Сконцентрований у руках Сім'ї ринок оготівковування після втечі Януковича зазнав трансформації. Якщо ще три місяці тому "кешували" близько 200 підприємств, за єдиним тарифом і загальними правилами, то зараз оготівковувачів знову тисячі. При цьому якщо "сімейні" підприємства брали ще й фіксований відсоток до бюджету, то зараз такої практики немає, тому оготівковування стало значно дешевшим.
Ключовими ланками оготівкового механізму залишаються при цьому комерційні банки, які виконують роль фінансових центрів та є найбільш регульованими та піднаглядними серед усіх ланок ланцюжка. Однак Нацбанк і Міндоходів поки що не хочуть займатися ні чисткою рядів банкірів, ні боротьбою з податковими ямами, хоча, як кажуть обізнані люди, зробити для цього потрібно не так уже й багато.
По-перше, потрібно дати Нацбанку автоматичний режим доступу до звітності банкірів та їхніх найбільших позичальників. По-друге, розпочати використовувати за призначенням міндоходівську систему оцінки ризиків, яка в режимі онлайн показує всі податкові ризики для бюджету через мінімізацію податкового навантаження та використання схем ухиляння від сплати податків.
Та чи зацікавлені в цьому в Міндоходів під кураторством Хомутинника і в Нацбанку під кураторством Яценюка?
Оготівковуємо під 7–9% - подібними пропозиціями сьогодні забитий весь Інтернет. В оголошеннях зазначено різні способи зв'язку, і якщо написати листа, дуже оперативно можна одержати відповідь.
Так, автору було запропоновано оготівкувати близько 2 млн грн на місяць під 7% річних. При сумі понад 10 млн грн на місяць вартість послуг посередників становила би 6%. За розповідями самих оготівковувачів, "сімейне" оготівковування коштувало бізнесу від 9 до 12% від суми конвертації коштів, при цьому близько 3% спрямовувалося до бюджету.
Нині в бюджет нічого платити не потрібно, є лише фінансове навантаження, яке розподіляється між організатором схеми (1,5–3%), банком (1,5–3%) і "кришуючими" органами (до 5%). При цьому, як і за часів до Януковича, свої майданчики з оготівковування мають податкова служба, МВС, СБУ та прокуратура. Благо, досвід такої роботи в цих відомств величезний, тому налагоджені зв'язки швидко відновилися.
Однак назвати повністю хаотичним ринок оготівковування зараз не можна. Насамперед через увагу до банків-оготівковувачів із боку Нацбанку: за даними учасників цього "ринку", кількість таких банків скоротилася з 45–52 до 12 завдяки перевіркам фінустанов з великими оборотами готівкових коштів. І з кожним майданчиком на різних етапах ідуть переговори про переорієнтацію потоків за кришування цього "бізнесу". Підтвердженням цього є те, що велика частина й "майданчиків", і так званих партизанів уже відновили свою роботу та "для покращення" навіть трохи знизили ціни.
До Майдану клієнти банків могли без проблем одержувати кеш у будь-якому банку через фіктивні підприємства, на які робилися перерахування. Через корпоративну картку знімалися гроші в тому банку, де дешевше було одержати готівку.
Однак таке зняття грошей не можна віднести на валові витрати - вони не зменшують оподаткованої бази, тому в схемі потрібні люди, які можуть допомогти відрегулювати податки. У результаті попит на оготівковування нині такий: 80% - оптимізація ПДВ і податку на прибуток без зняття грошей і тільки 20% - це зняття готівки для чорного ринку. Окремо працюють схеми з конвертації гривні в долари та виведення валюти в офшори.
Один зі знавців оготівкового ринку вважає заяву Кубіва про 12 банків-оготівковувачів або помилкою, або свідомою дезінформацією. "Коли він працював у банківській системі, фінустанови справді оготівковували гроші, й дуже активно. Але тоді головним було одержати кеш, а на компанії-одноденки вішали податкові борги та просто кидали, - каже співрозмовник DT.UA. - Мабуть, він подумав, що все це працює за старою схемою, тому почав боротися з банками, в яких великий оборот з готівки. Вийшла дурість. До його списку потрапив Platinum Bank, який ніколи оготівковуванням не займався, але реально видавав багато готівкових коштів у кредит".
Нині ринок працює через юридичні компанії - це люди, які реєструють компанії, потім вирішують питання в податковій і закривають накладні з ПДВ, і найголовніше - закривають компанії. "Новий голова податкової цього поки що не зрозумів і дозволив компаніям мати мінусовий ПДВ у звітності. Тоді як раніше це автоматично призводило до класифікації компанії як податкової ями", - пояснює експерт. За його словами, податкова даремно очікує, що зможе знайти компанії з оготівковування вже за фактом. "Юристи - хлопці розумні, й роблять все по-розумному: реєстрація, витримка компанії, накопичення оборотки, розгін, оготівковування, закриття. І таких компаній не сто, а десятки тисяч. Їх можна знайти лише по наводці", - каже він.
З останніх оцінок МВС і Міндоходів виходить, що за минулий рік через майданчики в тінь було виведено близько 200 млрд грн. При ставці податку на прибуток у 19% і ПДВ у 20% це 38+40=78 млрд грн - саме стільки недоодержав бюджет через оготівковування.
Однак нова влада ці доходи до бюджету повертати не збирається. Щоб зрозуміти, чим це підтверджується, потрібно вникнути в систему роботи банків-майданчиків (тому що без банку робота майданчика неможлива, цей процес тісно переплетений зі звичайною діяльністю банку), а також проаналізувати законодавство (вірніше, діри в ньому), яке дозволяє це робити.
Отже, банк - це структура, яка в теорії має залучати депозити (пасиви) і за рахунок цих грошей видавати кредити (проводити активні операції). У нас ще можна купувати цінні папери, які в усьому світі за рахунок грошей вкладників купувати не можна (це також схема оготівковування).
За нормативами НБУ, своїх власних грошей банк повинен мати лише 10% (це регулятивний капітал, норматив Н2 НБУ), а Нацбанк як регулятор має стежити, щоб банк не перетворювався на піраміду й видавав якісні справжні кредити, які потім дозволяли б повернути депозити.
Для цього НБУ впровадив цілий комплекс критеріїв того, як необхідно аналізувати та класифікувати кредити, що видаються. Найбільш основні та прості: фінансова звітність позичальника та вартість/ліквідність застави. Більш докладно контроль над банками регулює постанова Нацбанку №279 ("Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків").
Сторінок і розумних слів у цій постанові багато, але суть дуже проста - треба оцінювати ризики несвоєчасного та неповного повернення кредитів і залежно від величини цих ризиків формувати резерви під кредити (не плутати з резервами під пасиви (депозити), які мають формуватися грошима та блокуватися на коррахунку в НБУ).
Це інші резерви. Наприклад, якщо видано кредит 100 млн грн, і є 20-відсотковий ризик (за нормативами 279-ї постанови), що цей кредит не повернеться, то банк зобов'язаний у себе у звітності враховувати цей кредит за вартістю не в 100 млн грн (хоча видавав він саме 100 млн), а 100-20%=80 млн грн. Це і є резервування під активи.
І ці 20 млн грн резервів банк може сформувати тільки за рахунок власних коштів (тобто при резерві в 20 млн банк зобов'язаний відняти таку суму від свого регулятивного капіталу). А оскільки регулятивний капітал має становити не менш як 10% від усіх активних операцій і банк не може видавати одному позичальнику більш як 25% від регулятивного капіталу, - ідеальна ситуація: якщо свій капітал банку 100 млн і всі кредити в нього якісні та не потребують формування резерву. Тоді банк може залучити депозитів на 900 млн і видати всього кредитів на 1 млрд грн, при цьому кредит одному позичальнику не має перевищувати 25 млн грн.
Якщо банку потрібно за всіма кредитами на 1 млрд грн сформувати 20% резерву (200 млн грн), то він має забезпечити збільшення власного капіталу на ці 200 млн грн. Якщо банк цього не зробить, то виходить ситуація - з 1 млрд повернуть усього 800 млн, а банк, щоб видати цей 1 млрд (за яким йому повернуть лише 800), уже залучив 900 млн грн депозитів. Тобто вже діра в балансі, бо депозити потрібно віддавати в повному обсязі.
Коли банк працює як "майданчик", то забезпечення готівкових коштів відбувається часто шляхом видачі банком кредитів на "порожні" структури, які купують "щось" (як правило, сміттєві цінні папери) у підконтрольних спеціальних фізичних осіб, а ці фізособи легально знімають готівку з рахунків усередині цього самого банку.
Оскільки обсяги оготівковування немаленькі, то таких структур-компаній "під кредит" потрібно весь час багато, і юридично вони повинні бути не пов'язані. Ці порожні компанії реально не ведуть ніякої діяльності, і по-хорошому під кредити їм мають формуватися стовідсоткові резерви. Щоб уникнути цього, таким компаніям малюють хорошу звітність з великими оборотами у фотошопі - зі штампиком служби статистики (про те, що саме ця звітність компанією здавалася).
Банк юридично не має права доступу до реєстрів статистики й перевірити з формальної точки зору не може (тому що не несе жодної відповідальності). НБУ як регулятор також не має доступу до реєстру статистики, і перевірка відбувається шляхом прийняття як справедливих даних цих мальованих звітностей, за якими скрупульозно прораховуються різні критерії та коефіцієнти. Справжні банки кілька років домагаються доступу до різних реєстрів, але їм завжди відмовляють під різними приводами. А відбувається це тому, що ніхто не хоче ламати бізнес "майданчиків".
Фахівці кажуть, що для розв'язання проблем із ринком оготівковування НБУ треба не лише дати доступ до реєстрів статистики й податкової, а зробити це в електронному вигляді. Тоді Нацбанк зможе проводити необхідний контроль не раз на три роки (періодичність комплексної перевірки банку) чи раз на півроку (це перевірка банку, який одержав рефінансування), а щокварталу, в автоматичному режимі.
"По-хорошому потрібно, щоб НБУ мав доступ до звітності 100 найбільших позичальників банку. І зробити дуже простий програмний продукт, який цю інформацію буде систематизувати за заданими критеріями та оперативно реагувати (а не раз на три роки дивитися та рахувати фотошоплені дані зі стелі)", - пояснює експерт із фінансових ризиків одного з банків.
Банкіри кажуть, що дані пропозиції були донесені особисто Кубіву та Ігорю Білоусу, але не знайшли ніякої підтримки. DT.UA готове надати панам Кубіву та Білоусу можливість відповісти, чому.
Крім закриття основної схеми оготівковування (їх існує ще кілька з використанням цінних паперів), ця ініціатива дасть можливість банкам, які чесно працюють, більш детально аналізувати позичальників і виключати випадки шахрайства (яких дуже багато, особливо в нинішніх умовах, коли баланси підприємств перевантажені кредитними зобов'язаннями). Але чи зацікавлена влада в тому, щоб закрити схеми з оготівковування? Учасники ринку на це запитання поки що однозначно кажуть - ні.