Експортеру сниться страшний сон — на його рахунок справно надходять суми бюджетного відшкодування з ПДВ. Без зайвої мороки і нервів, вчасно, до копієчки... Податкова покаялася у своїх старих гріхах і обіцяє, що більше так не буде... Міністри дружно піднімають руки «за»: тепер акуратне повернення податку є пріоритетом урядової програми... До пізньої ночі на Майдані Незалежності триває братання податківців і платників — на радість бомжам, які поповнюють власний бюджет за рахунок порожніх пивних пляшок...
Зате яке радісне пробудження — фу-у-у, примарилося! Надворі — звичайна українська осінь. Кабмін, Мінфін та іже з ними у доброму здоров’ї. Борг із відшкодування ПДВ із бюджету продовжує рости, а законодавча й виконавча влади — сперечатися...
У податківців, які дають дозвіл на відшкодування ПДВ, а заодно контролюють цей процес, аргумент залізний: податку на додану вартість, що надходить у скарбницю, не вистачає для виплати його як відшкодування з бюджету тим, хто має на це право, і насамперед експортерам. Приміром, заступник голови ДПА Олексій Шитря називає такі цифри: за вісім місяців цього року в бюджет надійшло 4,2 млрд. грн. ПДВ, а повернуто — 8,6 млрд. Для порівняння: за весь минулий рік повернуто трохи більше 5 млрд. гривень.
Борг бюджету на початок вересня — 4,6 млрд. грн., однак 60% цієї суми становить ПДВ, термін повернення якого ще не настав. Але ж настане. Окрім того, з одного бюджетного року в інший кочує заборгованість із відшкодування ПДВ приблизно у 2 млрд. гривень.
Одне слово, хвороба вже давно перейшла в хронічну форму. Усім наче й зрозуміло, що потрібне лікування, навіть хірургічне втручання. Однак, на подив, податкова й уряд заодно вкотре вже запропонували традиційно-застарілі «припарки». З одного боку — передбачити в бюджеті-02 витрати на відшкодування ПДВ до мільярда гривень. З другого — реструктуризувати на п’ять років борг бюджету з повернення ПДВ, а частково... навіть списати.
Відповідні пропозиції двічі оформлені — окремим законопроектом і нормами проекту бюджету-02. Знайшлося й пояснення. «Ми лише цього року списали 14 мільярдів гривень заборгованостей перед бюджетом. Тепер підприємці мають піти нам назустріч», — сказав журналістам на брифінгу на початку тижня той-таки заступник голови ДПАУ Олексій Шитря.
Якщо перша пропозиція ще може дати короткочасний ефект, то друга — навряд чи. Просте запитання: сьогодні списали, а завтра що, боргу вже не буде?
Насправді проблема списання та реструктуризації заборгованості бюджету з ПДВ є набагато складнішою. Приміром, заступник голови парламентського комітету з фінансів і банківської діяльності Сергій Терьохін вважає, що списання боргу з ПДВ порушує Конституцію України. «41-ша стаття Конституції проголошує, що вилучатися чиясь власність може за рішенням суду, якщо заведено кримінальну справу», — говорить він. І додає: «Хіба гроші, які платник податків віддав у бюджет, і які, однак, повинні повернутися, не є його власністю?»
Можна, звісно, спробувати закрити очі на конституційні права і керуватися винятково принципом економічної доцільності. Скажімо, хіба не чесно буде «анулювати» заборгованість бюджету з ПДВ перед недбайливим платником податків, який свого часу мав недоїмку з того ж податку, яку згодом списали за статтею 18 закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і цільовими державними фондами»? Однак, на жаль, урядовий законопроект пропонує стригти всіх під одну гребінку — і недбайливих, і тих, хто справно сплачував ПДВ, а тому цілком законно очікує його відшкодування.
Не дивно, що депутати не лише не погодилися обговорювати законопроект про реструктуризацію та списання бюджетного боргу, а й зовсім не внесли його до порядку денного поточної сесії. Втім, повторимося: навіть коли припустити, що під тиском уряду та ДПАУ цей закон буде схвалено, проблему повернення ПДВ він все одно не вирішить.
Отже, необхідне хірургічне втручання. На думку більшості експертів, опитаних автором статті, ним могло б стати скасування величезної кількості пільг з одночасним зниженням ставки ПДВ — із 20% ну, хоча б до 17%. А ще краще до 15%. (До речі, знизивши ставку податку, ми, по-перше, зменшимо податковий тягар для багатьох чесних платників податків, а по-друге, стимулюємо легальну діяльність підприємств-експортерів, виведення хоча б частини бізнесу з тіні.)
Боляче наважитися на таке? Безумовно. Особливо народним депутатам, які, як зауважив більше року тому керівник ДПА Микола Азаров, контролюють близько 2/3 українського експорту й імпорту. Тим більше, що за період із квітня 1997-го до червня 2001 року внесені 70 поправок (змін і доповнень) до закону про ПДВ, які стосувалися лиш одного — надання пільг тій чи іншій галузі, вільній економічній зоні чи території пріоритетного розвитку і навіть окремим підприємствам. На підході ще 106 «податкових» законопроектів, які цілком можуть зламати всю податкову систему загалом і податок на додаткову вартість зокрема. Чого лише, приміром, варта ініціатива звільнити виробників сільгосптехники від сплати ПДВ (поки що відповідний законопроект ухвалено в першому читанні). Підприємств, які так чи інакше виробляють щось подібне, навіть окрему деталь, можна нарахувати вже більше 500, а з появою пільги їх список ще збільшиться, причому на цілком законній підставі. Скажімо, спеціально почнуть виготовляти ручки до плуга — чим не виробництво сільгосптехніки? — щоб, не сплачуючи 20% ПДВ, вимагати його відшкодування «живими грошима» із бюджету під час проведення експортних операцій.
А що так буде, годі й сумніватися. Адже пільгами з ПДВ користувалися не лише ті, кому вони призначалися. Створений і продовжує існувати цілий «бізнес із ПДВ» (пік його припадав на 1992—1997 роки, до появи нового закону про ПДВ).
Задля справедливості потрібно зазначити, що податкова всілякими підзаконними актами намагається закривати лазівки, за допомогою яких можна було обманювати державу, використовувати нелегальні схеми мінімізації податкових платежів. Зокрема, обов’язково проводить зустрічні перевірки тих, хто заявив ПДВ до відшкодування. Тут і документальні перевірки на предмет правильності віднесених до відшкодування сум. Однак, зі слів заступника голови ДПА Олексія Шитрі, проблема «псевдоекспортерів» і «псевдоотримувачів» ПДВ залишається.
Щоправда, не обійшлося і без перегину. У податкової існує правило: якщо під час зустрічних перевірок у всьому ланцюжку руху товарів знайдено хоч одну фіктивну фірму, решті, навіть найчеснішим, буде досить складно отримати належний ПДВ, якщо взагалі можливо.
До того ж дуже багато підприємців (природно, не для преси) скаржаться, що для отримання сум ПДВ доводиться «відстібати» певний відсоток...
Одне слово, необхідна друга рішуча дія — спростити процедуру отримання ПДВ, а заодно забрати дозвільну функцію в ДПАУ, залишивши їй тільки контролюючу.
Скажімо, платник податків для відшкодування ПДВ має заповнити дві декларації: одну — в казначейство, другу — в податкову. Якщо податкова поліція не порушила кримінальну справу, то казначейство повертає ПДВ у належний термін. Таким чином, відпаде необхідність довго і нудно збирати формальні докази, скажімо, власного експорту, стояти в довгих чергах у податковій, щоб отримати відшкодування.
Звісно, мені можуть заперечити — мовляв, тоді справи «шитимуть» наліво й направо. Однак ті, хто піде таким шляхом, дуже швидко обпечуться, оскільки за новим Кримінальним кодексом закрити кримінальну справу буде досить складно. І «псевдопорушення» такої справи потягне за собою покарання.
До речі, фінансовий комітет Верховної Ради вже давно пропонував податковій перейти на таку схему. Однак там усе ще мовчать. Хоча ні — мають намір провести експеримент. Відкриють рахунок у казначействі, на який буде зараховуватися ПДВ, сплачений енергокомпаніями. Свідомо чи ні, але обрано не найблагополучнішу галузь, за якою значиться половина всієї недоїмки з ПДВ (більше 2 млрд. гривень). До того ж, завдяки пільговій «нульовій» ставці на енергоносії, тут у виграші вже не один рік посередники, а не виробники. І найцікавіше, поки навіть фахівці погано уявляють, як проходитиме розщеплення ПДВ із загальної маси платежів за електроенергію.
Як бачимо, така проблема, як обгрунтованість відшкодування ПДВ (із якою, до речі, не можуть впоратися і західні країни), не може мати простих адміністративних рішень за принципом «узяти — та й списати все». Не слід забувати й таку річ: кожна затримка із відшкодуванням ПДВ, не кажучи вже про списання, — це ще й вимивання оборотних коштів у підприємств, що неодмінно позначається на їхньому фінансовому стані.
Власне, повернення ПДВ — без перебільшення певний момент істини для української економіки та держави. Чи вміємо ми приймати економічно правильні рішення, чи, як і раніше, просто латаємо дірки — питання аж ніяк не пусте.