«Розбрід і хитання», які охопили українське суспільство після різкого збільшення ціни на газ і спровокованої ним політичної кризи, не могли не позначитися на рівні довіри громадян не лише до самої влади, а й до грошової одиниці, а також банківської системи. Тим паче що такі настрої усвідомлено чи через незнання активно підігріваються багатьма ЗМІ. Часом розвиток подій дедалі більше нагадує сценарій кінця 2004 року, коли по мірі розігріву політичних пристрастей виникла криза довіри до національної валюти. А потім, після кількох «необережних» заяв провідних політиків і «експертів», ця криза перекинулася й на банківську систему.
Більш як рік тому українські банки з честю витримали випробування, які випали на їхню долю. Правда, з об’єктивних причин, не без рішуче запропонованої у важку хвилину допомоги регулятора — Національного банку України. Але чи готова сьогодні банківська система до нових випробувань на міцність?
Тривожні симптоми
Аби помітити перші серйозні симптоми кризи довіри, дослідження соціологів не знадобляться. І до ворожки в більшості випадків ходити не треба — досить лише уважно спостерігати за котируваннями долара у валютних обмінних пунктах. Нинішні курсові стрибки — явний симптом дедалі більшого поширення вірусу нездорових настроїв у суспільстві. Національний банк відстоює курсову стабільність. Крекчучи та зціпивши зуби, він наразі справно продає валюту на міжбанківському ринку за звичним з минулого літа курсом 5,06 грн./дол. Правда, далеко не в усіх випадках при цьому попит на валюту задовольняється повністю.
З цієї причини під час торгів на міжбанку після Нового року курс долара нерідко піднімався істотно вище зазначеної нацбанківської межі — 5,06 грн./дол. А в обмінних пунктах — відповідно, через різко зрослий інтерес як населення, так і приватних підприємців до валютних грошових знаків — вартість продажу долара «надійно» закріпилася вище позначки 5,10.
Обрану лінію поведінки представники НБУ мотивують небажанням задовольняти спекулятивний попит. Поки що така тактика регулятора спрацьовує непогано. Ажіотаж на валютному ринку в останні дні значно знизився. Хоча для цього, навіть за всієї половинчастості дій, Нацбанку довелося продати з резервів близько 800 млн. дол.
Напевно в Нацбанку усвідомлюють: варто лише дати найменший попуск, дозволивши гривні ослабнути, спекулятивний попит на валюту підвищиться в багато разів. Тому найменших приводів для паніки до бодай відносного прояснення політичної й економічної ситуації в країні НБУ допустити не повинен. Швидше за все, і не допустить. Хоча...
Відносна ясність у політичних і економічних розкладах не настане раніше квітня чи навіть червня. До цього часу Нацбанк, найімовірніше, «триматиме» курс. Коли, звісно, «слабкі ланки» в парламенті й уряді не доведуть країну «до ручки». А либонь можуть, від них усього можна очікувати...
Паралелі
У зв’язку з усім переліченим вище виникає запитання — а чи не повториться з наближенням парламентських виборів ситуація, яка виникла в період позаторішніх президентських? Тоді, як відомо, масований відплив вкладів вітчизняна банківська система витримала, але все-таки не без серйозної та рішучої підтримки Національного банку. Чи зробили банкіри належні висновки з уроків листопада-грудня 2004-го? І чи готове керівництво НБУ діяти так само оперативно й рішуче?
Ще перед Новим роком глава Нацбанку Володимир Стельмах завбачливо розповів журналістам, що оскільки майбутні парламентські вибори можуть стати не меншим випробуванням для суспільства, ніж торішні президентські, банкіри хочуть до них як слід заздалегідь підготуватися, аби не втратити довіру своїх клієнтів. А НБУ навіть готує цілий комплекс можливих антикризових заходів: «У нас можуть бути вироблені такі заходи, які зможуть відразу заспокоїти населення... Я гадаю, все буде нормально».
Щоправда, належного інформаційного ефекту тоді ця заява не мала — країна вже жила підготовкою до новорічних свят.
Отож, хвилюватися справді нема про що?
Напевно, усе-таки є про що, особливо коли врахувати, що вітчизняні банки дедалі активніше працюють із населенням, котре, як відомо, хоч і не довіряє вітчизняним політикам, але дуже сприйнятливе до різноманітних нехороших сигналів із їхнього боку. За нинішньої демократичності інформаційного простору вітчизняні ЗМІ з задоволенням розтиражують будь-яку скандальну заяву високого чиновника чи відомого політика, хоч би якою дурною та провокаційною вона була. Та й навмисних провокацій виключати не можна, причому як внутрішніх, так і зовнішніх.
Передчуваючи посмішки скептиків: «Знову лякають!», наведемо кілька прикладів з історії.
З’ясувалося, у нашій спільній із північними сусідами історії держави Російської приклад використання преси для усвідомленої дестабілізації банківської системи вперше з’явився ще в далекому 1915 року під час Першої світової війни. Такий собі Олександр Парвус (Гельфанд), «вибиваючи» в німецької влади гроші на фінансування революційного руху в Росії, подав чиновникам німецького МЗС вельми цікавий п’ятнадцятисторінковий меморандум. Цей документ містив у загальних рисах план з дестабілізації ситуації в таборі головного ворога Німеччини й самого пана Парвуса — російського самодержавства. Отож, одним із пунктів цього плану була інформаційна дискредитація російських банків.
Не зайве було б пригадати й інший не такий уже далекий досвід наших сусідів — літа 2004-го. Тоді після низки гучних заяв московських чиновників і розгорнутої в ЗМІ інформаційної кампанії російська банківська система опинилася на порозі повномасштабної кризи. Масла у вогонь підлила скандальна публікація в московському «Коммерсанте» під заголовком «Банківська криза вийшла на вулицю». У ній стверджувалося, що відділення російського Альфа-банку «атакували сотні вкладників», котрі бажали забрати свої гроші, а в банку виникли проблеми на ринку міжбанківських кредитів.
У наступні п’ять днів клієнти зняли з рахунків у «Альфі» понад 6 млрд. рублів (понад 200 млн. дол.). Добре, що власники «Альфи» (його президент — один із найбагатших російських олігархів Михайло Фрідман) змогли відстояти банк, заявивши про готовність надати на підтримку ліквідності мільярди доларів. Інакше не уникнути б усій банківській системі (і не лише російській) дуже серйозної кризи. Чи багато власників українських банків мають такі можливості?
Потім, до речі, пан Фрідман зумів довести провину видання в суді і навіть стягнув з нього компенсацію за матеріальну шкоду і удар по репутації. Але то було вже набагато пізніше...
А от українським банкам навряд чи вдалося б стягти судову компенсацію з екс-президента Кучми за його «незабутню» грудневу заяву. Або з керівництва Генпрокуратури і СБУ, які обвинуватили ще до суду банкірів у незаконному відмиванні злочинних доходів. Доказів громадськості, до речі кажучи, так згодом і не надали. Та й до суду поки справа чогось не дійшла.
Навряд чи якийсь із банків, зі свого боку, теж подасть до суду. Оскільки банки бояться будь-яких скандалів, як вогню: гроші люблять тишу.
А тим часом практично всі українські банки можуть наразитися на серйозні репутаційні ризики. Ця проблема стає дедалі актуальнішою з огляду на те, що вітчизняні фінансові установи, як ми вже згадували, починають дедалі активніше працювати з населенням. Причому як беручи від нього депозити, так і надаючи співвітчизникам кредити.
Кредити — у маси!
Починаючи з 2003 року, частка вкладів населення в пасивах банків неухильно збільшується. За оперативними даними департаменту монетарної політики НБУ (зведені дані балансової звітності за 2005 рік поки що не опубліковані), частка депозитів фізосіб у їхній загальній масі зросла до 55%. При цьому приватні вклади збільшувалися торік майже вдвічі вищими темпами, ніж аналогічний показник у юридичних осіб. Торік українці збільшили свої вкладення у вітчизняних банках на 31,6 млрд. грн. (75,9% — !), а разом їхній обсяг досяг 73,3 млрд. грн. (гривневі депозити плюс валюта в еквіваленті). Водночас юрособи збільшили депозитні вкладення на значно скромнішу суму — 18,2 млрд. грн. (43,8%).
Подальшої роботи із залучення вкладів населення — непочатий край. Самі банкіри оцінюють обсяги заощаджень, які перебувають за межами банківської системи, як мінімум у 50 млрд. грн. І це не рахуючи подальшого потенційного зростання доходів громадян.
Дедалі більша кількість банків повідомляють про набуття статусу ощадних. Поки що офіційно до Ощадбанку приєдналися тільки Індекс-Банк і «Правекс», а в грудні минулого року про такий намір оголосив Укрпромбанк. Повного списку ощадних банків НБУ чомусь не публікує, хоча за його ж даними їх уже трохи більше десятка.
У принципі, таких банків могло б бути вже значно більше, але багато фінансових установ намагаються всілякими шляхами уникнути одержання статусу ощадного. Оскільки він, як відомо, не тільки дає банку більше можливостей, «розв’язуючи руки» у роботі з населенням, а й передбачає підвищення нормативних вимог і уваги з боку НБУ. Наприклад, ощадний банк не має права видати позичальнику кредит, який перевищує 5% його регулятивного капіталу, тоді як для звичайного універсального банку це обмеження становить 25%.
Дедалі вищими темпами зростає кредитна активність банків. Загалом по банківській системі за минулий рік кредити в економіку зросли майже на 62%. При цьому лідерами з нарощування обсягів кредитування серед 12 найбільших банків за підсумками 11 місяців були Укрексімбанк (96%), «Фінанси і Кредит» (91,5%), Укрсиббанк (89%), Укрпромбанк (83%).
Банки, всі як один, серед головних своїх пріоритетів називають роздрібне кредитування, заявляючи про надзвичайну перспективність цього ринку. Торік обсяги кредитів, виданих приватним споживачам, зросли майже в 2,3 разу (знову ж, за оперативним даними департаменту монетарної політики). Але банкіри кажуть: «Ще й не таке буде!» Адже саме споживчий ринок найбільше приваблює в Україну закордонні фінансові установи.
Виникає логічне запитання — а чи можуть банки, при мало не дворазовому збільшенні обсягу їхніх кредитних портфелів, досить ефективно контролювати власні ризики?
Офіційна статистика Нацбанку свідчить, що так. У цілому по банківській системі за підсумками 11 місяців частка проблемних кредитів (див. довідку) становила усього 2,32%, а негативно класифікованих (див. таблицю) — 4,33%. При цьому практично увесь рік спостерігалося неухильне зниження цих показників. Серед лідерів ринку найнижча питома вага безнадійних кредитів у портфелі була в Укрпромбанку (0,06%), Райффайзенбанку (0,19%) , банку «Фінанси і Кредит» (0,47%) і Укрсиббанку (0,59%). Коли ж враховувати ще й сумнівні кредити, то найменша вага проблемних кредитів серед «крупняків» значилася за підсумками 11 місяців минулого року за Райффайзенбанком (0,63%), банком «Фінанси і Кредит» (1,59%), Брокбізнесбанком (1,63%) і Укрсоцбанком (2,07%).
Загалом, якщо дивитися по таблиці, «картинка» серед системних банків виходить досить пристойна. Враження псує лише одне — МВФ і НБУ ніяк не можуть домовитися щодо того, чи варто відносити до проблемних ще і субстандартні кредити. МВФ стверджує, що треба, Нацбанк поки що опирається. А насправді істина знаходиться, скоріш за все, десь посередині.
Хоча офіційна вітчизняна методика оцінювання ризиків максимально наближена до міжнародних стандартів, необхідно врахувати, що реальні критерії оцінювання якості позичальників в Україні і на Заході — як кажуть, «дві великі різниці». Адже офіційно — і це ні для кого не секрет — понад третина вітчизняних підприємств працюють збитково. Та й нормального фондового ринку і повноцінного рейтингування у нас досі немає. А справді надійних позичальників, які відповідають усім міжнародним стандартам, напевно, не більше сотні на всю Україну.
Водночас насправді «міцненьких» і ефективних підприємств стає дедалі більше. А в наших банкірів існують навіть власні методики оцінювання позичальників. І якщо до негативно класифікованих відразу зарахувати субстандартні кредити, то багато банків просто змушені будуть згорнути надання позик, яких так потребує вітчизняна економіка.
Що швидше Нацбанк вирішить проблему критеріїв, за якими із субстандартних кредитів можна буде виокремити справді проблемні, то краще для банків і їхніх клієнтів. Оскільки тоді і лише тоді можна буде робити достовірні оцінки якості банківських кредитних портфелів.
Але це — у майбутньому. А поки що вся країна, банкіри та їхній регулятор готуються пережити чергові вибори.
Якість кредитного портфеля банків оцінюється відповідно до Положення НБУ «Про порядок формування та використання резервів для покриття можливих утрат за кредитними операціями банків» (№ 279 від 06.07.2000).
Ризики банки оцінюють самостійно, із метою формування страхових резервів за кредитними операціями. Оцінювання здійснюють за критеріями фінансового становища позичальників (найбільш платоспроможні відносяться до класу А, найменш — до класу Д) і рівня обслуговування боргу (хороше, слабке, незадовільне). За цими критеріями кредити діляться на п’ять груп: стандартні (резерви формуються в розмірі 1% від чистого кредитного ризику), під контролем (5%), субстандартні (20%), сумнівні (50%) і безнадійні (100%).
До категорії негативно класифікованих активів віднесено кредитні операції, класифіковані за ступенем ризику як «сумнівні» та «безнадійні», дебіторська заборгованість, кошти на кореспондентському рахунку в банках (резидентах і нерезидентах), що визнані банкрутами або ліквідуються за рішенням уповноважених органів або які зареєстровані в офшорних зонах.
Проблемні активи — це активи, що відбиваються на відповідних балансових рахунках як прострочені та сумнівні — у разі невиконання позичальниками/контрагентами банку умов угод за строками погашення кредитів і відсотків (комісійних) за ними. Віднесення активів на такі рахунки здійснюється відповідно до правил бухобліку.