Грубо ігноруючи Закон України "Про Регламент Верховної Ради України", всупереч статті 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення", без будь-яких досліджень в українському правовому полі з'явилася норма, що перевищення виплат посередникам та іншим особам за укладання договору страхування понад встановлену величину оподатковується корпоративним податком у 18%.
Подібна норма відсутня деінде в світі, зокрема в Європі. Граничний розмір нормативу виплат посередникам безпосередньо у Податковому кодексі не встановлений. Методику його обрахунку ще повинна розробити Нацкомфінпослуг за погодженням із Мінфіном. Але вже зараз можна стверджувати, що позитивними наслідки цих змін до ПКУ не будуть ані для ринку страхових послуг, ані для держави.
"Такого не було ніколи, і от знов…"
Востаннє "подарунок під ялинку від ВРУ" страховикам робили наприкінці 2010-го, використавши зміни до Податкового кодексу для впровадження реєстрації договорів перестрахування. Реєстрація не призвела до зменшення схем, не додала нічого державному бюджету, але збільшила корупційні явища в секторі. Норма й досі не скасована.
Наприкінці 2018-го історія повторилася. 5 листопада у Верховній Раді було зареєстровано зміни до Податкового кодексу, необхідні для прийняття Державного бюджету на наступний рік. Традиційно текст змін, прийнятий 23 листопада 2018 р., уже докорінно відрізнявся від редакції першого читання. Поправки, що стосувалися страховиків (27-ма та 122-га), не були предметом розгляду у першому читанні. Але в порушення закону про регламент ВРУ з'явилися у табличці до другого читання вночі з 22 на 23 листопада під час розгляду у комітеті з питань податкової та митної політики. Уже вдень 23 листопада поправки прийняли остаточно у редакції, запропонованій комітетом, без обговорення у фахових колах, ґрунтовного аналізу та чітких пояснень.
Не зрозуміло також, на якому досвіді ґрунтуються ці зміни. Ну не додумались європейці в своїх податкових законодавствах дати фіскалам право контролювати граничні розміри виплат посередникам. Нема у них цього комплексу мазохізму просити фіскалів контролювати складові ціни якоїсь послуги, до того ж якщо така послуга не монопольна (див. табл. 1).
Кому вигідно?
А тепер про суть норми. Змушена навести всю аргументацію авторів поправок для того, щоб рівень дискусії став зрозумілий. Спробуємо розібратися, що ж відбувалось, якою була мотивація народних депутатів - авторів поправок.
Мої роздуми будуватимуться на трьох базових принципах:
- гарантування державою в цілому свободи економічної конкуренції (ст. 42 Конституції України);
- повага до свободи ведення господарської діяльності, зокрема, дерегуляція, бажання країни в цілому піднятися у рейтингу Doing Business;
- розуміння важливості розбудови інфраструктури фінансового ринку, до якого належить і ринок страхового посередництва, що саме й контактує з десятками мільйонів споживачів (понад 8 млн в обов'язковому страхуванні цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, більш як 2 млн у медичному страхуванні, понад 1 млн виїжджаючих за кордон тощо).
Якщо брати до уваги ці засади, а також враховувати реалії економічної поведінки суб'єктів господарювання, то можна дійти висновку, що не тільки не вдасться досягнути цілей, поставлених авторами, а й запровадження норм призведе до зворотного результату.
Аргументи авторів.
- уникнути недобросовісної ділової практики;
- збільшити доходи бюджету.
Цитата: "Необхідно встановити гранично допустиму величину будь-яких виплат (винагород) страховим посередникам та іншим особам за надані послуги щодо укладання (пролонгації) договорів страхування з метою уникнення недобросовісної ділової практики та збільшення доходів бюджету".
Контраргументація.
З наведеної таблиці "економічна поведінка" стає очевидним, що не тільки бюджет отримає менше доходів і/або збільшаться витрати на підготовку нової звітності (декларації страховика), а також бюджет понесе додаткові витрати на перевірку речей, не властивих Державній фіскальній службі взагалі (див. табл. 2).
Крім цього, адміністративне регулювання підштовхує страховиків і посередників до креативної практики відображення витрат. У підсумку такий метод регуляції "зарегулює" доброчесні практики та стимулюватиме до обрання недоброчесних.
Аргументи авторів.
Завищений розмір комісійної винагороди тісно пов'язаний із забезпеченням захисту прав споживачів, а саме - із забезпеченням страхових виплат своєчасно та в повному обсязі.
Контраргументація.
Зазначений авторами зв'язок розміру комісійної винагороди із своєчасністю виплат не тільки не очевидний, а й демонструє незнання авторами процесу ціноутворення у страхуванні.
Якщо обраховувати ціну страхових послуг теоретично (не за ринковими засадами), то теоретична ціна страхової послуги = Lossratio + Expenseratio – Investratio,
де Lossratio - коефіцієнт збитковості страхової діяльності, Expenseratio - коефіцієнт витрат страховика, Investratio - коефіцієнт інвестиційного доходу.
Однак на практиці діє ринковий закон "попит-пропозиція", ціна формується відповідно до готовності страховика продавати не в збиток і готовності споживача купувати товар відповідної якості за відповідними цінами. Назвемо це реальною ціною. Пруденційне ж регулювання полягає у порівнянні теоретичної ціни страхової послуги з реальною, за яку можна продати послугу.
Якщо вся реальна ціна менша за теоретичну, то логічно вимагати від страховика додатковий регуляторний капітал, поняття щодо якого та вимоги до розмірів якого закладено у законопроекті №1797-1, який автори поправок до ПКУ не можуть (чи не хочуть) прийняти в цілому впродовж усієї своєї каденції.
Якщо ж реальна ціна більша чи дорівнює теоретичній, то нема чого перейматися платоспроможністю страховика.
Можна було б подумати, що автори піклуються про розмір ціни страхування, але ні, про це в аргументації не йдеться.
Вочевидь автори розуміють, що будь-яке регулювання ціни на конкурентному ринку, як в обов'язковому страхуванні цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, неефективне та призводить до протилежних результатів. Програють і добросовісні надавачі послуг, і споживачі. Добросовісні надавачі послуг змушені відмовлятися від такого "бізнесу". Для споживачів послуга втрачає якість, обмежується вибір, за таку ж саму послугу чи послугу нижчої якості споживач платить більше через "креативність" продавця. А в нашому випадку зростають витрати і страховика, і посередника на обслуговування нової норми Податкового кодексу (податкова різниця), що неминуче призводить до збільшення ціни (вартості) страхової послуги та/або суттєвого зниження фінансового результату.
Аргументи авторів.
Розмір комісійної винагороди за деякими видами страхування наразі сягає 40–65% від страхової премії. Це призводить до вимивання обігових коштів страховика, і псевдострахові агенти та псевдоброкери забирають собі всю економічну вигоду.
Контраргументація.
Цікаво в обґрунтуванні поправок було прочитати про те, що народні депутати дбають про "вимивання обігових коштів страховика" та про те, що якісь "псевдострахові агенти та брокери" (не знаю, хто це такі) "забирають собі всю економічну вигоду". Невже ПКУ - це інструмент, який впливає на те, де осідає "економічна вигода", невже кодекс може зазіхати на прибуток страхового посередництва, яке й так живе небагато, бо ця інфраструктура спілкування із споживачем в Україні не розбудована, потребує інвестицій, як і багато інших галузей? Та й не забуватимемо, що посередники все ж таки сплачують податки. Що стосується "вимивання обігових коштів", то будь-яке списання коштів з розрахункового рахунку і на оплату праці, і на паливо для машин, і на закупівлю програмного забезпечення є "вимиванням"...
Аргументи авторів.
Страховики, які сплачують завищені комісійні винагороди, в подальшому фінансують страхові виплати з нових надходжень страхових премій, а не із сформованих страхових резервів за укладеними договорами страхування, що через деякий час призводить до негативних наслідків, зокрема до таких:
- зниження капіталізації, платоспроможності страховика;
- суттєвого зниження прибутку страховика та збитків;
- слабкого попиту на страхування, а за основними видами страхування - до збитковості;
- зниження показників зростання страхових премій;
- руйнівної цінової конкуренції (постійне зниження тарифів і збільшення розміру винагороди посередникам);
- у кінцевому результаті до банкрутства страховика і невиконання зобов'язань.
Контраргументація.
Нагадаю, що ПКУ на стадії формування таблички з поправками до другого читання ще не був прийнятий, водночас автори поправок констатували "завищені комісійні винагороди". Запитаю наразі: якщо автори знають, який саме розмір є завищеним, то чому вони не визначили його розмір безпосередньо у Податковому кодексі? Який розмір виплат посередникам не "знижує капіталізації"? Не знижує "прибутку страховика"? Нарешті, не призводить до "слабкого попиту на страхування"?
Більш ніж дивно побачити в аргументації до Податкового кодексу, що норма встановлення граничного розміру виплат посередникам (начебто) відрегулює і капіталізацію, і попит, і прибуток, і руйнівну цінову конкуренцію, і банкрутство страховика або невиконання ним своїх зобов'язань.
Цей абзац аргументації не несе в собі економічного змісту, а є таким собі артобстрілом неекономістів з елементами психологічної маніпуляції.
Аргументи авторів.
Очікуваний результат збільшення податкових надходжень від страхових компаній (податок на прибуток) за рахунок зменшення витрат посередників - 15–20 млн грн за песимістичними оцінками.
Контраргументація.
Звісно, як завжди, розрахунків збільшення надходжень до бюджету у розмірі зазначених 15–20 млн грн ("за песимістичними оцінками") надано не було. Ця сума теж має не більш ніж психологічний характер.
За моїми обрахунками, держбюджет зазнає тільки прямих збитків у розмірі щонайменше 15–20 млн грн, а також збитків на впровадження і супровід цієї норми.
15–20 млн грн - це недоотримання 3-відсоткового податку на бізнес, який буде втрачено страховиками. Оцінюю відмову посередників від роботи на знижених виплатах у розмірі близько 0,5 млрд грн, при цьому і недоотримані доходи страхової компанії, і втрати бюджету тільки прямого характеру зведуть нанівець і норму, і гіпотетичне збільшення доходів бюджету. І втрати іміджу українського страхування для інвесторів уже неминучі.
Таким чином, цілі впровадження фіскального контролю в різних джерелах (включаючи виступи посадових осіб на зустрічах) називалися такі:
- захист споживача страхових послуг у частині необхідності здешевлення страхових послуг за рахунок адміністративного та фіскального тиску на розмір оплати роботи страхового посередника;
- примус посередника працювати за низькими рівнями оплати;
- вплив на платоспроможність страховика ("щоб він формував резерви", як заявила одна активістка);
- поповнення державного бюджету на 15–20 млн грн.
За фасадом таких добрих намірів залишився намір ініціаторів влаштувати економічну війну в частині перерозподілу ринку.
Замість висновків
Ми точно не були готові станом на кінець листопада, захоплені зненацька, провести детальний аналіз міжнародної активності з цього приводу, експертно оцінити доходи/витрати сторін, у тому числі держави.
Ми як профільна асоціація взагалі не були готові до впровадження практик впливу на економічну конкуренцію шляхом змін до Податкового кодексу України. Саме верховенство права, саме демократичні процеси, на наш погляд, і полягають у послідовному наслідуванні процедур обговорення. В нещодавно оприлюднених результатах дослідження щодо демократії Україні відвели 84-те місце у групі країн з "гібридним режимом", ми ж хотіли б будувати розвинену демократію.
Демократія - це процес діалогу, в якому можна дійти до конструктивної гри з ненульовою сумою. А саме в нашому випадку замість змін до ПКУ для захисту прав споживачів опрацювати дієві заходи для врегулювання ситуації користуватися удосконаленням і контролем над таким:
- прозорістю надання інформації споживачу, який чітко вимагає від посередника доводити вартість його послуг під час укладання договору (ст. 12 Закону України "Про фінансові послуги");
- прийняттям у другому читанні законопроекту №1797-1 або його частини щодо страхового посередництва, зокрема щодо створення реєстрів страхових посередників, регламентації їх професійної відповідальності, навчання тощо;
- спрощенням, а не ускладненням процесів фіскального звітування та перевірок (рейтинг Doing Business);
- впровадженням практики НЕнав'язування послуг;
- стимуляцією наповнення страхового продукту відсотком виплат (LossRatio).
Нам не дали можливості вплинути на прийняття рішення, але разом з нами за бортом залишилися позиції щонайменше Міністерства економрозвитку і торгівлі щодо дерегуляції, Антимонопольного комітету щодо впливу на економічну конкуренцію, Державної регуляторної служби щодо розрахунків та аналізу регуляторного впливу. Діалогу не було.
І насамкінець. Прийняти неузгоджені норми нічого не вартувало. А от відміна норм і визнання помилки коштуватиме суспільству купу грошей і ресурсів, у тому числі у сенсі збільшення некорупційних "податків".
На сьогодні звучать думки, що під час підготовки змін було порушено:
- Конституцію України, зокрема статті 19 та 42;
- Закон України "Про ціни та ціноутворення";
- Закон України "Про захист економічної конкуренції";
- Закон України "Про Регламент Верховної Ради України";
- Положення про Нацкомфінпослуг, затверджене указом президента;
- Положення про МЕРТ, затверджене Кабміном, у частині реалізації державної цінової політики.
Прийняття норми стало для мене визнанням державою своєї слабкості у царині нагляду та регулювання небанківських послуг. Слабкості, яку потрібно долати. Слабкості не в адмініструванні, тут ми сильні, а у професійних судженнях, у розбудові цивілізованого ринку. Не хочу, щоб цитата експерта-ентузіастки цих норм "ринок - дикий, от і регулювання - дике" стосувалася України.