У зв'язку з уповільненням темпів економічного зростання в Україні гостро постало питання про необхідність стимулювати банківське кредитування реального сектора економіки.
Але слабка внутрішня ресурсна база та обмеження в доступі до міжнародних ринків капіталу загострили дефіцит ліквідності українських банків, які практично припинили видавати кредити бізнесу та населенню. А запропоновані банками ставки мають, швидше, заборонний характер, оскільки таку високу вартість кредитів зможуть витримати лише компанії, які поставляють дешевий імпорт із країн Південно-Східної Азії та Китаю, тим самим витісняючи внутрішнього виробника та підвищуючи попит на іноземну валюту для розрахунків.
За умов, що склалися, перед урядом і Національним банком України стоїть складне завдання - забезпечення стабільності банківської системи та грошового ринку через активізацію кредитування реального сектора економіки. Одним із найефективніших способів залучення приватних інвестицій і фінансування є сек'юритизація активів - механізм, який набрав гігантських обертів у розвинених економіках і перебуває в зародковому (якщо не сказати гірше) стані в нашій країні.
Відповідно до кваліфікованої думки експертів Міжнародного валютного фонду, озвученої директором-розпорядником МВФ Крістін Лагард (Christine Lagarde), грошово-кредитна політика має підтримувати економічне зростання, а центральним банкам слід використовувати нетрадиційні інструменти для ослаблення напруження з метою подолати обмеження ліквідності, а саме: використовувати довгострокове рефінансування комерційних банків із метою надання ними кредитів стратегічно важливим галузям.
Йдеться про операції центральних банків на відкритому ринку з фінансовими активами другого рівня, передусім із сек'юритизаційними цінними паперами, які забезпечені банківськими кредитами бізнесу та населенню. Така політика часто розглядається як останній оплот для стимулювання економіки, що виключає використання комерційними банками отриманих від центробанку ресурсів не за призначенням - на цілі, не пов'язані з пріоритетним фінансуванням бізнесу в реальному секторі, важливих інфраструктурних проектів, масового житлового будівництва тощо. При цьому інфляційні ризики може бути істотно пом'якшено, якщо простимульоване ЦБ зростання економіки випередить нарощування пов'язаної з пом'якшенням грошової пропозиції, яка проявиться пізніше.
Та от що погано: в Україні зовсім відсутній такий клас цінних паперів, як облігації, забезпечені активами та грошовими вимогами. Власне, це те, що відрізняє український облігаційний ринок від сучасних аналогів, - практична відсутність операцій по сек'юритизації активів - ключового фінансового інструмента.
Для порівняння, загальний обсяг ринку сек'юритизації в США на початок 2015 р. становив 7,8 трлн євро, а в Європі - 1,43 трлн. євро. В Україні ж цей показник еквівалентний лише
8 млн євро, будучи представленим лише іпотечними облігаціями, випущеними у 2012 р.
При цьому такі випуски в США і Європі більш як на дві третини забезпечені іпотекою, на одну третину - кредитами реальному бізнесу, а іншими випусками сек'юритизувалися проблемні та інші активи.
Сек'юритизація, яка по праву вважається найбільшим досягненням минулого століття в галузі фінансів, насправді є не що інше, як просунута версія найдавнішої та відомої з доісторичних часів форми запозичення під заставу. Тисячолітній пошук найбільш прийнятної для кредиторів форми забезпечення позик привів назад до застави майна боржника. Але з тією лише відмінністю, що кредитором тепер виступає широке коло осіб (інвесторів), а сам предмет застави, як і можливість їм управляти в інтересах кредитора, не залежить від волі та стану боржника.
Недивно, що назва цієї форми фінансування походить від англійського security - безпека. Сьогодні важко уявити сучасні фінансові ринки без широкого розмаїття сек'юритизаційних інструментів. Чи навіть навпаки, без сек'юритизаційних фондових інструментів неможливо побудувати сучасний фінансовий ринок.
Подумайте самі, як можна позичити гроші, наприклад, на ремонт або будівництво концесійної дороги, не маючи при цьому можливості її заставити на користь кредиторів. Ваші запевнення в тому, що вистачить майбутніх сум дорожнього збору для погашення вашого боргу, нікого не переконають. А от коли ви запропонуєте кредиторам надійний механізм "автоматичного" спрямування таких зборів на їхню користь, який працюватиме до погашення боргу навіть у разі вашого банкрутства або передчасної кончини, це буде зовсім інша розмова.
Саме виокремлення активів (грошових вимог) у захищений пул, надходження від якого спрямовуються власникам сек'юритизаційних цінних паперів, визначає безпеку для інвесторів. Відповідно, спосіб такого виведення (відокремлення) активів з-під впливу оригінатора-отримувача фінансування й визначає розмаїття існуючих форм сек'юритизації.
Найбільш поширеною та зручною формою виокремлення активів є їхня консолідація на балансі спеціалізованої особи-емітента SPV (specialpurposevehicle), що створюється для кожного конкретного випуску. У багатьох юрисдикціях така SPV (vehicle - транспорт, засіб передачі, носій) узагалі не вважається юридичною особою, а визнано саме відособленим майном, що складається із забезпечувального пула активів (грошових вимог) і непогашених зобов'язань перед власниками цінних паперів. Природно, що цей емітент, який не створює нової вартості, а слугує тільки розподільним механізмом, не може бути обкладений податками.
Понад те, SPV не має офісу, штату персоналу, банківських рахунків тощо. "Але дозвольте, - вигукнете ви, - а як же він тоді управляє активами та платежами?". Усе досить просто. За нього це роблять наймані компанії, вказані в проспекті емісії, на які покладено функції управління активами в інтересах власників паперів, а також збирання платежів на особливі ескроу-рахунки із суворо цільовим призначенням списання грошей. Ці компанії виконують й інші необхідні функції за SPV, включаючи організації випусків, облік і звітність. До речі, всупереч поширеній думці, їхні послуги набагато дешевші, ніж банківські кредити, саме тому сек'юритизація є основною формою небанківського фінансування корпоративного бізнесу.
Розмаїття використовуваних форм мінімізації інвестиційних ризиків, разом із розумінням того, з яких активів складається сек'юритизаційний пул, аж до історії (статистики) з моменту їхнього виникнення, дають можливість для прогнозів відносно ризику в майбутньому, які знаходять своє відображення в рейтингових оцінках для кожної розміщуваної серії. Але тут важливо не захопитися, як це відбулося із сумно відомими американськими іпотечними паперами MBS (mortgage-backedsecurity) у2007–2008 рр.
"Ну й навіщо це потрібно банкам-оригінаторам?" - запитаєте ви. А оце і є найголовніше запитання! Справді, навіщо банку потрібно створювати та оснащувати мережу з відділень, наймати та навчати персонал, знаходити позичальників, а після видачі кредитів продавати свої активи інвесторам?
Відповідь проста: банки, які сек'юритизують кредити, продовжують здійснювати їхнє обслуговування та приймати платежі як сервісери, одержуючи комісійні доходи. Повернувши раніше вкладені в сек'юритизовані активи кредитні ресурси, банки знову відновлюють кредитування. Легко здогадатися, що після проведення кількох таких циклів фінустанови починають дуже непогано заробляти. Саме в цьому й полягає розгадка незрозуміло низьких ставок за житловими іпотечними кредитами у країнах з розвиненою економікою - банки цікавить не стільки рівень ставки, скільки зростання їхніх комісійних доходів.
Отут ви запитаєте: "Ну, а хто купує такі низькоризиковані папери з невисокою дохідністю?".
На такі папери завжди є попит з боку цілого класу інвесторів - "якірних". Це насамперед управителі активами пенсійних та інвестиційних фондів, страхові компанії та самі банки, тому що ці папери включено в ломбардні списки більшості центральних банків, у тому числі ЄЦБ. До речі, в Україні багато експертів обґрунтовано сумніваються в успішності накопичувальної пенсійної реформи саме через відсутність надійних фінансових інструментів.
Найбільш просунуті скептики українського фінансового ринку, яких у нас багато, заперечать: "В Україні практично немає хороших активів, які можливо сек'юритизувати, але є багато проблемних!".
Отже, сек'юритизація проблемних кредитів NPL (non-performingloan) і непрофільних банківських активів сьогодні є найпоширенішою формою розчищення банківських балансів, відкриваючи широкі можливості для виникнення цивілізованого ринку токсичних активів. При цьому якісний прогнозний аналіз активів, реалізований у правильному ранжируванні випусків, дає змогу залучити досить серйозних міжнародних інвесторів, які спеціалізуються на придбанні NPL.
Багато хто, похитавши головою, скаже: "Український фінансовий ринок не дозрів для сек'юритизації...".
З ухваленням у 2005 р. розробленого за участі міжнародних експертів у рамках проектів Світового банку Закону "Про іпотечні облігації" в Україні вже запущено механізм сек'юритизації іпотеки, і є достатній досвід, який можна поширити на інші, не іпотечні активи. У Верховній Раді вже зареєстровані відповідні законопроекти (№2784, 2785), розроблені на базі редакції зазначеного закону. А напрацьована регуляторами нормативна база легко адаптується під нове законодавство.
Дуже порадували включення сек'юритизації в Комплексну програму реформ розвитку фінансового ринку України до 2020 р. і підписання Меморандуму ЄБРР із НКЦПФР, НБУ та Мінфіном, яким передбачено запуск в Україні сек'юритизації та обігу облігацій. Тільки не надто радують віддалені терміни реалізації намічених планів.
Без цього інструменту не вийде відновити економіку країни. Не кажучи вже про запуск традиційних сьогодні "мотиваторів" банківського кредитування реального сектора через преференції паперам, забезпеченим сек'юритизаційними пулами з кредитів бізнесу. До речі, саме подібну практику було схвалено МВФ у контексті європейських програм "кількісного пом'якшення" (QuantitativeEasing - програми ЄЦБ із викупу цінних паперів, забезпечених фінансовими активами, і з викупу забезпечених облігацій). Починаючи з 2009 р. у рамках програми QE "Придбання забезпечених облігацій" (CoveredBondPurchaseProgram), з метою забезпечення стабільності кредитного ринку, Європейський центробанк прямо придбав у банків забезпечені облігації на загальну суму 100 млрд євро. При цьому моделювання цієї програми на обсягах до 1 трлн євро показало, що купівля ЄЦБ у банків забезпечених активів щороку на 80 млрд євро може прискорити інфляцію лише на 0,8 відсоткового пункту.
Уявіть собі, який вигляд мала би економіка України, якби НБУ простимулював кредитування реального сектора в сумі 180 млрд грн, розданих у вигляді рефінансування комерційним банкам за останні три роки.
А правильний вибір пріоритетів, наприклад, на користь енергозбереження міг би повністю змінити ситуацію.
Безумовно, запуск в Україні сек'юритизації активів не розв'яже усіх проблем, але наявність сучасних фінансових механізмів та інструментарію є ключем до їхнього практичного вирішення. І що раніше це зрозуміють уряд, парламент і фінансові регулятори, то більше шансів уникнути дуже небажаних негативних сценаріїв. Я назвав би сек'юритизацію одним із потужних "весел", які необхідні для управління економічним "човном" на додаток до "керма" у вигляді програми МВФ.