Протягом усього періоду незалежності українське суспільство переймається цілим комплексом проблем, які, на думку більшості, варто вирішувати з допомогою революційних реформ. Проте докорінних перетворень Україна так і не отримала, натомість пережила вже кілька революцій як у прямому, так і в переносному значенні. Можливо, причина цих революцій і полягає у відсутності революційних реформ.
Коли говорять про комплекс проблем українського суспільства, то на думку, як правило, спадають типова олігархічна економіка, що ірраціонально розвивається в умовах корупції, низька якість державних послуг, слабкість захисту прав власності та високе податкове навантаження. Предметом статті ми не випадково обрали саме податкову сферу, адже вона останнім часом перебуває в епіцентрі потенційних революційних змін.
Вересень 2015 р. ознаменувався презентацією трьох концепцій реформування: урядової (Мінфін), парламентської (податковий комітет) і громадської (громадські, аналітичні та інші суспільні платформи з окремими народними депутатами).
В епіцентрі податкових ініціатив опинилося оподаткування праці. Причиною цього, на думку авторів концепцій, була нагальна потреба боротися з неофіційним ринком оплати праці, розмір якого об'єктивно оцінити практично неможливо. Автори всіх представлених концепцій пропонують радикальне скорочення ставки ЄСВ, аж до його повного скасування (пропозиція громадських організацій).
Водночас відверто мало уваги в запропонованих концепціях приділено ПДВ (за винятком зниження ставки цього податку до 15 % - пропозиція податкового комітету ВРУ) та ліквідації всіх пільг (пропозиція Мінфіну та громадських організацій).
Виникає цілком логічне запитання: чи дійсно зниження (скасування) ЄСВ приведе до ліквідації тіньового ринку оплати праці? З урахуванням високого рівня недовіри українського суспільства до держави та її реформаторських ініціатив (особливо у податковій сфері) доволі складно знайти однозначну відповідь на це запитання. Віддзеркаленням цієї неоднозначності стала значна поляризація думок щодо потенційної ефективності радикальної реформи ЄСВ в експертному середовищі. Більшість чиновників і деякий сегмент бізнес-середовища (як правило, представники офіційної економіки) цілком сприймають таку ідею. Проте окремі чиновники та значна частина бізнесу (неофіційна економіка) в такі ефекти не вірять. Наймані працівники вже рахують свої вигоди від збільшення номінальних заробітних плат за рахунок зменшення ЄСВ і "брутизації" зарплат. Аргументи і в одних, і в інших досить вагомі, тож дискутувати з ними важко.
На думку авторів, боротися з тіньовим ринком оплати праці потрібно не так зменшенням рівня податкового навантаження, як жорстким контролем за працевлаштуванням з боку Комісії з охорони праці, ДФС і місцевих органів влади. Усі ці інституції потрібно наділити відповідними повноваженнями за контролем використання робочої сили, у тому числі із застосуванням непрямих методів контролю. Звичайно, частина бізнесу й усі політики (особливо перед виборами) в один голос скажуть про підвищення адміністративного тиску на бізнес… що ми ж ідемо в Європу, а там… А що там? А там, друзі, в сегменті використання робочої сили контроль досить жорсткий. От, наприклад, реальна ситуація. Український підприємець переніс частину бізнесу в Румунію. За старою звичкою на складі офіційно оформили одну людину для відвантаження товару. Навідалася податкова з місцевими органами влади і використала "непрямий метод контролю" з аргументом, що одна людина в день може відвантажити п'ять конструкцій, а у вас на день відвантажуються сто. Отже, будьте ласкаві, доплатіть до бюджету різницю і, звичайно, штраф.
Автори погоджуються із твердженням, що в умовах слабкості інститутів влади впровадження такого виду контролю є дещо небезпечним з позиції поглиблення корупційних проявів у контролюючих органах. Тоді як варіант можна розробити та застосовувати державні стандарти використання праці в економіці з чітким визначенням (разом із галузевими інститутами та громадськими організаціями) людино-годин, необхідних для здійснення того чи іншого бізнес-процесу. Для початку достатньо їх упровадити для будівництва, сільського господарства, торгівлі.
Повернімося до ЄСВ. Давайте розглянемо ближче потенційні ефекти скорочення ЄСВ у реаліях української економіки. Перш за все, дещо незрозумілою є сама мотивація роботодавців до "відбілювання" заробітних плат у відповідь на подібну реформу. Якщо підприємство має налагоджену та гнучку схему оптимізації податкового навантаження, яка надійно працювала за різних керівництв і форматів фіскальних органів України, то навіщо від неї відмовлятися в умовах нинішньої політико-економічної невизначеності. Зважаючи на ту фінансову скруту, в якій сьогодні опинилася більшість українських підприємств, існує значна ймовірність того, що зниження ЄСВ не буде сприйняте ними як сигнал від держави до зниження податкового навантаження та спрощення умов ведення бізнесу. Замість виведення зарплат з "тіні" сума економії на ЄСВ може бути трансформована у прибуток підприємств, розподіл і використання якого здійснюється на їх власний розсуд… і, як правило, виводиться за межі України через фіктивні зовнішньоекономічні операції.
Сама концепція, покладена в основу скорочення ЄСВ, викликає певний скепсис. Звичайно, він може бути невиправданим, і роботодавці на практиці виведуть значну частину заробітних плат з "тіні". Необхідно розуміти, що стимулювати їх до таких дій в Україні можуть лише економічні фактори. Мається на увазі ситуація, коли вигоди від фінансування незаконних схем ухилення від сплати ЄСВ стають незначними порівняно з офіційною його сплатою. У цьому контексті суттєве скорочення ставки, яке пропонується урядовими та громадськими реформаторами, є досить потужним стимулом.
Унаслідок детінізації номінальні заробітні плати працівників зростуть, а податкове навантаження на оплату праці для роботодавців скоротиться. Теоретично вимальовується ідеальна картина на кшталт "виграш-виграш". Проте за нею можуть приховуватися загрози для національної економіки, що їх варто коротко охарактеризувати:
1. Підвищення номінальної заробітної плати необов'язково означатиме зростання реальних доходів працівників. Це пов'язане з тим, що раніше ЄСВ нараховувався лише на частину заробітної плати (у кращому випадку, на третину). Після реформи заробітна плата, яку працівник отримував "у конверті", буде оподатковуватися ЄСВ, хоча і за новою зниженою ставкою. А це означає, що роботодавець для виплати аналогічної суми буде змушений нарахувати вищу суму. Тому цілком природно, що наслідком такої новації є встановлення номінальної зарплати на рівні, нижчому від попередньої заробітної плати, що містила тіньову складову. Реальна заробітна плата, яку отримує працівник, скоротиться, проте буде офіційною.
2. Скорочення ЄСВ, що приведе до підвищення реальних доходів працівників, не завжди буде корисним для економіки. Окремі механізми скорочення ЄСВ (наприклад, детінізація заробітних плат завдяки застосуванню понижувальних коефіцієнтів ставки ЄСВ у межах певних лімітів підвищення офіційної заробітної плати) можуть сприяти зростанню реальних доходів працівників. Але додаткові кошти, отримані працівниками, будуть трансформовані в традиційні для України блага: споживання харчових продуктів, оплату комунальних послуг, купівлю товарів коротко- та середньострокового вжитку. Це в кращому випадку, а в гіршому - підуть на тіньовий валютний ринок, що знову збільшуватиме рівень доларизації економіки України. В умовах української економіки, з її значними обсягами критичного імпорту та високою імпортною енергозалежністю, із загрозливими інфляційними та курсовими ризиками, без створення відповідних компенсаторних механізмів, таке підвищення доходів населення може обернутися не підвищенням рівня життя чи стимулом до економічного зростання, а навпаки.
3. Найважливішим з погляду ефективності реформи є рішення роботодавців щодо використання вивільненого фінансового ресурсу. Якщо внаслідок скорочення ЄСВ підприємства отримають вільні фінансові ресурси, перед ними постають різні альтернативи їх використання. У разі, якщо підприємство добровільно або відповідно до законодавства спрямовує вільні кошти на підвищення заробітних плат працівників, ефект скорочення ЄСВ на собівартість є нейтральним. Фактично витрати просто "мігрують" з однієї статті до іншої. Або ж підприємство може прийняти рішення про віднесення вільних фінансових ресурсів до прибутку, а далі або розподілити, або реінвестувати його (для цього теж потрібні відповідні податкові стимули). Існує також третя альтернатива - це скорочення на суму вивільнених фінансових ресурсів ціни продукції з метою підвищення її конкурентоспроможності на зовнішніх і внутрішньому ринках.
Яка з цих альтернатив використання суми, що залишиться у розпорядженні підприємства внаслідок скорочення ЄСВ, є найкращою з позицій національної економіки, питання доволі дискусійне. Необхідно наголосити, що будь-яка економічна реформа повинна мати на меті зміцнення конкурентних позицій національної економіки у середньо- та довгостроковій перспективі, а не переслідувати короткострокові цілі, що, як правило, є популістськими.
У цьому контексті варто очікувати, що підвищення офіційних заробітних плат, яке дуже добре сприймається виборцями, не призведе до суттєвого підвищення реальних заробітних плат. Додаткові кошти працівники трансформують у платоспроможний попит: купуватимуть споживчі товари, побутову техніку (більшість якої є імпортною), а також підігріватимуть валютний ринок України, таким чином не створюючи довгострокового інвестиційного ресурсу, що є драйвером економічного зростання. Аналогічна ситуація - з розподілом прибутку підприємств, який в українських реаліях може з успіхом вирушити в офшори або бути розмитим з допомогою незаконних схем.
Однак зниження податкового навантаження на працю може розглядатися як альтернативний інструмент вирішення стратегічного завдання - посилення конкурентних позицій національних товаровиробників на світовому ринку. Ця теза є незмінною і активно використовується у передвиборних програмах усіх без винятку українських урядів, але на практиці справа не йде далі популістського підвищення зарплат і пенсій на смішні кільканадцять чи кілька десятків гривень на місяць для громадян і колосальні додаткові дефіцитні фінансові ресурси для бюджетної системи.
Ідея використання зниження ЄСВ як інструменту підвищення конкурентоспроможності національної економіки полягає в такому. Шляхом зменшення рівня оподаткування заробітної плати держава надає можливість бізнесу зменшити собівартість своїх товарів і збільшити рівень зайнятості в економіці. У разі впровадження цієї податково-соціальної реформи економіка має суттєвий резерв до зниження цін на виготовлену продукцію. Як наслідок, виробники отримують на світовому ринку перевагу у вигляді зниження ціни, тобто національний експорт стає дешевшим порівняно з іноземними товарами-субститутами. А якщо взяти до уваги наявність сировинних ресурсів, чималий за обсягом споживчий ринок - Україна виглядатиме достатньо привабливо з погляду інвестиційних вкладень, які на сьогодні переповнюють Польщу і, можливо, потребують нових ринків і нових суб'єктів.
Однак і тут не все так просто. Ми вже наголошували, що значна частка критичного імпорту кінцевого споживання може нівелювати позитивний вплив зростання реальних доходів населення на національну економіку. Хоч як дивно, вітчизняний експорт теж дуже залежний від імпорту. Проте цей імпорт дещо іншого характеру - він являє собою проміжні вузли та агрегати, сировину, енергетичні матеріали, що необхідні для виробництва одиниці національного експорту. За нашими розрахунками, середнє значення імпортної складової в експорті України коливається від 30 до 38%. Найбільша залежність у вторинному секторі (переробна промисловість) - майже 40%.
В ідеалі для економіки добре, коли всі експортні товари виготовляються з використанням вітчизняної сировини та технологій. Висока імпортна залежність українського експорту, з одного боку, чинить тиск на його ціну, а з іншого - зв'язує руки уряду в контексті використання традиційних протекціоністських механізмів. Такий ціновий тиск (а особливо в умовах нинішньої валютної кризи) може нівелювати ціновий ефект скорочення ставки ЄСВ для українських товаровиробників.
Отже, скорочення ЄСВ можна використати як протекціоністський інструмент, якщо знайти механізм зниження залежності національного експорту від імпортного проміжного споживання.
На початку статті невипадково наголошувалося на недостатній увазі до ПДВ у концепціях економічних реформ. Саме ПДВ може бути, з одного боку, інструментом скорочення залежності української економіки від імпорту, а з іншого - компенсатором впливу скорочення ставки ЄСВ на державний бюджет.
Можливою опцією реформи оподаткування праці, спрямованою на підвищення конкурентоспроможності національної економіки, є одночасне підвищення ставки ПДВ. Цей податок сплачує до бюджету кінцевий споживач товарів, послуг, а не бізнес. Виробник імпортує товар і сплачує ПДВ на імпорт до бюджету (відбувається часткове відволікання обігових коштів). Створюючи з такого імпорту українську продукцію і експортуючи її, виробник отримує повернення сплаченого ПДВ з бюджету. Тому останній варіант вигідніший бізнесу, а втрати бюджету країни мінімізуються. Разом з тим такі заходи (підвищення ставки ПДВ) не суперечать інтеграційним і міжнародним зобов'язанням України.
У результаті має місце ряд позитивних ефектів для економіки:
1. Такими діями ми захищаємо національну економіку від імпорту, оскільки збільшується ставка ПДВ, у т.ч. і на імпорт. До речі, заходи із запровадження додаткових ставок імпортного мита були дещо передчасними та шкідливими для економіки України, і не лише виключно з позиції економічної складової, а й репутації. Оскільки Україна є членом СОТ, то такі дії однозначно шкодять нашому іміджу.
2. З іншого боку, ми стимулюємо національну економіку до експорту, оскільки сплачений у ланцюжку експортера ПДВ повернеться йому з бюджету.
3. Частково вирішується проблема з оподаткуванням багатих, яка досі майже ігнорувалася. Збільшення ставки ПДВ призведе до того, що з дорожчих товарів буде сплачуватися і більша сума ПДВ. Відбудеться певний перерозподіл податкового навантаження на заможніші верстви населення (хоча цей момент дискусійний, проте не безальтернативний).
4. Зменшуючи оподаткування праці, держава забезпечує цільове використання коштів: бізнесу надається право знижувати ціну власної продукції, реінвестувати кошти або підвищувати зайнятість.
Безумовно, така реформа є досить дискусійною, оскільки створює додаткове податкове навантаження на споживання в національній економіці за рахунок підвищення ПДВ. Вона не буде популярною з електорального погляду, а її кінцеві ефекти можуть викликати жваву дискусію серед широкого кола експертів. Але не варто забувати, що косметичні реформи, наслідком яких є ситуативні підвищення соціальних стандартів в умовах відсутності якісних зрушень у реальному секторі економіки, ведуть країну до прірви.