Уряд готує країну до жорстоких економічних реформ і розпочав її інформаційну підготовку ще до виборів — це досить добрий знак, принаймні чесний. Якщо я правильно розумію логіку дій уряду, то вони зводяться до таких кроків:
1. Довести рівень цін на газ для населення та бізнесу до рівня світових, забезпечивши компенсацію для найбідніших.
2. Довести рівень цін на інші комунальні послуги до рівня ринкових у перспективі і негайно — до рівня, який принаймні покриває витрати та забезпечує мінімальні накопичення наших неефективних марнотратників: жеків, теплокомуненерго, водоканалів тощо.
3. Збільшити, хай мінімально, пенсійний вік і трудовий стаж для отримання пенсій.
4. Погіршити життя нелегальному та напівлегальному бізнесу. Розширити кількість платників податків і відрахувань до Пенсійного фонду тощо.
5. Полегшити життя легальному середньому бізнесу в перспективі (зменшення ПДВ і податку на прибуток).
6. Полегшити життя великому бізнесу вже зараз: для нього акцизи, податок на зарплату та нерухомість — не проблема (він їх просто не помічає), а от спрощення отримання доходів через дивіденди — це реальне істотне благо.
7. Не чіпати бідних (а це приблизно 70% населення), але збільшити оподаткування середнього класу та заможних верств населення (збільшення податку на заробітну плату та запровадження податку на нерухомість і депозити).
Якщо запитати мою думку як економіста, то я підтримую ці елементарні заходи уряду — вони трохи поліпшують нашу економічну динаміку, але назвати це реформами не можу. Реформи — це вища математика, вони ведуть до істотного покращення життя населення через один-два роки. Елементарні правильні заходи — це арифметика, вони також дають ефект, але не суттєвий, і поліпшують життя в довгостроковій (п’ять-десять років) перспективі. Але як і в першому, так і в другому випадках, принаймні під час їх проведення (як правило, це один рік), є додаткові витрати, є проблеми, є жертви, а вигоди немає.
Тому завдання уряду в обмін на ці елементарні правильні дії — дати людям надію, це по-перше, і щось матеріальне, це по-друге. Такі дії уряду будуть соціально справедливими. Що він може дати нашим громадянам і хоч якось відродити віру в соціальну справедливість влади в Україні — це віддати їхні заощадження з часів СРСР та погасити борги по інших зобов’язаннях, які попередня влада України взяла на себе, не отримавши від правонаступника СРСР нічого навзамін (зрозумілою для більшості мовою — нас розвели… чи кинули).
Як відомо, зобов’язання, взяті на себе Україною по депозитах «Сбербанка СССР» та інших фінансових установ, на 01.10.1996 року становили 131,96 млрд. грн., із них на сьогодні виплачено 11 млрд. грн.
Минулого місяця Верховна Рада України розглядала і зрозуміло чому відклала урядовий проект закону України «Про державні гарантії і відновлення заощаджень громадян України» (щодо компенсації заощаджень). Як альтернативний варіант можна розглядати проект закону, внесений П.Симоненком, В.Матвєєвим та П.Цибенком, в якому пропонується почати виплати у розмірі не менше розміру приросту ВВП, отриманого за рік, що передує даному бюджетному року, за рахунок 50% коштів, отриманих від приватизації, та золотовалютних резервів НБУ. Також джерелами виплат можуть бути кошти, отримані через спеціальні податки, а ще — від здійснення операцій з державними цінними паперами.
Якщо в урядовому законі мова може йти про приблизно 1 млрд. грн. на рік, то в депутатському — про приблизно 40—50 млрд. грн. у перший рік і 60—80 млрд. грн. — у другий. Тобто два роки — і немає проблеми, а також немає і третини золотовалютних резервів НБУ.
На жаль, за моїми розрахунками, такі радикальні залпові виплати призведуть до зростання інфляції з 10 до 30—40%. Більше того, на нас закриють ліміти всі міжнародні фінансові організації та іноземні інвестори; курс може знову злетіти до 9—10 грн. за дол. Але будуть і позитивні моменти: оживе споживчий ринок, бідні люди будуть щасливі, принаймні кілька місяців — поки інфляція і девальвація не знецінять їхні як додаткові, так і постійні доходи, а на додаток і всі заощадження…
Мабуть, такі перспективи дуже добре розуміють урядовці. Саме тому, я думаю, до мене звернувся один із поважних членів нової команди з проханням розробити реалістичний механізм повернення вкладів, який не призведе до інфляції, девальвації і погіршення інвестиційного клімату в Україні. Такий механізм був мною розроблений. Коротко його суть полягає в таких кроках:
1. Ощадбанком України доопрацьовується реєстр вкладників «Сбербанка СССР» та інших установ і визначається сума їх заборгованості з урахуванням усіх виплат на 01.01.11 р.
2. На суму розрахованої заборгованості Мінфін України випускає безвідсоткові ОВДП з терміном погашення 50 років.
3. Уряд збільшує капітал Ощадного банку України (надалі — Банку) на суму розрахованої заборгованості шляхом обміну привілейованих акцій Банку на ОВДП. Привілейовані акції не дають права власникам на участь в управлінні Банком, але приносять 2% річних.
4. Уряд розраховується з вкладниками шляхом обміну привілейованих акцій банку на їх депозити та інші фінансові активи згідно з реєстром.
5. Національний банк монетизує частину 50-річних ОВДП у розмірі залишків суми рефінансування всіх комерційних банків на термін, що перевищує три місяці.
6. НБУ продає Ощадбанку України шляхом уступки Банку всі кредити, які він надав комерційним банкам з терміном погашення більше трьох місяців.
7. Привілейовані акції можуть конвертуватись у звичайні за умови досягнення їх концентрації в одного власника у сумі 10 млрд. грн. за їх номінальною вартістю.
Зрозуміло, що ми пропонуємо розрахуватися з вкладниками акціями Ощадного банку і робимо цей банк надзвичайно привабливим для стратегічних інвесторів. Інші переваги зазначеної схеми повернення вкладів:
— вона нарешті розв’язує проблему заборгованості вкладників «Сбербанка СССР» та інших установ, які з моменту її реалізації почнуть отримувати доходи на свої активи і за бажанням зможуть їх продати на ринку;
— цей механізм має неінфляційний характер і не потребує жодних бюджетних виплат. Внутрішній борг, збільшений на 80—90 млрд. грн., через 50 років не матиме ніякого негативного впливу на бюджет. Більш того, гаситися він буде іншій державній структурі — НБУ;
— в Ощадного банку з’явиться великий фінансовий ресурс, який може бути використаний на Євро-2012 та інші проекти на суму 10—12 млрд. грн. на рік, що дасть поштовх новим кредитам і розвитку економіки на 2—3% ВВП додатково;
— в НБУ з балансу буде виведено довгострокові кредити комерційним банкам, які не лише зменшували його доходи (на суму сформованих резервів), а отже, і відрахування до бюджету, а й створювали значні проблеми для підвищення рейтингу країни до рівня інвестиційного.
За нашими оцінками, сума заборгованості вкладникам становитиме приблизно 80—90 млрд. грн. (з яких лише приблизно 50 млрд. грн. буде монетизовано). Разом з уже оплаченим капіталом банку (приблизно 15 млрд. грн.) новий капітал банку сягне приблизно 100 млрд. грн., а ціна за привілейовану акцію становитиме на початку 80—90% від номіналу, але з часом може зрости до 100—115%. Це вже залежатиме від менеджменту оновленого Ощадного банку. Зрозуміло, що запропонована схема має бути узгоджена з МВФ.
На нашу думку, люди зрозуміють переваги отримання акцій (які, до речі, дають дохід) над інфляційними грошима, вартість яких падатиме на очах. Вартість акцій Банку зростатиме, але, повторюю, якщо Банком керуватимуть професіонали, а в наглядовій раді домінуватимуть представники міжнародних фінансових організацій та видатні, незалежні і моральні фінансисти. Через два-три роки раду Банку вже буде призначати новий стратегічний інвестор, котрий, як зрозуміло, і буде разом із державою основним фінансистом заборгованих заощаджень.