Ще недавно пластикова картка в гаманці робила її власника в очах оточуючих якщо не нуворишем, то вже напевне топ-менеджером нафтової компанії. Нині на це дивляться простіше: масштаби емісії платіжних карток в Україні оцінюються в мільйонах. Як результат, «пластик» можна зустріти навіть у портфелі школяра. Звісно, зросли й обсяги сервісу таких карток у торговельній мережі країни.
Але, вочевидь, темпи зростання не справили належного враження на наших законодавців. І тому до нових технологій вирішили долучати директивно. Як то кажуть, коли торговець не прагне прогресу, то прогрес сам постукає у віконце торгової ятки.
Команда «наздогнати та перегнати» пролунала в Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 6 жовтня 2004 року № 2056-IV, який набрав чинності 03.11.04 р. Ось той пункт, що наробив стільки галасу в торговельній галузі країни:
«14.7. Торговці, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг та які відповідно до закону повинні використовувати реєстратори розрахункових операцій, зобов’язані забезпечити можливість здійснення держателями спеціальних платіжних засобів розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням цих спеціальних платіжних засобів (як мінімум трьох міжнародних і/або внутрішньодержавних платіжних систем).
Умови переведення торговців на обов’язкове приймання спеціальних платіжних засобів в оплату за продані ними товари (надані послуги), винятки щодо виконання таких розрахунків окремими категоріями торговців визначаються Кабінетом міністрів України».
Як же технічно відбувається «забезпечення можливості здійснення... розрахунків за продані товари... з використанням... спеціальних платіжних засобів»? Для цього існують так звані POS-термінали (від англійського «point of sale terminal», тобто «термінал торгової точки»). Цей спеціальний електронний пристрій, що знаходиться у торговій точці, дозволяє зчитувати інформацію з пластикової картки (а точніше, з її магнітної смуги чи мікрочіпа), здійснюючи зв’язок із банком-емітентом для ідентифікації даних картки та проведення операції оплати (це називають авторизацією). Такий зв’язок здійснюють каналами телефонного зв’язку, виділеними лініями, Ethernet, CDMA, Інтернет, супутниковими і радіоканалами зв’язку тощо. Врешті-решт із карткового рахунку власника списують необхідну суму для оплати товару, а касир торговельного залу оформляє необхідні розрахункові документи.
Більшість касових апаратів, що продаються в Україні, сумісні з POS-терміналами, тобто дозволяють підприємству організувати єдину розрахункову систему. Більше того, є ЕККА, оснащені пристроєм для зчитування інформації з пластикової картки.
Існують і так звані імпринтери — механічні пристрої, що дозволяють одержати відбиток даних картки та даних торгової точки на спеціальному чеку (сліпі), який підписують касир і покупець. Потім банк інкасує сліпи та списує кошти з карткового рахунку клієнта. Однак у сфері торгівлі поширення набули саме POS-термінали, тому надалі ми говоритимемо виключно про них.
Як бачимо, законодавець передбачив чіткий зв’язок: використовуєш реєстратор розрахункових операцій (РРО) — постав POS-термінал.
Тут доречно згадати про цифри. За даними ГНАУ, на кінець першого півріччя 2004 року в Україні використовувалося 263559 РРО. А POS-терміналів експлуатувалося за деякими даними аж... 14,5 тис. Тобто один POS-термінал на 18 РРО! Логічно в недалекому майбутньому очікувати на «термінальний бум». І тут виникне резонне запитання: хто візьметься?
Відповідь знаходимо в Положенні про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженому постановою правління Нацбанку України від 27 серпня 2001 року № 367. Цим документом визначаються умови діяльності з технологічного, інформаційного обслуговування торговців і виконання розрахунків із ними за операції, здійснені з застосуванням платіжних карток. Така діяльність називається еквайрингом. Так от, донедавна еквайрингом займалися лише банки, та й то не всі, а лише ті, які одержали спеціальну ліцензію. Нині саме вони пропонують напрацьовані та найзручніші схеми.
Тож тому, хто бажає обзавестися терміналом, насамперед потрібно знайти такий банк (еквайрингову організацію). Умови, на яких банки надають послуги еквайрингу, приблизно такі:
— безкоштовне встановлення й обслуговування необхідного устаткування (POS-термінали) та програмного забезпечення. Така безкоштовність — мабуть, головний плюс усієї системи еквайрингу;
— складання всієї звітної документації;
— безкоштовне навчання персоналу роботи з POS-терміналом;
— оперативні консультації з питань, що виникають у процесі обслуговування клієнтів за пластиковими картами;
— стягування банківської комісії за послуги еквайрингу;
— перевірка платоспроможності картки при використанні імпринтерів;
— безкоштовна інкасація чеків (сліпів) при використанні імпринтерів.
Конкретні умови зазначаються у договорі з банком. У ньому ж необхідно передбачити обов’язкові умови, що містяться в п.4.1 Положення НБУ.
Звісно, організація розрахунків з допомогою платіжних карток у магазині має низку переваг:
— безпека (мінімізується можливість пограбування, втрати готівки, помилки касира в розрахунках);
— економія (як мінімум, на послугах інкасації);
— психологічний фактор (за статистикою, розраховуючись карткою, клієнти легше витрачають гроші, ніж при оплаті готівкою).
Утім, не можна залишити поза увагою і негативні сторони:
— розмір банківської комісії. Він коливається від 2,5—3% по найпоширеніших картках (VISA та Mastercard) до 7% (по картках American Express). При цьому вже згаданий нами п.4.1. Положення містить вимогу про те, що торговець не може підвищувати ціну на товар (послугу), якщо його (її) оплачують з допомогою платіжної картки, а не готівкою. Це зобов’язання фіксується у договорі з банком-еквайром. А тепер уявіть собі, що з прибутку у вигляді 10-відсоткової націнки торговець має віддати банку третину;
— термін зарахування коштів, списаних із карткового рахунку, на поточний рахунок продавця. Як правило, в договорах еквайрингу він становить від одного до п’яти банківських днів. Та на практиці, на жаль, нерідко трапляється, коли на грошенята доводиться чекати значно довше;
— термін проведення розрахункової операції. Тут можуть бути цілком об’єктивні проблеми, пов’язані з якістю телефонного чи іншого зв’язку при встановленні з’єднання між магазином і банком. Ось тільки об’єктивними вони є для продавця, але аж ніяк не для клієнта;
— проблеми ідентифікації особи. Багато банків «забивають» у договорі умову, відповідно до якої продавець для проведення авторизації зобов’язаний вимагати у клієнта документ, що посвідчує особу (коли сума перевищує певний ліміт, встановлений у договорі). Напевно, не варто наводити статистику того, скільки людей, вирушаючи до супермаркету за покупками на вихідні, беруть із собою паспорт. І тут марні виправдання, що, мовляв, водійські права при розрахунках карткою іноді вимагають навіть у США;
— проблеми конфіденційності. Багато клієнтів негативно ставляться до того, що змушені випускати з рук картку при проведенні розрахунків. Пояснити це легко: кількість злочинів, пов’язаних із шахрайством у сфері електронних платежів, зростає. Що вже казати, коли клієнт не просто випускає картку з рук, а й на певний час втрачає її з поля зору (наприклад, при розрахунку в ресторані). Розв’язати цю проблему мають переносні POS-термінали. З їх допомогою офіціант може «прокатати» картку просто на столику клієнта. Примітно, що за бажання можна запрограмувати функцію автоматичного списування чайових, функцію надання дисконту тощо;
— ризик шахрайства при використанні платіжних карток. Наприклад, зняття з рахунку клієнта більшої, ніж потрібно, суми. Фахівцям з карткових розрахунків відомо про існування спеціальних картридерів, що зовні нічим не відрізняються від POS-терміналів, які не лише знімають гроші з рахунку, а й зчитують і зберігають усю інформацію кредитної картки для створення її дубліката. Поки що в Україні такі прийоми практично невідомі саме через незначну поширеність кредиток. Але обсяг шахрайств у світі зростає високими темпами. Якщо 2001 року шахрайство з кредитними картками обійшлося бізнесу приблизно в 9 млрд. дол., то до 2005-го, за оцінками Meridien Research, його обсяг може сягнути 60 млрд.
Ось така інформатизація по-українському... Однак закон залишається законом, а отже, його вимоги потрібно виконувати. Щоправда, поспішати поки нікуди. Зверніть увагу на другий абзац процитованого на початку статті пункту: умови переходу на використання POS-терміналів має встановити Кабінет міністрів. Цілком можливо, що він визначить строки переходу на використання POS-терміналів у різних сферах торгівлі та послуг, а також обсяг товарообігу, перевищення якого потребує встановлення термінала в торговій точці, роз’яснить, чи потрібно мати стільки ж POS-терміналів, скільки в торговій точці РРО. Тож, напевне, те чи інше підприємство потрапить до розряду винятків.
Однозначно не варто поспішати тим, кому законодавство дозволяє торгувати без РРО (насамперед ідеться про приватних підприємців, які сплачують єдиний податок) — вони, як і раніше, працюють без касових апаратів...
(Сам текст закону, а також коментарі до нього читайте в газеті «Все про бухгалтерський облік» № 103, 2004 рік, стор. 13)