Запровадження податку на виведений капітал обговорюється третій рік.
Запланована тепер уже на початок наступного року новація має знизити податкове навантаження, збільшити приплив інвестицій в економіку, спростити облік, скоротити способи мінімізації податків. На відміну від податку на прибуток, податок на виведений капітал (ПВК) дає бізнесу можливість маневру, даючи змогу самостійно вирішувати, коли та в якому обсязі здійснювати виплати до бюджету, адже йдеться лише про оподаткування розподіленого прибутку (спрощуючи - дивідендів), тобто будь-які реінвестиції в бізнес від сплати податків звільняються. Але в безлічі озвучених позитивів приховано чимало ризиків для системи держфінансів і українського бюджету.
Головним аргументом за відмову від податку на прибуток (ПП) у його нинішньому вигляді був величезний адміністративний тиск на бізнес при мінімальному фіскальному ефекті. Дійсно, в останні роки надходження від цього податку були дуже скромними, декларована "збитковість" упевнено працюючих підприємств бентежить, податкове навантаження було гнітюче нерівномірним. Торік, наприклад, 90% надходжень податку на прибуток забезпечила тисяча компаній з існуючих 250 тис. Різні, часто цілком легальні, способи оптимізації податку на прибуток призвели до багаторічної ганебної практики фіскалів збирати податок авансом. Що породило зовсім уже неприйнятну в цивілізованій країні проблему податкових переплат. Очевидно, що система потребує реформування. Та чи стане заміна одного податку іншим відповіддю на всі запитання?
Німецька консультаційна група, що разом з Інститутом економічних досліджень і політичних консультацій вивчала питання, дійшла досить стриманих висновків: перспективи, мовляв, непогані, але в короткостроковому періоді ризиків не уникнути. Звісно, йдеться про ціну, тобто про недонадходження до бюджету, яку доведеться заплатити за податкову лібералізацію. І чи буде ця ціна справедливою, якщо запропонований варіант реформи податку не вирішить багатьох існуючих проблем?
Що не так
із податком на прибуток?
База діючого податку на прибуток складається зі скоригованого фінансового прибутку компанії та обкладається податком за ставкою 18% з наступною сплатою податку на доходи фізичних осіб на рівні 5% і військового збору в 1,5% при виплаті дивідендів приватним особам. І база оподаткування, і ставка податку, на думку експертів, відповідають міжнародній практиці. А податкове навантаження в 23,3% лише незначно перевищує цей показник за податком на прибуток в інших країнах.
Фактично податок на прибуток - це податок з капіталу, його ставка визначає, чи буде підприємець інвестувати зароблені кошти в розвиток, або ж продовжить їх споживати. У світовій практиці вважається, що при високій ефективній ставці інвестиції знижуються. А українська практика демонструє, що й при помірній у 23,3% - не зростають. І чи будуть зростати, якщо її продовжити знижувати?
У діючій системі фінансування за рахунок власного капіталу є менш привабливим для підприємця, ніж кредит, наприклад. Так, український бізнес регулярно нарікає на недоступність кредитів. Але цей самий український бізнес уже має величезну частку позикових коштів і дуже неоднозначні кредитні історії. І з погляду оподаткування, кредит досі ще вигідніший за реінвестиції, адже сплату кредитних відсотків можна зарахувати у витрати, а фінансування за рахунок нерозподіленого прибутку - ні. З цього погляду податок на прибуток інвестиціям дійсно не сприяє. Але хто візьметься стверджувати, що проблема з відсутністю інвестицій тільки в цьому?
Так, в останні роки ПП був відносно невеликим джерелом податкових надходжень до бюджету України. Але цього року ситуація почала змінюватися. Частка податкових платежів від великого бізнесу, що обслуговується Офісом великих платників, згідно зі звітністю останнього півріччя становила 58,3% від загального збору податкових платежів. У лідерах ПДВ - 59,1 млрд грн (+21% порівняно з аналогічним періодом минулого року) і акциз - 28,9 млрд (+20%). На диво, не відстає й податок на прибуток. У першому півріччі від великих платників надійшло 20,5 млрд грн. податку на прибуток, або 144% індикативних показників за цим податком. Приріст випереджає темпи збільшення зборів як ПДВ, так і акцизів - 30-відсоткове підвищення порівняно з аналогічним періодом 2016-го. Тобто провали у надходженнях, які раніше пояснювалися різними способами ухилення, дійсно могли бути пов'язані з об'єктивними причинами - економічною кризою й відсутністю реального прибутку.
Багато компаній через стрімке знецінення гривні зазнали великих збитків, переважно викликаних втратами від курсових різниць за номінованими в іноземній валюті боргами. Ці збитки переносилися на майбутні періоди, скорочуючи поточні податкові зобов'язання підприємств за податком на прибуток. З одного боку, оптимізація, з іншого - об'єктивні причини. За даними Держстату, за січень-березень 2017 р. великі й середні підприємства зафіксували збитки в обсязі 54,4 млрд грн. А частка збиткових підприємств становила 36% від їхньої загальної кількості. Втім, і ці цифри досить оптимістичні, торік, наприклад, обсяги зафіксованих збитків були втричі більшими.
Звісно, це не означає, що від сплати ПП ніхто не ухиляється. Причому відносно цього податку існують цілком легальні методи ухилення, навіть на міжнародному рівні. Можливості ухилення від сплати ПП великі. Наприклад, шляхом укладання договорів на неіснуючі послуги, надавані платником-"спрощенцем", він, у свою чергу, потім платить 5-відсотковий податок на доходи й повертає залишок мінус свою комісію за переведення безготівкових коштів у готівку. За даними ДФС, за рік таких угод укладається приблизно на 50 млрд грн. Несправедливо стверджувати, що всі вони є фіктивними, та й не наш обов'язок це доводити. Але подібні операції однозначно можна назвати сумнівними.
Слід пам'ятати й про те, що платники з доходом менш як 20 млн грн не повинні застосовувати податкові коригування, такі, як резерви, мінімальні терміни амортизації, уцінка, "тонка" капіталізація тощо. У зв'язку з цим вони можуть використовувати широкий спектр цілком законних інструментів обліку для зменшення фінансового результату та зниження податкового навантаження.
Питання надходжень від ПП - це не тільки українська проблема. У світовій практиці взаємозв'язок між ставками податку на прибуток і надходженнями від нього теж не завжди однозначний. Але той факт, що тільки 5% від загальної кількості більш як 250 тис. українських платників зараз платять цей податок і лише 1000 платників забезпечують 90% його надходжень до бюджету, вказує на серйозні проблеми з виконанням закону, а не з самим податком.
"Діючий ПП в Україні є стандартним як щодо ставки, так і у визначенні податкової бази. Він навряд чи несе якісь особливо шкідливі економічні наслідки сам по собі. Ключові проблеми, пов'язані з податком на прибуток в Україні, - це великі, можливо, незаконно сформовані, збитки попередніх періодів і недостатня здатність податкових органів контролювати правильність нарахування ПП. Ці проблеми самі по собі не вказують на необхідність різкої зміни системи, і їх, імовірно, треба вирішувати, поступово реформуючи податкові органи", - зазначають німецькі експерти в резюме свого дослідження.
На їхню думку, основний недолік існуючої системи - це адміністративне й фінансове навантаження на підприємства, викликане, окрім іншого, частими податковими перевірками. Про якість перевірок, здійснюваних українською фіскальною службою, знають усі. Нерідко візити податківців у буквальному сенсі припиняють роботу в головному офісі компанії і призводять до нарахування невиправданих податкових зобов'язань, які важко оскаржити через таку ж саму далеку від ідеалу судову систему. Але всі ці проблеми ніяк не пов'язані з недоліками саме податку на прибуток, їх причина в недостатній інституціональній здатності й корупції в ДФС. Заміна одного податку іншим цих причин не усуне. Тим часом зміни пропонують фундаментальні, і вони відчутно можуть позначитися на дохідній частині бюджету.
Шанс не платити
Запропонований замість податку на прибуток податок на виведений капітал передбачає зміну бази оподаткування на трансакції, що передбачають виведення капіталу з податкової системи. Згідно із проектом закону про ПВК такі трансакції обкладатимуться податком за ставкою 15% для дивідендів і 20% для інших, "ризикових", форм виведення капіталу, наприклад, завищення трансфертних цін або індексація відсоткових ставок за кредитами від пов'язаних осіб. Ця система суттєво відрізняється від діючої системи податку на прибуток, оскільки базою оподаткування стають трансакції з неплатниками ПВК, а комплексну базу на підставі фінансової звітності взагалі перестають враховувати.
За прогнозами авторів проекту, нас чекає збільшення інвестицій і зниження адміністративного тиску. Основна відмінність у тому, що прибуток згідно з фінзвітністю заміняють фактичними фінансовими потоками. І податок стягується лише з тих прибутків, які були розподілені підприємством, от чому цей податок ще називають податком з розподіленого прибутку. І це справді спрощує систему, адже замість складних оцінок вартості активів і сум амортизації підприємствам пропонують лише враховувати грошові потоки, причому тільки тоді, коли вони залишили податкову систему, адже операції між платниками ПВК у межах України також звільняються від оподаткування.
Проект пропонує 15-відсоткову ставку оподаткування на виплати дивідендів і 20-відсоткову ставку для прирівняних платежів, до яких відносять ризикові операції, що пов'язуються з ухилянням від сплати податків. По суті, бізнесу пропонують бонус у 5% "за чесність".
Адміністрування дійсно спроститься. Основний принцип адміністрування будь-якого податку - обов'язок звітувати тільки про оподатковувані операції. Звісно, якщо їх перелік скорочується, це автоматично спрощує адміністрування. Звіти про дивіденди, операції з виведення капіталу й прирівняні платежі потрібно буде подавати щомісяця, але тільки якщо такі операції в цьому місяці відбувалися. Звіт про контрольовані угоди, до яких застосовуються правила трансфертного ціноутворення, - щорічно. Платник самостійно буде розраховувати суму податку до сплати. І його це точно не обтяжить - оцінка податкової бази проста й зрозуміла.
Очевидно, оподаткування тільки грошових потоків, а не результату обліку має сенс. Саме за таким принципом діють так звані непрямі податки, які вважаються більш надійними з погляду державних доходів і менш уразливими з погляду зловживань. Але в українських податкових реаліях теорія часто розходиться з практикою. Зокрема, "непрямий" ПДВ в Україні є не лише основним джерелом наповнення бюджету, а й основною базою для податкових зловживань.
Імовірно, нерозподілений прибуток компаній, переставши бути об'єктом оподаткування, збільшить грошові резерви підприємств і сприятиме інвестиціям. Цілком можливо, доступ компаній до кредитів теж поліпшиться, бо фірми вже не будуть імітувати збитковість заради зниження податкового навантаження, одночасно занижуючи свою платоспроможність. Але чи матиме це принциповий вплив?
Думки розходяться. DT.UA одержало доступ до робочих документів ряду відомств, які займаються розробкою реформи та впровадженням застави на виведений капітал.
Експерти Мінекономрозвитку вважають: "Впровадження податку на виведений капітал, як і більшість заходів, спрямованих на зменшення податкового навантаження, може мати різноспрямований вплив на економічну систему. Так, основний негативний вплив зазначеної податкової ініціативи очікується в частині недоотримання податкових надходжень у результаті істотного зменшення бази оподаткування, зниження окремих ставок оподаткування, а також за рахунок скасування податку на репатріацію й відходу від оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором отриманих дивідендів. Поряд із цим зниження податкового навантаження на прибуток підприємств суттєво знижує мотивацію суб'єктів господарювання до приховання частини прибутку й застосування схем мінімізації оподаткування".
У Мінфіні упевнені, що при оцінці впливу законопроекту важливо враховувати "потребу в значному часі, необхідному для перехідного періоду впровадження податку на виведений капітал". І згадують досвід Естонії (один з небагатьох позитивних, до речі), у якій податок на виведений капітал діє з
2000 р., а от обсяги його надходжень до бюджету досягли рівня надходжень від податку на прибуток лише через чотири роки після запровадження.
Німецькі дослідники, цитовані вище, також вважають, що економічний вплив запровадження ПВК на інвестиції й економічне зростання буде обмеженим. А от фіскальний вплив переходу на ПВК, швидше за все, буде негативним у короткостроковому періоді, потребуватиме розробки комплексної стратегії з фінансування цієї реформи й пошуку відповідних компенсаторів.
Поточні оцінки негативного короткострокового впливу на бюджетні доходи також розходяться. Очікувано найбільш оптимістичні автори законопроекту про податок на виведений капітал, які прогнозують, що в перший рік після реформи держбюджет недоотримає 11 млрд грн, що становить 0,5% ВВП в 2016 р. Не менш оптимістично на майбутні втрати дивиться Мінекономрозвитку, прогнозуючи втрати в розмірі 1,2–1,3% від прогнозного ВВП у перший рік реформи з наступною тенденцією до зменшення бюджетних втрат через активізацію виробничої діяльності до 0,8–0,9% від ВВП за підсумками 2020-го.
Мінекономрозвитку змоделювало два альтернативні варіанти впровадження реформи. У "Сценарій 1" було закладено зниження видаткової частини бюджету, спрямоване на компенсацію податкових втрат, у "Сценарій 2" - збільшення дефіциту бюджету на відповідну суму. У розрахунках за сценаріями враховувалося, що частина додатково отриманих коштів (близько 70%) підприємства будуть реінвестувати у власну діяльність, а залишок (майже 30%) спрямовувати на поточні витрати (у т.ч. для закупівлі проміжних товарів і послуг, які будуть використовуватися для розширення власної виробничої діяльності). У свою чергу, кошти, спрямовані на реалізацію інвестиційних проектів, з урахуванням мультиплікативного ефекту, генеруватимуть додану вартість у наступних періодах. А кошти, спрямовані на поточні витрати, з одного боку, сформують додатковий попит на виробництво товарів проміжного використання, з іншого - згенерують додану вартість товарів, робіт і послуг.
Сценарії, запропоновані Мінекономрозвитку, різняться, але не суттєво. Якщо опиратися на них, то пошук компенсаторів для проведення реформи й запровадження податку на виведений капітал не є необхідністю, без якої реформи не запустити. Причина - в оптимізмі відомства. І, на жаль, не всі так бадьоро дивляться в майбутнє.
Експерти Мінфіну поділилися із DT.UA своїми підрахунками. На їхню думку, розрахована сума податку на виведений капітал і прирівняні до виведення капіталу платежі до загального фонду держбюджету становитимуть
19,9 млрд грн, що на 40,6 млрд грн менше від затвердженої на 2017 р. суми податку на прибуток підприємств (60,5млрд грн.). Погодьтеся, втрата відчутна. А цифра недобору співзвучна з торішньою оцінкою ДФС, що оцінила втрати від запровадження податку на виведений капітал у 39 млрд грн.
Український інститут майбутнього, експерти якого також беруть участь в обговоренні реформи, на основі даних МВФ, Держстату, Мінфіну й ДФС також моделював ступінь впливу впровадження ПВК на економіку й бюджет. Їхні результати говорять про передбачувані втрати для бюджету в обсязі
25 млрд грн у перші два роки реформи. Але вони ж стверджують, що протягом наступних п'яти років реформа згенерує додаткові надходження до бюджету на рівні 200 млрд грн. Чи це реально?
Зараз надходження від податку на прибуток становлять 60 млрд грн, а передбачувані надходження від податку на виведений капітал, за оцінками ДФС, будуть на рівні 17 млрд грн. Хто дасть гарантію, що різниця дійсно буде реінвестована, і бюджетні втрати перших років окупляться в майбутніх періодах?
Згідно з дослідженнями, проведеними експертами German Advisory Group, запровадження податку на виведений капітал в Естонії, Молдові й Македонії мало дещо стриманий економічний вплив. Так, динаміка ВВП у цих країнах нічим не відрізнялася від динаміки в країнах-сусідах, які реформ не проводили. Зате негативний ефект від фіскальних дисбалансів був відчутніший, ніж економічний імпульс від додатково виявлених коштів підприємств.
У результаті дотепер податок на виведений капітал діє лише в Естонії. У Македонії й Молдові реформа провалилася, а податок було скасовано. Автори дослідження вважають, що причина, окрім іншого, у недостатньому бюджетному плануванні, яке не враховувало бюджетних втрат перших років реформи. На жаль, українські реформатори поки що наступають на ті самі граблі. Упевнені у позитивних змінах у середньостроковій перспективі, автори реформи забувають, що до неї ще треба дожити, а перші роки реформи потребуватимуть чималих компенсаторів. Мінфін готовий їх шукати, тим більше, що скорочення видаткової частини бюджету - це начебто давній пріоритет нової влади. От тільки охочих реально стримати бюджетні апетити заради успіху реформи немає. А отже, і сама реформа під загрозою.