400-сторінковий урядовий проект Податкового кодексу ще не став надбанням широких кіл громадськості, хоча ось уже тиждень бажаючі можуть з ним ознайомитися на web-cайті Державної податкової адміністрації. Профільний комітет ВР — з питань фінансів та банківської діяльності, за деякою інформацією, поставився до документа, м’яко кажучи, прохолодно. Хоча депутати не приховують, що політичне рішення «Дайош перше читання в липні!» прийнято і обговоренню не підлягає. Відтак, найближчі два парламентські тижні можуть виявитися досить напруженими й навіть бурхливими, а чи будуть вони плідними, сказати поки що важко.
Тож поки комітетський суд та сесійне діло, ми вирішили поговорити про особливості Податкового кодексу з головою ДПА Миколою АЗАРОВИМ.
НЕМА ЧОГО НА СТАВКИ НАРіКАТИ
— Миколо Яновичу, податкові закони в нашій країні настільки часто змінюються, що навіть до Кодексу не відчувається належного пієтету як до чогось непорушного. На скільки років, на вашу думку, ми його приймаємо?
— Назавжди, на те він і Кодекс. А на скільки вийде, подивимося. Невгамовний норов наших законодавців, підприємців, лобістів добре відомий. Ніде правди діти, і нас, податківців, також можна зарахувати до категорії невгамовних — коли йдеться про вдосконалення податкової системи. До певної міри це природно, бо в Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, податкова система тільки стає на ноги, за її плечими немає досвіду десятиліть. Нам подавай усе відразу, все миттєво, але ж так не буває...
Фундамент податкової системи, яким є Податковий кодекс, повинен залишатися незмінним принаймні п’ять-десять років. Передусім у частині ставок оподаткування. Будь-який підприємець має бути впевненим на роки вперед, що податок на прибуток не збільшиться й не зменшиться, що ніяких додаткових вилучень фінансових ресурсів не буде і головне — що держава в особі парламенту й уряду йому це гарантує. Отоді можна говорити про сприятливий інвестиційний клімат, який визначається зовсім не розміром податкових ставок, як багато хто думає.
Візьмімо, приміром, Голландію — чи можна її назвати країною з несприятливим інвестиційним кліматом? Відповідь очевидна, проте діюча там ставка податку на прибуток — 35%. А ми в Україні плануємо на 2001 рік ставку в 25%, а на наступні роки — 20. Або візьмімо максимальну в Голландії ставку податку на доходи фізичних осіб — 60%...
Коли на початку 80-х ще досить молодим інженером я проходив стажування в західнонімецькій фірмі, мене вразило скрупульозне ставлення її працівників до податків. Мій безпосередній начальник розрахував, що при доході стільки-то марок він отримуватиме на руки стільки-то, але особливо переживав, що при доході понад 500 тис. марок доведеться заплатити 55% податку. Як можна в таких умовах працювати! — обурювався він (не сплачувати податки й на думку не спадало). Проте ніхто ні у 80-х, ні тепер не вважає Західну Німеччину країною з несприятливим інвестиційним кліматом. Бо насправді це поняття визначається сукупністю чинників, і найголовніший із них — нестабільність податкового законодавства, нестабільність правил гри.
Другий чинник — це ризики, пов’язані з неможливістю репатріації прибутків, необов’язковістю партнерів по бізнесу, з їхньою готовністю взяти кредит і не повернути, підписати договір про відвантаження товарів, а тоді зникнути. Або просто не поставити товар, пославшись на форс- мажорні обставини. Є ціла низка й інших складових несприятливого інвестиційного клімату, зокрема, ясна річ, і корупція, необхідність додаткових витрат на презенти...
— Податкові ставки в Голландії справляють враження. Але ж у нас зовсім інша ситуація: офіційні доходи фізичних осіб мінімальні, витрати на оплату праці в собівартості виробництва займають якісь лічені відсотки і далі скорочуватимуться, оскільки на фонд оплати праці тисне величезний тягар відрахувань у Пенсійний і соціальні фонди. За таких умов встановити ставку в 60% просто неможливо — у нас і без того знищено внутрішній ринок... Тож порівняння з Голландією, як на мене, просто некоректне.
— Ви самі собі суперечите. Якщо в структурі виробництва частка оплати праці нульова, то якими ж будуть податкові відрахування? Також близькими до нуля. Тобто не цим визначається інвестиційний клімат.
Справа ще от у чому: коли взяти діючі в інших країнах максимальні ставки податку на доходи фізичних осіб (Данія — 59%, Фінляндія — 38%, Ізраїль — 50%, Чехія — 40%, Греція — 45% тощо), то українська 20- відсоткова ставка буде найнижчою, якщо, звісно, не брати до уваги Росію, яка 13- відсотковий прибутковий податок ще не ввела, але збирається ввести. Тривожить, щоправда, інше, і цю проблему обговорювали в уряді, з Президентом: знижуючи ставки прибуткового податку до 10% (чи до 20% — при заробітку понад 540 грн. на місяць), ми зберігаємо високі відрахування в Пенсійний фонд, на соціальне страхування. Розв’язати цю колізію в рамках роботи над Податковим кодексом ми не змогли: пенсійну систему в Україні регулює спеціальний закон. Та коли ми справді хочемо вивести зарплату з тіні, це питання необхідно вирішувати.
Проблема нарахувань на фонд оплати праці — комплексна, вона зачіпає багато сторін економічного життя країни. Зокрема й ті, яких ви побіжно торкалися. У нас немає внутрішнього ринку — ми його задушили. Немає внутрішнього споживання — задушили і його. При 36-мільярдному фонді оплати праці потреби Пенсійного фонду становлять мінімум 13 млрд. Отже, хоч-не-хоч, а 30% від фонду оплати праці ми зобов’язані відраховувати на утримання пенсіонерів.
— І це при тому, що пенсії мізерні: середня пенсія з початку року становить 32—36% середньої зарплати.
— А щоб відсоток нарахувань на фонд оплати праці знизити, треба збільшувати розмір самого фонду, що позитивно позначилося б на розвитку внутрішнього ринку, наповненні його товарами й послугами вітчизняного виробництва, підвищенні купівельної спроможності населення. Але все це упирається в тарифну політику, ціноутворення. Без зниження виробничих і експлуатаційних витрат, перегляду тарифів усі ці плани реалізувати неможливо. А це, у свою чергу, неможливо без активної позиції уряду: хіба не має він права, ідучи на таке радикальне зниження податкового тягаря, зажадати від державних підприємств зниження непідйомних для більшості споживачів тарифів на електроенергію, значна частка яких припадає на податкові відрахування? Чи тарифів на газ, транспортні перевезення тощо?
Такі рішення лежать на поверхні. Якщо ж ми вдамо, що знизили податки, а до глибинних проблем не підступимося, то зіткнемося з глибокою бюджетною кризою. Адже сьогодні ми розраховуємо на те, що зниження податкових ставок сприятиме виходу економіки з тіні, створенню нормальних умов для виробництва, а коли розвиватиметься виробництво, то й обсяги надходжень у бюджет збільшаться. Але зробивши один крок і не зробивши цілий ряд інших, ми дуже ризикуємо. Податкова реформа може захлинутися.
Пiд прапором лiбералiзму?
— Нашим читачам цікаво було б дізнатися, у чому різниця між нинішнім урядовим проектом Податкового кодексу і проектом торішнім, адже навіть прочитати такий серйозний документ під силу дуже й дуже небагатьом...
— Відмінність корінна. Передусім значно знижено ставки, тоді як попередній проект Кодексу базувався практично на нині діючих. По- друге, малий і середній бізнес фактично виведено з-під оподаткування. Встановлюється нижня межа для платника ПДВ у 62 тис. гривень, значно збільшуються обороти для платника єдиного податку або для тих, хто сплачуватиме податок з обороту — 6%. По- третє, істотно спрощується податкове адміністрування. Новим урядовим проектом Кодексу передбачено лише 23 податки та збори — замість 33 у попередньому проекті та 39, які діють сьогодні. Тобто 16 податків і зборів скасовуються...
— І водночас ви запроваджуєте такі сумнівні нововведення, як шкільний податок.
— А от цього не треба... Податкова адміністрація — можете підняти наші зауваження до проекту — категорично заперечує проти запровадження шкільного податку.
— А хто ж тоді наполягає?
— Не називатиму прізвища. Я знаю цю людину, це шанований депутат Верховної Ради. Ідею шкільного податку виношує років зо п’ять, знайшов підтримку в уряді...
— Бува, не пан Юхновський?
— Не буду ні підтверджувати, ні спростовувати. Але скажу, що до автора ідеї шкільного податку ставлюся з великою повагою, і його мотиви мені зрозумілі. Наша освіта справді перебуває в ситуації, коли їй, можливо, варто приділити особливу увагу, але те, як це пропонується зробити, вважаю неприйнятним. Ми йдемо на істотне спрощення нашого оподаткування, зокрема скасовуємо найтяжчий із місцевих податків — комунальний збір, а це 10% з обороту. І заміняти його чимось новим не можна. Маємо проблеми в сфері освіти — отже, треба певним чином перерозподіляти бюджетні доходи. Але я б не хотів спрощувати проблему...
Утім, повернімося до Кодексу, до четвертої його особливості. Різко, на порядок підвищується правовий захист платників податків: кілька розділів документа присвячено їхнім відносинам із податковою адміністрацією. Усі процеси, пов’язані з донарахуванням податків, із нарахуванням пені та штрафів, з адміністративним стягненням і арештом майна, активів платників податків у проекті Кодексу розглядаються в плані податкового компромісу й узгоджень. Концепцію виписано дуже складну і, я б сказав, надліберальну. З одного боку, запроваджується механізм дуже жорсткої майнової відповідальності за несплату податків, аж до арешту рахунків. Але цей механізм починає діяти тільки тоді, коли податківці не дійдуть із платниками так званого податкового компромісу.
По суті, за основу взято концепцію ухваленого Верховною Радою в першому читанні закону про платежі в редакції народного депутата Сергія Терьохіна. А пан Терьохін, я так розумію, її не придумав, а взяв за основу чинну американську систему податкових компромісів і викинув із неї те, що цементує цей каркас. Адже на чому побудовано американську систему? Платника податків поставлено в такі умови, що він хоче досягти податкового компромісу, він змушений його досягати. Як і інша сторона — податківці. Але якщо компромісу не досягнуто, настає майнова відповідальність. І судова система жорстко стоїть на варті інтересів держави, інтересів бюджету.
Я не критикую прописану в проекті Кодексу ліберальну систему — просто міркую, до чого вона може призвести в наших умовах. З огляду на реальний стан платіжної дисципліни, наш менталітет, не думаю, що запропонований механізм ускладнених переговорів без жорсткої системи гарантій відшкодування недоїмки майном спрацює і дасть відчутні результати. І при розгляді Кодексу наші фахівці звертатимуть увагу парламентарів на необхідність зваженого та збалансованого підходу.
Можна було б ще багато розповідати про нововведення, але головний підсумок у тому, що Податковий кодекс створить в Україні атмосферу довіри держави до платника податків, ліберальний податковий клімат.
— Щиро кажучи, я дуже сумніваюся, — наскільки все це своєчасно? Пригадується, років зо два тому в інтерв’ю «ЗН» ви говорили, що зниження податкових ставок може й не привести до скорочення бюджетної недоїмки: той, хто не сплачував високі податки, навряд чи сплачуватиме низькі. Тепер я готова з вами погодитися...
— Уявіть собі, що хворому пропонують ліки. Розповідають, що вони добре допомагають при таких, як у нього, хворобах, що він одужає. Так виникає переконання. Наше суспільство вже дійшло до необхідності прийняти ці ліки. Залишається їх прийняти...
— й одужати.
— ...або дістати побічний ефект. Тоді шукатимемо нові ліки для його усунення.
Хоча... Давайте сподіватися на краще. Вихід із ситуації є — він лежить у площині виконання цілого комплексу заходів, про які я вже говорив. І в разі реалізації цього комплексу — я на сто відсотків переконаний — і нові ставки успішно запровадимо, і бюджетні доходи збережемо. А саме по собі ухвалення Податкового кодексу жодної проблеми в економіці не розв’яже.
Днями я мав розмову з прем’єром і як приклад наводив дані про співвідношення сплачених податків до фінансового результату деяких банків. Здавалося б, банки в нас працюють у зовсім ліберальному податковому режимі — треба ще пошукати країну, де ці фінансові інституції оподатковувалися б так, як у нас. Щось заважає навіть за такими ставками платити? Проте деякі з наших банків мають 80 млн. грн. фінансового результату і 300 тис. сплачених податків. Більше того, є ціла низка використовуваних банками схем, щоб зовсім нічого не сплачувати.
— Миколо Яновичу, але ж і в проекті Податкового кодексу зберігається така норма, як авансові платежі за податком з прибутку. Чи не вона провокує намагання зробити прибуток за підсумками року негативним?
— Нині норми нашого податкового законодавства дозволяють негативні фінансові результати попереднього року віднести на наступний період. Можна віднести на витрати все що завгодно і в такий спосіб мінімізувати чи просто зменшити податкові платежі.
Але я, з вашого дозволу, повернуся до попереднього запитання. Поставте себе на місце бюджетника, котрий працює в охороні здоров’я чи в освіті. «Що там собі в уряді думають? — обуриться він. — Знизять податкові ставки — то нам взагалі зарплати не бачити...» Проблема є, але її можна розв’язати, різко поліп- шивши адміністрування податків, їх стягнення, нехай навіть за зниженими ставками. Надзвичайно важливе місце в цій роботі відводиться трьом документам. По-перше, це закон про податкову амністію. Законопроект, що вже обговорюється, має створити умови для оподатковування залучених активів, капіталів за ставкою 5—7—10%.
Легалiзуйтеся, iнакше...
— Проте, як мені відомо, для проходження амністії капітал протягом року слід буде тримати у вітчизняному банку. І ви думаєте, власники тіньових коштів на це підуть?
— Ми закликаємо всіх, хто хоче працювати легально, хто хоче брати участь у програмі великої приватизації, легалізувати свої капітали за мізерною ставкою оподаткування. А щоб підвищити дієвість закликів, готується закон про контроль над великими видатками. 98—99% громадян він не торкнеться, бо контролювати пропонується не придбання костюма, продуктів харчування, якихось інших відносно недорогих товарів, а витрати на придбання акцій, участь у приватизації, купівлю великої нерухомості. Спитаємо, як це так, що, не маючи задекларованих мільйонів, людина вкладає кілька мільйонів у приватизацію?
В усьому світі діє баланс батога та пряника: легалізував свої доходи — спокійно ними розпоряджайся. Один наш співвітчизник розповідав мені про свою спробу покласти 100 тис. доларів готівкою на банківський рахунок у Франції. Поки дівчина-оператор заповнювала документи, приїхала поліція, і бізнесмен десять діб пояснював, звідки взялися 100 тис. доларів. А в Україні одна неіснуюча фірма приватизувала дуже сер- йозний об’єкт (в інтересах слідства не називатиму його). Тепер намагаємося «покупця» розшукати.
Третій важливий документ — це підписаний кілька днів тому Президентом указ про додаткові заходи в боротьбі з приховуванням доходів і відмиванням грошей. Він дозволить Україні вступити в Міжнародну організацію фінансових дій (FATF), яка об’єднує близько 50 держав і дуже активно працює в галузі обміну інформацією з кримінальним переслідуванням тих осіб, котрі намагаються відмити й незаконно вивезти капітал із країни. Відповідно до цього указу, у податкових органах країни буде створено спеціальні підрозділи для боротьби з приховуванням доходів. Але це згодом: поки що головне для нас — обмін інформацією та міжнародне співробітництво.
— Указ з’явився на світ з ініціативи податкової?
— Ця ініціатива витає в повітрі.
— Розумію, але все-таки — проект указу розробляли в ДПА?
— Багато відомств працювало над ним, тож авторства собі не приписуватиму. Ще скажуть, що Азаров — нескромна людина...
Були побоювання, що ми посилюємо фіскальний елемент. Та нічого ми не посилюємо! Ми просто вводимо процес у нормальні законодавчі рамки. Даємо власникам тіньових коштів останній шанс. Жили без ваших капіталів — проживемо й надалі. А ви вирішуйте...
Усяке в житті трапляється... Один досить відомий у країні бізнесмен, політик, котрого, на жаль, уже немає серед живих, розповідав мені 1995 року, що він в Африці придбав порт. І буде там хазяїном. «Але ж ти не на себе придбав порт, а на підставних осіб». — «Ну то й що, яка різниця, — дивувався мій співрозмовник. — Нічого зі мною не станеться». На превеликий жаль, сталося. Україна втратила свої капітали, родина — гроші та власність. Запитання: а чи не простіше їх легалізувати? Адже ніхто не забороняє з дозволу Національного банку, зі сплатою всіх податків вкладати свої кошти в нерухомість де завгодно.
Президент і уряд запропонували в законопроекті про легалізацію капіталів чітку, прозору схему. Розумію, частина політиків побоюється, що їхні імена засвітяться в процесі цієї легалізації. Отже, завдання держави — забезпечити повну конфіденційність, як того й вимагає закон.
Відмивання грошей — дуже серйозна проблема для нашої країни. І указ дуже своєчасний. Нехай висловлюються його супротивники — ми знатимемо, з ким маємо справу, що то за політик.
Усiм миром — на ухвалення Кодексу
— Коли вже зайшла мова про політиків... Які, на ваш погляд, перспективи ухвалення документа в першому читанні ще до канікул? Як ви ставитеся до ідеї першого віце-прем’єра Юрія Єханурова, що Податковий кодекс може прийматися по частинах? Які втрати доходної частини бюджету-2001 очікуються в разі ухвалення документа, навіть із перехідними ставками, які діятимуть протягом року?
— Підписуючи проект, я не заперечував проти зниження ставок. І це було продиктовано такими міркуваннями. Заборгованість платників ПДВ становить 6,5 млрд. гривень. Отже, ставка 20% реально не спрацьовує. Якщо ми спробуємо визначити ефективно діючу ставку податку, то вона вийде на рівні 15—16%. Тож ми і пропонуємо запровадити 15-відсотковий ПДВ (2001 року — 17%). Бюджет втрат не зазнає, а працювати з платниками буде легше.
Далі. Недоїмка з податку на прибуток — понад 4,5 млрд. — підводить нас до того ж, що й у випадку з ПДВ, висновку: ставку необхідно знижувати. Хоча, якщо ми серйозно займемося Податковим кодексом, то зуміємо виправити не тільки це. Скажімо, всі торговельні підприємства країни комерціалізовано. Але як вони примудряються місяцями працювати собі на збиток і не банкрутіти?.. Недавно я зустрічався з начальником податкової інспекції по Вінницькій області — там роботу поставили так, що вся торгівля стала прибутковою. Як бачимо, резерви збільшення надходжень від податку на прибуток є.
Прибутковий — традиційно добре сплачуваний податок. Але ми вважаємо, що великий обсяг зарплат, як і раніше, виплачується в конвертах, тож ставка на рівні 10 і 20% (2001-го — 10, 20 і 25%) дозволить частину її вивести з тіні й одержати за рахунок цього додаткові надходження в бюджет.
Тобто я загалом оптимістично дивлюся на можливість зниження податкових ставок. Але за умови, що не буде чергових вольових і лобістських рішень, на кшталт ухвалених щодо підприємств гірничо-металургійного комплексу. Слід пам’ятати, що в структурі оборотних коштів наших підприємств 70% становить дебіторська заборгованість, ще 14% — бюджетні кошти (тобто по суті всі оборотні кошти підприємств створюються за рахунок інших підприємств і бюджету), і на будь-який експеримент в окремо взятій галузі треба йти дуже обережно.
Проте нині найголовніше — Податковий кодекс. Президент звернувся до Верховної Ради з посланням, у якому попросив, відповідно до Конституції, розглянути його як першочерговий закон. Більше того — відкласти розгляд усіх інших податкових законів, а їх понад 200. Внесення змін у податкове законодавство — це 35—40 відсотків роботи Верховної Ради, і якщо зараз відмовитися від цього абсолютно безглуздого заняття і взятися за основний документ, то його можна буде прийняти в першому читанні найближчими тижнями.
Інша справа, що в Кодекс закладено серйозні норми адміністрування, і ми зацікавлені, щоб їх було схвалено саме в тому вигляді, у якому вони дозволять збирати податки. Ми активно взаємодіємо з Верховною Радою, наші фахівці працюють у парламентських комітетах, усі внесені пропозиції ми своєчасно опонуємо чи підтримуємо. По кожному пункту змін будемо писати свою думку й доводити її до відома уряду, Президента, щоб виключити ухвалення неприйнятних положень.
Відповідальність дуже велика. Бо коли, затвердивши нові податки, ми провалимо виконання дохідної частини бюджету (не провалимо, я оптиміст, але якщо припустити гіпотетично), хто відповідатиме? Гаразд, Азаров. Але не на Азарові світ клином зійшовся. Азаров скаже: «Ми ж пропонували одне, а проголосовано зовсім інше... От ви й візьміть на себе частину відповідальності й поясніть виборцям, чому охорона здоров’я, культура, освіта залишилися без фінансування». Не думаю, що парламенту легко буде на це піти. А ми, зі свого боку, використаємо всі можливості, щоб на прикладі прийняття Податкового кодексу показати, хто за ким стоїть, хто кого лобіює.
Нині у ВР понад 240 податкових законопроектів. І щоразу в довідочці пишеться: даний закон не потребує додаткових видатків бюджету. І депутати голосують «за», не розуміючи, що будь-яка зміна податкового законодавства — це обов’язково додаткові видатки. На навчання фахівців, на розробку програмного продукту, видання якихось додаткових форм, звітів тощо. А що буде з нового року... Мусимо відмінити 174 закони й понад 2,5 тисячі нормативних документів. А натомість розробити понад 200 нових нормативних документів. Усе це праця, гроші, колосальна відповідальність...
Легалiзацiя — за ставками нормально працюючого бiзнесу
Єдине зауваження місії МВФ, що працювала в Києві, до законопроекту про податкову амністію в Україні полягає в тому, що ставки оподаткування амністованого капіталу повинні бути такими самими, як і в нормально працюючому бізнесі. Про це заявив журналістам керівник місії МВФ в Україні Джуліан Беренгаут на прес-конференції.
За його словами, заходи з податкової амністії як спосіб збільшення надходжень у бюджет спрацьовують у тому випадку, якщо «мають справді надзвичайний характер і не застосовуються дуже часто».
Як повідомила журналістів прес-секретар українського прем’єра Наталія Зарудна, місія МВФ виступає за поетапне введення в дію нового Податкового кодексу України, що забезпечило б своєчасне вжиття заходів для розширення бази оподаткування й дозволило б уникнути зменшення надходжень у бюджет.
Раніше «ІФ» повідомляв, що Президент України Леонід Кучма вніс у Верховну Раду законопроект «Про легалізацію доходів фізичних осіб, з яких не сплачено податки, збори (обов’язкові платежі) у бюджети й державні цільові фонди». Законопроект передбачає, що легалізація здійснюється шляхом добровільного декларування доходів фізичними особами (або їхніми законними представниками) й одноразової сплати податку за ставкою 10% вартості об’єктів легалізації (нині в Україні доходи понад 1700 грн. оподатковуються за ставкою 40%. — ІФ).
Обов’язковою умовою легалізації коштів є їх переказ чи внесення на персоніфіковані рахунки у комерційних банках України протягом періоду здійснення легалізації. При цьому від фізичних осіб не вимагають жодних документів, які підтверджують отримання доходів і капіталізованих активів, а також джерела їх виникнення. Документом пропонується встановити, що легалізація здійснюється протягом року, причому протягом перших шести місяців об’єкти легалізації слід задекларувати.