Громадянин має сплачувати податки з тим же почуттям, із яким закоханий дарує своїй коханій подарунки.
Новаліс,
німецький поет і філософ
В одній із розумних і серйозних газет для фахівців не так давно промайнуло інтерв’ю саме фахівця — не менш розумного і серйозного. Відразу зазначимо: попри нашу стабільну критику практично всього, що виходить із-під його пера, нічого проти шановного депутата Сергія Анатолійовича Терьохіна особисто не маємо і мати не можемо. Адже в тому, що на одну людину припадає в нашому парламенті 2/3 (чи навіть 3/4) усієї законодавчої роботи з оподаткування, — найменше провини цієї людини. Як кажуть, це не провина, а лихо. Не прийнято ж говорити лише про те, що лихо це змушене ділити з ним усе українське підприємництво.
Бідолашка ДПАшка?
«З прибутковим я вже розібрався», — каже Сергій Анатолійович. Тепер залишилося розібратися й народу України. Скажемо чесно: заповнити декларацію з додатками буде складно (до речі, додатків передбачається 12, усього ж сторінок — 18, не рахуючи тексту на звороті, а там наводяться далеко не повні вказівки щодо заповнення лицьової частини). Тому, хто не особливо відрізняє фіскальні потоки від фекальних, легше вже просто не реалізовувати своє право на податковий кредит, який дає можливість знизити податок. Тоді можна обійтися і без декларації — аби всі доходи було отримано від підприємств, які є податковими агентами.
Ті ж, хто податковий кредит (тобто законні податкозменшення) втрачати не захоче, як і ті, чиї доходи отримано не від податкових агентів, наприклад, приватні підприємці, змушені будуть ЦЕ опановувати. Щоб податковий кредит не залишився пустою декларацією, декларацію податкову доведеться освоїти.
(Хоча ні в профільних комітетах ВР, ні в Держпідприємництва, ні навіть у самій ДПАУ на велику кількість запитань, пов’язаних і з цією декларацією, і із самим «новоприбутковоподатковим законом», відповісти впевнено і розбірливо можуть не завжди.
Та й як опанувати закон, у якому, наприклад, підпункт, що регулює перехід від «задекретного» 2003 року до «зазаконного» 2004-го, набирає сили в новій редакції з 2005 року?..)
Втім, два виходи в законі залишилися. Один — знайти того, хто відповідно до п. 18.5 заповнить за платника його декларацію (отже, розумний) і при цьому візьме на себе всю належну відповідальність (отже, не дуже). Хто знайде такого розумного дурня (хоч би й за гроші), тому добряче поталанить.
Вихід другий — скористатися п. 18.10. Про всяк випадок (раптом хтось не повірить) наведемо його дослівно:
«Платник податку до 1 березня року, котрий слідує за звітним, має право звернутися із запитом у відповідний податковий орган із проханням заповнити річну податкову декларацію, а податковий орган зобов’язаний надати безкоштовні послуги з такого заповнення. Відмова посадової (службової) особи податкового органа надати зазначені послуги звільняє платника податку від будь-якої відповідальності за неповне чи хибне заповнення декларації».
Втім, ДПАУ в принципі дозволила місцевим ДПА-ДПІ декларації за платників не заповнювати, а посилатися на відсутність інформації чи технічної можливості (адже, зайнявшись благодійним складанням декларацій, бідолашна ДПА-ДПІ нічим більше вже зайнятися не зможе). Що ж, тим краще (див. останнє речення п.18.10).
Один за всіх (краде)
й усі за одного (відповідають)
Так чи інакше, а з прибутковим податком (який, щоправда, називається зараз інакше: податок на доходи фізосіб) Сергій Анатолійович, повторюємо, розібрався. (І, до речі, принагідно в законі про цей же податок заборонив вимагати хабарі.)
А от з іншими податками, котрі він веде, — а це «усього лише» ПДВ і податок на прибуток — ситуація складніша. Причому не стільки з прибутком (закон про його оподаткування визнано — за словами Терьохіна — найкращим у світі і взагалі є ідеальним), скільки з ПДВ. Саме через цей податок і існує, приміром, колосальний штат — близько 20 тисяч — податкових міліціонерів, чия зарплата, за даними нардепа, вже добігає рівня зарплати його самого як депутата.
І поки ДПАУ пишається «креативними методами» адміністрування ПДВ (чомусь згадується Кін Хаббард: «Ніщо так не дратує, як балачки того, хто вас обраховує»), одні — за потурання «20-тисячників» — наживаються на висмоктуванні з держави липового відшкодування, а інші замість відшкодування законного одержують «цінні» папірці.
Намагаючись цьому опиратися, податківці лобіюють річ уже зовсім жахливу: «солідарну відповідальність» усіх покупців по ланцюжку за податковий гріх будь-якого з їхніх постачальників! У Болгарії, між іншим, цією солідарністю так дістали підприємців, що вони заблагали: «Краще запровадьте спецрахунки з ПДВ». Прохання народу, звісно ж, виконали.
І ось тут ми підходимо до найцікавішого.
В Африці акули...
Коли розумний кореспондент запитав автора більшої частини податкового законодавства України, а чи не варто замінити поганий і корумпований ПДВ (котрий досить часто йде у зворотний бік) податком з обороту, депутат запитав у відповідь, а чи не хоче кореспондент жити в Габоні.
Габоном Терьохін полякав журналіста ось у якому сенсі. Якщо підвищувати податкове навантаження в міру збільшення ступеня переробки продукту (що властиво податку з обороту), то це підходить лише для сільського господарства, але не для космосу (освоєння якого в Габоні акули космічного бізнесу, певне, занедбали).
Отже, мова знову про «кумулятивний ефект»: податок на податок. Те, що це справді погано, ми знаємо на прикладі ПДВ, який завдяки усе більш тотальному невизнанню податкових накладних поступово перетворюється саме на податок з обороту, причому з дикою для повного обороту ставкою 20%.
Але ж кількість додаткових «переділів», які різнять космос від сільського господарства, хоч і велика, а все ж не нескінченна. У будь-якому разі це все можна обчислити і врахувати при розрахунку галузевих ставок податку. Скажімо, при ставці 0,0001% жодна «кумулята» не призведе до цін більших від сьогоднішніх. Тож справа не в принципі, а в конкретних цифрах.
Із упевненістю можна сказати про них — без спецрахунку — тільки те, що ставки ці:
будуть, звісно, більшими за 0,0001% (навіть для ювелірної промисловості чи того ж космосу)
і, звісно, меншими від 20% (навіть для послуг), а це порівняно з сьогоднішньою (ПДВшною) ситуацією вже добре.
Тим же, хто хронічно боїться галузевої диференціації ставок, хотілося б нагадати, що підприємці-«єдиноподатники» сплачують свій податок саме в розмірі, який залежить від виду діяльності, — і нічого страшного, ніякої «хімії». Навряд чи юрособам сховати свій справжній вид виявиться легше, ніж фіз.
Більше того, досвід ліцензування (з одного боку) і «безвитратного» обкладення податком на прибуток і ПДВ (з іншого) свідчить однозначно: показати не ту діяльність значно складніше, ніж придумати липові витрати.
Про світле
Податок з обороту — податок майбутнього. В міру становлення цивілізованого капіталізму горезвісна «неконтрольована готівка» (що сьогодні буцімто перешкоджає оподаткуванню обороту) досить швидкими темпами з обороту зникатиме, поступаючись місцем пластиковим карткам, чекам, безготівковим авансам тощо. Ну, можливо, на якийсь час вона ще затримається в дрібному роздробі і на базарах, де податок сплачуватимуть не з обороту, а фіксований — як сьогодні вищезгадані підприємці. Але крім як на той же базар чи на кишенькові потреби, готівку нікуди не можна буде й витратити; а банківський контроль за безготівкою зробить приховування виручки неможливим — якщо, звісно, мова не йде про зовсім уже «габоноподібних».
Далі. Розвиток стабільних господарських зв’язків неминуче призведе до об’єднання в рамках єдиної юрособи різних етапів того чи іншого виробництва (наприклад, усіх «переділів» на шляху від руди й електроенергії до найбільш наукомістких і високотехнологічних продуктів). Вони стануть інтегруватися не лише «ушир» (зі схожими конкурентами), а й «униз» (із постачальниками і юридичними особами — покупцями), через що кількість податкових накруток кожного етапу мінімізується разом із кількістю самих етапів. Що зумовить уже не просто прийнятність податку з обороту, а й навіть певне зближення ставок, які різнитимуться залежно лише від матеріаломісткості.
При цьому оподаткуванню зовсім не обов’язково плестися в хвості подій: такий потужний чинник прогресу цілком здатний події прискорити.
Душевне
Лаючи ж податок з обороту, посилатися на світовий досвід не варто — коли сьогодні цей досвід такий, що НАШ податок на прибуток (повернемося до рідних баранів) здається світу ідеальним. Це з нашим-то варіантом так званої першої події (фахівці зрозуміють, а іншим воно, слава Богу, ні до чого)...
Ну а насправді український «тяжкий випадок» податку на прибуток хороший лише одним: він кращий за ПДВ. Що стосується останнього, то як про ПДВ сьогоднішній, так і про нього ж із гаданими змінами, прозою не скажеш. Душа просить більшого:
Коли є такий закон,
Може, краще й у Габон…
Аби відпочити від креативів ДПАУ.