможливо, обсяг внутрішнього ринку споживання в таких умовах теж не збільшуватиметься. Але в сусідніх країнах не лише зарплати вищі, найчастіше витрати теж перевищують український рівень. І чи настільки праві ті, хто говорить про "зубожіння" українців, підштовхуючи їх до пошуку кращого місця під сонцем?
У середині січня DT.UA уже писало про дані, опубліковані в останньому макроекономічному огляді й прогнозі Міністерства фінансів України. З них, зокрема, випливає, що нинішнього року середньомісячна зарплата в Україні досягне 10,1 тис. грн. "Середньомісячна зарплата працівників (брутто) у гривнях становитиме 10 129 грн у 2019 р., 11 451 грн - у 2020 р., 12 835 грн - у 2021 р.", - зазначається в огляді.
Нагадаємо, що 2018-го розмір середньої зарплати становив 8 713 грн. За даними Держстату, за рік середня зарплата в Україні в номінальному і реальному вираженні зросла на 23 і 12,9% відповідно. У свою чергу, мінімальна зарплата з 1 січня 2019 р. становить 4173 грн - на 450 грн більше, ніж 2018-го. Прожитковий мінімум на одну людину в розрахунку на місяць дорівнює 1853 грн.
Усе перелічене - це привід укотре спробувати зрозуміти, наскільки добре чи погано живуть українці порівняно з іншими народами й насамперед із сусідами. Є кілька способів це зробити. Найпростіший і неправильний - перерахувати в долари середню й мінімальну зарплату та пенсію, після чого порівняти цифри з аналогічними показниками у сусідів. Цей спосіб дуже люблять опозиційні політики, - він дає змогу кричати про "зубожіння нації", зрозуміло, через дії "злочинців у владі". І навіть нібито підтверджувати свої слова цифрами, адже в доларовому еквіваленті українці одержують дійсно помітно менше грошей, ніж сусіди.
Все виявляється значно складніше, якщо перерахувати доходи - і українців, і їхніх сусідів - у співставленні з реальними витратами на життя. Інакше кажучи, поміряти, скільки товарів і послуг житель України може собі дозволити за ту ж середню зарплату або пенсію. Тоді з'ясовується, що жити в Україні порівняно з сусідами не настільки й складніше. А часом навіть значно краще.
Ми порівняли Україну з кількома сусідами - Білоруссю, Польщею, Молдовою, Литвою й Росією (без урахування Москви). Співставили, з одного боку, доходи жителів цих країн, а також показники прожиткового мінімуму. З іншого - витрати на стандартні продуктові кошики й оплату послуг ЖКГ. Не стали порівнювати вартість нерухомості й товарів тривалого користування, оскільки ці категорії зазвичай купують із використанням банківських кредитів, тобто тут ситуація більшою мірою залежить від різноманітності й гнучкості банківських послуг, ніж від доходів родини.
Що стосується купівлі товарів масового вжитку (ширвжиток), то це тема окремого аналізу. Наприклад, найвищі ціни на одяг і взуття виявилися в Білорусі, і там мало поширена купівля в секонд-хендах. Білоруси нікуди не подінуться - купують. В Україні ширвжиток дешевший на 5–15%, але українці дуже активно купують його в "секондах", де ціни значно нижчі. І навпаки, у Литві й Польщі ширвжиток дуже дешевий (у масовому сегменті), і купівля в секонд-хендах не поширена.
Найскладніше було - оцінити реальні витрати на медицину, а також на освіту для дітей. Тут занадто багато суб'єктивних факторів: якість, вибір між державними й приватними освітніми та медичними послугами, поширеність і дієвість медичного страхування, ціни на ліки та рівень їх відшкодування державою для різних груп населення, наявність і щедрість недержавних освітніх фондів та інші. Тому й оцінки вийшли дуже суб'єктивні. Хоча, як на мене, досить близькі до істини.
Доходи нетто й брутто
Звичайно, доходи населення - це не тільки зарплати, пенсії, стипендії тощо. Це також інші трансферти від держави (субсидії малозабезпеченим, допомоги при народженні дитини), це доходи від підприємницької діяльності, від володіння різними активами (акції, облігації, нерухомість) та ін. Але для простоти тут розглянуто лише зарплати (мінімальна, середня, медіанна) і пенсії (середня й мінімальна) (див. табл. 1).
Далі подивимося, скільки залишається від зарплати після сплати всіх податків (нетто-зарплата), і показуємо, скільки йде на утримання житла та на зв'язок, враховуючи інтернет-доступ, телебачення, фіксований телефонний і мобільний зв'язок (див. табл. 2).
Харчування й розваги
Витрати на харчування на людину на місяць, цифра й відсоток від доходу:
Литва - 251,66 дол. (31,5%);
Польща - 210,74 дол. (21,3%);
Молдова - 151,81 дол. (43,4%);
Білорусь - 244,27 дол. (55%);
Україна - 137,5 дол. (44,5%);
Росія (без Москви) - 171,95 дол. (30%).
Витрати на харчування поза домівкою на людину на місяць, цифра й відсоток від доходу:
Литва - 64,71 дол. (8,1%);
Польща - 92,85 дол. (9,38%);
Молдова - 6,3 дол. (1,8%);
Білорусь - 12,43 дол. (2,8%);
Україна - 13,6 дол. (4,4%);
Росія (без Москви) - 18,91 дол. (3,3%).
У табл. 3 наведено ціни на продукти базового набору в різних країнах, звичайно, у доларах США. А в табл. 4, пам'ятаючи про те, що не тільки хлібом насущним жива людина, зазначено вартість деяких розваг, які періодично може собі дозволити середньостатистична родина.
Медицина й освіта
У всіх країнах, які увійшли в огляд, базова шкільна освіта - безплатна. Усе, що понад, оплачують батьки, але тут надавані набори освітніх послуг сильно різняться. Наприклад, у Білорусі немає повноцінних приватних середніх шкіл (окрім кількох експериментальних), зате є численні платні секції й гуртки, які проте належать державі. У Польщі й Литві немає жодних проблем улаштувати дитину в приватну школу, а ціна такого навчання може варіюватися від тисяч доларів на місяць ("англійські" школи-пансіонати) до справжніх копійок (католицькі школи, фінансовані костьолом).
Медичне обслуговування також порівнювати складно. У Литві в середньому на медицину жителі витрачають 66,82 дол. на місяць, але це 6%, що відраховуються разом з податками із зарплати працівника. Відповідно, для платників податків медичне обслуговування повністю безплатне. Ще 8 дол. на місяць іде на ліки, - виписані за рецептом лікаря препарати в Литві дуже значно субсидіюються державою.
Багато білорусів, які живуть і працюють у Литві й одночасно платять податки в себе на батьківщині, можуть вибирати, якою медициною їм користуватися - литовською чи білоруською. Зазвичай вони вибирають литовську через більш людське ставлення до пацієнтів, сучасні лікарні і загалом західні стандарти медобслуговування. Але якщо раптом потрібно лікувати онкологію, то їдуть у Білорусь. Тому що в Білорусі досвід лікування ракових захворювань у лікарів значно більший, а наукова база - значно серйозніша. Сумні наслідки Чорнобильської катастрофи.
Ще в Білорусі, за суб'єктивними оцінками, найвища в регіоні якість безплатної "швидкої допомоги". Добре екіпірована бригада приїжджає в будь-який час доби дуже швидко, причому практично на будь-який виклик, аж до "погане самопочуття". У Литві чи Польщі, щоб до тебе приїхали, треба реально вмирати…
У Польщі на оплату медичних послуг громадянин витрачає на місяць у середньому 175,7 дол. (11,65% відраховується разом з податками із зарплати працівника щомісяця: з них 7,77% - медстрахування, 1,5 - відрахування на випадок втрати працездатності, 2,45% - "лікарняне страхування"). Відповідно, безплатне медичне обслуговування для платників податків, 11 дол. у середньому йде на ліки.
Ще у чотирьох країнах формально медицина безплатна, але часто люди воліють купувати медичні послуги в приватних компаній. При цьому, наприклад, у Білорусі перелік "комерційних" послуг дуже обмежений (лікування зубів, нескладна діагностика й консультування, наркологія, все інше "приватникам" заборонено), а ціни високі. В Україні, навпаки, приватні медцентри надають дуже багато різних послуг, а ціни - у два-три-п'ять разів нижчі від білоруських.
У списку - скільки, за даними державних статистичних відомств, платять громадяни за медичні послуги на місяць (сума й частка від зарплати):
Молдова - 23,11 дол. (6,2% від зарплати нетто);
Білорусь - 15,49 дол. (3% від зарплати нетто);
Україна - 11,38 дол. (3,68% від зарплати нетто);
Росія (без Москви) - 85,74 дол. (14,95% від зарплати нетто).
Як бачимо, вартість життя стосовно доходів в Україні приблизно відповідає показникам у сусідів. Десь щось дешевше, щось дорожче. Але загалом навіть наведені тут підрахунки руйнують популярні серед багатьох українців міфи, наприклад, про Білорусь як про країну, де молочні ріки течуть у масляних берегах. Або про Польщу, в якій нібито можна без зусиль заробити на безбідне життя.
А тепер - фінальний акорд. Усі наведені в статті цифри підраховано за офіційним даними. Однак не лише експерти, але й Кабінет міністрів сходяться на думці, що не менш як половина всієї економіки України, а відповідно, і доходів населення перебуває в "тіні". І це значно більше, ніж у кожній із сусідніх країн. Тож спробуйте повернутися назад по тексту й подумки помножити всі перелічені показники українських доходів на два. Отримані цифри будуть значно ближче до реальності та значно далі від стереотипів про "зубожіння" українців.
Звичайно, для "маятникових" трудових мігрантів, які їздять на заробітки, одержуючи "польську" зарплату й витрачаючи її в Україні, вигоди очевидні, але для тих, хто мріє жити і працювати у сусідів, - ні.
Мені довелося жити в столицях усіх країн - спадкоємиць Речі Посполитої. Можу поділитися особистими суб'єктивними враженнями. Найважчим і некомфортним було життя у Вільнюсі. На другому місці за тяжкістю опинився Мінськ. У Варшаві якість життя значно вища, ніж в усіх інших столицях, але життя там потребує надто великої напруги сил (майже як у Москві). Найкомфортнішим у підсумку виявився Київ - тут найкраще співвідношення між якістю життя й докладеними для цього зусиллями. Головне - ці зусилля докладати. І не стверджую, що Україні не потрібні зміни, що народ благоденствує, і якість життя людей не слід поліпшувати, радіючи тому, що є. Але ж ці істини справедливі й для будь-якої іншої країни, навіть з дуже високим рівнем життя. Завжди є куди рости, головне, хотіти цього зростання.