Банк ліквідовують, його клієнтам за рахунок бюджету виплачують їхні вклади, потім банк оскаржує ліквідацію в судах, поки тривають процеси, з банку виводиться все, що тільки можна було вивести, щоб навіть якщо позови буде програно, кредитори, серед яких незмінно фігурує Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, нічого не одержали.
І поки що жоден з причетних до процесів органів влади не придумав дієвої стратегії опору цій схемі.
На тижні, що минає, Окружний адміністративний суд зобов'язав НБУ повернути ліцензію банку "Преміум" - ще одному не дуже живому при житті, що поліг під час великого очищення та воскрес завдяки незбагненній судовій системі України. Історія банків-зомбі розвивається, стає дедалі цікавішою і цілком може називатися реваншизмом. Держава вже втратила шанс повернути 2 млрд грн, виплачених вкладникам Укрінбанку, ще 2 млрд - для вкладників "Київської Русі", 300 млн - клієнтам "Базису". З миру по нитці й збереться досить велика сума. За інформацією самого Фонду гарантування вкладів, там виплатили вкладникам банків, які відновилися через суди, понад 30 млрд грн.
Наскільки справедливим є те, що державними грошима покриваються збитки, завдані шахраями й недбайлами, а ці самі шахраї й недбайла в судах доводять, що це, виявляється, їхні права порушено? І яку роль у цьому відіграють чиновники НБУ та ФГВФОУ, які начебто спеціально роблять усе для того, щоб програти в судах зомбі-банкам, а потім знизати плечима й розвести руками, мовляв, не ми винуваті - система така?
Безпрецедентне очищення банківського сектора стало кісткою в горлі для багатьох банкірів у лапках і без. Особливо завзяті одразу кинулися в суди, оскаржуючи рішення НБУ про ліквідацію. Справи робилися, суди вигравалися, і на ринок поверталися якісь банки-зомбі, не ліквідовані, але без ліцензії НБУ, тому що механізму, який дає змогу її повернути, не існувало до моменту, про який трохи нижче. У різний час дії регулятора оскаржували багато банків - від "Михайлівського" і КСГ до "Радикал банку", "Союзу" і "Велеса". Безумовно, ці процеси отруювали життя НБУ й Фонду гарантування вкладів, забираючи час і ресурси, але в схему не трансформувалися й логічного продовження не мали. Всього лише демарш незгодних екс-акціонерів.
Цілей у колишніх власників небагато. Звичайно, публічно всі вони заявляють про бажання відновити репутацію, як свою, так і колишніх менеджерів, але насправді подають судові позови або заради переоформлення активів банку, які не були виведені до приходу тимчасової адміністрації, або щоб уникнути зобов'язань перед банком. І з кожним новим судом схема трансформується й удосконалюється.
Принципово ситуація із судами банків-зомбі змінилася в липні, коли Укрінбанк не просто оскаржив свою ліквідацію, але й через суд зажадав повернення ліцензії. Тоді всі чекали рішення Вищого адміністративного суду, яке у разі виграшу екс-власників пояснило б регулятору та Фонду гарантування, що ж робити з банками-зомбі, які бажають повернуться до роботи. У Вищому адміністративному банк програв. Але питань без відповіді стало ще більше. Адже поки адвокати екс-власників оббивали пороги судів першої, апеляційної й касаційної інстанцій, пов'язані з банком особи робили все, аби вивести активи, що залишилися в ньому.
У проміжках між судовими засіданнями банк змінив столичну реєстрацію на Луганську, а ім'я - на "Укрінком". Щоправда, ідентифікаційний код юрособи не змінився, а сама лише зміна назви не рятує банк від зобов'язань. Проте вже 31 жовтня ц.р. у Господарському суді Луганської області було ініційовано справу про банкрутство ВАТ "Укрінком". Ініціатором стала така собі фінансова компанія "Афінаж", директор якої є бізнес-партнером кінцевого бенефіціара "Укрінкому" Володимира Клименка. Люди не бояться, не ховаються та схеми приховувати не намагаються.
Згідно із судовими документами компанія "Афінаж" набула права вимоги до ВАТ "Укрінком". За інформацією ФГВФО, більшу частину активів у вигляді прав вимоги на повернення кредитних коштів також було переведено з "Укрінкому" на "Афінаж". Фонд гарантування по суті вже втратив можливість задоволення вимог кредиторів банку, незважаючи на те, що один суд із "Укрінкомом" він виграв, а другий - про правомірність прийняття рішення про ліквідацію - ще триває.
Якщо Господарський суд Луганської області почне повноцінну процедуру банкрутства "Укрінкому", він фактично буде банкрутувати Укрінбанк, адже юридична особа, як ми пам'ятаємо, не змінилася. Рішення це буде неправомірним і суперечитиме законодавству, тому що ліквідація банків може відбуватися виключно в рамках процедур, передбачених Законом "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а не за загальною процедурою банкрутства юридичних осіб у судовому порядку. Але це нікого не бентежить.
Завершивши процедуру банкрутства й повернувши собі активи банку, що втратять його колишні акціонери, окрім ділової репутації, яка в Україні щербатої копійки не варта? А от держава втратить 2 млрд грн, уже виплачених Фондом гарантування нечисленним вкладникам банку, а Фонд втратить можливість продати активи цього ж банку й відшкодувати хоча б частину цих двох мільярдів.
Суд - це чудова гарантія для всіх учасників процесу зняти із себе всі підозри в змові, корупції, недбальстві. Так, ніхто не вірить у їхню неупередженість, але в Україні саме судові рішення надають право реалізувати будь-яку незаконну й абсурдну схему.
У червні Вищий адміністративний суд скасував рішення НБУ про визнання неплатоспроможним і ліквідацію банку "Київська Русь", і Верховний суд це рішення підтримав. Історія, як під копірку: позов подавався одним із колишніх акціонерів, серед вимог відновити справедливість, мир і добро на землі затесалося прохання про відновлення роботи банку та скасування ліквідації. Відновлювати його роботу ніхто не став, але рішення НБУ про його ліквідацію все ж таки скасували. Мотивували суди своє рішення тим, що Нацбанк визнав банк проблемним через невиконання ним плану капіталізації, але конкретного терміну, у межах якого банк повинен був привести свою діяльність у відповідність із законодавством, НБУ не встановив і вже через два тижні визнав банк неплатоспроможним.
А банк, як потім установив суд, протягом семи днів терміну від дня визнання його проблемним, тобто згідно із законодавством, повідомив НБУ про заходи щодо виконання плану його капіталізації, наприклад, про прийняття акціонерами банку рішення про розміщення акцій, на що за законом потрібно більше двох тижнів. І начебто банк повністю виконав план капіталізації до квітня 2015-го, але чиновники НБУ чекати випуску акцій не стали.
Опускаючи деталі, усі позови банків-зомбі будуються на одному й тому самому - нечітких законодавчих нормах або їх невідповідності. Вишенькою на торті завжди стає той факт, що правові колізії не використовуються НБУ в інтересах банку, вкладників і кредиторів. Тобто, якби Нацбанк дав банку час, він би обов'язково відновився. Але НБУ не просто не дав часу, але ще й купи дрібних помилок припустився. Дрібних, але які завдають великої шкоди.
І якби Національний банк не припускався цих помилок під час очищення, воно, звісно, не було б таким масштабним, гучним і страхаючим, напевно, не виходило б виводити з ринку по банку щоп'ятниці, але й підстав для позовів в екс-власників виведених банків однозначно було б менше. І це дуже дивно, враховуючи, що чиновники НБУ завжди публічно заявляли про свою готовність до того, що колишні акціонери ліквідованих банків судитимуться з регулятором. Навіть банк "Велес", який, за інформацією Нацбанку, ніколи не мав ні активів, ні зобов'язань і існував виключно заради виведення коштів за кордон, примудрився оскаржити в суді свою ліквідацію. Причому вже після того, як у ЗМІ були опубліковані розслідування про виведення банком коштів за фіктивними контрактами.
До речі, за даними Фонду гарантування, банк "Київська Русь" видав фіктивним фірмам 1,28 млрд грн кредитів, а в день приходу тимчасової адміністрації перевів в одіозний австрійський Meinl Bank 44 млн дол., які згодом нібито були списані в рахунок виконання зобов'язань і погашення боргу. Усе це теж неодноразово обговорювалося в ЗМІ, і щодо всіх цих епізодів було відкрито кримінальні провадження, які поки що нічим конкретним не закінчилися (кримінальне провадження від 25.03.2015 р. за №42015000000000523 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 192, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч. 1, 3 ст. 212 і ч. 2 ст. 364-1 КК України). Зате банк себе в правах уже відновив, і Фонд гарантування його вкладникам 2,14 млрд грн державних грошей виплатив. Теоретично ці гроші можна повернути, і боязкі спроби фонд робить, але результативність їх поки що невисока.
Не далі як минулого місяця Фонд гарантування спробував через суд домогтися визнання себе кредитором банку "Базис", вкладникам якого він виплатив 277 млн грн. Сума невелика, та й сам банк великим не був. Але історія цікава тим, що, почавшись задовго до "великого очищення", уже наближається до фіналу, даючи нам наочний приклад того, чим можуть закінчитися всі інші суди держави із зомбі-банками.
У серпні 2012 р. НБУ прийняв рішення про відкликання банківської ліцензії у банку "Базис", нічим не примітного, крім того, що одним із його акціонерів була фірма, яка належить дружині нинішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, а сама вона свого часу була заступником голови правління "Базису". Через два роки після рішення НБУ Окружний адміністративний суд Києва скасував постанову регулятора про відкликання банківської ліцензії у "Базису", а Київський апеляційний і Вищий адміністративний це рішення підтвердили. Причина нам знайома, регулятор увів у банк тимчасову адміністрацію, яка затвердила програму оздоровлення банку до 23 жовтня 2012-го. Нібито існувала британська компанія, що горіла бажанням влити в капітал банку понад 500 млн грн, але не встигли. НБУ, не дочекавшись жовтня, відкликав ліцензію банку. Регулятор у касаційній скарзі наполягав, що має право ініціювати ліквідацію банку в той момент, коли зрозуміє, що оздоровлення фінустанови неможливе, на що йому у Вищому адміністративному суді відповіли, що йдеться про право, а не зобов'язання і що це право має бути аргументоване чимось більшим, ніж висновок тимчасового адміністратора. Нагадаємо, йдеться про перипетії 2014-го, з яких ніхто не зробив жодних висновків. Як і з наступних подій.
Наприкінці 2015-го все майно банку протягом трьох днів було куплене зареєстрованою в Бахмуті фірмою, заснованою кіпрською компанією. Після чого сам "Базис" почав процедуру банкрутства. На той час Фонд гарантування вже виплатив вкладникам банку 277 млн грн і нічого не продав з належного йому майна.
Звичайно, коли цього року, через два роки після продажу майна банку кіпріотам, Фонд гарантування зажадав визнати себе кредитором банку й став у чергу на одержання компенсації, це виглядало дивно. Коли суд ухвалив рішення Фонду відмовити, аргументувавши це тим, що банк не виявляв бажання, щоб Фонд виконував його зобов'язання перед третьою стороною і щось виплачував вкладникам, це виглядало ще дивніше. Звичайно, поки що ми говоримо лише про рішення Господарського суду Донецької області, і, можливо, суди інших інстанцій інакше трактуватимуть відносини Фонду гарантування з ліквідованими банками, але поки що картинка вимальовується сумна. І з боку НБУ і ФГВФО будь-якого опору ми не бачимо.
Максимум, на який зважився Фонд гарантування, наприклад, це призупинити виплати вкладникам "КГС Банку" через півроку після рішення Вищого адміністративного суду, що визнає неправомірність ліквідації банку. Історія теж епічна, в акціонерах банку причетний ще до розкрадань у "Родоводі" і розшукуваний за серію тяжких злочинів екс-нардеп Шепелєв. І НБУ навіть вдалося в Окружному адміністративному суді підтвердити правомірність ліквідації банку, але потім щось пішло не так, і судді перестали бачити в роботі фінустанови порушення, якими можна було б обґрунтувати відкликання ліцензії у банку. Усе та сама пісня про недостатні для ліквідації аргументи.
У кожній із цих історій головна інтрига в тому, чи чиновники НБУ й Фонду гарантування "зливають" судові процеси свідомо та в результаті змови або ж просто не готові впоратися з "особливостями" українського судочинства. Буквально днями Національна поліція заявила, що під час досудового розслідування було з'ясовано, що протягом 2016–2017 рр. чиновники трьох департаментів НБУ "навмисно та злагоджено між собою, перебуваючи в змові з власниками і керівниками комерційних банків, зловживаючи своїм службовим становищем, не виконували власних службових обов'язків із перевірки походження коштів, що спрямовуються на капіталізацію банків". Це цитата з постанови Шевченківського суду, що дозволив вилучити документи, які стосуються діяльності 37 банків. І якщо чиновники НБУ могли заплющувати очі на "особливості" докапіталізації банків, то, напевно, так само крізь пальці вони могли дивитися на інші аспекти діяльності банків, а потім так само, абияк, приймати рішення про їх ліквідацію або доводити в судах правомірність рішень регулятора. Адже корислива бездіяльність, у якій обвинувачує Нацполіція чиновників, це перше, про що думаєш, відкривши будь-яку судову справу, яка стосується зомбі-банків.