У середині червня Україна заплатила купонний платіж за євробондами, випущеним ще урядом Миколи Азарова в грудні 2013 р. Здавалося б, нічого примітного: 73,3 млн дол. було перераховано тримачам цих паперів - російським держбанкам. Але серед власників українських паперів і економістів цей платіж широко обговорювався. На відміну від інших зобов'язань, офіційний Київ мав цілком непоганий привід за цим боргом Росії просто не платити. Чому він ним не скористався?
Після нав'язливих розмов про те, що український суверен не впорається з виплатами за своїм держборгом у 2014 р., до травня основні приводи для паніки начебто було усунуто. 30 квітня ц.р. було підписано нову кредитну угоду з МВФ на 17 млрд дол., слідом за нею для Києва відкрилося фінансування від інших міжнародних партнерів. Лише за травень Україна змогла залучити 1 млрд дол. під гарантії уряду США, а тому - під рекордно низький відсоток для нашої держави; кредити надали Світовий банк, Європейський Союз і Японія.
З виплатою зовнішніх боргів також проблем, здавалося б, немає. На початку червня Мінфін без проблем погасив єврооблігації, випущені у 2012 р. на 1 млрд дол., без зривів і затримок обслуговуються й інші зобов'язання.
Однак коли 19 червня Україна заплатила відсоток за обслуговування російського кредиту, отриманого в грудні 2013-го, ринки відреагували несподівано емоційно: дохідність українських паперів значно знизилася. "Це означає, що у власників українських євробондів було очікування, що за цим, російським, кредитом Україна може не заплатити", - говорить аналітик ринку облігацій групи ICU Тарас Котович.
Очікування не без причин. Кредит на 3 млрд дол. Україна взяла у Росії в грудні 2013-го - за особистою домовленістю президентів Віктора Януковича й Володимира Путіна. За місяць до цього Київ різко розвернув свій штурвал і замість підписання Угоди про асоціацію з ЄС почав швидку підготовку до вступу в Митний союз. Обіцяні 15 млрд дол. "від Путіна" були, по суті, заохоченням за слухняність Києва. Перша їх частина в 3 млрд була оформлена у вигляді єврооблігацій, увесь випуск яких викупили російські держбанки. Сплатити борг Україна мала через два роки і кожні півроку до того моменту - виплачувати за ним відсотки (5% річних).
19 червня Мінфін здійснив перший відсотковий платіж за цим кредитом на 73 млн дол. Але в експертному середовищі цілком серйозно обговорювалося питання, що саме за цим боргом наша країна могла б і не платити, заощадивши держбюджету щонайменше 3 млрд дол.
Ще у 1927 р. в лексикон фінансистів усього світу було введено таке поняття, як "одіозний борг". Автор терміна - Олександр Сак - був російським експертом у сфері юриспруденції та фінансового права. Після жовтневої революції й створення СРСР він емігрував на Захід і опублікував у Парижі книжку "Эффект трансформации государств на их государственный долг и другие финансовые обязательства".
Основна думка цієї книжки полягає в тому, що країна може відмовитися сплачувати борг, узятий попереднім режимом/керівництвом цієї держави, якщо такий борг було отримано і використано проти інтересів населення цієї країни, на благо корисливих цілей попереднього керівництва.
Це не означає, що держава може просто "піти у відмову" і перестати платити за якимись боргами. На думку Олександра Сака, вона має довести своє право на це в міжнародному трибуналі. І щоб довести це, їй потрібно, по суті, відстояти лише два аргументи: те, що цей борг використовувався режимом проти інтересів власного народу, і те, що кредитор на момент надання боргу про це знав.
Сак був першим, хто формулізував термін "одіозний борг", але практика відмови від таких боргів використовувалася і до, і після появи його праці.
Ще 1844 р., анексувавши республіку Техас, США відмовилися платити за всіма боргами, узятими Техасом до цієї анексії (хоча все ж таки розрахувалися з його кредиторами через 11 років). У 1918 р., після жовтневої революції, згідно зі спеціальним звітом UNCTAD, присвяченим "одіозному боргу", відмовився платити за боргами, узятими царською Росією, уряд СРСР - хоча навіть на думку Сака, теза про те, що ці борги були "одіозні", досить суперечлива. У 1922 р. усі борги своїм кредиторам "вибачив" уряд Коста-Ріки, відмовившись платити Королівському банку Канади за кредитом, узятим диктатором-втікачем Федеріко Тіноко. У нещодавній історії, 2003-го, США погодилися визнати "одіозним боргом" кредити, узяті урядом Саддама Хусейна в Іраку. За словами заступника голови міністерства оборони США того часу Пола Вульфовітца, більша частина грошей, які брав у кредит Хусейн, йшла не на потреби його населення, а на купівлю зброї та будівництво палаців. Нарешті, у 2008 р. за своїми боргами "дефолтнув" Еквадор - і теж із формулюванням, що ці борги було взято попереднім 30-річним диктаторським режимом зовсім не на благо народу. Щоправда, Еквадор "обійшовся" без міжнародних судів, відмовившись від сплати боргу в односторонньому порядку.
Україна могла б спробувати навести серйозні аргументи за обома пунктами, чому отримана у грудні 2013-го позика від Росії - це одіозний борг. Цей кредит дали, щоб "заплатити" Україні за відмову від євроінтеграції і, як один із наслідків, - від співробітництва з Міжнародним валютним фондом. Але саме відмова від євроінтеграції спровокувала Майдан, зміну влади й нинішній воєнний конфлікт на Сході нашої країни. "Зараз, коли Янукович - міжнародна парія, а Росія захопила Крим (склалася ситуація), яку ви цілком могли б назвати геополітичним варіантом операції "борг в обмін на акції", - писав ще в березні, приміром, колумніст Reuters Фелікс Салмон. - В України немає ніяких законних причин робити платежі за цим боргом". Чому ж Київ не скористався цією можливістю?
"Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику", - вдається до образності високопоставлений співрозмовник DT.UA у Мінфіні, відповідаючи на це запитання. "Є щонайменше три причини, чому ідея одіозного боргу для нашої країни - не найкраща з ідей, - говорить він. - По-перше, ставлення до України на зовнішніх ринках і без того негативне, і будь-які розмови про несплату якоїсь частини її боргу - це гра проти самих себе".
"По-друге, немає ніяких гарантій, що одного разу створивши прецедент відмови платити за якимись боргами, тому що вони "одіозні", ми не ввергнемо країну в безодню подальших дефолтів. З урахуванням того, як змінюється влада в Україні, у кожного наступного президента буде спокуса назвати борги попередньої влади нелегітимними", - продовжує він.
Як третю причину наш мінфінівський співрозмовник наводить ту обставину, що у випадку грудневої російської позики-2013 ідеться не про двосторонній кредит, а про євробонди. Тобто, за його словами, немає жодних гарантій того, що Росія не перепродала частину українського боргу іншій країні, скажімо, Китаю, Японії або арабським країнам. Отже, дефолт за цим боргом означатиме проблеми зі значно ширшим колом кредиторів, ніж одна лише Москва.
Якщо з другим аргументом складно посперечатися, то "впоратися" з першою причиною у Києва можливості є. "Оскільки йдеться про євробонди, весь випуск яких викуплений російськими банками, з урахуванням нещодавньої історії нашої країни інші інвестори з розумінням поставилися б до відмови України від обслуговування цього боргу, - вважає фахівець відділу продажів боргових паперів ІК Dragon Capital Сергій Фурса. - Якщо це й затьмарить настрої ринків, то, на мій погляд, лише в перший момент". Більш того, він зазначає, що вже наступного дня власники євробондів зрозуміли б, що без урахування російської позики боргове навантаження України скоротилося на 3 млрд дол., і це дало б змогу не збільшити, а навіть знизити вартість зовнішніх позик для України.
До третьої причини, за бажання, також можна "знайти підхід". Те, що російський борг оформлений у вигляді євробондів, - безумовно, дуже розважливий крок російського уряду, погоджуються всі співрозмовники DT.UA та експерти. Але, по-перше, цього тижня Москва заявила, що одержала всі 73 млн дол. купонного платежу за українськими бондами-2013. Тобто вона, як і раніше, володіє всім обсягом випуску цього боргу. По-друге, оскільки випуск грудневих облігацій проводився за англійським правом, то і спор щодо них розглядався б у юрисдикції британських судів. А в них уже є прецедент визнання боргу країни "одіозним". "У британських судів може не бути особливої симпатії до Росії. Вони можуть вирішити, що, вторгшись у країну, намагаючись її збанкрутувати, і вимагати з неї цей платіж - це занадто огидно, хоч із, хоч без "одіозного боргу", - написала у своєму березневому дослідженні "Одіозні бонди України" Анна Гельперн, старший науковий
співробітник Інституту міжнародної економіки ім. Петерсона в США. Головний суддя Верховного суду Вільям Говард Тафт з тих самих причин відмовився примусити до сплати боргу перед Банком Канади уряд Коста-Ріки у 1923 р., зазначає вона.
Головне, що треба зробити уряду Великобританії, - прийняти закон, який заборонить приватним інвесторам купувати український борг. Прецедент уже є - в 2010 р. він у такий спосіб заступився перед кредиторами за африканську Замбію.
Втім, є й четверта причина, через яку спроба відмовитися від обслуговування російського боргу загрожує ускладненнями для України. Заборона на продаж "одіозних бондів" України приватним клієнтам - якби її запровадив уряд Великобританії - могла б стати навіть більш дієвою санкцією проти Росії, ніж традиційні санкції, вважає Анна Гельперн. Але європейським партнерам України й так нелегко дається той факт, що через Київ зараз вони змушені псувати відносини з Росією. "Ще за один привід для сварок з Москвою вони б не подякували Києву", - говорить на правах анонімності співрозмовник DT.UA у керівництві одного з найбільших міжнародних кредиторів нашої країни. Відносини Києва й Москви, мовляв, і так надто напружені, щоб у котел з військовим і газовим конфліктами підкидати ще й відмову платити за зовнішніми боргами.
Щоправда, як у Кремлі цінують спроби Києва зберегти "поганий мир", усі могли наочно переконатися на прикладі нещодавньої анексії Криму. І поки виходить так, що, опікуючись про репутацію сумлінного й платоспроможного позичальника, Київ однією рукою справно платить, а іншу смиренно простягає за черговим траншем західної милостині.
Проблема в тому, що одночасно з репутаційними бонусами рішення справно платити за російським боргом несе для України великі ризики.
Згідно з умовами його надання, якщо співвідношення держборгу України до ВВП перевищить поріг в 60%, Росія може зажадати дострокового погашення цієї позики. У рейтинговому агентстві Moody's ще у квітні спрогнозували, що через глибоку девальвацію гривні цей поріг Україна може переступити вже цього року.
І навіть репутаційні бонуси можуть себе не виправдати. Яскравий приклад - ПАР часів президентства Нельсона Мандели. Коли він очолив цю країну, на ній "висіли" 10 млрд дол. боргу часів режиму апартеїду. Населення держави вимагало відмовитися від обслуговування цих боргів. Мандела вирішив, що дефолт за боргами погіршить відносини з інвесторами, і став платити за зобов'язаннями, незважаючи ні на що. Але ставка на репутацію не спрацювала, йдеться у звіті UNCTAD, присвяченому "одіозному боргу". Інвестори йшли в країну неохоче - лише дві третини коштів, виведених бізнесом з країни, були репатрійовані в економіку ПАР. Зате за шість років Йоганнесбургу довелося заплатити на 3,7 млрд дол. більше, ніж було отримано у вигляді інвестицій, зовнішньої допомоги і нових позик.
Що Київ може точно собі дозволити більш-менш безкарно щодо "одіозного боргу", то це не платити за значною частиною валютних облігацій внутрішньої державної позики. Якщо вірити заяві заступника генпрокурора Олексія Баганця, значна частина внутрішнього валютного держборгу України - на 1,8 млрд дол. - опинилася у власності Сергія Арбузова, першого віце-прем'єра в уряді Азарова. Нібито саме він - той таємничий покупець, який у другій половині 2013 р. на гроші, незаконно виведені з нашої країни, скуповував на аукціонах Мінфіну валютні облігації України, заробляючи на їх дохідності 9% річних.
Поки що український Кабмін не робив якихось кроків, щоб опротестувати погашення цих ОВДП. "Але теоретично уряд України через суд може вивести ці облігації з обороту або повернути їх у власність Міністерства фінансів", - говорить Тарас Котович з ICU. Це дало б можливість Україні заощадити хоча б 1,8 млрд дол. боргів, залишених їй у спадок урядом Миколи Азарова і Віктора Януковича. І чим у цьому випадку може бути викликана "нерішучість" українського уряду, поки що можна лише здогадуватися: чи то заяви заступника генпрокурора не мають під собою достатніх підстав, чи то інтереси держави в цьому, як і в багатьох інших випадках, можуть виявитися далеко не першорядним фактором. Тобто ділитися опального віце-прем'єра точно змусять, от тільки чи з державою - велике питання.