У 2017 р. ВВП України зріс на 2,3%. Це нижче світового індикатора в 3,8% і показника країн, що розвиваються, який становив 4,3%. Тож якими були основні драйвери навіть такого помірного, але все-таки зростання, і чи вистачить Україні ресурсів для того, аби прискоритися.
Серед головних локомотивів економіки України в 2017 р. можна виокремити будівництво і роздрібну торгівлю. У порівнянні з 2016 р. вони показали зростання на рівні 26,9 і 5% відповідно. Причому роздрібна торгівля набирала обертів дуже нерівномірно. Для першого кварталу 2017-го показник становив 3,1%, а для четвертого - аж 7,9%. Що стосується 2018 р., то за результатами перших трьох місяців торгівля і надалі зростала, а от будівництво навіть трохи втратило позиції (табл. 1). Тим не менш є шанс, що позитивна динаміка відновиться вже за результатами другого кварталу, коли де-факто і стартував будівельний сезон.
Що стосується обробної промисловості, то в 2017 р. вона збільшила виробництво на 5,1%. Дуже непоганий показник, але тільки якщо ми розглядатимемо його поза контекстом. Ще 2015-го промисловість упала на 15,1%, 2014-го - на 8,6, а довоєнного 2013-го - на 9,9%. Таким чином, приріст на рівні 3,7% у 2016 р. і 5,1% у 2017-му - це навіть не вихід на довоєнні показники, які самі по собі були не найкращими. І вже тоді в експертному середовищі звучали думки про серйозні структурні перекоси української економіки.
У статистиці є таке поняття, як ефект низької бази порівняння. За великим рахунком, зростання деяких галузей української економіки в 2016-му та 2017 р. - його наочний прояв. Спочатку ми дуже сильно падали, зате потім навіть невеликий приріст в абсолютних показниках став давати непогані відносні індикатори (табл. 2, 3).
Щоб позбутися цього ефекту, перерахуємо обсяги наших головних драйверів - будівництва, сільського господарства, роздрібної торгівлі та обробної промисловості в доларах США для 2017-го і 2013 р.
У 2017 р. сільське господарство принесло економіці України 305,19 млрд грн. При курсі в 26,5 грн/дол. і з округленням до десятих у менший бік отримуємо 11,5 млрд дол. Обробна промисловість дала 369,45 млрд грн, або 13,9 млрд дол. Будівництво додало до економіки 68,1 млрд грн - це 2,5 млрд дол. Нарешті, торгівля - 421,3 млрд грн, або 15,8 млрд дол.
Переходимо до 2013 р. Тоді долар коштував 8 грн. Сільське господарство того року заробило для України 128,7 млрд грн, або 16 млрд дол. Обробна промисловість - 165,5 млрд грн, або 20,6 млрд дол. Будівництво - 36,9 млрд грн, або 4,6 млрд дол. Що стосується торгівлі, то на неї припало 212 млрд грн, або майже 26,5 млрд дол.
Одразу варто зазначити, що розрахунки для 2013 р. взято без урахування Криму і Севастополя, тоді як у 2017 р. не увійшли до статистики також і тимчасово окуповані райони Луганської та Донецької областей. Та різниця між роками надто велика, щоб її можна було списати тільки на зменшення територій. Для сільського господарства вона становила 4,5 млрд дол., для обробної промисловості - 6,7 млрд, будівництва - 2,1 млрд, а торгівля втратила 11,7 млрд дол.
Не драйвові драйвери
Щоб точно оцінити стан і потенціал економіки України, варто розглянути причини, завдяки яким у 2017 р. в Україні зростали будівництво і торгівля. Справа в тому, що торік одні українці остаточно відкрили свої скарбнички, тоді як інші взагалі полишили марну ідею збирати в них гроші.
Після "банкопаду" люди почали з великою недовірою ставитися до депозитів у комерційних банках. Здавалося б, один із низькоризикових фінансових інструментів, депозити для багатьох виявилися джерелами збитків. Банки, які вийшли з ринку, не могли погасити зобов'язань перед своїми клієнтами. Ті, у кого на рахунках лежали невеликі суми, почали дуже тривалі справи з Фондом гарантування вкладів. Інші просто втратили гроші понад гарантований ліміт.
Далі - більше, адже надійні банки, які залишилися, або взагалі втратили інтерес до депозитів, або фактично пропонують своїм клієнтам умови, які мало кого приваблять, наприклад відкрити депозит у доларі під 0,01% річних. Фактично це майже те саме, що зберігати гроші вдома під матрацом.
От чому вільні гроші стали йти в сферу будівництва. Якщо увійти в будинок на етапі закладки фундаменту, то до моменту закінчення будівництва, якщо вдасться отримати право власності на квартиру, ціна квадратного метра може збільшитися в 2–2,5 разу. Навіть песимістичні терміни завершення об'єкта зазвичай не перевищують чотирьох-п'яти років, тому все одно виходить дуже непоганий відсоток. Тому люди і почали вкладати в нові квартири і будинки. А будівельні компанії відповіли на попит справжнім бумом.
Однак важливо розуміти, що ми говоримо про нерухомість саме як про інструмент для інвестицій. Це зовсім не та ситуація, коли внаслідок зростання добробуту населення почала розбудовуватись одноповерхова Америка. Тоді люди насправді поліпшували свої житлові умови, але сьогодні в Україні нерухомість - це просто один із найбільш надійних способів вкласти гроші. Який при дотриманні обережності може дати хороші прибутки при відносно невисоких ризиках.
Інший тренд - це зростання торгівлі. Його драйвером стало підвищення мінімальної заробітної плати. У частини населення з'явилося більше готівки. Але ми все одно говоримо про суми, які не перевищують тисячі гривень. Звичайно, в цьому разі гранична схильність до споживання для багатьох українців становила 100%. Це означає, що весь приріст доходів вони почали просто витрачати. З одного боку, спровокувавши цим новий виток інфляції, прогноз щодо якої кілька разів за 2017 р. переглядали у бік збільшення. З іншого - люди стали більше купувати товарів першої необхідності: їжі, одягу, побутової хімії тощо.
Виходить, що два серйозні джерела зростання економіки були спровоковані тими факторами, які самі по собі є негативними або нейтральними, тому що їх довгострокові підсумки ведуть в першому випадку - до скорочення пропозиції на ринку капіталу, а в другому - до зростання інфляції, коли реальне збільшення доходів триває не більш як кілька місяців, зате потім рівень життя людей знову опускається до початкових показників.
Запустимо промисловість і розгонимо IT
Гарна новина полягає в тому, що в багатьох із галузей ми перестали падати, бо досягли стійкого дна. І тільки надзвичайні події можуть вибити його у нас з-під ніг.
Так, українська обробна промисловість опинилася в скрутному становищі. Причина - зменшення обсягів торгівлі з Росією, на яку були спрямовані багато заводів, що негативно позначилося на їх економічних показниках. Сьогодні навіть велика частина тих фабрик, що залишилися на підконтрольній Україні території на Сході, фактично не працюють. Їх співробітники перебувають у квазівідпустках тривалістю рік і більше, тому що у заводів просто немає замовлень.
При цьому вони також не можуть продавати товари у Європу - заважають відсутність необхідної сертифікації, а також труднощі з отриманням квот. Нарешті, істотною проблемою для них є пошук європейських клієнтів. Дуже часто менеджмент цих заводів працював на підставі зв'язків, які виникли при Радянському Союзі або в 90-х чи нульових роках. От чому вони не дуже вміють шукати нові ринки і вести переговори. А якщо врахувати, що велика частина підприємств свого часу були приватизовані за відсотки від їх реальної вартості, то сьогодні власникам дійсно вигідніше законсервувати активи, ніж вкладати гроші в їх розвиток, щоб почати виробництво продукції на експорт за межі СНД. Ще одна причина - це старіння основних фондів багатьох заводів, більша частина із яких уже зношені на 80 і більше відсотків.
Однак це не означає безвиході. Швидше, просто вимагає від влади вживати заходів, які зможуть якось розворушити власників бізнесу. Наприклад, це може бути допомога в сертифікації товарів, як консультаційна, так і фінансова. Для полегшення процесу пошуку контрагентів потрібно залучити українську дипломатичну службу, консулів і, звичайно, Торгово-промислову палату. Мова йде про досить короткострокові ініціативи. Бо як тільки перші заводи все-таки зможуть вийти зі своєю продукцією за кордон і отримають там прибуток, сервісні функції та попит на них стануть приватною ініціативою.
Маючи портфель замовлень, компанії зможуть на ринкових умовах боротися за капітал у вигляді кредитів, який вони стануть витрачати на оновлення основних фондів.
Із системних заходів можна говорити про подальший курс на валютну лібералізацію. Бізнесу, який тільки виходить на іноземні ринки і шукає там контрагентів, потрібно дати можливість пізніше повертати валюту в країну. Завдяки цьому компанії зможуть пропонувати своїм потенційним клієнтам вигідніші умови, щоб вигравати конкуренцію в інших фірм. Більш того, необхідні кредитування і страхування зовнішньоторговельних операцій. Світова практика показує, що це також завдання держави. Самі по собі ці дії часто збиткові, а тому не будуть робитися приватними банківськими структурами.
З іншого боку, якщо ці кроки не будуть зроблені, то про будь-який підйом промисловості не може бути й мови. Але саме вона має найбільший нереалізований потенціал з усіх сфер і може потягнути вперед усю економіку. Складаючи близько 12% ВВП, при зростанні в 20% на рік промисловість дасть плюс 2,4% до ВВП - це більше, ніж в цілому зростання економіки України за 2017 р.
Не варто також забувати і про IT. У 2017 р. ця сфера принесла Україні близько 3,6 млрд дол. і становила близько 3% ВВП. При цьому сам по собі сектор легко може зростати на 25–30% на рік ще дуже довго. Якщо у фірм буде достатньо капіталу, доступ до якого відбуватиметься на умовах, аналогічних американському або навіть індійському ринку, вони зможуть демонструвати такі показники. Значить, ми говоримо ще про плюс 1% зростання ВВП.
Бігти, щоб лишатися на місці
Світ не стоїть на місці - ця теза є актуальною для багатьох випадків, але особливо коли займаєшся аналізом економічного розвитку держави. Не секрет, що сьогодні ми живемо в глобалізованому середовищі, яке робить рух потоків капіталу і людської сили набагато простішим, ніж 40–50 років тому. Та це накладає на державу і певні обмеження. Одне з них - необхідні темпи зростання економіки. За загальним правилом, вони повинні бути не нижчими від загальносвітових. У 2017 р. це 3,8%. Друге правило - вони повинні бути не меншими, ніж у країнах тієї групи, до якої ти належиш.
Уся справа в тому, що держави постійно конкурують за ресурси, головний з яких - інвестиційний капітал. А для того, щоб в тебе вклали гроші, ти повинен бути надійним і/або прибутковим. Темпи зростання ВВП, а також його основні драйвери - це як раз ті пункти, які відповідають за прибутковість.
Що стосується надійності, до неї належать макроекономічна і політична стабільність і стійкість, наявність добре відпрацьованої законодавчої бази, чесні суди та інше.
Сьогодні Україна входить до групи перехідних економік з темпами зростання ВВП на рівні 2,2% у 2017 р. Але за інвестиції ми конкуруємо також і з країнами, що розвиваються, які торік зросли на 4,3%. Більш того, Східна і Південна Азія зросли взагалі на 6%.
Надійність в України теж не найкраща. За багатьма опитуваннями, інвесторів відлякують українська корупція і агресивний державний апарат. Річ у тому, що західні капіталісти звикли бачити в чиновниках сервісний персонал, основна робота якого полягає в допомозі бізнесу. Тому, наслухавшись історій про наші рейдерські захоплення, перевірки неугодних і таке інше, вони з побоюванням дивляться на Україну.
***
В Україні є два сектори - промисловість і IT, які разом можуть давати нашій країні майже 3,5% зростання ВВП. Це саме ті відсотки, яких не вистачає державі, щоб конкурувати за інвестиції з іншими ринками, які розвиваються. Проте потрібне нам зростання аж ніяк не зможе відбутися саме по собі або виключно за рахунок глобальної кон'юнктури - ці чинники є і в інших країн. Нам потрібно відкривати бізнесу нові можливості й активно вкладати гроші в створення продуктивного середовища. Звичайно, навіть у таких умовах ми не пробіжимо дистанцію марафону зі швидкістю спринту. Зате ми будемо бігти швидше за наших суперників, адже саме цей фактор є найважливішим в умовах сучасної економіки.