Сумарне зменшення податкового тиску — головне, чого прагнуть розробники нового Податкового кодексу. Як не дивно, одна рука робить одне — спрощує систему оподаткування, а друга — пише плани нових податків і зборів (приміром, зборів для здійснення державного регулювання в сфері ядерної безпеки чи збору на розвиток кінематографії в Україні...) До того, що робить ця друга рука, належить і так званий шкільний податок. Який шанс його запровадження в життя? Багато економістів заспокоюють — незначний. Але це ще не останнє слово...
Відповідно до поданого на розгляд Верховної Ради законопроекту, шкільний податок сплачуватимуть виробництва, організації, фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності в межах адміністративно- територіальної одиниці, на якій буде встановлено цей податок. Стягується він з обсягів реалізації в роздрібній торгівлі — як 1-2- відсоткова надбавка до вартості товару чи послуги. Фактично, дати шанс на існування шкільному податку — це ще раз ударити по худющому гаманцю споживача, котрий невідомо як переживе чергове подорожчання. Прибічники законопроекту вважають, що людям досить пояснити: мовляв, так і так, ви платите на одну-дві гривні більше за той чи інший товар, зате в такий спосіб ми зможемо розв’язати проблеми фінансування освітньої сфери. А завтра за такою ж схемою розповідатимуть, чому та сама продукція продається вже на чотири гривні дорожче — так можна допомогти з фінансуванням медикам чи геологам...
Грошове питання — найболючіше в усіх сферах суспільного життя, то чому б його не вирішити, вводячи всі нові «галузеві» податки? Але якщо вдатися до подібної системи оподаткування, то навіщо тоді бюджет? Бюджетне планування передбачає розподіл зібраних податків на ті чи інші цілі, а прив’язка податку до конкретного напрямку — явище абсолютно нелогічне. «Адже є в нас податок на додану вартість. Тож давайте краще збільшувати його ставку, а не запроваджувати шкільний податок як варіант місцевого податку з продажу. Там, де є ПДВ, там не повинно бути інших податків з обороту — це той принцип, який ми хотіли б реалізувати в Податковому кодексі», — говорить глава комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності Валерій Альошин.
Об’єктивності задля слід відзначити й позитив — шкільний податок запроваджуватиметься замість комунального в місцевих податках і зборах. Це досить серйозний аргумент на його користь. За податок виступають представники сфери освіти. Однак... У Міністерстві освіти, куди ми звернулися за коментарями, вважають, що про шкільний податок говорити зарано, бо парламент не визначився в цьому питанні. Якщо він колись буде — добре. Зрештою, завдяки шкільному податку вчителі матимуть надію на своєчасну виплату зарплати й на фінансування різноманітних шкільних потреб. Щоправда, Валерій Альошин, пропрацювавши викладачем у вузі п’ятнадцять років, запевняє, що будь-які надії на поліпшення фінансового стану освіти з уведенням шкільного податку — лише ілюзія.
Уряд шукає компенсатори в зв’язку зі скороченням бази оподаткування — внаслідок скорочення ставок ПДВ, податку на прибуток, податку на доходи фізичних осіб... Зрозуміло, святе місце порожнім не буде — скоротять одне, додадуть інше. Можливо, підуть на збільшення ставок акцизного збору. Погано одне — введення шкільного й подібних податків відкриває шлюзи для нових законодавчих ініціатив, що навряд чи сприятимуть розв’язанню глобальних проблем: зменшення податкового тягаря, стимулювання виробництва, а відтак, переходу України до економічного зростання.