З 1 липня ц.р. підприємствам торгівлі, які не мають терміналів для прийому платіжних карт, «світить» пильна увага податківців.
Ще рік тому, у березні 2006-го, Кабінет міністрів України видав постанову №377 «Деякі питання здійснення розрахунків за продані товари...», відповідно до якої з 1 липня 2007-го всі торговельно-сервісні підприємства (ТСП) обласних центрів України з річним обсягом обороту понад 5 млн. грн. зобов’язані встановити в себе POS-термінали для прийому платіжних пластикових карт. Для підприємств, які продають нафтопродукти, ліки, автомобілі, побутову та офісну техніку, меблі, парфумерію (якщо площа торговельного залу перевищує 400 кв. м), а також громадського харчування (на понад 40 посадкових місць), встановлення POS-терміналів обов’язкове незалежно від обсягу обороту. Виняток зроблено для закритих закладів громадського харчування — їм встановлювати POS-термінали необов’язково.
Як бачимо, більше року виділялося підприємствам на те, щоб виконати постанову Кабміну й вишукати можливості для встановлення платіжних терміналів. Найбільші банки запропонували їм свою допомогу, зголосившись встановлювати обладнання своїм коштом. Банкіри в один голос стверджували, що виконання урядової постанови №377 допоможе остаточно сформувати в Україні культуру безготівкових розрахунків. Крім того, перехід на безготівкові платежі дасть змогу державі істотно заощадити на обслуговуванні готівкового грошового обігу.
Проте рік минув, але нині до послуг українців у торговельних точках — усього 45 тис. терміналів, які приймають до оплати банківські карти (хоча на податковому обліку перебуває понад 400 тис. торгових підприємств). Як свідчить статистика, це лише 5—15% від кількості POS-терміналів у європейських країнах. Наприклад, у Туреччині на десять громадян припадає один платіжний термінал, а у Великобританії, Франції, Іспанії їх кількість перевищила 800 тис. У Європі безготівкові платежі вже давно і всерйоз потіснили щоденні операції з готівкою. Але, на жаль, не в нас.
Нині в Україні використовується приблизно 35 млн. платіжних банківських карт, і прості арифметичні підрахунки свідчать, що 45 тис. одиниць спеціалізованого обладнання просто не можуть задовольнити всі потреби.
Кажучи про диспропорцію між кількістю держателів карт і кількістю обслуговуючих їх торговельних точок, топ-менеджер одного з головних українських банків доречно зауважив, що така ситуація нагадує бенкет без столових наборів. Справді, клієнт знайшов потрібний йому товар, банк забезпечив йому зручний платіжний інструмент, кредит, а скористатися ним він не може...
Чого ж чекають працівники торгівлі? На перший погляд, уся річ — у традиційному українському консерватизмі: підприємці просто бояться незнайомого їм фінансового інструменту. Хоча про який консерватизм може йтися, якщо споживач уже повністю готовий до переходу на новий, цивілізований рівень розрахунків, про що й свідчить статистика кількості держателів карт і зростаючі обороти за платіжними картами у звітах банків-екваєрів. Пересічний українець, навіть дуже далекий від світу банківських послуг, абсолютно спокійно використовує свій «пластик» без жодного психологічного дискомфорту. А торговці, як і раніше, зволікають, посилаються на високі комісії й зовсім не рахують вартості обслуговування готівкових коштів, які проходять через їхні підприємства.
Банкіри готові ставити термінали своїм коштом, а покупці чекають можливості комфортно розплачуватися. Здавалося б, у чому проблема? Які підстави в законослухняного підприємця вперто ігнорувати постанову уряду №377? «Можливо, неготовність і консерватизм тут ні до чого?» — таке запитання виникло у податкових органів.
Якщо оборот у торговельній точці зріс за рік на 80%, а оборот за картами — тільки на 20% або підприємство взагалі не приймає карт, це цілком може бути розцінено як приховування доходів й ухилення від податків. Жодних каральних заходів для торговців, які не виконали постанови КМУ, нині не передбачено. А от фіскальні органи їм в увазі навряд чи відмовлять...
Одними з перших, не очікуючи урядової підказки, надали своїм клієнтам можливість розраховуватися платіжними картами великі торговельні мережі, зокрема побутової техніки, товарів для дому, супермаркети. Що й не дивно: власники таких мереж давно навчилися цінувати власну вигоду, а вона, зокрема, полягає в забезпеченні максимально комфортних умов покупцям і в порозумінні з податківцями. Переважна більшість «мережевиків» стверджують, що після встановлення POS-терміналів з’явилися позитивні зрушення в роботі: скоротився час обслуговування клієнтів, підвищилося значення так званого середнього чека.
Це ж підтверджують результати останнього грудневого дослідження, проведеного в Україні на замовлення Visa International: середня сума чека при розрахунку картою вдвічі перевищує суму, сплачену готівкою. До того ж клієнт із платіжною картою персоналізований, і для нього підприємство може реалізовувати дисконтно-бонусну програму.
Дуже показовою є думка споживачів про достатню кількість магазинів, де до оплати приймають карти: понад 70% опитаних вважають, що таких магазинів явно недостатньо. Тоді як протилежної думки, за даними згаданого грудневого дослідження, дотримувався лише кожен 16-й респондент.
Слід підкреслити, що в Україні стрімко зростає кількість держателів не тільки дебетних, а й кредитних карт. А клієнт із кредитною картою платоспроможний завжди, головне — дати йому можливість скористатися своїм платіжним інструментом. До речі, деякі банки емітують кредитки, кошти на яких не можна перевести в готівку, тож продавець, який не встановив у себе POS-термінал, такого клієнта втрачає автоматично.
Отже, встановлюючи POS-термінали, підприємці вбивають одним пострілом кількох зайців:
— реагують на запити споживачів, надаючи їм можливість скористатися платіжними картами;
— залучають дедалі більше нових клієнтів, зокрема держателів кредитних карт, тим самим збільшуючи товарооборот;
— підвищують рентабельність роботи за рахунок зростання обороту й зниження витрат і часу на обслуговування одного клієнта;
— допомагають собі й державі заощадити на обслуговуванні готівки;
— заощаджують на обладнанні й персоналі для обробки, перевезення, інкасації виручки, переміщення готівки на поточні рахунки в обслуговуючі банки;
— спрощують роботу бухгалтерії.
Утім, ліпше, напевно, один раз спробувати. І переконатися на власному досвіді.
Довідка «ДТ». Найуспішнішим прикладом державної підтримки проектів безготівкових розрахунків є програма уряду Південної Кореї.
Після фінансової кризи, 1998 року, Республіка Корея вирішувала питання збільшення доходів держави без підвищення рівня податкового навантаження на фізичних осіб і бізнес. Для цього почали здійснювати політику стимулювання осіб, пов’язаних із «тіньовою» економікою, виходити на «світло». Розвиток безготівкових розрахунків із використанням платіжних карток було визначено як інструмент «конвертації» тіньової готівкової маси в безготівкову з загальним стандартним оподатковуванням.
Для всіх підприємств, річний товарооборот яких перевищував 18 тис. дол., було встановлено правило обов’язкового прийому до оплати платіжних карт. Причому користувачі карт одержали право інформувати податкові органи про порушення торговцями цього правила.
Держава започаткувала серію щомісячних державних лотерей, для участі в яких треба було надати копії чеків, що підтверджували безготівкове використання карт.
Для юридичних осіб, які використовували і приймали карткові платежі, рівень ПДВ (на відповідні суми) знизили на 20% від стандартного рівня.
Усі господарські витрати на суму понад 35 дол. мали здійснюватися з допомогою платіжних карт: тільки це дозволяло підприємствам відносити відповідні суми на валові витрати.
Національні виробники обладнання для безготівкових розрахунків одержали податкові пільги.
Фізичні особи, які використовували платіжні карти в торговельній мережі, одержали право на податковий кредит, але не більше як на 4 тис. дол. щороку.
За 1997—2000 роки доходи корейського бюджету (зокрема й завдяки згаданим заходам) зросли з 42 до 57 млрд. дол. Витрати держави на обслуговування обігу готівки знизилися на 3 млрд. дол., рівень «тіньової» економіки скоротився з 16 до 12% ВВП, зростання безготівкового використання карток становило 290%.