У середу, 26 листопада, під егідою Асоціації українських банків відбулася всеукраїнська нарада комерційних банків. Захід, в якому взяли участь близько 70 представників фінансових установ, був закритим для ЗМІ.
Представників НБУ на зустріч також не запрошували: уже помічено, що за їх присутності відвертий обмін думками у банкірів не виходить. А прикрості, які для «надто говірких» можуть бути дуже серйозними, нікому не потрібні.
Втім, за свідченнями учасників, і за відсутності представників Нацбанку розмова спочатку не клеїлася. Проте в якийсь момент прорвало...
Одним із найактивніше обговорюваних банкірами став той факт, що в їх колись досить монолітних рядах останнім часом з’явився відчутний пролом. Жодного представника найбільших банків — принаймні на рівні перших осіб — у залі не було. Більш того, останнім часом постало питання про те, що АУБ може розпастися на два клуби за інтересами — найбільших банків і решти.
Учасники наради зробили майже одностайний висновок: головний винуватець нинішнього становища — Національний банк, який виділив у когорту привілейованих 17 банків першої групи (найбільші) і ще кілька установ із другої (великі).
У чому полягають ці привілеї? По-перше, тільки до представників найбільших банків чиновники нині дослухаються. Фактично НБУ приймає рішення з огляду на інтереси не 180, а лише 17—20 банків. Мотив — на частку найбільших установ припадає 64% активів усієї банківської системи (станом на 1 жовтня 2008 р.), вони є системоутворюючими, і саме на необхідності їхньої підтримки робив акцент МВФ, обговорюючи умови надання позики.
Таку дискримінацію було жорстко розкритиковано. Учасники наради заявляли, що такі аргументи не можуть служити виправданням вибіркового ставлення регулятора до ринкових суб’єктів. На їхню думку, чиновникам просто набагато легше знаходити «спільну мову» не з усією системою, а лише з двома десятками її представників. Плюралізму думок за такого розкладу, звичайно, менше. Втім, як і гласності.
Роздавати та отримувати рефінансування за закритими дверима на вул. Інститутській теж набагато простіше, ніж на аукціоні. І основне — вигідніше: автоматом усуваються 160 конкурентів. Саме привілейований доступ до рефінансування, тобто, простіше кажучи, можливість одержувати гроші від Нацбанку за пільговими тарифами для окремих (нехай і системних) учасників ринку, і став приводом для останніх банкірських чвар.
На тендерах з підтримки ліквідності банків Нацбанк видав у листопаді лише трохи більше 4,7 млрд. грн., тоді як у категорії «інші» значиться за той самий період видача кредитів на суму близько 16 млрд. грн. на термін до одного року. Ставки, під які щасливчики їх одержали, не можуть не викликати зеленої заздрості інших учасників ринку: вона практично жодного разу не перевищила 15% (під цю ставку Нацбанк до останнього часу видавав найкоротше «нічне» рефінансування, причому під заставу). А в кількох випадках — і зовсім 12%. Цікаво, на якій підставі?! Дуже цікаво було б почитати протоколи відповідних засідань правління НБУ!
11 листопада Нацбанк вирішив узаконити «пільгову» практику, видавши постанову №367. Однією з норм цього документа він офіційно закріпив право на одержання оперативного рефінансування у разі відпливу депозитів тільки за тими банками, які організовані у формі ВАТ і оплачений статутний капітал яких становить не менш як 500 млн. грн. На 1 жовтня цим вимогам відповідали лише 16 банків із 182.
Причому половина цих установ уже належить іноземному капіталу. Втім, Нацбанк ця обставина навіть радує: його керівництво вважає це «одним із позитивних чинників, які підкріплюють стабільність у сфері розрахунків за зовнішніми зобов’язаннями». «Питома вага іноземних банків — до 50%. Тепер це дуже важливий чинник стабільності, тому що не буде ніякого від-
пливу капіталу, а поточні кредитні лінії будуть рефінансовані», — заявив у четвер на конференції агентства Fitch «Україна в умовах світової фінансової кризи» заступник голови НБУ Олександр Савченко.
Певне, пан Савченко не в курсі, що 2,3 млрд. дол. із загального тримільярдного жовтневого відпливу валюти з країни припало на повернення ресурсів, раніше наданих іноземними материнськими структурами своїм «дочкам» в Україні.
Найбільші банки навряд чи можна обвинувачувати в надмірному угодовстві. Своя сорочка до тіла ближча, особливо за умов кризи. Злі язики стверджують, що без рефінансування НБУ сьогодні вже «лежав» би не тільки Промінвестбанк, а й ще як мінімум п’ять-шість установ із категорії найбільших. Як показує не тільки вітчизняна, а й загальносвітова практика, саме найбільші банки традиційно виявляються значно менш стійкими до кризових явищ, ніж їх дрібніші побратими.
Прикро лише те, що кошти НБУ, які видаються як рефінансування фінансовим установам, є нині головним чинником девальваційних процесів. І це не наша вигадка — це факт, озвучений главою Української держави. Виходить, видав Нацбанк пільгові кредити цілком конкретному переліку установ. Причому зробив при цьому емісію навіть не в обмін на валюту, як раніше, — просто надрукував. Однак пішли випущені в обіг гривні зовсім не на благо економіки і не на реалізацію інвестиційних проектів. Ці гривні (увага, цей факт констатував президент України!) дуже швидко повернулися до Нацбанку для обміну на валюту з резервів, що швидко зменшуються.
Логічне запитання — куди йде продана Національним банком валюта? Громадськості намагаються підкинути хорошу версію, яку на нараді в президента озвучив Володимир Стельмах. Мовляв, банкіри змушені конвертувати у валюту гривневі вклади своїх клієнтів, які вимагають від них переоформити депозити.
Може, це почасти й так, але тут виникає нове запитання: «А які такі клієнти можуть викручувати банкірам руки, щось від них вимагаючи?» Відповідь: «Козирні». А ті, хто простіші, нині безсило споглядають, як разом із гривнею знецінюються їх заморожені гривневі вклади.
З погашенням зовнішніх позик аналогічна ситуація. Не секрет, що значна частина отриманих вітчизняними позичальниками зовнішніх ресурсів (у вигляді як капіталу, так і кредитів) — це легалізовані на зовнішніх ринках гроші, раніше виведені з країни. Тепер вони знову шукають більш надійного, ніж українська фінансова система, притулку.
Зараз дуже модно вивчати уроки Великої депресії. Тим часом багато хто забуває про те, що американський центробанк, який спочатку надзвичайно щедро роздавав гроші, і спровокував виникнення величезної інфляційної бульбашки. А потім несподівано позбавив економіку грошового «кисню». У результаті був спровокований наймасштабніший в історії переділ власності, основними вигодоодержувачами від якого стали наближені до чиновників ФРС фінансисти. Для маніпулювання ринком і формування безпрецедентної могутності і треба було зовсім трішечки інсайдерської інформації, щоб знати, коли саме час вийти на ринок, а коли — піти з нього.
Те, що відбувається зараз в Україні, дуже нагадує ті «славні» часи. Основний капітал — засоби виробництва — незабаром коштуватиме надзвичайно дешево, як і в 90-х роках минулого століття. І скупити їх за безцінь зможе той, у кого на руках будуть вільні гроші.
Відповідно до однієї з версій, у яку так не хочеться вірити, Нацбанк зміцнив на початку листопада гривню до 5,6—5,8 грн./дол. тільки для того, щоб потрібні люди змогли особливо не витрачатися і купити за вигідним курсом валюту. Яка потім під фіктивні імпортні контракти пішла в офшори, щоб дочекатися там кращих часів. А згодом повернутися назад, для скуповування промислових та інших активів, які сильно подешевшали.
Тож якби в Україні не виникла проблема Промінвестбанку, її обов’язково слід було б створити. Аби не було ПІБу, якийсь інший банк опинився б при смерті. Слабка ланка завжди знайдеться в будь-якій, навіть найкращій банківській системі — достатньо «вдало й уміло» організувати «гарні» курсові гойдалки в країні, чия зовнішня торгівля порівнянна з обсягом ВВП, а зовнішня заборгованість удвічі перевищує доходи бюджету і втроє — золотовалютні резерви центрального банку. І при цьому у фінансовій системі практично відсутні інструменти хеджування валютних ризиків.
Що раніше бентежило, а сьогодні уже відверто лякає — так це вжиті НБУ заходи. І ще формена плутанина в заявах його керівництва. То Нацбанк гривню відпускає, то знову фіксує, то здійснює масовані інтервенції, то самоусувається від регулювання ринку, то обмежує пропозицію грошей, борючись з інфляцією, то видає багатомільярдні кредити за ставками, які нижчі не тільки рівня інфляції, а і його власних ставок рефінансування.
Аналіз навіть останніх кількох заяв представників Нацбанку змушує задуматися: або брешуть, або неадекватно оцінюють ситуацію. Не далі як у середу одні керівники НБУ заявляли, що «витрачати валютні резерви на штучну підтримку курсу гривні в поточних умовах недоцільно», інші — закликали населення утриматися від купівлі долара за завищеним курсом.
«В умовах різкого збільшення дефіциту платіжного балансу, в умовах різкого скорочення надходження долара буде дещо безвідповідальним штучно утримувати показник курсу за рахунок використання значної кількості золотовалютних резервів держави», — заявив голова Ради НБУ Петро Порошенко.
«Поглиблення курсової ситуації на ринку є на 80% результатом панічних настроїв українців», — заявив перший заступник голови НБУ Анатолій Шаповалов. Водночас він повідомив, що тільки за жовтень-листопад населення купило 1,8 млрд. дол. (із яких, якщо вірити офіційній статистиці, понад 1 млрд. дол. припало на жовтень). Та якщо решта 800 млн. — це 80% існуючого в Україні реального дефіциту валюти, то звідки тоді вся ця веремія?
«Зараз без гнучкого курсу пережити кризу неможливо... Жодних золотовалютних резервів не вистачить», — заявив у четвер заступник голови НБУ Олександр Савченко.
«Прошу — одумайтеся. Тому що мине час, десь не більше року: все буде зовсім по-іншому… Прийде стабілізація економіки, відновляться наші міжнародні позиції і таке інше: і буде втрата (у тих, хто скуповує валюту зараз)», — умовляв співвітчизників голова НБУ Володимир Стельмах в ефірі одного з телеканалів у неділю.
Володимир Семенович наголосив, що гривня залишається недооціненою, посилаючись на «дуже серйозні» розрахунки курсу через індекс «Біг-Мак»: «У нас валюта, вона повинна бути 2,22 (гривні) — до євро». На тлі всього того, що відбувалося (у четвер курс на міжбанку підскочив до 7,3—7,5 грн./дол., на чорному ринку в п’ятницю — до 7,4), це звучало вже навіть не як глузування, а як знущання.
Хтось із банкірів у розмові з кореспондентом «ДТ», коментуючи вибір як показника справедливої вартості гривні індекс «Біг-Мак», похмуро пожартував: тепер регулятору не завадило б видати представництву McDonald’s в Україні банківську ліцензію. Тоді в умовах дефіциту долара гривню можна буде хоча б на гамбургери поміняти за дуже вигідним курсом. Та й гарантії під залучувані депозити у фаст-фуду хоч куди. Коли що, вона свої зобов’язання зможе підкріпити дуже навіть легкотравною продукцією, так що з голоду ніхто не помре.
Проте повернімося до всеукраїнської банкірської наради. Регулятору було виставлено цілу низку вимог, у разі відмови виконувати які банкіри погрожують почати виносити з банкірської хати все сміття, яке накопичилося в ній. Одна з ключових вимог — створити при НБУ спеціальну комісію за участю представників АУБ, яка працювала б відкрито і прозоро.
«Всім очевидно, що Нацбанк перетворили на комерційну структуру, яка допомагає наближеним заробляти як на коливаннях курсу, так і на одержанні пільгового рефінансування. Все це робиться за добре усім відомий відкіт (деякі джерела стверджують, що за рефінансуванням він становить 3,5%. — Ю.С.), — розповів «ДТ» один із банкірів на умовах конфіденційності. — Всі чують плямкання і рохкання в темноті, але бояться увімкнути світло, тому що той, хто підійде до вимикача, буде знищений. Але якщо так триватиме і надалі, то незабаром ці обвинувачення доведеться оприлюднювати просто від безвиході».
Чи настільки все серйозно? Напевно, так, якщо на тижні, що минає, рефінансування Нацбанку почало відігравати критичну для банків роль. За ставками на рівні 100% річних міжбанківський ринок не можна вважати живим навіть умовно. Інших джерел ресурсів (вклади, зовнішні позики) зараз немає в принципі. Світові інвестори вважають можливість настання дефолту в нашій країні стовідсотковою. Тож ліміти на Україну там закриті цілком (офшорні кубушки українських власників — до уваги не беруться).
Хоч би яким стійким був фінансовий організм, без доступу до ліквідності він фактично приречений на загибель. На межі виживання — 160 знехтуваних банків. Сьогодні вони демонструють чудеса життєстійкості, але від безвиході можуть вдатися до рішучих заходів.