Давно хотіла написати цю статтю… 2005-го, коли гривня раптом зміцнилася до п'яти за долар, газети замайоріли обвинувальними гаслами "Бабусь пограбували!", маючи на увазі, що долари під подушками пенсіонерів суттєво "схуднули". Хотілося всім побажати мати таких бабусь, з такою кількістю доларів, що зміцнення рідної валюти становить для них проблему.
2008-го, коли гривня впала до восьми, знову - "Пограбували бабусь!", щоправда, вже інших, які мали заощадження у гривнях.
Восени 2012-го знову коливання курсу і короткочасний обвал гривні до десяти, зупинені жорсткими адміністративними заходами і "полюванням на відьом". Як завжди, постраждали невинні, покарали непричетних, а проблему неминучої девальвації було не вирішено, а відкладено - до кращих часів, до виборів...
Хотіла написати, але не написала, тому що не вірила в те, що у тодішньої влади вистачить мужності і бажання "зазіхнути на святе", як патетично охарактеризував один журналіст звичку населення України мислити виключно в іноземних грошових знаках.
Що ж змусило мене висловитися тепер, коли гривня укотре в біді, та все ж таки продовжує своє плавання, як стійкий олов'яний солдатик?
Ми, банкіри, справді завинили перед нашими співгромадянами, тому що замість своєчасної роз'яснювальної роботи та коректного подання інформації тримаємося за свою улюблену приказку "Гроші люблять тишу" і... мовчимо. От замість нас і говорять недобросовісні горе-аналітики й пропагандисти-політики, які експлуатують будь-яку подію на фінансовому ринку як привід розправитися з опонентами. Не буду до них уподібнюватися, перейду до суті зроблених Нацбанком кроків.
Отже, що нового принесла активно критикована нині постанова НБУ №540?
По-перше, вона повернула обмеження на переказ валюти фізичними особами своїм родичам за кордон без реальних потреб, а просто з бажання вивести свої гроші з країни, яку спіткало лихо. Бажання, звичайно, зрозуміле - своя сорочка ближча до тіла, але зовсім не патріотичне (передбачу цинічні посмішки). І справа не в лозунговому патріотизмі, а в тому замкненому колі, по якому ми всі бігаємо, як білки: вивели валюту з країни - курс гривні впав - швидше виводити наступну партію.
Виведення валюти за кордон цим каналом став особливо помітним в останні три місяці, коли обмеження не діяло. Звісно ж, НБУ, бачачи сотні мільйонів доларів, таких потрібних для підтримки власного ринку, які витікають в інші країни, не міг не відреагувати та обмежив такі перекази еквівалентом 150 тис. грн на місяць. Ну що ж, 11–12 тис. дол. на одного родича для "підтримання штанів" цілком достатньо. При цьому Нацбанк залишив без обмежень оплату значної кількості необхідних послуг за кордоном: лікування, навчання, судових і нотаріальних витрат тощо. Правда, наш креативний народ через брак зарубіжних родичів примудрявся переводити на навчання в іноземному вузі по 2 млн дол., тож тепер банкірів зобов'язали до всіх переказів підходити критично і виявляти очевидний "фейк", як зараз модно говорити.
По-друге, нарешті виправлено одвічну помилку, що дозволяла виплату готівкових переказів з-за кордону в іноземній валюті через різні системи, такі, як західні Western Union, Moneygram, російська "Юністрім" та інші, без відкриття рахунків в українських банках. Виплата таких переказів була можлива лише в певних відділеннях, де можна було організувати зберігання і доставку валюти. Відтепер ці перекази можуть виплачуватися по всій країні, у будь-якому віддаленому селищі, де є навіть найменше відділення банку, якому не дозволяється працювати з валютою. Більш того, і пошта, якщо захоче, може теж, підписавши договори з банками-агентами, оплачувати такі перекази, що було неможливо для валютних виплат.
Таким чином, цим переказам без відкриття рахунку повертається їхнє початкове призначення: підтримка родичів у найвіддаленіших куточках країни невеликими сумами, необхідними для повсякденного життя. Той, хто поспішив оголосити це конфіскаційним дійством, або помиляється, або лукавить. Оскільки великі суми, спрямовані на заощадження або інвестиції, можуть і мають переводитися з рахунку на рахунок, проходячи всі необхідні банківські процедури. Отже, ніхто ці гроші, які надійшли на рахунок в українському банку, конвертувати не збирається: будь ласка, хочеш - розміщуй на депозит, оплачуй дозволені послуги за кордоном, знімай готівкою, зрештою (з діючими обмеженнями, звісно). Більш того, таке переведення за системою SWIFT значно дешевше, ніж переказ готівкою без відкриття рахунку. Здавалося б, тоді в чому проблема, чому такий галас? Відповідь проста: відкрити рахунок за кордоном і здійснити з нього переказ може тільки той, хто перебуває там легально і має легальні доходи. А системи готівкових переказів цією легальністю не надто переймаються. Але дозвольте нагадати: ми ж із вами вистраждали асоціацію з ЄС не для того, щоб залишитися громадянами "напівсвітла". Якщо вже боротьба з "тінню", то почнімо із себе!
По-третє, давайте розглянемо один із головних подразників останніх новацій - заборону на зняття в Україні готівкової валюти з використанням карток, названий "пограбуванням власників валютних рахунків". Про що йдеться? Будь-який клієнт має право відкрити в банку як звичайний поточний рахунок, так і картковий. При цьому він може вільно перекидати гроші з одного свого рахунку на інший. Ніякої конвертації при знятті грошей готівкою з поточного (не карткового) рахунку не впроваджується: знімай собі валюту, щоправда, в обмеженій сумі - еквівалент 15000 на день. Трохи незручно, але не смертельно. Головне тут не обмеження, а ліквідність банку, тобто його здатність ці гроші видавати. Розумієте, до чого я веду? Хочеш зняти свою валюту готівкою - переведи її з карткового на поточний рахунок і знімай. Де тут "пограбування"?
Передбачу запитання: а навіщо такі складнощі? А от навіщо: одержати готівку з картки можна двома шляхами - через банкомат і через POS-термінал у касі банку. Усі банкомати в Україні заправляються виключно гривнею, тож така "примусова" конвертація існувала давно, всі про неї знали, і ніхто не заперечував. Коли власник карти хотів одержати готівкову валюту, він ішов у касу банку і просив касира провести операцію через POS. Але, крім клієнтів українських банків, таку послугу надавали й іноземцям, з картками іноземних банків. Тому один із корисних наслідків нового регулювання - перекриття каналу перетворення чужої безготівкової валюти в готівкову на нашій території. Приїхав в Україну - знімай гривню і використовуй її! А то деякі наші "улюблені" сусіди, що "випадково заблукали" на нашій території, вже нахабно наполягають на прийманні їхніх грошових знаків у наших магазинах на Сході країни.
Це коротенько основні новації постанови №540.
І наостанок я скажу...
Спекуляції на тему "за що боролися на Майдані" неприпустимі, коли йдеться про нашу національну валюту. Запровадження гривні - друга за значущістю подія в новітній історії України після проголошення незалежності. Вона - наше з вами національне надбання. Заходи, яких вживає Нацбанк для її порятунку, слід правильно розуміти і сприймати, як неминучі ліки. Серпень був урожайним місяцем на різні постанови. Не всі нововведення сприймаються однозначно. Але Нацбанк демонструє відкритість і готовність до діалогу. Вони не боги, вони такі самі, як ми, і потребують підтримки і словом, і ділом. А істерія, у якій заходяться деякі горе-коментатори, працює вочевидь не на користь України. Навіщо потрібні вороги, коли є такі "друзі"?