Вищий адміністративний суд залишив у силі рішення київських судів щодо додаткової дотації Києву за 2004 рік у кілька сотень мільйонів гривень. Виходить, Державний бюджет України має платити.
Справу про «київський мільярд» наразі не можна вважати закінченою. Та показовою — цілком...
Фронтові хроніки
…Зі змінним успіхом і неслабкою напругою Велика Битва За Мільярд тягнеться вже не перший місяць. Не перший місяць київська влада шукає і знаходить — у київських судах — своє первородне право на велику дотацію з держбюджету. Процес перетягування «мільярда» (971 млн. грн.) супроводжується грізними та зворушливими заявами й тирадами столичного голови про «обмеження законних інтересів усіх киян». На заклики пана Омельченка до справедливості й великих грошей Міністерство фінансів відповідає, що кошти на шукану Київрадою дотацію в законі про держбюджет на 2005 рік не закладено. Та хіба це аргумент — порівняно з «інтересами усіх киян»?
Ні, не аргумент, вирішили в двох судах — Київському господарському та Київському апеляційному. І присудили віддати спірні гроші київській владі. А київське Казначейство (якщо комусь здається, що в тексті надто вже багато «київського», то він правий — нікуди нам від столичних обставин не дітися) миттєво перерахувало «усім киянам» левову частку спірних грошей — мільйонів шістсот. Причому київська влада освоїла добуті зі скарбниці сотні мільйонів блискавично.
«547 мільйонів гривень, повернутих державою до бюджету Києва, уже витрачено, і мови про їхнє повернення бути не може», — повідомив місту та світу представник київської влади Володимир Яловий. І додав, що відвойовані мільйони з користю пішли за борги: «Кошти було витрачено на погашення боргів з будівництва метрополітену, боргів соцзахисту та боргів різних комунальних підприємств».
У дужках зауважимо, що борги й позики адміністрації Києва, як, утім, будь-якої іншої адміністрації, — тема окрема, суто спеціальна. А поки, разом із усіма киянами, констатуємо, що метро ходить, соцзахист забезпечений і навкруги тепле повітря, комунальний обігрів, тобто саме час з’ясувати — а про що взагалі йдеться? На що переведено стільки казенного паперу, новинарних стрічок і політичного темпераменту? Словом — звідки гроші?
Мінус на мінус дає плюс.
І великі проблеми
Щоб зрозуміти, якого такого мільярда домагається рідна столична влада від влади не менш рідної, але центральної, слід усього лише запастися терпінням і знанням арифметики. Отже, «мільярд по-київськи» — це сума додаткової дотації з держбюджету, нарахованої столиці за підсумками 2004 року. Свого часу (див. держбюджет за 2004 рік) було вирішено так: зібрав Київ, чи Севастополь, чи область якась, податків більше, ніж заплановано — половину того, що понад, поклади у свій, місцевий, бюджет. А столиці належало взагалі сто відсотків від «перевиконання плану».
І ось, точно наприкінці 2004-го, таке перевиконання настало. Причому настало воно «вагомо, грубо, зримо»: за останні десять днів року лише податку на прибуток привалило 729 млн. гривень. Платники хороші й різні — від енергокомпаній і операторів мобільного зв’язку до простих банків — активно розрахувалися з податковою, перевиконавши план декадних надходжень у десятки разів. Ми кажемо саме про десятиденні надходження, тому що є спеціальний «Порядок визначення і перерахування додаткових дотацій...», у якому сказано, що «перерахування додаткових дотацій із державного бюджету в місцеві бюджети здійснюється щодекади». Ця канцелярська абракадабра означає, що коли в останній декаді грудня місцевий бюджет перевиконав план, то розрахунки мають здійснюватися за результатами роботи за рік. Загалом за гарячий революційний рік Київ отримав 15 млрд. 376 млн. грн. доходів (дані Держказначейства), із яких 742 млн. — і є видані на-гора в останній декаді року надпланові податкові гроші. Що в жодному разі не карається.
От і вся приповідка. А ми впритул підібралися до обіцяної цікавої бухгалтерії.
Перед тим як перетворитися на спірний «мільярд», надпланові податки пройшли трудомістку «кулінарну обробку» на казначейській кухні. У результаті підрахунків, скільки гривень додаткової дотації належить столиці, вийшла цікава картина:
742,3 — 115,3 — (–344,4) = 971,4 млн. грн., тобто «мільярд»,
де 742,3 млн. грн. — перевиконання річного плану надходжень;
115,3 млн. грн. — приріст суми переплачених податків;
– (мінус) 344,4 млн. грн. — доходи, що надійшли відповідно до постанов Кабінету міністрів України зразка 2001 року за номерами 1210 і 1270 (сума відшкодованого ПДВ).
Цей цифровий живопис настійно вимагає пояснень і роз’яснень. Щоб не стомлювати уважного читача, припустимо, що загадковий «приріст суми переплачених податків» — це така штука, на яку арифметично зменшується додаткова дотація. Зменшується — і крапка. До цієї цифри ми ще повернемося. Нині набагато цікавіше з погляду формальної логіки о-о-ось ті 344 мільйони в дужках і з мінусом.
За природою своєю це — кошти знаменитих ПДВ-рахунків зразка 2001 року, які пішли з бюджету (тому й у бухгалтерії значилися зі знаком мінус) у рахунок погашення переплаченого ПДВ, а потім ними підприємства виплатили бюджету ренту й дивіденди. Коли вже дуже хотілося, їх потрібно було з додаткової дотації відняти, а не додати за принципом «мінус на мінус дає плюс». Більше того, чи включати взагалі ці суми в розрахунок додаткової дотації — питання дуже спірне.
Перевірки й відповідачі
Трохи раніше ми позначили цифру в 115 мільйонів і сказали, що на неї зменшується сума додаткової дотації. Отже, запитання — а чи правильна ця цифра? Тому що є сумніви з цього приводу. Є навіть результати колективної — податкова, Мінфін і Казначейство — перевірки обгрунтованості цих 115 млн., які суворо офіційно називаються «приріст (з початку року) надміру сплачених податків та зборів».
Цього разу справа не в плюсах і мінусах, а в чистої води бухобліку. Виявляється, якщо з платників податку на прибуток не лише взяти податок за одинадцять місяців року, а ще й провести (що не було передбачено законом про держбюджет на 2004 рік) відповідну декларацію в картках персональних рахунків платників, то сума приросту зменшиться до знайомих нам 115 мільйонів. А ось якщо проводку декларації не враховувати, тобто брати приріст у чистому вигляді, то виявиться, що він значно більший. У Мінфіні називають цифру 775 млн. грн. приросту, адже ми пам’ятаємо, що це — саме та сума, на яку слід зменшувати розмір додаткової дотації.
Після перевірки й нищівних, але невеликих уточнень, що випливають з неї, справа виглядає так. Додаткова дотація дорівнює перевиконанню річного плану по податках мінус приріст переплачених податків: 742,3 — 775 = –32,7 (мінус тридцять два мільйони сімсот тисяч гривень). За цією математичною логікою влада Києва ще й «винна» держбюджету.
Утім, для повноти картини в нас є і цілком зрозумілі запитання, які поки що залишаються без відповіді. Ну, наприклад. Питання перше, очевидне: бюджетний 2004 рік фактично закінчився 10 січня 2005-го. Чому столичне Казначейство за ці десять днів не переказало до міськбюджету дотаційні гроші, якщо вже було зафіксоване перевищення плану по доходах? А кажуть, що воно, перевищення, не було, сердешне, зафіксоване: ніякої заборгованості перед Києвом немає в звіті столичного відділення Держказначейства за 2004 рік.
Далі. Чому пан Омельченко почав перейматися «мільярдною» нестачею у ввірених йому київських грошах і повів обурених киян культпоходом під Кабмін тільки на початку осені нинішнього року?
Втім, куди водити і з ким ходити на всілякі вибори — глибоко особиста справа будь-якого громадянина і градоначальника, отже, запитання знімається. Та наразі — тільки це запитання. На всі інші пікантні нестиковки міжбюджетних відносин мав відповісти суд.
Отже, відповіли навіть два київські суди: наказали Мінфіну та Казначейству забезпечити перерахування дотаційних грошей на користь київської влади. Проте й ці шановані судові рішення виконати без порушення закону неможливо — ні теоретично, ні практично. Скорботна плутанина ніяк не закінчується. Судіть самі: у поточному бюджеті ніяких грошей на злощасну дотацію немає. За законом, щоб ці гроші викроїти з наявних і вже розписаних за статтями казенних доходів, треба збирати Верховну Раду: зміни до вже діючого бюджету — прерогатива парламенту.
Печаль ситуації поглиблює те, що суд зобов’язав «забезпечити перерахування» саме Мінфін і саме Держказначейство. А в «Порядку визначення і перерахування додаткової дотації з державного бюджету в місцевий бюджет у 2004 році» цю почесну функцію було покладено виключно на місцеві управління Казначейства, а ніяк не на Держскарбницю і вже тим паче — не на Мінфін. Отже рішення суду зобов’язує ці шановні установи порушити закон про Державний бюджет України й кілька статей Конституції на додаток. Відповідачі, а саме — Міністерство фінансів, Державне казначейство, Кабінет міністрів України за підтримки Генеральної прокуратури — на такі порушення йти не хочуть, а тому законослухняно клопочуться про скасування названих судових рішень.
Понад 600 спірних мільйонів тим часом чи то ухнули, чи то зойкнули — і, як нам уже дохідливо пояснили київські начальники, безповоротно. У будь-якому разі — шкода. Шкода бюджетників, на яких 2005 року витратять на 600 млн. менше. І шкода київських платників податків. Адже якщо місту доведеться відшкодовувати неправильно отримані кошти, то знову-таки — із кишені «всіх без винятку киян».