Негативний вплив інституту ПДВ на українську економіку визнають сьогодні практично всі. І складний він, і корумпований, і несправедливий, і жорстокий, і загалом негативний. А вже те, наскільки згубно впливає цей податок на ціни, не обговорював тільки лінивий. Особливо з урахуванням усталеної практики, коли завдяки такій дивовижній закупорці податкозменшень, як податкові накладні, ПДВ часто нараховується не на додану вартість (що відповідало б його назві), а практично на весь оборот. Ясно, що ціни при цьому злітають адекватно, а в тих, хто сплачує саме так, як вимагають від них податківці, і зовсім катастрофічно.
То чому ж у такому випадку, щойно починаються розмови про заміну стягування державою ПДВ просто додруковуванням цією ж державою грошей, нас лякають спричиненим емісією зростанням цін? А що, зростання цін, спричинене самим існуванням ПДВ, менше? Але тоді — менше чого? Загальної додруковуваної грошової маси, рівній масі ПДВ? Але як маса ПДВ може бути меншою від себе самої?
Ну а щодо принципу «емісія замість податку», то він забезпечить дуже серйозні переваги. Завдяки неминучому відкладеному попиту (коли «зайві» гроші перебувають не в обороті, а в панчосі або в доларах або в доларах і в панчосі водночас) загальний індекс зростання цін відставатиме від індексу грошової маси.
Крім того, індекс цін відставатиме і від індексу доходів підприємств (а також їхніх працівників — якщо господарі їм щось, ясна річ, залишать), бо підприємства не просто збільшать ціни, а ще й одержать усю податкову економію.
Отже, і гроші, і доходи зростатимуть швидше, ніж ціна. А ось що з грошей і доходів зростатиме швидше? Ясно, що додруковування більше відкладеного попиту, оскільки переважно емісія все-таки втягується в оборот. Таким чином, рівна додруковуванню податкова економія теж більша відкладеного попиту. Додавши й до того, й до іншого чинник цін, одержимо, що «податкова економія плюс чинник цін» більша, ніж «відкладений попит плюс чинник цін». Але «податкова економія плюс чинник цін» це і є зростання доходів (див. вище), а «відкладений попит плюс чинник цін» — це зростання грошей. Отже, зростання доходів виходить більшим від зростання грошей.
Таким чином, маса грошей зростає швидше, ніж ціни, а доходи — ще швидше, ніж гроші. Отже, зростає рівень життя (починаючи, природно, з підприємців); розвивається й реально стимулюється виробництво, прискорюване зростанням попиту, який знов-таки позитивно впливає на рівень життя; зростає привабливість інвестиційних вкладень; нарешті, держава перестає залежати від стягування ПДВ. Ну то й що ж тут поганого? Ну хоч у чомусь?
Не всі встигатимуть скупитися? Але цілком очевидно, що заміна податку на виробника «інфляційним податком» на недоспоживача, потрібна сьогодні як повітря! Тільки б держава не профукала весь ефект від масового напливу в обмінні пункти та встигла до першої емісії монополізувати обмін валют, установив при цьому дуже серйозну маржу, через яку, власне, й матеріалізується податок на недоспоживання. Тоді, до речі, додруковувати можна буде менше...
Не буде можливості пільгувати? Але чим гірша адресна підтримка, яку держава за рахунок тих-таки додрукувань зможе надавати? Тим паче що про заміну податкових пільг чимось іншим — теж говорять уже давно.
Скасування ПДВ, заміна його емісією, суперечитиме нашим усталеним традиціям? Але тоді потрібно сказати чесно, що йдеться переважно про «здорові» традиції податкоуникання, завдяки яким увесь податковий тягар перекладається на покірливих і законослухняних. А чи такі вже й цінні такі традиції?
І не потрібно кивати на Захід: там і платники інакші, і необхідність стимулювати (пере-) виробництво теж цілком інакша.
Насправді причина небажання замінити ПДВ легкою інфляцією — не в цьому.
Просто держава не хоче втрачати важелі, які при сьогоднішньому податковому законодавстві дозволяють притиснути будь-кого (кого треба). А заразом — є привід утримувати велетенську податкостягувальну гвардію, хоча й не дуже ефективну, зате рідну. Тобто сам процес стягування податків для держави сьогодні важливіший від його результатів, а саме — зібраної податкової маси. Масу, якщо дуже треба, можна й домалювати, але тільки чим без ПДВ займатимуться податківці?
Тим паче (і розумні читачі це вже напевно збагнули) що, рухаючись цим самим шляхом, ми неминуче прийдемо до заміни емісією не лише ПДВ, а й решти податків-зборів.
Жарт, ясна річ. Хоча чому «ясна річ»? І чому, взагалі, «жарт»? А що коли ідеєю заміни податків інфляцією людство знехтувало незаслужено? І особливо гостро відчувається це в нас. Який ще народ так дістали податки, що він уже цілком дозрів для заміни їх інфляцією?! Так, коли все погано (на дні ями), будь-який рух веде до кращого (у будь-який бік — однаково нагору). Загалом, коли хто й порушить непорушне, то, певне, ми. Заразом — інвестиційні вкладення в Україну стануть дуже привабливими: виникне попит (нехай «емісійний»), не буде податків, та й робоча сила наша — не розбещена. То що ж заважає? Чи — хто?