У парламенті нещодавно зареєстровано законопроєкт №2758 щодо впровадження прогресивної шкали ставок податку на доходи фізичних осіб з маржинальною ставкою податку 54%, яку буде встановлено для рівня трудових доходів понад 20 мінімальних заробітних плат.
Офіційно визначена мета цього законопроєкту - підвищення соціальної справедливості вітчизняної системи оподаткування. Реакція експертного середовища, як завжди, неоднозначна: від розуміння того, що податкова система недосконала, регресивна, а тому потрібно щось змінювати, до жорсткого неприйняття такої ініціативи, визначеної як популізм і невігластво. Істина, як завжди, десь посеред крайнощів усього спектра думок, тому спробуємо в цьому розібратися.
У принципі ні для кого не секрет, що за критерієм розподілу податкового тягаря податкова система України є регресивною. Частка податкових зобов'язань у сумарному доході найбідніших більша, інколи значно, ніж у доходах заможних громадян. Це очевидно і доведено численними дослідження, розрахунками, в тому числі й авторськими.
З огляду на це зазначена законодавча ініціатива виглядає цілком логічною і може сприяти досягненню більшої справедливості нашої системи оподаткування, якої, поза сумнівом, їй бракує. Не випадково цільові установки податкових реформ, які постійно проводяться в світі, було трохи скориговано за рекомендацією наукового середовища. У світовій науці за менш як десять років дискурс і рекомендації досліджень у сфері податкової політики змінили зі створення податкової системи, найменш шкідливої для економічного зростання, на податкову систему, яка сприятиме інклюзивному економічному зростанню (https://zn.ua/ukr/finances/noviy-podatkoviy-kompromis-313105_.html). Інклюзивність безпосередньо передбачає збільшення прогресивності оподаткування, потребує більш справедливого розподілу у суспільстві результатів економічної діяльності. Адже проблема нерівності загострюється, а її наслідків не варто недооцінювати.
На жаль, більшість вітчизняних експертів чомусь залишилися в парадигмі десятирічної давності і в своїх рекомендаціях дбають лише про спрощення, менші ставки, ширші бази оподаткування, що суто теоретично правильно, адже це зменшує надлишковий податковий тягар в економіці. Але захоплення податковим "мінімалізмом" у сподіванні на інвестиції, зважаючи лише на ефект детінізації від зменшення ставок податків, - слабкий аргумент у країні, де основні фактори соціально-економічних проблем криються у зовсім іншій сфері функціонування держави. Слабкі інституції, вибірковість правосуддя, корупція, безкарність за скоєні правопорушення тощо. Власне, численні експерименти з детінізацією нашої економіки це безпосередньо засвідчують.
Не слід забувати, що якщо ефективність податкової системи в усіх аспектах - від технологій адміністрування до передбачуваності податкової політики держави - більшою мірою потрібна підприємцям, великому капіталу, то справедливість потрібна всім. Якщо пересічний громадянин цієї країни не бачитиме справедливості в усьому, починаючи з податків, ми й надалі тупцюватимемо на місці в своєму розвитку, реформах, нескінченних балачках про тіньовий сектор економіки, цементуючи наше відставання від європейських і світових лідерів. Для того щоб зрозуміти зростаючу прірву між ними й нами, досить порівняти проблеми, якими переймався світовий істеблішмент на цьогорічному Всесвітньому економічному форумі в Давосі, із заявами та пропозиціями, зробленими нашими керманичами. З усього почутого там стосовно предмета нашої уваги була виголошена думка про обмеженість підтримки економічного зростання монетарними заходами для більшості країн світу і потребу в продуманих фіскальних діях і структурних реформах. Релевантним це зауваження є і для нашої економіки.
Тому ініціатива щодо запровадження прогресивної шкали ставок ПДФО похвальна хоча б своїми намірами, спробою актуалізувати проблему справедливості на рівні найвищого законодавчого органу країни. Проте, як завжди, існує купа "але", і зумовлені вони факторами та обставинами, які потрібно взяти до уваги під час імплементації рішень.
Які аргументи вдалося побачити проти зазначеної ініціативи? Один з основних, крім звинувачень у популізмі, полягає у тому, що у світі дійсно використовують прогресивні ставки, але ми далеко позаду тих країн за рівнем розвитку, а тому для нас краще єдина плоска ставка податку. Це правильно лише частково.
По-перше, досвід з плоскими ставками в Україні був та є, і це не привело до відчутної детінізації економіки, якогось видимого неозброєним оком економічного зростання завдяки зменшенню саме податкового навантаження. Ми бачимо, що, навіть за оцінками МЕРТ, у 2000-х роках тіньовий сектор економіки України стабільно коливався навколо рівноважного рівня 40% офіційного ВВП. Хоча оцінки для України відомого світового авторитета в цій сфері професора Фрідріха Шнайдера для зазначеного періоду сягають 50%.
По-друге, у керівників державних підприємств і державних службовців в інших країнах світу і заробітних плат таких немає, які наші реформатори собі встановили. Цільові "вигодонабувачі" такої ініціативи, а автори законопроекту цього й не приховують, - саме державні службовці вищого рангу, скандал із доходами яких став предметом суспільної уваги в останні кілька тижнів. Виходячи із запропонованої шкали ставок, більшості звичайних громадян ці новації насправді не стосуватимуться.
З одного боку, нелюбов до високооплачуваних державних службовців, усілякого ґатунку кризових менеджерів України можна зрозуміти, адже занадто непорівнянні результати їхніх дій з отримуваними заробітними платами і заохоченнями. Від борців з корупцією, які, власне, цю боротьбу дискредитували, і до реформаторів економіки, які своїми заробітними платами роблять те саме з реформами.
З іншого боку, крім державних службовців, це може боляче вдарити по топ-менеджменту українських та іноземних підприємств корпоративного сектору економіки, і тут можливі негативні економічні наслідки. Вони можуть проявитися у відпливі найкваліфікованіших працівників за кордон, у так званому brain-drain ефекті, але спрощена система оподаткування у загальновідомий спосіб допомагає легко вирішувати цю проблему. Аргумент ускладнення адміністрування ПДФО у зв'язку із запровадженням будь-якої прогресивної шкали ставок у сучасному оцифрованому світі жодної критики не витримує.
Тепер про головне, на що, як на мене, слід звернути увагу в законопроєкті. Боротьба з узаконеними зловживаннями - це чудово. Але прагнення збільшити справедливість оподаткування за рахунок державних службовців, тобто така собі обмежена податкова справедливість, не вирішує загальної проблеми вітчизняної системи оподаткування, а саме - занадто високого податкового навантаження на найменш заможних, якими в цій країні є абсолютна більшість.
Враховуючи це, вже давно слід було б подбати про зменшення податкового навантаження на низькооплачуваних громадян України шляхом запровадження персональних і стандартних вирахувань як елементів моделі ПДФО, що ґрунтуються на адекватних показниках прожиткового мінімуму в країні та індивідуальних витратах на медицину, освіту, накопичувальне пенсійне забезпечення (https://zn.ua/ukr/zepovit/vid-fiskalizaciyi-do-rozvitku-334090_.html).
Ці рекомендації, звичайно, не претендують на істину в останній інстанції, але, на мою думку, цілком відповідають реаліям, а головне, вимогам сьогодення. Очевидно, що у короткостроковому періоді застосування таких вирахувань призведе до зменшення податкових надходжень, і особливо відчутно - для місцевих бюджетів, але прогресивність і, головне, разом з нею і відчуття справедливості вітчизняної системи оподаткування для основної маси населення України гарантовано зростуть. І це справить значно більший позитивний ефект на економіку в цілому, ніж розуміння того, що хтось у сотні разів більше за тебе заробляє та утричі більше сплачує податків. Аргумент навіть невеличкої, але відчутної прибавки в своїй кишені може бути першим кроком на шляху відновлення довіри між державою та суспільством. А кооперація, побудована на довірі, може творити дива!
Таким чином, кожного разу, коли ми стикаємося з якимось проблемами, нам здається, що далі бути ще гірше вже не може. Проте якщо будемо рухатися напівзаходами, як у цьому випадку обмеженої податкової справедливості, то може бути й гірше. Ми можемо опинитися в ситуації не подвійного виграшу, а подвійного програшу - і позбавимося щирих мотивованих реформаторів, і існуючих проблем податкової системи не вирішимо.