Жартувати в нас заведено поідіотському. Особливо на 1 квітня. Нинішнього року головним жартом цього дня стане запровадження ПДВ-рахунків. Або, як їх офіційно названо в постанові Кабміну й Нацбанку №359 від 23 березня 2004 року «Деякі питання, пов’язані зі справлянням ПДВ», — «окремих поточних і реєстраційних рахунків платників ПДВ». Нижче — запитання до документа, які виникли в мене як у підприємця.
Перше. Попри всі запевнення держави в наданні підприємцям максимального сприяння, удвічі збільшується кількість рахунків, із якими їм доведеться працювати. Бухгалтерам доведеться нести в банк дві платіжки з кожного платежу, вести дві категорії банківських виписок тощо. Підприємства мають найняти додаткових бухгалтерів. Податкова, своєю чергою, не промине нагоди збільшити штат інспекторів для роботи зі спецрахунками. Додатковий персонал муситимуть наймати і банки. Витрати на всю цю бюрократію, від якої й так задихається країна, легко «з’їдять» очікуване збільшення доходів бюджету.
Друге. Відкриття рахунку в банку — це складна процедура. Спочатку потрібен дозвіл податкової інспекції, потім слід повідомити податкову про відкриття рахунку. На все це потрібен час. Навіть з урахуванням рекомендацій Нацбанку про спрощення процедури відкриття додаткових рахунків у банках, де вже є поточні рахунки суб’єктів підприємницької діяльності, напередодні 1 квітня в банках і податкових буде «божевільня». Хто не встигне цього зробити, у того з 1 квітня виникнуть великі проблеми з фінансово-господарською діяльністю.
Третє. Операції з відкриття та обслуговування рахунків, проведення платежів тощо — платні. Правда, у п.4 постанови зазначено: банкам рекомендують за відкриття рахунків грошей не брати. Але тільки рекомендують, а не наказують. Думка, яку висловлювали чиновники, що безплатним має бути і обслуговування «проводок» за цими рахунками, взагалі не відбита в документах. Оскільки далеко не всі вітчизняні банки зможуть дозволити собі безплатно обробляти половину платежів, за решту операцій підприємець потім платитиме вічно. Банкам, правда, це, поза сумнівом, вигідно.
Четверте, і найнебезпечніше, — заморожування коштів підприємців. Усе, що кажуть із цього приводу чиновники, спростовується простими, «шкільними» бізнес-прикладами.
Нехай за виконання певних робіт платник ПДВ одержав передоплату 12 тис. грн. 10 тис. пішло на основний рахунок, а 2 тис. — на ПДВ-рахунок (це — податкові зобов’язання з ПДВ, або вихідний ПДВ). Підприємець має закупити сировину, комплектуючі тощо на 6 тис. грн., тобто з основного рахунку він платить 5 тис. грн., а з ПДВ-рахунку — 1000 (це — податковий кредит, або вхідний ПДВ). Таким чином, на ПДВ-рахунку залишаються 1000 грн., які слід перерахувати в бюджет. Начебто нічого страшного.
А якщо за роботу платять після її виконання? Щоб закупити матеріали за свої гроші, підприємець, відповідно до п.7 затвердженого постановою «Порядку справляння ПДВ та обороту коштів податку через окремі поточні рахунки платників ПДВ», вносить на свій ПДВ-рахунок 1000 грн. і проплачує, разом із 5 тис. грн. з основного рахунку, цю тисячу на ПДВ-рахунок постачальника. У результаті держава виявляється винною підприємцеві 1000 грн. За попередньої системи, отримавши потім 12 тис. грн., у т.ч. 2000 грн. ПДВ, від замовника робіт, підприємець сплачував лише 1000 грн. ПДВ державі, бо він уже заплатив 1000 грн. у складі платежу за сировину. А нині, коли з ним розплатяться, усі 2000 грн. виявляться на ПДВ-рахунку й половина їх «застрягне» там.
Повернути ці чесно зароблені гроші на звичайний рахунок, використати для закупівлі матеріалів і устаткування, на зарплату та інше підприємець не має можливості. Він може використовувати ці кошти тільки на податки, і то з застереженнями. Тобто підприємець авансує державу на цю тисячу гривень. Це — надзвичайно сильний удар по зарплатах, споживчому ринку, бізнесу!
Тепер щодо можливості витратити кошти, які нагромадилися на ПДВ-рахунку, на сплату інших податків, внесків до Пенсійного фонду тощо, спішно доданої розробниками до п.6 згаданого вище «Порядку...» вже перед самим підписанням постанови. Там містяться два застереження. По-перше, це можливо, якщо немає заборгованості з ПДВ. А по-друге, лише після отримання від податкової інспекції дозволу, який вона має дати в п’ятиденний термін. Мало того, що створюється ще одна лазівка для корупції: адже можуть дозволити, а можуть і ні. Оскільки всі платежі зазвичай проводяться перед завершенням звітного періоду, за ці п’ять днів термін сплати цих «інших відрахувань» може минути. І тоді їх доведеться платити з поточного рахунку, з оборотних коштів...
Навряд чи слід когось переконувати в тому, що постанова №359 кричуще суперечить самій логіці законодавства про ПДВ. Закон встановлює: платник ПДВ зобов’язаний сплатити податок протягом певного часу по закінченні звітного періоду. Для тих, чий оборот не перевищує 122,4 тис. грн. на рік, сьогодні діє термін 30 днів після закінчення звітного місяця чи кварталу. Нині до настання цього терміну підприємець сам розпоряджається грошима, «крутить» їх, заробляє на них тощо. А тепер ідеться не тільки про фактичне ігнорування Кабміном положень закону про ПДВ, а й про звуження конституційних прав громадян та їх колективів (фірм) розпоряджатися своєю власністю (грошима) до того, як настане офіційний термін виконання ними своїх зобов’язань зі сплати податків. Це — тема для Конституційного суду.
Те, що механізм стягування ПДВ, який запроваджується постановою, вдарить по малому та середньому бізнесу, визнають навіть його автори: вони говорять про необхідність введення в законодавство касового механізму збору ПДВ. Правда, сама постанова містить рекомендацію підготувати зміни до закону про ПДВ лише до 1 червня, напередодні парламентських канікул, а отже, «чорна смуга» для малого та середнього бізнесу може тривати до осені. Ну, а фраза про зменшення в перспективі ставок ПДВ сприймається не інакше, як ритуальні балачки...
На мою думку, найдурніше, що може зробити вітчизняний бізнес, — заходитися виконувати цю постанову. Треба протестувати.