Короткий місяць лютий перевалив за свій екватор. Чи варто нагадувати, що бюджет на наступний рік має починати формуватися вже з березня? При цьому потрібно якимось чином ще встигнути позбутися існуючих архаїзмів і закласти повноцінну законодавчу базу, настільки необхідну для організації бюджетного процесу на нових засадах. Реальну основу для таких змін може забезпечити лише Бюджетний кодекс. Недарма прем’єр-міністр Віктор Ющенко підкреслював, що він двома руками за прийняття цього документа і клятвено обіцяв, що вже в першій декаді січня кодекс нарешті буде прийнято...
Насправді виходить зовсім навпаки. У момент, коли депутатський корпус налаштований дати хід бюджетній реформі і прийняти Бюджетний кодекс, Кабінет міністрів настійно пропонує ще місяць почекати з цим питанням. У результаті кодекс, благополучно пройшовши друге читання ще минулого літа, на п’ятій сесії, і маючи всі шанси бути остаточно прийнятим на шостій, тепер уже за рішенням сьомої сесії змушений чекати березня. Ініціатором відстрочки став Мінфін.
Поділ — процес завжди небезпечний. Удвічі небезпечний він, якщо ділять бюджетні кошти. Завдання кожного індивіда, який має доступ до ємного «коритця», — відсьорбнути із нього якнайбільше, попри будь-які дієти. Можна тільки собі уявити, яким вереском супроводжується процес відлучення від бюджетних грудей. Чого дивуватися, що бюджетна реформа впевнено буксує, і її головним гальмом були й залишаються трансфертні взаємовідносини центр—регіони.
Як і хто розпоряджатиметься бюджетними гривнями на місцях, законодавці належним чином так і не вирішили. Хоча саме ці питання торік восени кілька разів ледь не стали причиною зриву бюджетного процесу. Щоб не ризикувати, депутатам довелося дати добро на перший бюджет третього тисячоліття, створений за радянськими принципами. Правда, гірку пілюлю трохи підсолодили новими правилами міжбюджетних відносин, які, по суті, ні до чого не зобов’язували обласні «мінфіни». Радам обласного рівня надали формули і нормативи, за якими вони мали «поділитися» із місцевим самоврядуванням відрахуваннями з державної казни. «Нічого страшного. Це востаннє, — говорили на координаційній раді депутатської більшості. — Дуже скоро ми приймемо Бюджетний кодекс, і все стане на свої місця — центр безпосередньо працюватиме з кожним містом і навіть селом».
Але не так сталося, як гадалося. На старті сьомої сесії законопроект відверто пригальмували. Цього разу формальною підставою для чергової відстрочки став лист Кабінету міністрів у Верховну Раду, підписаний першим віце-прем’єром Юрієм Єхануровим. Депутатам було запропоновано надміру не перенапружуватися після зимових канікул і «перенести розгляд проекту Бюджетного кодексу в третьому читанні з лютого на березень місяць поточного року». За цей час Мінфін проаналізує, як пройшло затвердження місцевих бюджетів на нових принципах, як спрацював нормативно-формульний порядок розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів і відрахувань від загальнодержавних податків і зборів на 2001 рік, ідеологом яких був бюджетний комітет Верховної Ради, а безпосереднім автором ідеї — Інна Богословська.
«Хай там як, але в березні Бюджетний кодекс приймуть, — запевняє пані Богословська, перший заступник голови парламентського комітету з питань бюджету. — Це остання відстрочка, котру депутатський корпус надав Кабміну. У парламенті вже зараз достатньо голосів «за», щоб без зволікань проект перетворити на закон».
Якби дійсно так, то ще нічого. Мінфін і справді зараз розпочав консультації з обласними фінуправліннями. Не секрет, що не всі регіони, м’яко кажучи, суворо дотримувалися нововведення, та й сама метода аж ніяк не виблискувала досконалістю. Тому дуже корисно було б виявити наявні вузькі місця і врахувати їх при прийнятті Бюджетного кодексу. На подібну логіку і вдалися народні депутати.
Тільки ось мало віриться, що в першій декаді березня Мінфін таки надасть у Верховну Раду повну інформацію, зібрану по регіонах, і свій власний аналіз переваг і недоліків методики обчислення бюджетів нижніх рівнів. По-перше, практика показує: дуже вже не любить він цього робити. По-друге, не дуже йому приємно «висвітлити» велику кількість скарг, які, наприклад, надходять із тих районів, які вважають, що попри нововведення неоднаковий підхід до них із боку обласного керівництва як був, так і зберігся. Свої залишилися своїми — чужі, як і колись, вдовольняються залишковим принципом.
І тут, власне кажучи, нічого не вдієш. Якщо центр і може накласти якісь стягнення, то тільки по адміністративній лінії і тільки на керівництво облфінуправлінь, які по суті є лише виконавцями рішення обласних рад. Для самих же рад постанова Кабміну, який затвердив новий порядок розрахунків місцевих бюджетів, зовсім ні до чого. Ось тут дійсно вузьке місце. А якби відповідний механізм впливу було передбачено в Бюджетному кодексі, ті, хто ігнорує закон, мали б справу з прокуратурою.
Судячи з усього, відстрочка прийняття Бюджетного кодексу — це навіть не примха Мінфіну, це радше підтвердження посилення потужного тиску на уряд із боку губернаторів, який торік у вересні змусив переписати бюджет-01 у частині міжбюджетних відносин, а в листопаді ледь не обійшовся країні в своєчасне прийняття бюджету. І зараз обласне керівництво гарячково шукає нові можливості для збереження фінансових важелів своєї влади над регіонами. Навряд чи їх у цій боротьбі за місце під сонцем злякають попередження бюджетного комітету Верховної Ради — враховувати в обсягах подальших трансфертів ставлення областей до нововведень. Покарати «карбованцем» все одно навряд чи вийде, хоча б тому що за наповненням місцевих бюджетів стоять потреби ні в чому не винних людей, які поки далекі від того, щоб усерйоз контролювати своїх обранців і вимагати відповіді від них по повній програмі за всі діяння. З тієї ж причини навряд чи можна вважати дієвими наміри провести ряд виїзних засідань бюджетного комітету, мета яких — показати людям, хто їхні «герої».
Втім, є у Кабміну (читай — Мінфіну) і свій інтерес зволікати з прийняттям Бюджетного кодексу. Дуже не подобається йому положення, яке надає право депутатам вносити зміни до бюджету після його прийняття. Міністерству фінансів хотілося б одноосібно вносити всі корективи в бюджет. По суті, воно бореться за те, щоб Верховна Рада залишилася з одним правом — затверджувати бюджет, поданий Кабміном.
Неважко помітити, що така позиція Мінфіну в суті своїй збігається з прагненнями обласних керівників якомога довше залишатися повноправними господарями бюджетних коштів у своїх регіонах. І хоча, як запевняють народні депутати, сподіванням міністерства не судилося реалізуватися, навряд чи відстрочка з прийняттям закону про Бюджетний кодекс — справа настільки вже нешкідлива.