UA / RU
Підтримати ZN.ua

Не читайте чужих листів

Традиційної «нарізки» (хтось називає їх «солянками», але тут уже все залежить від рідини) сьогодні не буде...

Автор: Олександр Кірш

Традиційної «нарізки» (хтось називає їх «солянками», але тут уже все залежить від рідини) сьогодні не буде. Бо вся інформація про податкові новини зводиться до однієї-єдиної теми — про роль листів від ДПАУ.

Нещодавно — у листі від 26 серпня 2008 року №17203/7/15-0217 — головні податківці країни сповістили про те, що нове розуміння того чи іншого закону, оприлюднене якимось листом, застосовується з кварталу виходу цього листа.

Прикладом слугувала нова позиція ДПАУ стосовно того, що зарплата ремонтних працівників — це не стільки зарплата, скільки ремонт, бо до валових витрат вона йде не повністю, а з обмеженнями. Отже, незважаючи на те, що відповідний «проприбутковий» закон у цій частині не змінювався, нова позиція, виявляється, «працює» не протягом усього строку дії цього закону, а з того кварталу, коли його потрібним чином стала розуміти ДПАУ — з першого кварталу 2008 року.

Для поганих новорозумінь це, звичайно, чудово, а от для гарних — кепсько. Виходить, що гарні норми законодавства набирають чинності лише з того періоду, в якому ДПАУ цю гарну норму усвідомила!

А тут рахунок може йти, між іншим, на роки. (Саме так було, приміром, з усвідомленням податківцями того, що дозволена до зменшення податку на прибуток благодійність у розмірі від 2 до 5% від торішнього оподаткованого прибутку не передбачає ніякого вирахування; раніше ж у ДПАУ запевняли, що 3% — це 1%, плутаючи 2% як критерій із 2% як від’ємником.)

При цьому узагальнюючими податковими роз’ясненнями, які перетлумачують закон, можуть слугувати й ті листи, які, суворо кажучи, цього статусу не мають, а просто надіслані в усі місцеві податкові. Як, наприклад, вищезгаданий лист щодо того, «відколи» зарплата ремонтників — це не зарплата, а ремонт. Про те, що все надіслане податківцями на місця вважається узагальнюючим податковим роз’ясненням (чи прирівнюється до нього), — лист ДПАУ від 15 квітня 2008 року № 4544/5/16-1516.

Здійснена таким чином податкова революція зводиться до того, що за незмінного закону його можуть почати застосовувати не так, як застосовували раніше, якщо податківці одне одному щось написали з цієї теми.

Щоправда, у пресі головні податківці (вірні своєму звичаю говорити «нітак») заявляли і дещо протилежне. Тож революція, можливо, теж має характер індивідуальний.

Свою лепту сюди примудрився внести і Вищий адміністративний суд України. Не сміючи піднімати таку шановану інстанцію на глум, пропонуємо просто від душі помилуватися тим, що мудрі наші судді написали з приводу справжнього узагальнюючого(!) податкового роз’яснення, затвердженого, як і належить, наказом ДПАУ.

Отже, слово суддям. Вони — в ухвалі від 1 липня 2008 року №К-235/08, люб’язно надісланій податківцями в додатку до листа ДПАУ від 1 серпня 2008 року №15568/7/15-0417,— стверджують, що

«оспорюваний наказ є актом індивідуальної (! — О.К.) дії, що породжує права і обов’язки тільки для того кола суб’єктів, якому він адресований — для органів дер­жавної податкової служби, — є правомірним. Відповідно посилання позивачів на те, що оскаржуваний наказ порушує їх права та законні інтереси, на думку суду першої інстанції, вірно визнано необгрунтованим, оскільки виходячи з норм Закону України «Про систему оподаткування», сплата податків є обов’язком платника податків, а не його правом. Крім того, як уже зазначалося, суд першої інстанції вірно визнав, що оскаржуваний наказ породжує права і обов’язки тільки для органів державної податкової служби, а не платників податків».

(Головуючий — О.Карась.)

От у кого в руках судова влада!

У тих, хто щиро вважає, що:

узагальнюючі (!) податкові роз’яснення є актом індивідуальної (!) дії;

права та обов’язки (!) такі роз’яснення породжують не для платників (!), а для податківців (!);

накази ДПАУ оскаржити в принципі неможливо, оскільки платники зобов’язані платити податки (мабуть, у тому розмірі, в якому їх обчислюють вдумливі наші податківці).

Якщо це ще не край юридичного цинізму, замішаного на феноменальній безграмотності, то що тоді такий край?

Насправді ж узагальнюючі роз’яснення тому й узагальнюючі, що стосуються всіх платників, бо податки платять саме вони, а не податківці одне одному, що для наших дивовижних суддів, мабуть, є новиною.

А от з індивідуальними роз’ясненнями (не плутати з узагальнюючими, досить того, що їх плутають судді) усе набагато складніше. Зверніть увагу на слово «йому» у п/п. 4.4.2 «д» Закону «Про порядок погашення податкових зобов’язань...», викреслити яке (а такий проект уже є!) у податківців ніяк руки не доходять:

«Не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому (! — О.К.) податкового роз’яснення (за відсутності податкових роз’яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз’яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз’яснення чи узагальнююче податкове роз’яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз’яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз’яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано)».

Ну чому, скажіть, наданого саме «йому»? Виходить, не ви це роз’яснення замовляли (оплачували?) — не вам його й танцювати...

У такому разі в нас у країні немає ніякої податкової корупції. Є просто дотримання законодавства! Де ще в світі закон настільки відверто поділяє платників на «йому» і не «йому»?

Погодьтеся, що за такого оригінального законодавства платити податки чесно — просто принизливо. І чого вартий хвалений діалог бізнесу та влади, якщо вищезгадане слово із чотирьох букв не можуть вилучити з тексту вже вісім років?!

При цьому відомі навіть листи ДПАУ семи-восьмирічної давності, що не втратили актуальності й зараз, про те, що роз’яснення, надане на запитання підприємства не йому безпосередньо, а його аудиторам, тільки цих аудиторів і стосується. А підприємство, про яке вони клопоталися, від відповідальності це роз’яснення — на випадок чого — не рятує: треба було одержати хоч би копію, адресовану вже йому, тоді б воно рятувало і його теж...

Тобто йдеться про справжнісінькі індивідуальні індульгенції!

Хоча суд, як бачимо, навіть індульгенції узагальнюючі схильний вважати індивідуальними, та й то лише для податківців. Чи ж варто в такому разі дивуватися потоку протилежних один одному листів ДПАУ для «йому» і не «йому»...

Добірку таких листів я особисто — завдяки сприянню Ради підприємців при Кабміні — поклав на стіл прем’єр-міністрові. Після цього податківці взялися свої колишні роз’яснення шерстити, вкрай незграбно виправдовуючись при цьому «конкретними ситуаціями» чи свіжовинайденими фактами, на які в самих листах ані найменшого посилання не було.

Так чи інакше, вціліли листи тільки «погані», а «гарні» поскасовували. У результаті:

валові витрати за вхідним ПДВ на легковий автомобіль заборонено тепер усім;

передача активів при реорганізації є «поставкою»(?!), яка тягне за собою ПДВ на всі ТМЦ, що залишилися, теж для всіх;

майновий внесок фізособи до статутного фонду тепер оподатковується податком з доходів для всіх фізосіб;

а одержання готівки без реєстратора розрахункових операцій при реалізації неліквідних основних фондів не дозволяється тепер нікому.

От і добре: нехай круті замовники листів купують їх не тільки собі, а всій країні; тож жлобливим егоїстам, які думають про себе і більше ні про кого, будемо капостити й надалі.

З іншого боку, навіть скасування листа не означає усунення суперечності і можливості подвійного тлумачення — коли вже заплуталася сама ДПАУ. А якщо суперечливих листів на якусь тему не було, то скасування листа, який жодному іншому не суперечить, якраз суперечності й породжує. Тож породити суперечність скасування листа може, а усунути — жодним чином ні.

А потрібні нам ці суперечності от навіщо: у вищезгаданому Законі «Про порядок погашення податкових зобов’язань...» є не тільки 4.4.2 «д», а й славнозвісний 4.4.1:

«У разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків».

Ясно, на чию користь? Отож.

То хто ризикне боротися через суд, усе, що йому треба за будь-яким спірним питанням, зможе довести через цей 4.4.1. Якщо, звісно, судді трапляться не ті, що знають лише одне: платник повинен платити. Карась (див. вище) не дрімає...

Що ж до роз’яснень «гарних», то, навчені прикрим досвідом, ми їх сприй­мали б украй обережно. Податківці полюбляють спочатку спровокувати платників на порушення своїми «добрими» листами, а потім — посилаючись безпосередньо на закон, який має діяти незалежно від листів, — за їх виконання штрафувати довірливих. Чого, мовляв, було читати не вам написане.

Так свого часу спровокували:

і комісіонерів-єдиноподатників («оподатковується тільки різниця-винагорода, [пауза] а от із граничним обсягом порівнюється весь оборот»; ніби й нічого такого, але друге повідомили через п’ять років після першого);

і фізосіб, які вносили майно до статутного фонду («ніякого прибуткового податку» — «ні, це був продаж, тому заплатіть!»; знали б заздалегідь — внесли б грошима, однак тоді ж «було можна»!);

і тих, хто довірився добрій Добродій із ДПАУ щодо незастосування підвищувального коефіцієнта при оподаткуванні негрошових виплат фізособам (дехто в керівництві головного податкового відомства це вже трошки переграв);

— та всіх випадків не злічити.

Постає запитання, навіть не одне: а що ж тоді, а як же? А кому ж тоді вірити? А навіщо тоді всі ці численні радники, які радять, та консультанти, які консультують, коли все одно всюди все вирішується індивідуально, «за особистою домовленістю»?

А от що, а от як, а от кому, а от навіщо. Давати в нашій славній країні доведеться все одно. Хто сперечатиметься — не знає українського життя, сповіщаю про це офіційно і не соромлячись — як заслужений економіст України. Все, про що йшлося вище, здатне лише збити (або не збити) ціну.

Пам’ятаєте, у Жванецького опис навмисного виклику «друзями родини» оркестру — нібито на похорон? Господарям квартири, в яку нагрянули, довелося домовлятися:

«— Почім коштує поховати?.. А без небіжчика? — Без небіжчика дешевше...»

А от дешевше наскільки і почім це «дешевше» коштує — питання, звичайно, цікаве. Чекатимемо на цю тему податкових роз’яснень. Мабуть, теж індивідуальних...