Спочатку кількість українських банків доходила до трьох сотень, нині їх залишилося сотні півтори. Однак і цього забагато — принаймні дещо більше, ніж реального ресурсу, тобто грошей в економіці. На всіх його не вистачає, отже, боротьба за кошти клієнтів точиться жорстка.
Далеко не всі її витримують і — залишають сцену. Відбувається це по-різному: іноді добровільно, часто не зовсім. Часом із гучним скандалом, як збанкрутували «Відродження», Градобанк, «Слов’янський» або «Україна». Нерідко просто тихо згортають операції. Трапляються й менш драматичні варіанти: у банк приходять нові акціонери, і він, реструктуризувавшись, починає нове життя. Але й це зазвичай уже новий банк, просто під старою вивіскою...
Наприкінці минулого року випливла на поверхню історія з київським Енергобанком. Його запропонували приєднати до сильнішого Укргазбанку. Спочатку здавалося, що акціонери банків якось домовилися й особливого конфлікту не буде, але невдовзі стало ясно, що це не так.
Коли десять років тому створювали Енергобанк, передбачалося, що це буде галузевий банк енергетики. Але не вийшло: далися взнаки і складність завдань, і помилки керівництва. Попри розгорнуту в перші роки досить широку мережу філій, банк неухильно втрачав позиції в усіх банківських рейтингах. Підтримка Міненерго дедалі слабшала, а потім і взагалі згасла. З початком масової приватизації ряд великих клієнтів перейшов в інші банки. Бізнес банку все більше замикався на Києві, або, точніше, на його основному клієнтові — «Київенерго». З одного боку, це забезпечувало фінансовій інституції певний запас міцності: «Київенерго» — потужна компанія, обороти по рахунках у неї теж не слабенькі. З іншого — неминуче послаблювало увагу до інших секторів.
Взагалі наявність у банку проблем була очевидною для всіх, зокрема й для його акціонерів. Декотрі з них були не проти позбутися його акцій. Добре, що й покупець знайшовся. Близько року тому скуповувати акції Енергобанку розпочав київський Укргазбанк. Колись він спеціалізувався на обслуговуванні підприємств нафтогазового комплексу, але останніми роками зумів значно диверсифікувати свою діяльність. Розширяючись, Укргазбанк почав поглинати й банки, що «погано стоять». Зокрема, у 1997—1999 роках до нього було приєднано Укрнафтогазбанк і ужгородський «Сервіс».
Нині в стадії обговорення перебуває договір про приєднання Народного банку. Ведуться переговори про купівлю ще однієї фінансової інституції в регіоні.
Завдяки цим об’єднанням Укргазбанк зміг неабияк наростити власну філійну мережу. Якщо на початок 1999 року в нього була одна філія, то тепер їх уже дванадцять. І саме можливість здобути нові привернули його увагу до Енергобанку: філій у нього було досить багато, але управління ними кульгало.
У нового акціонера знайшлися союзники й серед інших власників банку. Їх не влаштовували ні поточний стан справ, ні відсутність ясних перспектив. На думку директора великого акціонера — компанії «Інвестенерго» — Олега Яремчука, злиття дозволить розв’язати більшість проблем банку, зберегти клієнтську мережу, вийти на прибуткову роботу, одержати ті ж таки дивіденди, яких ми вже кілька років не бачили.
Проте тодішнє керівництво Енергобанку перспектива злиття не влаштовувала. Воно звернулося за підтримкою до «Київенерго». Допомогу справді надали, зокрема й фінансову. Помітно активізувалися проекти банку за спільними з «Київенерго» програмами. Різко зросла й частка енергокомпанії в акціонерному капіталі банку: його великими акціонерами стали недержавний пенсійний фонд АК «Київенерго», страхова компанія «Київенергополіс». Це дещо стабілізувало становище, але робота банку однаково не влаштовувала його акціонерів, зокрема й саме «Київенерго». Побічно це підтвердив і факт зміни у червні минулого року керівника Енергобанку.
До середини 2001 року в банку склалося дві групи впливу: одна, контролюючи десь 38% акцій, орієнтувалася на «Київенерго», інша, що включала компанії «Нові газові технології» (9,25%), «Інвестенерго» (9,7) і «Інтер Інвест консалтинг» (до 10%), тяжіла до злиття з Укргазбанком. Ще приблизно 17% статутного фонду належить Мінпаливенерго, але зараз воно передає свої акції ФДМ, і йому вже не до проблем банку.
Проте до початку жовтня явних суперечностей між групами акціонерів не було. Інтереси сторін не вельми перетиналися й не суперечили одне одному: Укргазбанк цікавили переважно нові філії в областях, а «Київенерго» — передусім Київський регіон. При цьому в перспективі не виключався й варіант об’єднання банків. Більше того, коридорами міської адміністрації ходив і зовсім глобальний проект, за яким об’єднувалися не тільки Енергобанк з Укргазбанком, а й банк «Хрещатик». Утім, до цього проекту обидва інші банки ставилися явно прохолодно.
Проте в жовтні відносини загострилися. Причиною стали збори акціонерів Енергобанку, на яких у раду банку ввійшло багато працівників «Київенерго», а представники дружніх Укргазбанку структур не одержали жодного місця.
Відразу почалися проблеми з викупом акцій шостої додаткової емісії. Якось так склалося, що ні сам Укргазбанк (1,8% акцій), ні симпатизуючі йому компанії не змогли реалізувати своє право на переважний викуп акцій. За версією Енергобанку, всі вони нібито не встигли оформити договори.
А за словами самих «скривджених» акціонерів, «їх просто грубо не допустили до передплати».
Тим часом акції, на які вони претендували, викупили «інші акціонери». З урахуванням того, що нова емісія збільшує статутний фонд на 83%, це загрожувало скороченням частки симпатиків Укргазбанку з 30,7 до 16,8%. І навпаки, частка компаній, близьких до «Київенерго», досягла б 66%. Природно, ні Укргазбанк, ні «Нові газові технології», ні «Інвестенерго» у такий випадковий збіг не повірили й миритися з ним не збиралися. Вони оскаржили рішення про затвердження результатів додаткової емісії в Київському господарському суді. Причому суд визнав їхні вимоги справедливими.
Взагалі-то, щоб завалити нову емісію, вони могли б просто не проголосувати за затвердження її результатів на зборах акціонерів (для збільшення статутного фонду необхідно 75% голосів). Але нині в того ж таки «Інтер Інвест консалтингу» почалися проблеми: він змушений, теж у судовому порядку, захищати своє право на придбання акцій. А це, якщо дуже постаратися, може дозволити проігнорувати його на зборах акціонерів. Такі технології відомі.
Тож відносини між співвласниками банку дедалі більше переходять у площину відкритої конфронтації. Уже оголошено про проведення 20 лютого позачергових зборів акціонерів. Ресурси для війни в обох сторін цілком пристойні: Укргазбанк щойно непогано закінчив рік, та й «Київенерго» — організація далеко не збиткова. Тож воювати можна довго.
Усе це, звісно, чудово, але в результаті війни банк можуть остаточно повалити. Конфлікт акціонерів ще ніколи нікому не давав користі, і прикладів цього скільки завгодно. Тим паче що справи в Енергобанку й без того не блискучі. За підсумками 11 місяців зафіксовано 2,4 млн. грн. збитків. Хоча під кінець року їх трішки «підчистили», сталося це переважно за рахунок перекидання грошей усередині балансу. Крім того, понад 25 млн. грн. кредитів (приблизно 18% усіх активів) — прострочені та пролонговані.
Для повного щастя банку бракувало тільки невеличкої війни на своїй території. Якщо вона почнеться, він цілком може втратити залишки клієнтури й потрапити до «чорних списків» інших банків. Сумнівно, що це потрібно його акціонерам і вкладникам. Не слід забувати й те, що в банку близько 52 млн. грн. грошей приватних вкладників. Причому більшість цих вкладів — від працівників «Київенерго». Що буде з ними, якщо протистояння затягнеться й набере обертів?
Поки що конфлікт не зайшов занадто далеко: сторони уникають випадів одна проти одної, і ще цілком можна домовитися. Зрештою, є безліч варіантів, починаючи від об’єднання банків і закінчуючи продажем непотрібних філій або викупом акцій в акціонерів. За обопільного прагнення до згоди взаємоприйнятний варіант завжди знайдеться — було б бажання.