Способів заробити гроші значно більше, аніж їх зберегти. Гроші зберігають у землі, у скринях, панчохах, трилітрових банках, банках комерційних, державних і трастах; позичають під відсотки, вкладають у нерухомість, дорогоцінні метали, цінні папери тощо.
Однак проблема, як зберегти зароблене, та ще й примножити, своєї актуальності не втрачає.
Відповідно до статистичних даних, пересічний українець більше довіряє банкам, причому на першому місці — трилітрові, на другому — комерційні і державні. Вклади в українські банки становлять лише 20% від загальної суми коштів, які знаходяться на руках у населення. Далі йдуть вкладення в нерухомість, цінні папери тощо — але все це разом узяте не становить і 10%.
Статистика вкладів у Західній Європі, зокрема в Англії, свідчить про те, що для більшої частини населення «банківський бум» вже в минулому, і вона воліє виходити на ринок цінних паперів, довіряючи свої заощадження інвестиційним компаніям, які, у свою чергу, вкладають ці гроші в різноманітні перспективні інвестиційні проекти. Якщо сума не дуже велика, то вона стає частиною пайового інвестиційного фонду (ПІФу), а великі суми беруться тією ж інвестиційною компанією в довірче управління.
На російському ринку інвесткомпанії особливо активізувалися після кризи 1998 року, коли грошовитий люд переконався, що тримати всі гроші в одному банку — ризиковано. Якби на момент фінансової кризи гроші знаходилися не на банківських депозитах, а були вкладені в акції й облігації — втрат вдалося б уникнути.
В Україні інвесткомпанії лише почали розвертатися. Яка специфіка їхньої роботи і наскільки вони надійні? У перевагах інституцій спільного інвестування нас спробував переконати член спостережної ради «МГ-капітал» — однієї з перших інвесткомпаній, що успішно працюють на українському ринку, Олександр МАШТАЛЕР.
— Олександре Миколайовичу, чому в даний час з’явилася можливість активніше використовувати інструменти ринку цінних паперів?
— По-перше, в Україні законодавчо урегульовано питання про інституції спільного інвестування. По-друге, склалася сприятлива ситуація: є підприємства, у котрі вже можна вкладати гроші, та й сама країна на порозі крупного закордонного інвестування.
— Як можна працювати на фондовому ринку?
— Або самостійно, уклавши договір брокерського обслуговування і розмістивши кошти в довірче управління, або шляхом вкладання коштів у пайові інвестиційні фонди.
— Що необхідно знати при виборі одного з способів, щоб не прогадати?
— Треба максимально правильно виставити пріоритети й цілі.
Для самостійної роботи на фондовому ринку необхідно мати спеціальну економічну підготовку, мати аналітичні здібності, емоційну витримку і вільний час. Але основне — володіти значними коштами, що є головною передумовою для ефективної роботи. Оскільки це уможливлює використання при вкладенні капіталу переваг диверсифікації.
— Якщо ж значні кошти є, бажання отримувати прибуток — теж, але щоб не докладати особливих зусиль...
— ...варто зупинитися на довірчому управлінні, доручивши управління своїми коштами професіоналам, інвесткомпанії. Це індивідуальне управління коштами клієнта. Такі послуги надаються лише вузькому колу інвесторів, які володіють значним капіталом. Індивідуальне управління включає: розміщення коштів на українському та міжнародному фондових ринках, розробку фінансових схем, які мінімізують ризики, консультації з питань оподаткування, послуги особистого менеджера. Слід зазначити, що цей напрям бізнесу в Україні динамічно розвивається і стає дедалі популярнішим серед заможних громадян.
— А якщо вкладені суми не такі великі?
— У цьому разі найвигіднішим способом будуть вкладення в пайовий інвестиційний фонд (ПІФ), шляхом придбання інвестиційного паю. Ця процедура не вимагає особливих витрат часу і спеціальних знань. Стаття 22 Закону «Про інституції спільного інвестування» визначає ПІФ як активи, що належать інвесторам на правах спільної власності.
Вкладниками ПІФів можуть бути і приватні інвестори, тобто фізичні особи. Гроші вкладаються у фонд шляхом викупу інвестиційних сертифікатів.
Проаналізувавши діяльність ПІФів країн далекого і близького зарубіжжя, можна зазначити, що головною перевагою їхньої роботи є висока доходність за невисокого рівня ризику.
Ризик зменшується тому, що пайові фонди акумулюють великі кошти, які потім інвестують у десятки різноманітних підприємств. Також завдяки акумуляції коштів вкладник ПІФу отримує такі ж доходи, що й великий інвестор. І вже значно більше, аніж за банківськими депозитами. Доходність деяких фондів за минулий рік перевищила 40%, зокрема заслуговує на увагу зростання доходів російського фондового ринку.
— Доведіть, що мати справу з інвесткомпаніями вигідніше й безпечніше, аніж із тим же банком. Що гарантує цілість грошей?
— Той факт, що гроші зберігаються в цінних паперах на індивідуальних рахунках у банку-зберігачі, котрий, у свою чергу, контролює рівень доходності активів пайового фонду. І якщо доходність знижується, то це стає загальновідомим фактом. Контроль здійснюється за декількома напрямами: по-перше, самою компанією з управління активами (як це і передбачає законодавство). На відміну від трастів, інвестиційна компанія — організація з реальним капіталом, із персоналом, який пройшов відповідне сертифікаційне навчання. По-друге, інвесткомпанія має ліцензію Держкомісії з цінних паперів, перебуває під постійним контролем, тобто прозора. Фінансова звітність інвесткомпаній — загальнодоступна, друкується в ЗМІ відповідно до чинного законодавства. Більше того, контролюючі органи мають право у разі зниження фінансових показників виконати заміну управляючої компанії.
По-третє, безпека створюється тим, що інвесткомпанія не тримає в руках передане їй майно. Принцип такий: гроші розміщаються на рахунках інвесткомпанії, а потім на ці кошти купуються цінні папери, що зберігаються в банку-зберігачі.
— Чим інвесткомпанії, зокрема ви, страхуєте себе від краху?
— Тим, що чітко прораховуємо, коли і куди вкладати кошти. Банк кредитує, але кого саме — клієнту невідомо. Ми ж надаємо клієнту вичерпну інформацію. Банки переслідують свої корпоративні цілі, вони заробляють на ринку, і виграш від удало розміщених коштів йде їм. Клієнту ж дістається фіксований відсоток, незалежно від того, наскільки успішно «спрацювали» вкладені банком його кошти. Ми ж дозволяємо клієнтам брати участь у самому процесі, і доход клієнта залежить від доходності вкладених ним коштів. Тобто інвесткомпанії слугують колективній цілі.
— А якщо ви помилитеся й інвестуєте гроші туди, де немає прибутку?
— Тоді клієнт не набуде, але й не втратить. За першого ж запиту компанія розплатиться з клієнтом зі своїх коштів.
Ми зацікавлені в успіху клієнтів, адже успіх клієнтів — це доход компанії.
— Куди в Україні вкладати вигідно, а куди — небезпечно?
— Вигідно — насамперед у державні цінні папери. Адже навіть якщо, не дай Боже, станеться дефолт, ця заборгованість буде реструктурована, і по ній усе одно здійснюватимуть виплати.
Крім того, можна вкладати кошти в корпоративні облігації. У нас є підприємства, котрі дорожать своєю репутацією, крім того, їхні показники настільки сильні й стабільні, що спокійно дозволяють їм обслуговувати узяті позики і сплачувати відсоток.
Небезпечно ж вкладати в так звані «сміттєві» облігації, котрі нічим не забезпечені. Крім того, є інструменти, над якими треба десять разів подумати перш ніж укласти, наприклад, у золото. Якби у 80-ті роки в нього кошти вклали — сьогодні втратили б.
У будь-якому разі необхідно звернутися по консультацію до спеціалістів, які мають можливість і якість облігацій перевірити і економічні тенденції прорахувати.
— У які підприємства інвестуєте кошти ви?
— У ті, що становлять фундамент економіки: підприємства зв’язку, низка енергогенеруючих компаній, машинобудування, металургію та хімію. І таких стійких підприємств в Україні — сотні. З кризи вони вже вибралися. Сьогодні в нашому активі більш як 100 українських підприємств, які ми знаємо, як свої п’ять пальців, і кожне з них становить інвестиційний інтерес. Ось вам 200—300 млн. дол. сукупної емісії, куди ми можемо фондуватися.
У результаті ми можемо запропонувати клієнтам вкластися в такі папери. І ці папери вигідніші, аніж банківський депозит під 12% річних!
— На кого ви зараз орієнтуєтеся?
— На українців, які пристойно заробляють в Україні і за кордоном, а вкладати гроші хочуть в Україні.
Робимо ставку і на наших сусідів — Росію, Польщу, Чехію, Прибалтику, котрі теж є потенційними інвесторами.
— Але інвесторів поки що як не було, так і немає. Чому ви впевнені в тому, що тепер вони з’являться?
— Ми теж думали, що в Україні усе станеться, як у Росії, за аналогією: природним шляхом пройде процес перетворення економіки з неринкової на ринкову, зросте капіталізація ринку. Але цього досі так і не сталося. Проте існують закони економічного розвитку, змінити котрі просто неможливо.
Інша річ — строки. Зараз усе вказує на те, що Україна стоїть на порозі великого інвестиційного буму. І станеться він, за нашими підрахунками, років через два. Вже багато акцій почали підніматися в ціні. Західний інвестор прийде і, безумовно, матиме потребу в українській управляючій компанії.
Вже нині вітчизняна економіка поступово виходить зі стану стагнації. З кожним роком дедалі більше підприємств модернізуються, будуються нові. А отже, і об’єктів для інвестування стає дедалі більше. Водночас зростає і середній клас, який накопичує кошти, нехай навіть, як ви кажете, «у трилітровій банці». На якийсь період «руїни» — це теж надійний вклад. Адже перш ніж ризикнути своїм капіталом, необхідно прорахувати ситуацію, взявши до уваги одну сучасну істину: «Хто володіє інформацією, володіє світом, але тільки в тому разі, коли цією інформацією правильно зуміє розпорядитися».
Компанія з управління активами «МГ-капітал» зареєстрована 12 березня 2003 року. Статутний капітал — 5 млн. грн. Має ліцензію на управління активами інституцій спільного інвестування (ІСІ) від 22 травня 2003 року.
«МГ-капітал» є членом Української асоціації інвестиційного бізнесу (УАІБ), Української інвестиційної спілки, Асоціації ПФТС.
Управляє пайовим венчурним фондом для юридичних осіб «Надрокористувач», першим в Україні пайовим фондом для фізичних осіб «VIP-Кредит».