Виявлення, оцінка ризиків, їх страхування та відшкодування збитків — невіддільна складова цивілізованого життя. На жаль, цього поки що не можна сказати про Україну. Частка класичного страхування у ВВП і досі не перевищує 1%, тоді як мінімальною нормою для більшості європейських країн є 5%. Водночас уже сьогодні відповідальність страхового ринку оцінюється у 400 млрд. грн., з яких 160 млрд. — відповідальність за договорами страхування, пов’язаними із банками або їхніми клієнтами: страхування заставного майна, життя і здоров’я позичальників і т. ін. «Однак ставлення банківського сектора до страхового — не як до партнера, а як до бідного родича, — вважає президент Української федерації убезпечення (УФУ) Олександр ЗАВАДА. — Там бачать тільки одну цифру — активи страховиків становлять лише 4% активів банківської системи.
Аналогічно ставиться до страхування і держава, переймаючись його проблемами чи не в найостаннішу чергу. Ми хочемо змінити це ставлення. Щоправда, для початку доведеться зміцнити довіру...»
— Олександре Леонідовичу, на відміну від європейських країн, страхова культура як така у нас не сформована. І тільки-но почала зростати потреба в реальному страхуванні, як проблеми з виплатами, що почалися з настанням кризи, знову підірвали довіру...
— Більшість професійних страховиків продемонстрували високу бізнесову та соціальну відповідальність і, спираючись на підтримку акціонерів, виконують свої зобов’язання. Тільки члени УФУ залучили цього року близько одного мільярда гривень коштів акціонерів. Водночас постраждали ті споживачі, які переважно орієнтувалися на меншу ціну, несвідомо надаючи перевагу тим компаніям, які недоформовують резервів, не виконують вимог щодо платоспроможності, за рахунок чого й демпінгують.
— Отже, низька страхова культура — першопричина подальших невиплат, а ті, в свою чергу, підривають довіру. Замкнене коло. Де вихід?
— У багатьох країнах Європи, особливо у повоєнний період, держава запроваджувала обов’язкові види страхування, формувала страхові фонди і використовувала ці кошти на відбудову економіки, водночас сприяючи формуванню страхової культури і зміцненню довіри. Звісно, ми не кажемо, що сьогодні нам потрібно залучати кошти саме у такий спосіб. Але якщо суспільство, економіка та політичні сили виявлять реальну зацікавленість у запровадженні системи управління ризиками, отриманні внутрішнього інвестиційного ресурсу, страховий ринок дозволить це робити. За умови вироблення єдиних, зрозумілих і прозорих правил гри.
Якщо пригадати нашу історію, то в Україні ринок страхування починався з мінімальних вимог. Перший декрет Кабміну «Про страхування» у 1993 році встановив розмір статутного фонду у 5 тис. дол. (нині — вже 1 млн. євро). Такі низькі вимоги призвели до виникнення великої кількості компаній, що використовувалися для яких завгодно цілей, але не за прямим призначенням. Виникло, наприклад, таке явище, як податковий арбітраж — страхування з метою зниження податків.
Ще кілька років тому страхування активно використовували для виведення капіталів за кордон через перестрахування, яке припинилося після запровадження дозвільної процедури на придбання іноземної валюти для цих цілей. У той період виникло ще одно зачароване коло, з якого страховики не можуть вийти і досі: низькі вимоги до страхової діяльності — демпінг — низький рівень платоспроможності і фінансової стійкості — протидія будь-яким спробам підвищувати вимоги.
З 2005 року розпочався інвестиційний бум. Почав зростати й ринок класичного страхування: медичне страхування, автоКАСКО, автоцивілка, «Зелена карта». Це види страхування, за якими люди отримують реальний захист. З 15% на початку 2000 року частка класичного страхування зросла до більш як 60% торік. Тому ми подумали — а чи не настав час розірвати всі зачаровані кола, захистити інтереси тих компаній, які, незважаючи на все ще непрозоре середовище, хочуть бути справжніми страховиками? Такими, що приймають ризики на ринкових умовах, за ринкову плату, за принципами чесної конкуренції, підтримують свою платоспроможність, ведуть діяльність прозоро, виконують свої зобов’язання? Чи не настав час поставити амбітні цілі і послідовно працювати на їх досягнення?
— До вас уже існувало два об’єднання страховиків. Як ринок сприйняв появу третього?
— Скажу відверто: робота з ринком щодо роз’яснення нашої позиції проводилася мінімальна. Просто фізично не встигали. Але ми й не ставили за мету, по-перше, подобатися всім, по-друге, за будь-яку ціну розширювати свої лави. Сподіваємося, що більше про нас розкажуть справи — а це передусім антикризові заходи.
Проаналізувавши всі виклики, які стоять перед страховим ринком, ми підготували антикризовий законопроект (№4254 «Про внесення змін до деяких законів України щодо недопущення поширення наслідків фінансової кризи на страховий ринок України») — великий документ, який передбачав зміни до багатьох законів, унормовував і питання прозорості, і питання справедливих, рівноправних відносин страховиків та банків, і питання передачі портфеля компанії у випадку, коли з неї починають відверто виводити активи, аби штучно довести до банкрутства, і питання надання відповідних повноважень регулятору. Передали свої пропозиції до Верховної Ради, а ряд народних депутатів, доповнивши їх, винесли проект закону на розгляд.
— Антикризовий законопроект ВР відхилила. Хоча, насправді, він уже й так запізнився щонайменше на рік. Чи не вбачаєте у неприйнятті закону якихось бізнесових або політичних інтересів?
— Я вважаю, це сталося через політичні неузгодженості — наближаються вибори, існують суперечності між певними фракціями. Ми просто потрапили під ці жорна, бо насправді законопроект не є лобістським. Він повинен був допомогти страховому ринку України і мільйонам страхувальників пережити кризу, зменшити кількість випадків, коли, наприклад, потерпілі у ДТП не можуть отримати страхового відшкодування, і запобігти ситуаціям, які сталися з такими компаніями, як «Страхові традиції» та «Галактика». Хоча неприйняття законопроекту також наочно продемонструвало, що політичні сили, економічна спільнота, банківський сектор поки що не бачать величезних можливостей страхування. Невже державі, бізнесу не потрібен страховий ринок як надійний партнер у сфері управління ризиками, який акумулює великі і довгі кошти, підтримує сталий розвиток не тільки економіки, а й фактично усіх сфер життя?
— І що тепер? Які ваші подальші дії?
— Неприйняття антикризового проекту змусило нас взятися за реалізацію його положень в інший спосіб, у тому числі почавши із себе.
Формування резервів у необхідному розмірі, їх покриття належними активами, виконання вимог щодо платоспроможності, проведення міжнародного аудиту — для членів УФУ не формальність, а невіддільна складова бізнес-процесів. Ми висуваємо дедалі більше вимог щодо власної прозорості, впроваджуємо управлінську звітність відповідно до міжнародних стандартів, бо в нинішньому своєму вигляді вона не дає змоги порівняти діяльність українського ринку з європейським, визначити реальний стан компаній і тенденції розвитку ринку. На початку наступного року запрацює наш веб-сайт. Паралельно співпрацюємо з Держфінпослуг та ВР, щоб таке оприлюднення одночасно відбулося і загалом по ринку. В антикризовому законопроекті закладено норму, що регулятор зобов’язаний щоквартально публікувати не тільки зведений баланс страхового ринку, а й основні показники балансу в розрізі кожного страховика, в тому числі прибутки і збитки.
Працюємо над новою системою підвищення відповідальності актуаріїв і аудиторів за підтвердження недостовірних даних. Якщо клієнти матимуть інформацію про реальний стан справ, відповідно, їхні рішення будуть більш свідомими, а конкуренція — більш добросовісною.
— Вас послухати, то члени УФУ — всі білі та пухнасті. Інші учасники ринку такої ж думки?
— Нам інколи приписують, що ми створили об’єднання для захисту інтересів великих компаній. Не виключаю, що такі настрої підігріваються, щоб створити УФУ певний імідж і, відповідно, не дати змоги досягти порозуміння з ринком.
Справді, серед наших членів є великі компанії, але є і середні, дуже дрібних немає. Однак ми вибудували посильну для різних компаній систему членських внесків і справедливу систему голосування. Практично всі наші рішення приймаються консенсусом.
Які компанії мають працювати на ринку — великі чи малі, має залежати від споживача. Ми не створюємо штучних обмежень, щоб усувати невеликі компанії з ринку. За інших умов я як колишній голова Антимонопольного комітету просто не погодився б працювати.
— Було б дивно, якби ви заявили щось протилежне...
— Якщо прибрати з ринку малі компанії, це означатиме, що певні ніші не буде охоплено. Як правило, великі компанії не можуть швидко реагувати на зміни кон’юнктури ринку. Тому компанії мають бути різні, але єдині правила гри.
— Минув рік роботи УФУ. Що можете записати собі в актив, а що — навпаки?
— Є цілком практичні речі — наприклад, недопущення зміни керівництва Моторного (транспортного) страхового бюро України в нелегітимний спосіб, відновлення права страховиків відносити на витрати від’ємні курсові різниці, десятки зауважень, які враховано регулятором у конкретних документах.
Головне ж — це створення сприятливих умов для розвитку діючих та нових ринків, перш за все обов’язкового страхування автовідповідальності, страхування сільськогосподарської продукції, обов’язкового медичного страхування, обов’язкового страхування будівельно-монтажних робіт. Відповідні концепції та ключові завдання опрацьовані УФУ.
Враховуючи значну частку банківського страхування (40% до кризи) та автострахування (понад 60%), УФУ опрацьовано механізм удосконалення відносин страховиків з учасниками банківського та автомобільного ринків на засадах прозорості та рівноправності. Відповідні угоди передбачатимуть можливість приєднання до них не тільки членів УФУ, а й інших страховиків.
Наступного року після отримання дозволу Антимонопольного комітету розпочне свою діяльність створений за сприяння УФУ «Європул-2012», угода про створення якого вже підписана. Слід зауважити, що більшість із наших програм, наприклад, таких, як впровадження агрострахування за державної підтримки, потребують узгодження інтересів держави та учасників відповідних ринків, а це непроста справа. Крім того, є три об’єднання страховиків, і треба навчитися поєднувати їхні інтереси.
— До речі, як складаються ваші стосунки з іншими об’єднаннями страховиків?
— Ми не протиставляємо себе іншим об’єднанням — частку членів УФУ в класичному страхуванні ми оцінюємо в близько 43%. Але маємо власну програму дій, яка не в усьому збігається з позицією наших колег.
Коли ми створювали федерацію, поспішали, а тут почалася криза, потрібно було зосередитися на розробленні антикризового закону, вибудувати правила гри, що забезпечать відновлення довіри до страхування. Тож питання консолідації на певний час відійшли на другий план. Зараз ініціюємо координацію діяльності між об’єднаннями страховиків на підставі угоди про співробітництво та узгодженої стратегії розвитку страхового ринку.
В Європі в окремих країнах раніше теж було багато об’єднань страховиків, але з часом, під впливом регулятора та суспільства, їхні інтереси стали схожими. І сьогодні страховики у цих країнах, як правило, представлені одним об’єднанням.
Вважаємо для України передчасним створення в страхуванні єдиної СРО, бо на ринку існують понад 300 компаній, які не входять до жодного об’єднання. Їх частка в обсягах надходжень страхових платежів не перевищує кількох відсотків. Чому їхня думка має домінувати над думкою тих, хто сьогодні виявив свою громадянську позицію, увійшов до складу того чи іншого об’єднання і займається реальним страхуванням?
— Ви кажете, що хочете чітких правил гри, прозорості. Тож чи підтримуєте останні ініціативи регулятора, які роблять більш жорсткими ліцензійні вимоги?
— Ми за те, щоб державне регулювання було ефективним і, якщо це необхідно, жорстким, але при цьому прозорим, оперативним і передбачуваним. До речі, виконувати більш високі регуляторні вимоги тим важче, чим більшою є компанія і чим розгалуженішою — її структура, але ми не бачимо іншого шляху.
Ми відмежовуємося від такого явища, як формальне страхування в будь-яких проявах, особливо в сфері обов’язкових видів страхування, де високий рівень суспільних інтересів і соціальної складової.
Тому наші пропозиції грунтуються на ринкових засадах та балансі інтересів учасників страхового ринку і суспільства. Показовою є розроблена УФУ спільно з Міжнародною фінансовою корпорацією, Міністерством аграрної політики, агровиробниками, науковцями Концепція розвитку системи страхування сільськогосподарської продукції в Україні. В цьому документі ми, зокрема, передбачили: формування необхідних гарантійних фондів, у тому числі фонду катастроф, гарантійного фонду на випадок банкрутства, єдині продукти, єдині актуарно прораховані тарифи, управління гарантійними фондами через пулову систему, внутрішнє перестрахування, високі вимоги до зовнішнього перестрахування, нагляд за діяльністю пулової системи за участі держави, агровиробників та страховиків. Це і є модель реального страхового ринку, який викликатиме довіру.
— Єдиний продукт, єдиний тариф, а конкуренція?
— По-перше, це специфічна сфера аграрних, висококорельованих, надзвичайно складних ризиків. По-друге, надаючи державну підтримку шляхом компенсації частини премії, що сплачується сільгоспвиробниками, держава вправі жорстко визначити умови страхування. А по-третє, тут конкуренція досягатиметься за рахунок рівня сервісу і частки власного утримання, а довіра аграріїв поверне їх обличчям до інших видів страхування, де свободи значно більше.
— Уроки кризи. Чого вона вже навчила страховиків?
— Насамперед криза виявила недопустимо велику залежність української економіки від зовнішніх портфельних інвесторів, миттєвий відплив яких у разі паніки знекровлює економіку. Адміністративними обмеженнями цієї проблеми не розв’язати. Необхідно розвивати внутрішні джерела інвестицій, одним із найперспективніших з яких і є страхування.
Простий приклад: у Німеччині співвідношення щорічних премій до резервів страхових компаній — 1:5. Резерви, як правило, розміщені у банківській системі, на ринку цінних паперів, у нерухомості — скрізь в економіці. У нас навпаки — резерви становлять десь 30% від щорічних премій. Бо через недовіру недостатньо розвиненим залишається ринок довгострокового накопичувального страхування життя, зокрема пенсійного, безперервного страхування здоров’я, інвестиційного страхування. В основному працюють масові продукти, де отримав премію, зробив виплату у разі страхового випадку, прибуток використав на розвиток або проїв — і край.
Тому, крім страхування життя, потрібно розвивати більш складні види страхування — великих промислових, будівельних та аграрних ризиків, збільшувати у такий спосіб частку страхування у суспільних страхових фондах, з яких компенсуються збитки фізичних та юридичних осіб. Скільки можна основний тягар цих витрат покладати на платників податків чи сподіватися на внески на державне соціальне страхування?
Сьогодні страхуванням охоплено в середньому 10% ризиків (хоча в окремих видах, наприклад в автоцивілці, — вже 70%). Збільшення частки класичного страхування хоча б до 5% у ВВП дало б можливість щороку залучити через механізм страхування в економіку більш як
40 млрд. грн.
Що ж до страховиків, то маю всі підстави стверджувати, що криза збільшила коло прихильників ідеї впровадження європейських стандартів страхової діяльності вже в найближчій перспективі.