Питання реформування спрощеної системи наразі набувають особливої актуальності, адже уряд готує чергові глобальні зміни до податкового законодавства і "спрощенку" також навряд чи омине увагою.
В межах спрощеної системи підприємці сплачують єдиний податок, який заміняє частину інших податків і зборів, найважливішими з яких є податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб і ПДВ. Система була запроваджена у 1999 р. і неодноразово зазнавала суттєвих змін. Останні істотні зміни набули чинності 1 січня 2015 р. Із цього року в межах "спрощенки" платники поділяються на чотири групи. Для фізичних осіб відкрито всі чотири групи, а для юросіб - лише 3-тя та 4-та групи.
З моменту запровадження "спрощенки" її сприймали більше як засіб збереження соціальної стабільності, як основний стимул розвитку та як інструмент підтримки малого бізнесу. Якщо оцінювати податкове навантаження, то спрощена система хоч і має низку обмежень, але є значно простішою з точки зору ведення обліку, і це лише додає їй популярності.
Плюси і мінуси "спрощенки"
Довідка ZN.UA
Юридичні (3-тя і 4-та групи) і фізичні особи-підприємці (1–4-та групи) належать до своїх груп у разі дотримання таких вимог: дохід становить для 1-ї групи до 300 тис. грн, для 2-ї групи - до 1,5 млн, для 3-ї групи - до 20 млн грн на рік, лише для 4-ї групи (сільськогосподарських товаровиробників) немає обмежень щодо обсягів доходу. Перша група платників не має права використовувати працю найманих осіб, друга - вправі наймати до десяти осіб. Для 3-ї і 4-ї груп кількість працівників не обмежується. Ставка податку для 1-ї групи становить до 10% мінімальної заробітної плати, для 2-ї групи - до 20% мінімальної зарплати, для 3-ї групи - 4% (для неплатників ПДВ) або 2% (для платників ПДВ), ставка для 4-ї групи розраховується від суми індексованої нормативної оцінки сільськогосподарських угідь і становить від 0,09 до 3% такої оцінки.
Спрощена система вже давно стала предметом гарячих дискусій. Противники наполягають на її скасуванні для всіх, окрім мікропідприємців, тоді як значна частина захисників - проти будь-яких змін. Саме полярність позицій обох сторін не дає змоги досягти компромісу.
У чому ж проблеми спрощеної системи? Зазначимо основні:
1. Порушення конкуренції. Через різні умови оподаткування діяльності платник податку на загальній системі не може за інших рівних умов конкурувати із спрощенцем.
2. Викривлення ринку праці. В Україні не створено передумов для того, щоб працівника не оформлювали як спрощенця. За однакових обсягів отриманих доходів на спрощенця лягає значно менше навантаження, ніж на фізичну особу - найманого працівника. А це прямо впливає на недотримання принципу справедливості при оподаткуванні.
Кім цього, використання найманої праці шляхом оформлення працівників як платників єдиного податку призводить до обмеження прав працівників, оскільки формально підприємець не має трудових прав, передбачених трудовим законодавством.
3. Використання системи тими, для кого вона не передбачена за своєю суттю. Спрощена система створює ініціативу, але жодним чином не запобігає низці проблемних ситуацій. Наприклад, коли платник податку "подрібнюється" на кілька платників податків, які отримують доходи в межах, передбачених спрощеною системою. Або, знову ж таки, коли він оформлює свою діяльність через кількох спрощенців, що формально діють від свого імені, а в реальності є найманими працівниками. Таке "наївне" податкове планування поширене лише в Україні - у розвинених країнах подібна практика майже неможлива.
4. Недостатня деталізація обліку діяльності. Через відсутність детального обліку та використання РРО чи інших механізмів контролю спрощена система залишає можливості для використання її в сумнівних операціях. Наприклад, при збуті контрабанди або тіньового товару.
Є, звичайно, і свої переваги. Єдиний податок забезпечує зайнятість населення за рахунок самозайнятих і в цілому "рятує" малий бізнес від бюрократії загальної системи оподаткування. До того ж у рамках загальної системи викривлень і маніпуляцій існує не менше. Однак без окреслення цілей існування спрощеної системи вона за плюсами несе і мінуси. Якщо їх не виправити, реанімувати як податкову систему, так і економіку загалом буде дуже складно.
Шляхи виходу
Неважко здогадатися, що існує три шляхи поведінки відносно спрощеної системи:
1. Не змінювати нічого.
2. Скасувати систему або значно знизити поріг для її застосування.
3. Реформувати систему.
Найпопулярнішими є перші два варіанти. Нічого не змінювати вимагають сили, які орієнтуються на прихильність великої кількості дрібних підприємців. Так, їх впливи значно менші у владі, проте вони покладаються на ресурс можливих протестів, які виникнуть після потенційного скасування або значного "урізання" єдиного податку.
На позиціях скасування податку стоять великі та середні платники податків, які посилаються на необхідність рівних умов конкуренції. Не проти цього також представники влади, які шукають можливості для збільшення надходжень до бюджету. Проте через значні політичні ризики такого кроку серед політиків небагато тих, хто відкрито заявив би про бажання скасувати єдиний податок.
Реформувати єдиний податок і при цьому задовольнити всіх за такої полярності позицій дуже непросто. Проте українська податкова система функціонує за умови надання пільг окремим категоріям платників податків, керуючись саме обсягами річного доходу. Тому така система повинна містити адекватні запобіжники для протидії нецільовому використанню пільг.
Що можна вважати нецільовим використанням єдиного податку? Насамперед це використання системи тими платниками, які не здійснюють підприємницької діяльності. По суті це наймані працівники, через яких здійснюється підприємницька діяльність інших осіб. Також зловживанням є використання спрощеної системи платниками, доходи яких перевищують установлений поріг. У зв'язку з цим вони підлаштовуються під систему спрощеного податку шляхом "дроблення" на менших платників.
Інколи виникають суперечності щодо того, чи є єдиний податок пільгою. Формально податкова пільга визначається у ст. 30 Податкового кодексу, відповідно до якої "податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі". Підставами для надання податкових пільг Податковий кодекс визначає "особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат". Навіть не сперечаючись про зміст Податкового кодексу, якщо не по формі, то по суті єдиний податок - це пільга. А якщо все ж таки пільга, то виникають логічні запитання: яке її призначення, що та кого вона стимулює? Перш за все призначення цієї системи полягає в сприянні підприємницькій діяльності малих платників податків шляхом встановлення для них зниженого податкового навантаження та спрощення ведення податкового обліку. Саме така ініціатива і варта підтримки.
Окресливши та визнавши спрощену систему як пільгу, слід відобразити її адресність і цільове призначення. Також потрібно встановити заборону використання системи шляхом "дроблення", приховування найму або ведення діяльності не від власного імені. Очевидно, що стимулювання спрощеної системи жодним чином не призначено для таких платників.
Тут ми зіштовхуємось із протиріччями права та економіки, на перетині яких стоїть податкова система. В ситуації з "дробленням", або "приховуванням найму", для економіки існує одне підприємство, однак за юридичною формою їх кілька. Оскільки податкові надходження відображають розвиток економіки, а податкові стимули відображають бажання її стимулювати, така система повинна відображати економічні явища, а не юридичну форму. Саме тому у багатьох розвинених державах в оподаткуванні домінує підхід під назвою "сутність над формою". З його допомогою для цілей оподаткування можна ігнорувати формальні юридичні конструкції для відображення суті подій.
В українських реаліях реалізувати таку доктрину складно. Формалізм домінує у рішеннях судів, для яких належно оформлені документи є важливішими за сутність подій. Для втілення принципу "сутність над формою" у нинішніх реаліях необхідно розвивати доктрину ділової мети, встановлювати критерії для визначення реального власника для цілей оподаткування, удосконалювати загальні правила проти ухилення від сплати податків. Ні ДФС, ні судова система наразі не вміють застосовувати такі механізми і навряд чи зможуть це робити найближчим часом.
Механізмом, який відповідав би нинішньому формалізму податкової та правової систем, є запровадження як запобіжника концепції консолідації (групування) платників податків. Згідно з цією концепцією, платники, які є інтегрованими фінансово (спільний власник), організаційно (спільний центр для прийняття рішень), економічно (інтеграція господарської діяльності), визнаються для цілей оподаткування єдиним платником податків. Фактичні працівники, оформлені як спрощенці, також повинні бути відображені в обліку як такі, що належать до єдиного платника податку. У такому разі унеможливлюється значна кількість зловживань із єдиною системою - група осіб може бути платником єдиного податку, лише якщо всі учасники групи у сукупності відповідають критеріям для обрання спрощеної системи.
Більш того, така консолідація дасть змогу виправити інші можливі зловживання з пільгами, які базуються на окремих формах ведення діяльності, або на обсягах ведення діяльності. Групування платників податків передбачено ст. 11 Директиви ЄС 2006/112 про ПДВ та, серед іншого, запроваджене в Австрії та Німеччині (доктрина Organschaft).
Що далі?
Як і в будь якій справі, не існує універсального рецепту розв'язання проблеми спрощеної системи оподаткування. Однак визначення спрощеної системи як пільги та підтримка державою виключно тих категорій платників, на яких вона поширення цієї пільги передбачає, є одним із шляхів порятунку спрощеної системи. Методів для цього достатньо, аби було бажання влади реально виправити ситуацію.
Крім того, спрощена система далеко не єдиний шлях стимулювання малих підприємців. У разі скасування спрощеної системи можливе запровадження значної кількості податкових пільг на їх підтримку: від індивідуального податкового кредиту для кожної фізичної особи-резидента до зниження податкової ставки та спрощення ведення обліку в межах загальної системи. Знову ж таки, основним є зрозуміла та належно реалізована позиція держави. А також розуміння того, що будь-які зміни спрощеної системи мають бути невіддільними від реформування загальної системи оподаткування. Зміни "спрощенки" можуть бути лише частиною відвертої та докорінної податкової реформи.