Половина чи навіть більше всієї багатостраждальної вітчизняної економіки вперто «сидить у тіні», не обтяжуючи себе ніякими відрахуваннями в державну скарбницю. І хвала Господу, стверджують незалежні експерти, якби всі сплачували акуратно, то давно вже в Україні, за нинішнього рівня оподатковування, загалом не було б ніякої економіки. І все-таки, у ситуації, коли глава ДПА Микола Азаров усенародно визнає, що сплачуваність податків в основних галузях не перевищує 50% і при цьому згадує про нову концепцію відносин, у якій «не платник податків для нас, а ми — для нього», цим самим платникам навряд чи варто безтурботно почивати на лаврах.
Безсумнівно, наближаються серйозні нововведення, які дозволятимуть оподаткувати ту частину доходів, яка досі не вельми потерпала від «ненав’язливого» податкового сервісу. Причому обіцяна паном Азаровим поява офісів ДПА на великих підприємствах — це ще півбіди, і далеко не для всіх. Зате один розчерк президентського пера під законом «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами», і боржників перед держбюджетом стане значно більше. Документ цікавий не лише тим, що нарешті скасовує картотеку №2 й узаконює майнову відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності (цієї теми «ЗН», №2/2000 уже торкалося). У ньому є те, що зачіпає інтереси практично всіх громадян — від підпільного мільйонера до рядового робітника, який кілька років не одержує зарплату й при цьому примудряється не лише не померти з голоду, а навіть якось утримувати свою родину. У хід буде запущено машину, яка визначатиме суми податкових зобов’язань так званими непрямими методами. Хто там ще не закрив свою замкову шпарину?
Наздоженемо Америку й переженемо
Жартам край. Непрямі методи визначення доходів — це давній винахід американської державності. Експерти стверджують, що ці непрямі методи дозволили США в важкий період економічної депресії змусити своїх громадян сплачувати податки належним чином. Більше того, методи стали дійовою зброєю проти кримінальних кланів, активність яких у ті далекі часи досягла нечуваного розмаху. Адже невловимі американські мафіозі, котрі безтурботно кочували у своїх лімузинах від штату до штату, виявилися по-дитячому безпорадними перед законом у царині сплати податків. Вони витрачали дуже багато грошей, але не могли довести легальність джерел своїх доходів. У результаті відомі кримінальні авторитети залишок своїх днів проводили за гратами за... несплату податків. Тож знаменита американська законослухняність теж грунтується не на порожньому місці. Що там говорити про вроджену законослухняність громадян вільної країни, якщо досі у США несплату податків вважають одним із найтяжчих злочинів, який і карається відповідним чином.
Та чи може вільна Америка зрівнятися з нами за рівнем податкового тягаря? Відповідь очевидна. Тим паче далеко українцям до їхнього рівня життя. І все-таки навіть родоначальники непрямої канцелярії не могли дометикуватися, щоб використовувати свою практику щодо юридичних осіб. Зате ухвалений Верховною Радою закон «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами» з легкістю поширив непрямі методи визначення доходів на всіх без винятку платників податків, віднісши до їхніх тісних лав: «юридичних осіб, їхні філії, відділення, інші окремі підрозділи, які не мають статусу юридичної особи, а також фізичних осіб, що мають або не мають статус суб’єкта підприємницької діяльності».
Ми підраховуємо — ви платите
Законом передбачено застосовувати непрямий порядок визначення суми податкового зобов’язання як до платників податків, котрі вчасно подали податкову декларацію, так і до тих, хто з тієї чи іншої причини утримався від такого відчайдушного вчинку. Більше того, будь-яка неув’язка, що виникне під час документальної перевірки, призведе до відповідного перерахунку поточних і минулих обов’язків платника податків перед державою, причому термін давності боргу (законом для цього передбачено три роки) тут має вельми умовне значення. Скільки хто насправді заборгував державі, визначатиме податкова служба. Хто не схоче сплачувати, змушений буде аргументовано доводити в адміністративному чи судовому порядку, що він не верблюд. Відповідну процедуру докладно розписано у свіжоспеченому законі.
Можна було б відмахнутися, мовляв, нічого страшного — он і Росія в себе застосувала непрямі методи. Але знов-таки там новації обмежено тільки прибутковим податком для фізичних осіб — створено спеціальні підрозділи податкової служби, працівники якої вештаються містами й селами та прискіпливо оцінюють витрати своїх співвітчизників, а тоді порівнюють ці витрати з офіційно задекларованими статтями доходів. Ще один важливий момент у цій слизькій справі — перш ніж нові правила гри запрацювали в сусідній країні, парламентарії встигли істотно знизити ставки податків (не тільки прибуткового).
А в Україні, на думку Ксенії Ляпіної, координатора аналітичної групи Координаційного експертного центру об’єднань підприємців України, поки що не створено умови для такого серйозного нововведення. Поки що немає: 1) сталих темпів розвитку економіки; 2) відповідності між податковим тягарем і можливостями суб’єктів підприємництва; 3) прозорості процедури узгодження розмірів податкових зобов’язань між платником і контролюючим його органом.
«На сьогоднішній день, коли на кожному кроці виникають непорозуміння не лише в розмірах сум, обов’язкових до сплати, а навіть у неоднозначності розуміння основних дефініцій, як от «податкова база», «доходи», «видатки», застосовувати непрямі методи, це означає надати ДПА необмежені права в нарахуванні податків, — вважає Ксенія Ляпіна. — Адже в умовах існуючого безладдя в актах податкового законодавства навіть той, хто сплачує сповна, практично ніколи не зможе довести, що він на сто відсотків розрахувався з державою».
В унісон із цією думкою звучить точка зору Дмитра П’ятаченка, начальника відділу економічного прогнозу й аналізу Інституту проблем законодавства імені Ярослава Мудрого: «Надання податковим органам можливості визначати податкові зобов’язання громадян і підприємств методами, які базуються не на реальних розрахункових, платіжних й інших бухгалтерських документах, неминуче призведе до прийняття робітниками податкової служби суб’єктивних рішень, які не матимуть нічого спільного з реальними показниками діяльності підприємств. В умовах низького рівня оплати праці працівників податкової служби (що не дозволяє користуватися послугами професіоналів), а також значної корумпованості цих органів, на сьогоднішній день неможливо використовувати на практиці такі новації».
Кесарю, ясна річ, — кесареве. Але не такою ж мірою: як говорить ухвалений парламентом закон, методика визначення суми податкових зобов’язань непрямими методами затверджується Кабінетом міністрів, а її розробником буде ДПА... Дуже оригінально, утім юристи вбачають у цьому ще й порушення рамкового законодавства про оподаткування, яке вимагає, щоб будь-які зміни в розрахунках податків затверджувалися тільки законом. Крім того, не погано було б, якби для кожного податку існувала окрема методика, інакше цілком очевидно — курйозів не уникнути.
А загалом, у світлі дедалі жорсткішої конкуренції за привабливі ніші як на політичному олімпі, так і в економічній сфері закон «Про порядок погашення зобов’язань платників податків...» дуже скидається на універсальну зброю для тихого знищення конкурентів. Особливо враховуючи немилосердну систему штрафів. «Варто тільки зробити відповідне «замовлення» в ДПА, і «боржникам» доведеться роками доводити свою правоту в суді. Як оперативно працює вітчизняна судова система — загальновідомо. Можна, звісно, відразу розрахуватися сповна, проте кінцевий результат буде такий самий», — переконана Ксенія Ляпіна.
Докази віртуальні — вирок реальний?
Утім, якщо не сидіти склавши руки, то часу на підготовку до гри за новими правилами цілком вистачає. Якщо Президент підписує закон, то навіть після цього пункт 4.3 «Визначення суми податкового зобов’язання непрямими методами» однаково почне діяти тільки з початку наступного року й не повною мірою. Принаймні пункт 3.6 перехідних положень документа передбачає, що до 1 січня 2005 року діє правило: «якщо платник податків відмовляється узгодити податкове зобов’язання, розраховане податковим органом із використанням непрямого методу, податковий орган зобов’язаний звернутися в суд із позовом про визнання даної суми податкового зобов’язання».
Іншими словами, усі ці чотири роки відповідно до букви цього закону доводити свою правоту доведеться не платникові податків, а позивачеві, тобто відповідній податковій інспекції. Тільки як це в неї вийде, не зрозуміло навіть маститим юристам, адже остаточне рішення суд може винести на основі відповідних цілком реальних доказів, які підтверджують факт ухиляння платником податків від сплати податків. І ці докази мають надати податківці. Якщо ж у ДПА за душею крім зобов’язань, визначених горезвісними непрямими методами, нічого не буде, то про яке обвинувачення може бути мова?