Ініціатива з підвищення гарантованої суми відшкодування банківських депозитів давно перезріла. Тривалий час держава гарантувала повернення лише 200 тис. грн і ніяк не могла спромогтися на підвищення суми відшкодування до запланованих спочатку 400, а потім і 600 тис. грн. Однією із найвагоміших причин таких затримок із підвищенням були фінансові проблеми Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО). Тож коли було прийняте рішення не просто підвищити суму виплат, а й гарантувати усі 100% вкладів населення, перше ж запитання, яке у нас виникло: чи вистачить ФГВФО грошей на цю ініціативу, та чи не зажене вона його у ще більшу фінансову скруту?
Як працюватиме система повернення вкладів?
Якщо в період воєнного стану та трьох місяців з моменту його припинення якийсь із банків буде виведено з ринку, ФГВФО відшкодує кожному його вкладнику повний розмір вкладу, включно з відсотками, нарахованими на кінець дня, що передував дню початку процедури виведення банку з ринку. Тобто держава гарантує громадянину повернення усієї суми депозиту, якщо його банк збанкрутує впродовж дії воєнного стану та трьох місяців після його завершення. А через три місяці після припинення воєнного стану гарантована сума відшкодування за вкладами в Україні становитиме 600 тис. грн.
Насправді, швидше за все, такі щедроти від держави нам не знадобляться. Банківська система наразі дійсно стабільна, а її регулятор вжив усіх запобіжників, аби вона вистояла у ці складні часи.
На початку 2022 року військово-політична напруга спричинила помірний відплив вкладів населення. Втім, уже зараз очевидно, що банки спокійно зустріли цей виклик, маючи значний запас ліквідності. Оскільки строкові кошти були стабільними, фінустанови навіть майже не підвищували депозитних ставок, адже не мали потреби додатково конкурувати за клієнтів.
Зрозуміло, що в умовах подальшої невизначеності банкам потрібно буде ретельніше контролювати свої ризики. І НБУ наполегливо їм радить тверезо оцінювати власну спроможність покрити наявними високоякісними ліквідними активами не лише можливі суттєві відпливи коштів, а й подальшу діяльність. Але ми щиро сподіваємося, що у нашому банківському секторі не лишилося тих, хто і без порад регулятора не дійшов би до цієї думки.
З іншого боку, ми сподіваємося, що і банківський нагляд у період стовідсоткового гарантування вкладів буде в рази пильнішим, адже спогади про період «кишенькових» банків, із яких їхні власники примудрялися непомітно для НБУ виводити кошти, а потім так само непомітно, але вже для ФГВФО, виводити всі цінні активи, доволі свіжі. І впевненості, що у буремні воєнні часи нагляд став пильнішим, ніж завжди, немає, хоча, враховуючи стовідсоткове гарантування, мова йде про надзвичайно великі суми.
Загалом під стовідсоткові гарантії, за даними ФГВФО, наразі підпадає 831 млрд грн депозитів. Для порівняння, на момент, коли гарантія становила 200 тис., йшлося про 245 млрд грн.
Чи є на це кошти?
Насправді ФГВФО — важливий елемент підтримки довіри суспільства до банківської системи, котра зараз як ніколи потребує лояльності клієнтів.
Принцип простий: банки, що працюють на ринку, платять до Фонду внески, і у випадку, якщо один із банків припиняє роботу, Фонд розраховується з його вкладниками з цих грошей. І загалом система працює без збоїв, але в період очищення банківського сектору, коли ринок залишили одразу 94 банки, Фонд опинився у дуже складній ситуації. Обсяг виплат, які треба було повернути вкладникам, становив близько 88 млрд грн, а власних коштів у ФГВФО було трохи більше 7 млрд. На допомогу йому тоді прийшли Мінфін і НБУ, але не з дарунками, а з позиками, причому під доволі нескромні відсотки (від 10 до 12,5% річних). І щоразу, коли Фонд повертав вкладникам банків-банкрутів їхні кревні, він залазив у борги дедалі більше і більше. Повертав, що міг, перед НБУ навіть повністю розрахувався, але борг перед Мінфіном у 145 млрд грн разом із відсотками повернути було просто неможливо. 2019-го питання боргу стало руба, бо фінансова неспроможність ФГВФО — дуже тривожний для банківського сектору сигнал. Вирішили тоді проблему просто і складно водночас — надали Фонду «кредитні канікули» до 2025 року, впродовж яких він мав платити лише відсотки за векселями Мінфіну, по мільярду щороку, — всього 6,8 млрд грн. А що робити потім, так і не вирішили. Тим не менш потреба у джерелах покриття цих боргів була очевидною, тож час від часу це питання порушувалося в експертному середовищі. Бо як щось можна гарантувати, якщо гарант — банкрут?
Що ж, і тут рішення було знайдено. Відповідно до прийнятих законодавчих змін передбачено, нарешті, реструктуризацію залишків боргових зобов’язань Фонду перед державою, які виникли в кризові 2014–2016 роки. При цьому йдеться саме про реструктуризацію, а не про списання заборгованості.
За даними ФГВФО, відповідно до умов реструктуризації сума непогашеного боргу перед державою, яку Фонд повинен був сплачувати до 2031 року, розділена на дві частини.
Перша частина — номінальна сума отриманого непогашеного кредиту у розмірі 45,7 млрд грн — сплачуватиметься за рахунок коштів Фонду по мірі їхнього накопичення.
Друга частина боргу — сума відсотків, яка була б нарахована за кредитом Фонду до 2031 року у розмірі 62,5 млрд грн, — буде сплачена за рахунок коштів, які надійдуть до Фонду як погашення заборгованості неплатоспроможних банків, що збанкрутували в 2014–2017 роках. Передусім мова йде про кошти, що будуть стягнуті з пов’язаних із банками осіб та інших осіб, чиї дії або бездіяльність призвели до завдання банкам збитків, несумісних із життям. Нагадаємо, що відповідна програма стягнення завданих банківському сектору збитків із колишніх власників банків є зобов’язанням України перед МВФ. А прив’язка вирішення боргових проблем ФГВФО до успіхів цієї ініціативи є непоганим стимулом до активних дій Фонду у процесі повернення завданих збитків.
Самим же банкам-учасникам системи гарантування вкладів ані підвищення суми гарантування, ані реструктуризація боргів Фонду шкоди не завдадуть. Фонд не планує переглядати розміру та порядку розрахунку та сплати банками-учасниками їхніх регулярних внесків. Позиція Фонду чітка і зрозуміла: збереження фінансової стабільності банківської системи несумісне з додатковим фінансовим навантаженням на банки в кризовий період.
Більше статей Юлії Самаєвої читайте за посиланням.